Сумую за домом, – щире інтерв'ю з Іванною Онуфрійчук про чоловіка, Швейцарію і втрату батька

Іванна Онуфрійчук у межах проєкту "Інтерв'ю24" розповіла про своє життя зараз, виклики та цілі. Засновниця благодійного фонду розповіла, чи планує повернутися до кар'єри телеведучої та як реагує на пропозиції від українських каналів. Іванна поділилась відвертими зізнаннями про стосунки з чоловіком та думками про наболілі теми.

До кар'єри телеведучої повернутися не можу, – чим Онуфрійчук займається у Швейцарії

Ви з початку повномасштабного вторгнення постійно проживаєте у Швейцарії, яка до 24 лютого була вашим другим домом. Чим займаєтесь у Швейцарії та чому не повертаєтеся до кар'єри телеведучої зараз?

Швейцарія дійсно було моїм другим домом ще до вторгнення, адже тут проживає мій коханий. Тоді я постійно літала то в Україну, то сюди. В Україні були мої улюблені проєкти і кар'єра, а тут коханий і наше сімейне життя.

З 24 лютого 2022 все змінилося. З перших днів я намагалася знайти, чим можу бути корисна для своєї країни з-за кордону. Тоді відчула, що настав час для втілення мрії мого життя – створення власного фонду. Так і народився мій фонд IvAlive, який підтримує українських дітей-біженців та жінок у Швейцарії.

День заснування фонду / Фото пресслужби

З весни 2022-го весь мій час займає робота з фондом. Спочатку це був довгий процес реєстрації фонду, а тепер реалізація наших програм. Вже понад рік ми робимо освітні програми для українських дітей та жінок, аби допомогти їм інтегруватися тут; допомагаємо діткам розвивати їхні таланти та поширюємо тут українську культуру. Тож роль СЕО фонду, а за сумісництвом івент-менеджера, ведучої, а коли треба, то й психолога, займає більшість мого часу (сміється – 24 Канал). А окрім цього, є ще роль дружини, доньки, сестри та інфлюенсера.

До кар'єри телеведучої повернутися я поки що не можу, принаймні у Швейцарії, адже для цього потрібно знати французьку. З України пропозиції надходять і я дуже хотіла би їх приймати. Та для зйомок потрібно бути в Києві або ж хоча б мати можливість туди часто їздити, жити певний період та працювати, як я робила це раніше.

Зараз я не можу собі цього дозволити, адже це займатиме багато часу. От лиш на дорогу в одну сторону потрібно ледь не 3 дні. А в мене тут постійно є робота у фонді, моя сім'я тут, якій я теж потрібна. Тому я завжди з радістю долучаюся до наших проєктів в онлайні, якщо є така можливість, та підтримую їх у соцмережах. І звісно ж, мрію, щоб українське небо якомога скоріше знову було безпечним, і можна було з легкістю їздити додому та працювати.

Іванна Онуфрійчук на "Танцях з зірками" / Фото пресслужби

Війна однозначно вплинула, – Іванна Онуфрійчук про стосунки з чоловіком

Якщо ваш фонд IvAlive ваша основна діяльність зараз, як вдається поєднувати роботу СЕО фонду та роль люблячої дружини?

Не скажу, що завжди вдається, але я стараюся балансувати. Буває по-всякому. Якщо ми з командою готуємося до якогось заходу або запуску програми, то я з головою там. У такі періоди ми з коханим бачимося переважно ввечері. Та навіть тоді у нас є свої традиції – спільна вечеря або ж прогулянка на свіжому повітрі. Якщо ж на роботі у мене все стабільно і є більше вільного часу, я стараюся радувати його частіше: чи то сніданок особливий приготувати, чи то приїхати до нього на роботу неочікувано і запросити на обід.

Ну і взагалі, попри його і мою роботу, ми стараємося ставити нашу сім'ю на перше місце. У нас завжди знайдеться час протягом дня, щоб списатися чи зідзвонитись і дізнатись, як у кого справи, або ж підтримати одне одного. Це ніби дрібниці, але вони допомагають зберігати тепло між нами, як чоловіком і дружиною.

