Нещодавно повернулася з Польщі: у Києві російська ракета вбила професорку Могилянки

Під час російського обстрілу Києва 2 січня загинула 84-річна професорка, викладачка Києво-Могилянської академії Людмила Василівна Шевцова. Вона жила в тій багатоповерхівці в Солом'янському районі, біля якої впала ракета.

На жаль, урятувати жінку не вдалося.

Докладніше про неї читайте в матеріалі OBOZ.UA.

Могла всю лекцію розповідати про свої дослідження

Рівно через місяць Людмилі Василівні Шевцовій виповнилося б 85 років. Незважаючи на поважний вік, вона продовжувала працювати у Києво-Могилянській академії, була професоркою на кафедрі екології. Її предмет називався "Біорізноманіття".

"Людмила Василівна була світлою та доброю людиною, дуже спокійною та розумною. Викладала екологію в нас у 2012-2014 роках. Вона була унікальним викладачем, бо більша частина матеріалу, який вона нам давала, був її особистий досвід, а не щось прочитане у книжках.

Коли я її питала, вона могла цілу лекцію розповідати, як кудись їздила та проводила дослідження. Для мене це було так цікаво, вона так цікаво розповідала. Ніколи не бачила її роздратованою чи злою. Я більше ніколи не зустрічала таких викладачів. Дуже боляче від усвідомлення, що вона загинула такою страшною смертю", – згадує про Людмилу Василівну її колишня студентка Діана.

Людмила Василівна – корінна киянка. В Інституті гідробіології вона працювала з 1961 року. Там захистила кандидатську дисертацію, а згодом докторську. Очолювала відділ екології басейну Дністра, потім відділ екології річкових систем.

Була завідувачкою кафедри екології, природокористування та моніторингу довкілля в Інституті екології міста, а з 2014 року стала професоркою кафедри екології Києво-Могилянської академії.

У 1970-80-х роках Людмила Василівна працювала за кордоном: у Польщі, Чехословаччині, Іраку, Лівії.

"Бабуся за своє життя об'їздила майже всю планету, побувала майже у всіх країнах світу. Вона нам з дитинства прищеплювала любов до подорожей, книг, саморозвитку. Я продовжила її науковий шлях, тільки в галузі архітектури "Наприкінці грудня я захистилася і отримала звання доктора філософії з архітектури. Я одразу ж прибігла до бабусі поділитися новиною. Бабуся була щаслива. Вона встигла прочитати мою дисертацію та послухати мій виступ на захисті онлайн", – розповідає внучка Дарина.

Нещодавно повернулася із Польщі

Завідувач кафедри екології Києво-Могилянської академії Віктор Карамушка згадує, що познайомився із Людмилою Василівною у 2014 році. До цього вона викладала в іншому університеті та перейшла на кафедру до Могилянки, а Віктор Іванович якраз очолив її.

"Мені завжди було дуже легко з нею працювати. Незважаючи на те, що їй було 84 роки, її вік не відчувався. Вона була гідробіологом, багато років пропрацювала в Інституті гідробіології НАН України. У нас вона вела кілька предметів, займалася бакалаврськими та магістерськими роботами.

Вона була дуже доброю людиною, часом навіть надто доброю до студентів", – каже Карамушка.

Коли почалася повномасштабна війна, всі були в шоці. Багато викладачів виїхали за кордон. Людмила Василівна також поїхала до Польщі, працювала звідти. Та нещодавно повернулася додому, бо здавалося, що все якось заспокоїлося.

Опанувала комп'ютер і рахувала кроки

"Бабуся завжди посміхалася і ніколи ні на кого не сердилась. На погані новини або виклики в житті завжди дивилася з позитивного боку. Вона знаходила вихід із будь-якої ситуації. До кінця своїх днів була активною, енергійною. Щодня робила зарядку, прогулювалася в парку. За спеціальним браслетом, який їй подарувала моя сестра, рахувала кроки, щоб виконати щоденну норму. Дзвонила нам і радісно повідомляла про це", – розповідає ще одна онука Поліна.

Незважаючи на те, що Людмилі Василівні складно давалися нові технології, все-таки вона опанувала комп'ютер, базові програми, планшет.

Часто вона просила внучку пояснити їй, що до чого, і все ретельно записувала у свій блокнот.

"Вона працювала до останнього, боялася вийти на пенсію, думала, як же залишити роботу, а що ж робити. Не буде спілкування з колегами, студентами, того розумового навантаження, темпу життя".

Пам'ятаю, років десять тому, коли їй було 74 роки, ми з нею йшли на зупинку. І вона почала бігти, я здивувалася її фізичному стану. Кажу, навіщо ти так поспішаєш. А вона – я ж на роботу запізнюся, треба бігти, щоби встигнути на автобус", – розповідає Поліна.

"Бабуся була дуже світлою, доброю і завжди справедливою. Вона могла дуже тактовно вирішувати всі конфлікти. Ми з сестрою часто жартома називали її "дипломатом". Вона дуже любила свою роботу, любила спілкування зі студентами. Вони "продовжували" її життя. А вона заради цього хотіла жити. Вона не хотіла виходити на пенсію, питала: "А як далі жити без роботи?" Вона була взірцем і прикладом для нас багато в чому. Її чуйність, уміння терпіти, слухати, знаходити правильні слова завжди нам допомагали. Вона дійсно була найкращою людиною в моєму житті", – каже Дарина.

Померла у кареті швидкої допомоги

Того страшного ранку 2 січня, коли влучила ракета, вона була вдома у своїй квартирі. По сусідству з нею мешкає її дочка Наталя із чоловіком. Їх того ранку не було вдома, і це врятувало їм життя.

Рідні професорки залишилися без житла, документів, без своїх речей.

"Житло ще можна буде відновити, а от людину вже ніхто не поверне. Я пам'ятаю, що приблизно о 8-й ранку мені зателефонували і повідомили про те, що трапилося. Я ще не міг повірити, написав у чат колегам, що житло Людмили Василівни зруйновано. Я бачив інформацію про те, що одна з постраждалих мешканок будинку померла в кареті швидкої допомоги. Й тільки коли її рідні підтвердили інформацію, тоді стало зрозуміло, що нашої колеги не стало", – каже Карамушка.

У Людмили Василівни залишилися дочка із зятем, онуки та навіть правнуки. Нині вони займаються підготовкою похорону. Колеги та друзі збирають гроші для доньки, її сім'я залишилася без усього. А також на похорон.

Якщо хтось захоче допомогти, то може переказати кошти на банку https://send.monobank.ua/jar/4ksAgH6x6U, номер банки 5375411212106160. Або на картку Монобанку 5375414137459557.