Постмодерн як агонія

Запорукою виживання та розвитку живих організмів є відносна сталість умов середовища в котрому вони перебувають, інакше виживання в рази ускладнюється чи стає взагалі неможливим. Переважна частина земної фауни керується цілковито інстинктивними програмами поведінки що передаються генетично, більш розвинуті види опановують необхідні навики поведінки після народження в процесі дорослішання. Людина є апогеєм еволюції розумного життя, наше мислення в пізнанні простору перевершує всі органи чуття та здатне творити небачені горизонти прогнозування, ми спроможні самостійно формувати довільні програми поведінки й змінювати оточуючий матеріальний світ згідно нашої уяви, але як всі живі істоти ми маємо фізичні обмеження нашого тіла. До того ж, у людини як і в будь-якої живої істоти базовою установкою є інстинкт самозбереження, він формує несвідому психологічну потребу у відчутті стабільності й прогнозованості життя. Задля нівелювання психологічної напруги наш розум творить абстрактну картину навколишнього світу на основі інформації, правил поведінки, вмінь та навичок засвоєних в процесі дорослішання від оточуючих представників нашого ж виду, це стає орієнтирами нашої життєдіяльності, але враховуючи обмежені можливості наших органів чуття значну частину цієї інформації ми не здатні самостійно перевірити, фактично ми просто «віримо». Саме абстрактне мислення є головною відмінністю виду Homo Sapiens від решти живих організмів на планеті.

Сьогодні в суспільній думці домінує уявлення кінця ХІХ століття про релігію як пережиток людської інфантильності та нашого примітивного мислення в минулому, нібито людина персоніфікувала природні стихії в намаганні з ними «домовитися». Ми не замислюємося що до середини ХХ століття голод супроводжував людину протягом всього її життя, архаїчна людина не мала права на помилку тому що завжди знаходилася на межі того стану в якому опинилися українці в часи голодомору, коли канібалізм став способом виживання всупереч будь-якої етики, моралі та логіки. Життя в давні часи вимагало максимальної людської уваги до навколишнього світу, раціональнальності міркувань та прийняття найоптимальніших рішень задля виживання, і кращим підтвердженням цього є те що людство досі існує. Релігія є перш за все символічною системою моральних, етичних, культурних норм та цінностей що безпосередньо формують людську поведінку, і по мірі розвитку людства спостерігається всебічне ускладнення релігійних вірувань.

Сама лише людська логіка взагалі неспроможна сформувати людську спільноту на тривалий період існування, не кажучи вже про подальше розширення даної спільноти й формування повноцінного суспільства або цивілізації. В минулому складність виживання щоденно тримала людину в стані неймовірної психологічної напруги, думаю кожен читач спроможний згадати власний досвід втрати контролю над емоціями в наслідок перебування в тривалій напруженій ситуації, тиск середовища на свідомість архаїчної людини нам взагалі неможливо уявити. Людина нездатна зберігати в пам’яті більше 150-200 обличь, це провокує у людини формування кола «своїх». Дослідження племенних спільнот що збереглися до нашого часу демонструють що будь-яке плем’я розділяється на дві окремі спільноти при досягненні чисельності в 150-200 осіб, при відсутності сучасних інститутів державного контролю та примусу наявність незнайомих «чужаків» поблизу легко провокує в надзвичайних ситуаціях насильство по відношенню до них задля власного виживання. Інстинкт самозбереження в поєднанні з можливостями вільного мислення робить людину найнебезпечнішим та найжорстокішим створінням на планеті, і запобіжником кровопролиття завжди була саме релігія. Чим більш універсальними є цінності та філософія релігії тим більш широкі маси людей вона здатна об’єднати єдиною ідентичністю – розширити коло «своїх».

Кожна релігія формує власну систему звичаїв та обрядів, відтворення котрих являє собою не лише нагадування про певні історичні чи міфічні події, а є інструментами акумуляції психологічної напруги та спрямовання людської енергії в творчу діяльність. Священнослужителі усіляких культів в усі часи були не просто носіями звичаїв та традицій, а й здійснювали психологічну підтримку індивідів та суспільства в цілому.