Ваше весілля з Алмазом було одним з найгучніших в Україні у 2021 році. Як змінилися ваші стосунки за цей час? І чи вплинула якось на них повномасштабна війна?

Я б сказала, що наші стосунки стали більш сімейними, теплішими і міцнішими. Ми обоє відчуваємо себе чоловіком і дружиною, справжньою сім'єю, що дуже важливо. Раніше, коли я жила на дві країни, це були одні стосунки – романтичні і пристрасні. Ми сумували одне за одним, а коли бачилися, то не могли набутися разом, постійно вигадували, як потішити одне одного.

Весілля Іванни й Алмаза / Фото пресслужби

Зараз же я живу у Швейцарії й у нас звичне сімейне життя та побут. Можливо, стало трішки менше романтики, але ми зблизилися у фізичному та ментальному плані. Яскраві вчинки змінилися на затишок, з'явилося більше довіри та перші сімейні традиції. Наприклад, вечеряти разом щовечора за розмовами або переглядом фільму чи серіалу. Або ж прогулюватися та обговорювати справи одне одного, радитися. Тепер наша любов більше проявляється у таких моментах і це ніби нова сторінка у наших стосунках.

Щодо повномасштабної війни, то вона однозначно вплинула на нас. Вона показала мені, наскільки чуйного і сильного чоловіка я обрала для себе. На початку вторгнення, коли я була у повному розпачі та сльозах, не могла ні їсти, ні спати, коханий турбувався не лише про мене, а й про моїх рідних та близьких.

Він розділяв мій біль, був поряд, переймався за мій нервовий стан і намагався відволікти від постійного перечитування новин… Його підтримка допомогла мені взяти себе в руки і почати діяти, а не піддаватися розпачу.

Я без сумнівів можу сказати, що мій чоловік – це одна з найбільших опор для мене зараз, разом з мамою та моїми дівчатами. Він підтримує мене завжди й в усьому, а у добрих справах тим паче. Я дуже ціную його турботу і те, що він саме такий. Адже для такого чоловіка хочеться бути найкращою дружиною, про нього хочеться піклуватися, з ним хочеться будувати сім'ю.

Іванна Онуфрійчук з чоловіком / Фото пресслужби

Цим можна пишатися, – досягнення Онуфрійчук за 2023 рік

Яким був ваш 2023 рік у фактах?

Першою важливою й емоційною подією у році, що минає, була ще одна поїздка додому в Україну в січні. Ми з мамою були і в селі, і в Києві, я побачилася з рідними, знайомими та колегами.

Іванна Онуфрійчук в Україні / Фото пресслужби

Звісно, не з усіма, бо часу було мало, але ті моменти були для мене на вагу золота. Я неймовірно сумую за домом, рідними краями та своєю роботою.

Друга подія, яка стала потрясінням для мене наприкінці 2022-го року і яку я болісно проживала ще на початку цього року, — це смерть рідного батька. Хоч тато давно не жив з нами і ми спілкувалися дуже рідко, але його втрату й усвідомлення, що рідного батька, який дав життя, більше немає, пережити було важко.

Третій факт більш позитивний, він ніби заліковує рани. Це розвиток нашого фонду і нові програми та заходи, які ми реалізували за цей рік. Це і дитячий Великодній табір, і екскурсії для діток, і ярмарок до Дня Незалежності, і програма для проактивних українок, і благодійні концерти з Євгеном Хмарою, про які я мріяла. За цим стоїть багато роботи, але це й дає велику користь нашим людям тут, чому я дуже рада і чим пишаюсь.

Ярмарок до Дня Незалежності / Фото пресслужби

Ще один з фактів – це те, що 2023 рік ніби ще більше зблизив нас з чоловіком і зробив наші стосунки ще міцнішими. Хоч ми з коханим не так давно одружені, але зараз відчуваємо, що почали цінувати одне одного ще більше, що довіра до своєї половинки стала сильнішою. Це розуміння, що наша сім'я міцнішає і з роками ми стаємо ріднішими одне одному та примножуємо наше кохання, робить мене щасливою.

Якими кар'єрними та особистісними досягненнями за цей рік пишаєтеся найбільше?

Найбільше пишаюся тим, як виріс наш фонд IvAlive. Ми одночасно розвивалися у декількох напрямках. Створювали активності для дітей: екскурсії, свята, де вони виступали, навіть хор дитячий сформували. Інший напрям – допомога в інтеграції жінкам. Ми реалізували програму Women's Empowerment з асоціацією Ukraine Reborn. Після неї жінки змогли визначитися, в якому напрямку рухатися, хтось створив резюме, а хтось навіть почав працевлаштовуватися. Дорослий хор, теж, до речі, сформували!

Також ми популяризуємо українську культуру та дитячу літературу у Швейцарії. Цього року почали співпрацю з 5-ма бібліотеками тут, а на наш захід до Дня Незалежності завітало понад 1000 гостей, серед яких були й швейцарці. Їх дуже вразила наша програма, культура і особливо кухня!

Окремим досягненням вважаю наші благодійні концерти з Євгеном Хмарою. Тут мало знають про українську класичну музику. Я вже декілька років мріяла показати місцевим, які талановиті українці, і от – мрія здійснилася. Ми і культуру нашу продемонстрували, і кошти для розвитку фонду зібрали.

Концерт з Євгеном Хмарою / Фото пресслужби

Серед особистих досягнень – те, що я нарешті регулярно займаюся англійською, покращую свій рівень і вже навіть проводжу заходи цією мовою. Ще півтора роки тому мені здавалося, що це так складно! Також повернула у своє життя спорт, який полюбився мені ще 7 років тому в Україні, – гольф. Мене у цьому хобі підтримав коханий, тож все літо і весну тренувалися та грали, коли була нагода.

Іванна Онуфрійчук / Фото пресслужби

Ну і ще одне хобі пригадалося – гра на роялі. Навесні захотілося повернутися до цього, тож придбала рояль і грала, коли був настрій. А зараз навіть час від часу займаюся з учителем і розучую нові мелодії. Думаю, цим теж можна пишатися. Адже так важливо знаходити час на те, що наповнює і розвиває зсередини, особливо, коли ти в постійному потоці подій.

Яким був ваш моральний стан у 2023, як підтримуєте себе і своє ментальне здоров'я? Хто і як, можливо, допомагає у цьому?

У цьому році я намагалася контролювати свій моральний стан, бо дуже не хотілося знову проблем зі здоров'ям через нерви, як це було минулого року. Замість того, щоб проживати кожну трагедію, я стараюся концентруватися на чомусь доброму і на тому, де я можу позитивно повпливати. Звісно, не завжди вдається сприймати все з холодним розумом, але я намагаюсь.

Якщо раніше мене наділяла енергією та ресурсом моя телевізійна кар'єра, то зараз мене дуже підтримують добрі справи, які ми робимо з фондом, та люди, для яких ми це робимо. Я спілкуюся з багатьма українцями тут, знаю їхні історії і бачу їхню мужність. І це мене надихає та не дає опустити руки.

Спілкуюся українською, – про інстаграм та мовне питання

А як ви підтримуєте українців, крім роботи у фонді?

Ще однією частинкою мого життя є мій блог в інстаграмі. Саме через нього я підтримую зв'язок з українцями, спілкуюся і розділяю моменти свого життя. Також використовую блог з користю, щоб і допомогти комусь, і потішити наших людей. Наприклад, роблю аукціони самостійно або в колаборації з брендами, щоб долучитися до збору коштів для важкохворих діток. Так радісно бачити, що ті історії, до яких ми з аудиторією долучалися, закінчувались успішно – збори закривались і дітки отримували ліки.