Споглядання, осмислення та впорядкування інформації про оточуючий світ притаманне всьому людству, в архаїчні часи людина весь набутий досвід та знання зображала в міфах, і саме в міфі було відображено найважливіші висновки та найглибші людські переживання про всесвіт – в міфі космогонії. Міф про творення світу демонструє три найбільш важливі висновки зроблені давньою людиною:

1. Світ виник на основі величного замислу та грандіозного творчого акту. З власної діяльності людина усвідомила що все починається з задуму і задум має відповідати певним критеріям. Починаючи з майстрування знаряддя мисливства\праці і закінчуючи полюванням чи веденням господарства необхідно дотримуватися певних правил, їх порушення веде до невдачі ціна котрої в ті часи смерть. Враховуючи масштаби та складність оточуючого світу він мав бути створений неймовірно мудрими та могутніми істотами.
2. Світ циклічний. Будучи зачарованою зоряним небом людина спостерігала за рухом зірок та фазами змін місяця, період від появи «молодого» світила до повного його зникнення людство порівнювало з природою та власним життям, і сформувало символічну систему «народження-смерті-воскресіння».
3. Світ дуалістичний. Переживаючи всі біди, горе та біль людина зробила висновок що світ недосконалий, мудрі та могутні творці не могли допустити подібної помилки, отже існує зло співставне за могутністю з добром.

Найпоширенішим сюжетом найдавніших космогонічних міфів є розповідь про творення світу верховним небесним творцем котрий з різних причин в якийсь момент відволікається і в період його відсутності зле божество паклюжить геніальне творіння. Світ отримує невиправні недоліки що провокують несправедливість, біди та страждання. В архаїчному світогляді була відсутня категорія «часу», існувала лише мить творення коли світ був максимально «чистим», здійснюючи певні обрядові символічні дійства людина намагалася відтворити акт космогонії. Для тодішньої людини все тривало від одного акту творення до іншого, відтворювалася циклічність буття. Наслідуючи богам людина брала на себе колосальну відповідальність що давало сенс її життю і оновлюючи світ шляхом священнодійства вона «змивала власні гріхи», що в тогочасних умовах неймовірної психологічної напруги дозволяло людині здійснити морально-психологічне розвантаження.

Але розвиток людства це невпинний процес, по-перше, людина постійно аналізує та міркує про оточуюче середовище, постійно набуває нових знань та навичок, а по-друге, тогочасний незвіданий світ досить часто самостійно вторгався в людське життя, невідомість в прямому сенсі слів очікувала людина за рогом. В буденному житті ми діємо згідно власного світогляду не замислюючись, наші цінності та норми несвідомо реалізуються в психологічних моделях\патернах поведінки, котрі являються для нас істиною і основою виживання, в мить виходу за межі світогляду частина патернів усвідомлюється нашим раціональним мисленням, осмисливши людина стає здатною самостійно змінювати їх чи обирати інші моделі поведінки. Раціоналізація є безповоротнім кроком, осмислена система колективних норм поведінки вже усвідомлюється як «традиція» суспільства. Таким чином раціональне мислення здатне нівелювати цінності та норми що втратили актуальність в нових умовах існування або в новій розширеній парадигмі світогляду. Подібні явища зазвичай відбуваються серед представників інтелектуальних еліт того чи іншого суспільства, це спричиняє занепад певних релігійних уявлень і втрату символізму обрядових дійств.

Вперше подібне масштабне явище спостерігається на теренах Індійського субконтиненту, концепція дуалізму космогонії призвела до сприйняття матеріального світу та людського тіла як в’язниці душі, а циклічність світу почала бути для людини прокляттям. В усьому різноманітті й строкатості місцевих релігій та вірувань кінцевою метою людини констатується звільнення із циклу перевтілень шляхом просвітлення – осмислення істинної природи буття або пізнання першопричини всіх особистих перевтілень. Події на Індійському субконтиненті стали першою ластівкою світоглядної кризи що поступово охопила всі передові на той час суспільства Євразійського континенту, каталізатором даного явища слід вважати наймасштабнішу кризу з котрою стикалася людська цивілізація – Колапс бронзової доби ХІ століття до н.е. Ця катастрофа призвела до феномену Осьового часу, періоду в історії людства коли виникають всі основні світові релігії, але більш важливим наслідком Катастрофи бронзової доби стало формування на теренах Пелопоннесу так званої «культури провини» - кардинально інакшої парадигми мислення та взаємодії людини зі світом.