До речі, цього тижня якраз триває розіграш подарунків для українських діток, який ми організували з вітчизняними та міжнародними брендами, які всі знають. Ми домовилися з брендом молочної продукції, дитячим брендом одягу, видавництвом і брендом шкільного приладдя. Люди можуть взяти участь у конкурсі і виграти подарунки для дітей. Мені здається, це класно, що за декілька кліків можна створити відчуття магії для малечі. Звичайно, такі дії – це крапля в морі, але якщо це подарує радість і віру в добро діткам, то я готова це робити.

Мовне питання – одне з найбільш обговорюваних зараз. Якою мовою ви спілкуєтеся в побуті, з чоловіком? І яке ставлення у вас до російської?

У побуті, з рідними, на публіці та на роботі я спілкуюся українською. З чоловіком та його рідними, оскільки вони всі з Казахстану, я вимушена спілкуватися російською. Та якщо ми збираємося всі разом з моїми рідними та його, то близькі коханого і він сам непогано розуміють нас, коли ми з сестрами та мамою розмовляємо українською, і не мають нічого проти.

В усіх інших випадках лише українська або ж англійська. Я вважаю, що українці зараз мають знати українську та розуміти, чому рідна мова важлива, і популяризувати її. Бо поки наші люди розмовлятимуть російською, особливо за кордоном, іноземці не розумітимуть, чому ж ми боремося з цією країною, якщо їхню мову знаємо і використовуємо більше, ніж свою.

Це у мріях, – Іванна Онуфрійчук про повернення в Україну

Чи немає у планах повернутися в Україну, принаймні на деякий час? Якщо ні, то чому?

Поки що це у мріях. Я би дуже хотіла мати можливість жити на дві країни, працювати вдома, так як це було до 24 лютого. Повернутися зараз на деякий час не можу, на жаль, адже залучена у роботу фонду. Також мої рідні і мій чоловік тут.

Тому поки я потрібна і можу бути корисною звідси, буду продовжувати робити те, що роблю. А як тільки з'явиться нагода і можливість повернутися додому – з великою радістю це зроблю, бо сумую за Україною надзвичайно.

Оскільки ви живете у Швейцарії, на власні очі маєте можливість спостерігати за станом українців за кордоном. Чи правдиві заяви про те, що люди там забувають про війну, "втомлюються" і не хочуть допомагати? Який загалом настрій закордоном і чи хочуть повертатись додому українці й українки?

Я дійсно спілкуюся з багатьма українцями тут і знаю про їхні настрої не з чуток. Звісно, що всі мріють про перемогу України, про мир і спокій вдома. Кожен допомагає як може, багато хто намагається бути корисним як може: хтось шле донати, хтось волонтерить та допомагає українцям, які за кордоном.

Я не можу сказати, що люди байдужі. У багатьох в Україні залишаються рідні та близькі, яких вони хочуть побачити та обійняти і за яких хвилюються. Багато хто мріє повернутися додому, жити і працювати там.

Та все ж, як би сумно мені не було це визнавати, але значна частина біженців не планують повертатися. По-перше, зараз це небезпечно, особливо хвилюються сім'ї з маленькими дітьми і підлітками. По-друге, хтось втратив будинок та все, що мав, і їм нікуди повертатися, на жаль.

Звісно, діти сумують за домом, звичним життям, друзями, але вони швидко адаптувалися тут, багато хто вже встиг вивчити мову і почуває себе комфортно у місцевих школах. Дорослим теж складно, але країна надала все необхідне, аби прихистити сім'ї, дала впевненість у безпечному завтрашньому дні і батьки бачать перспективи розвитку та освіти для своїх дітей тут.

Іванна Онуфрійчук на мітингах / Фото пресслужби

Мені надзвичайно болісно усвідомлювати той факт, що велика частина потенційного майбутнього України (дітей) будуватиме своє життя за кордоном. Звичайно, є ті, хто планує повернутися після перемоги. Але поки триває війна, люди адаптовуються в інших країнах, облаштовують своє життя тут і звикають до нових реалій. Саме тому я вважаю, що важливо поширювати нашу культуру за кордоном, розповідати про неї, долучати до цього українців. Адже це об'єднує, дає хоча б невеличке відчуття дому і не дозволяє ворогу роз'єднати нас та знищити як націю.