В суспільстві «культури провини» гармонія соціальних відносин та запорука розвитку суспільства базується на внутрішніх чеснотах та самообмеженнях індивіда, домінантою світогляду стає індивідуальна свобода. Причина даного феномену криється в головній особливості котрою характеризувалася Греція протягом тривалого часу – політична роздробленість, саме такою тодішня Мікенська цивілізація зустріла Колапс бронзової доби. Важливо розуміти що у стародавні часи в усіх розвинутих суспільствах єдиною формою державного управління була монархія і влада правителя була нерозривно пов’язаною з релігійними культами, на всіх пам’ятках давніх епох (стелах, барельєфах, колонах) ми спостерігаємо прославлення успіхів правителя в контексті його дотримання божественних законів. В мікенській цивілізації форма правління була аналогічною всьому тодішньому світу, проте на просторах Малої Азії, Близького Сходу, в дельті Нілу монархії сформували грандіозні територіальні володіння (Єгипетське царство, Ассирія, Хетська держава), територія ж Греції залишалася простором конфліктів та суперечок міст-держав. Катастрофа бронзової доби спричинила кризу царської влади, в умовах неймовірної кількості невирішуваних проблем правителі втрачали всіляку божественну легітимність. Занепад суспільних інститутів з одночасним вторгненням різноманітних народів на Пелопоннес вимагало від місцевих жителів самоорганізації, колапс минулого світогляду в умовах вкрай агресивного середовища призвів до неймовірного ускладнення людської картини світу і необхідності тотального переосмислення життя, апогеєм стало формування політії як нової прогресивної форми управління та фаланги як найбільш ефективного військового строю на той час, що цілковито є наслідком раціонального осмислення розширеної та ускладненої панорами світу.

Саме політія була формою суспільного правління в знаменитих античних Афінах. При 250 тисячах населення на піку могутності Афінської республіки лише близько 50-70 тисяч жителів були її громадянами, не кожна дитина народжена в сім’ї громадян полісу отримувала в майбутньому громадянство котре полягало не просто в праві голосу, а зобов’язувало безпосередньо приймати участь в управлінні республікою. Кожен громадянин протягом власного життя по декілька разів займав керівні посади в Афінах, це потребувало певних чеснот, знань та вмінь, відповідно в суспільстві виникає запит на інтелектуальну діяльність та освідченість. Паралельно відбувається остаточне руйнування залишків родоплемінних відносин що відображалися в домінуванні голови сімейства, на відміну від Заходу з його «культурою провини» та індивідуальними свободами, на Сході й понині спостерігається явище коли дорослі люди що утворили сім’ю та мають дітей знаходяться під всеохопним впливом старших поколінь, зокрема голови сімейства. Саме античне древньогрецьке суспільство заклало основи всієї подальшої Західної цивілізації з її приматом індивідуалізму та звеличення розуму.

В цей час відбувається злам релігійних уявлень греків, мислителі та філософи конспектуючи в трактатах все зростаючу кількість знань про оточуюче середовище вже описують релігію своїх сучасників лише як традицію. V – IV століття до н.е. це найвищий розквіт древньогрецького культури, тоді ж творять видатні драматурги античної Греції - Есхіл, Софокл та Еврипід, але релігійний символізм перетворюється на театральне дійство, міф вважають звичайною вигадкою – джин раціоналізму остаточно вирвався з лампи. Тогочасна людина вже прагне більш особистісного контакту з трансцендентним, а зростаюча складність світу все сильніше тисне на неї, що призводить до релігійних явищ близьких за суттю до вірувань Індійського субконтиненту – піфагорейства та орфізму, де метою людини констатується звільнення з в’язниці матеріального світу та циклу перевтілень шляхом пізнання буття.

Завоювання Александра Македонського зруйнували не лише персидську імперію Ахеменідів, а й залишки древньогрецької традиції, смерть завойовника ознаменувала початок так званої доби Еллінізму що була часом динамічного інтелектуального розвитку з паралельним розгортанням духовної кризи всього античного суспільства. Пізніше римляни будучи зачарованими грецькою культурою створили імперію що являла собою простір небачених до того форм релігійного та культурного синкретизму. Вже в кінцевий період існування республіки храми традиційних римських богів починають занепадати, масовим феноменом стає вшанування Фортуни – уособлення непередбачуваності долі. В І столітті н.е. в римському суспільстві починають набувати популярності культи зі східних окраїн імперії – Кибелли та Атіса, Ісіди й Осіріса, Ваала та Астарти, домінуючим культом в середовищі армії стає вшанування Мітри, божества з просторів держави що була головним супротивником римлян – Парфянської імперії. В ІІ столітті коли імперія довкола кордонів будує оборонні споруди, римські інтелектуали намагаються звести «інтелектуальні мури» на основі філософії – стоїцизм, кинізм (цинізм) та епікуреїзм, що знаменували собою вершину гордості за людський розум. Філософія пропагувала можливість всеосяжного пізнання законів всесвіту та шляхом самодисципліни досягти цілковитої морально-духовної незворушності, одним з найвизначніших літературних творів подібного світогляду є щоденник римського імператора Марка Аврелія, котрий останнім часом почав набувати нової популярності в західному суспільстві. В 10й книзі 36ї глави ми читаємо:

• Ніхто не буває настільки вдачливим, щоб його смерть не викликала в когось з оточуючих почуття злої радості. Нехай він був чудовою і мудрою людиною – все ж таки знайдеться зрештою хтось, хто про себе скаже: «Нарешті ми можемо зітхнути з полегшенням, позбавившись цього наставника. Щоправда, він нікому з нас не був у тягар, але все ж ми відчували, що він потай засуджує нас». Ось що скажуть про чудову людину. Що ж до нас, то скільки в нас інших властивостей, які спонукають багатьох бажати звільнення від нас? Подумавши про це в смертний час, ти з більшою легкістю розлучишся з життям, сказавши собі: «Я розлучаюся з тим життям, у якому навіть найближчі мені люди, для яких я віддав стільки зусиль, про яких так палко молився і дбав, навіть вони бажають мого зникнення, сподіваюсь що це, можливо, принесе їм якесь полегшення…»

Ці слова просякнуті фаталізмом, тому що ні релігія древніх греків в Олімпійців, ні релігія римлян не обіцяла людині щастя – це була участь богів. Єдиною втіхою смертних була можливість увіковічити пам’ять про себе особистими подвигами та діяннями, що з плином часу виродилося в «геростратову славу» спалення храму Артеміди в Ефесі задля того щоб «увійти в історію». Якщо вже стоїк інтелектуал Марк Аврелій був фаталістом, то не варто дивуватися тому що коїлося в римському суспільстві в розпал всеохопної морально-духовної кризи. Глобалізм еллінізму зруйнувавши полісну систему греків та містячковість існування інших народів Середземного моря колосально ускладнив картину світу тогочасної людини, це ще більше пришвидшило динаміку розвитку раціонального мислення на виклики оточуючого середовища. Якщо прикордонні мури ще здатні були захистити від варварів, то раціональне мислення ніби цунамі знесло всі моральні й духовні опори римського суспільства, людина захлинаючись в цьому хаотичному потоці починає шукати рятувальний круг. Неспроможність жити в невизначеності та руйнація старого світогляду призводить до формування нової абстрактної картини світу, і в переважної більшості людей це відбувається хаотично. Окрім поширення різноманітних містично-релігійних вчень та культів східних божеств, синкретизм призводить до розквіту пишного суцвіття гностичних сект. Архаїчний дуалізм світосприйняття постійно породжував релігійні концепти звільнення з в’язниці матеріального світу шляхом просвітлення - всеосяжного пізнання законів та першопричин буття. Древньогрецька культура гордості та концентрації на можливостях людського розуму породила не лише суто інтелектуальні концепції атараксії (стоїцизм, кинізм та епікуреїзм), а й сукупність містично-релігійних концепцій – гностицизм, передумови котрого лежать прямо в найдавніших архаїчних уявленнях про дуалізм буття. Гординя розуму породжує відчуття особистої переваги, обраності та протиставлення всім недостойним, що є характерною рисою сектантства, тодішній гедонізм римських еліт і знайшов себе в гностичних сектах.

В Римську імперію з Близького Сходу проникали окрім релігійних культів ще такі явища як астрологія та магія, саме в цьому себе знайшли широкі маси - у «вульгарних релігіях». Необхідно розуміти що з астрології та магії з часом викристалізувалися сучасні точні науки, тобто вони базувалися на спостереженні та усвідомленні сталих закономірностей оточуючого світу, фактично були сумішшю фізики та домислів. Астрологи й маги ідентифікували себе як знавців законів світобудови, і якщо першочергово це було захопленням еліти, вже в оточенні імператорів першої правлячої династії Юліїв-Клавдіїв були подібні особи, то в майбутньому це захоплення поширюється на звичайний люд котрий вже наділяє магів надзвичайними здібностями і по всій території імперії починають вештатися різноманітні псевдо-чаклуни. До того ж астрологія, магія, різноманіття релігійних культів та філософія в подібному хаотичному середовищі починають породжувати всілякі чудернацькі химери, найяскравішою серед яких був герметизм. «Вульгарні релігії» були кінцевими симптомами агонії античного світогляду й суспільства.

Для сучасної секуляризованої особи західного світу буде звучати дивно, але саме християнство стало «рятівною височиною» серед потопу духовної кризи пізньої античності. Вже космогонічний міф християнства повністю нівелює архаїчний дуалізм, матеріальний світ констатується як благе гармонійне творіння, а всіляке зло, несправедливість, негаразди є проявом цілковито особистого вибору та дій людини. Розривається циклічність буття, події починають розгортатися лінійно, а людське життя стає неповторною можливістю стати співтворцем матеріального світу. Людство є дітьми Бога, котрий втілюється в людській подобі й переживає всі людські страждання, це більше не божество зайняте власними забаганками й особистими переживаннями для котрого людина маріонетка. Християнство стає найбільш універсальним та концептуально революційним світоглядом що врівноважує людське несвідоме з людським розумом, спонукає до пізнання світу і таким чином закладає фундамент подальшого прориву, та гегемонії західної цивілізації.

В 1460 році у власності Козімо Медічі опинилися дві дивовижні літературні пам’ятки античної епохи з котрими тодішній Захід був не знайомий – збірка книг Платона та «Корпус Герметикум» міфічно-легендарного Гермеса Трисмегіста. Козімо в свої сімдесят років розумів що може не дочекатися перекладів обох творів і необхідно постановити пріоритет в роботі Марсіліо Фічіно, обрано було здійснити переклад Герметичного корпусу. Переклади на латину герметичних праць здійснили колосальний вплив на розвиток європейської культури в добу Відродження та Реформації. Герметизм – це синкретичне релігійно-філософське вчення гностичного спрямування що поєднує філософію платонізму зі стоїцизмом і халдейську астрологію з перською магією, відіграло ключову роль у формуванні всієї європейської та близькосхідної езотерики – розенкрейцерство, масонство, суфізм, теософія та інші. На початку Нового часу герметизм панував над розумом всіх інтелектуальних еліт, найяскавішим прикладом є Джордано Бруно котрого прийнято вважати нещасною жертвою інквізиції за його прогресивні думки. Бруно стверджував що Коперник не розуміє власного відкриття, важливість геліоцентризму для нього полягала в можливості акумуляції «божественної сили планет» методами алхімії в амулетах з метою подальшого використання в особистих цілях.

Вище було згадано що з астрології та магії в перспективі виокремилися точні науки, але ідейно-філософські концепти герметизму з його гностичним світоглядом напряму формували картину світу епохи Модерну. Першочергово лігши на християнський фундамент, що був закладений протягом тисячоліття, гностична філософія стала чимось на кшталт потужного допінгу для західної цивілізації, але по мірі руйнування першооснов та занепаду церкви в XIX столітті західний раціоналізм починає створювати ідеології близькі до гностичних концептів пізньої античності. Гностичні секти на основі «істинних знань» констатували власну перевагу та обраність, таким же чином на основі «істинної науки» доводилася особливість та перевага певних класів, рас та націй. Концепція міфічного міста Геліополіса де кам’яні ідоли впливаючи на думки людей формували ідеальне суспільство стало утопічними мріями про можливість шляхом пропаганди створити «рай на землі».

Віра у всемогутність розуму та ідеологія прогресу призвела до кривавої бійні двох світових воєн на початку ХХ століття, після котрої західне суспільство охопив жах від власної природи. Саме в цей період відбувається всплеск психології, людина намагається пізнати власну тінь, психологи К. Юнг, К. Ясперс та інші навіть критикуючи церкву констатували важливу роль церковної обрядовості як інструмента акумуляції психологічної напруги і що динаміка розповсюдження неврозів набуває характеру епідемії в західному суспільстві. В 50-60х роках ХХ ст. західна людина востаннє мрійливо поглянула на зоряне небо з думкою зробити крок за обрій, після від зірок розпочали знову очікувати відкриття таємниць майбутнього. Сьогодні ми спостерігаємо тотальну «вульгарну релігійність» в гороскопи, спіритуалізм, езотерику, популяризацію східних культів та релігій без розуміння їх суті, навіть наука перетворилася на культ – обиватель посилається на наукову теорію (тобто припущення) як на аксіому задовільняючи власну гординю, в цей же час так звані популяризатори науки йому радо підіграють. Наука вже намагалася утвердити себе як беззаперечну істину і запевняла що з часом всі «білі плями» будуть доведені, як результат – лисенківщина та соціал-дарвінізм, перший урожаї пшениці за полярним колом обіцяв, другий – ідеальне майбутнє, тільки треба було деякі питання остаточно вирішити. «Вульгарні релігії» є симптомами світоглядної кризи на кінцевому етапі занепаду суспільства коли раціоналізм під тиском несвідомого вже пожирає самого себе, якщо відштовхуватися від твердження що з останньої третини ХХ століття ми перебуваємо в постмодерні – особливому умонастрої що характеризує закінчення модерну, то можливо констатувати що постмодерн є агонією.

Сутністю людського життя є постійний рух, наша природа досліджувати, осмислювати та упорядковувати простір довкола, задля цього ми повинні тримати баланс між інстинктами\несвідомим та розумом\раціоналізмом. Тривалий час простір довкола людини був непізнаваним, вона його поступово досліджувала накопичуючи інформацію, періодично невідомість сама вторгалася в людське життя, в подібній ситуації раціоналізм виходить за межі установленого світогляду що усвідомлюється вже як традиція, і під тиском людського несвідомого котре потребує відчуття стабільності та прогнозованості розум формує новий живий світогляд. Християнство було тією концептуально збалансованою релігією що заохочувала пізнавати невідомий матеріальний світ, обрядова система чудово акумулювала тінь суспільства і об’єднувала різноманітних людей єдиною універсальною ідентичністю, результатом стала гегемонія західної цивілізації. Захід зробив світ глобальним та неймовірно розширив й ускладнив для людства картину буття вийшовши за межі тілесної чуттєвості, але руйнація християнського фундаменту та неймовірне ускладнення картини світу котру людина більше не спроможна самостійно осягнути, породило невпевненість. Розгубленість провокує в людини несвідомий пошук нового світогляду що надав би прогнозованості життю і тут натовп хапається за різноманітні химери у вигляді ідеологій, культів та теорій. Жодна інша цивілізація або культура на даний момент не запропонувала нової ідеї спроможної задати новий вектор розвитку людства, вони лише імітують західний досвід задля власного зростання, але це провокує конфлікти за обмежені ресурси. Прикладом спільнот що опинилася в ізольованому просторі з обмеженими ресурсами є примітивні племена що населяють дельту ріки Амазонки, необхідність недопущення конфліктів та оптимізації використання обмежених ресурсів призвело до цілковитого домінування спільноти над індивідом, консервації релігійних та суспільних відносин, і повного нівелювання технологічного розвитку - все задля недопущення розбалансування суспільства, цілковитий раціоналізм задля виживання в наявній ситуації.

Теперішній технологічний розвиток в його зосередженості на штучному інтелекті та віртуальній реальності лише демонструє несвідому розгубленість людства. Штучний інтелект як намагання створити нове божество що мудрістю налагодить гармонію в світі, враховуючи сучасний культ науки штучному інтелекту навіть не знадобиться свідомість, фанатичні маси його нею самостійно наділять. Віртуальна реальність як вищий прояв теперішньої людської інфантильності, намагання сховатися від дійсності серед алгоритмів що не допустять жодного психологічного дискомфорту – цифрова нірвана.

Прогрес людства розпочався зі спостереження стародавньої людини за зоряним небом, сьогодні за мерехтінням ліхтарів, вітрин магазинів та іншої буденності ми вкрай рідко піднімаємо погляд до зірок, і навіть в ці моменти без жодної допитливості. Людству необхідно знову зробити крок за горизонт, лише зустрівшись з невідомим людина демонструє свою дійсне єство – вона починає знову аналізувати, осмислювати та впорядковувати простір довкола, в хаосі людина відкидає всілякий баласт та концентрується на найоптимальніших моделях поведінки заради виживання, лише розширення та ускладнення взаємодії з матеріальною реальністю формує новий живий світогляд.

Автор в соціальних мережах:

https://www.facebook.com/profile.php?id=100001774568706

https://t.me/history_ideas