Зможемо правильно завершити війну за однієї умови: відверте інтерв'ю з Михайлом Подоляком

Мовиться про злам режиму російського диктатора Владіміра Путіна. Більше про це, відповідь України на ракетний терор росіян і підтримку наших союзників в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу розповів радник голови Офісу Президента України Михайло Подоляк.

Цинічна реакція ООН на масовані обстріли українських міст

Якби ООН жила в нашій з вами реальності, то мала б закликати Росію зробити негайні кроки щодо деескалації війни. Проте ООН живе в паралельній реальності, то сказала це зробити Росії та Україні. Виглядає нібито українців та росіян хочуть примирити, чи посадити за стіл перемовин. Що ж змусило ООН так сильно "занепокоїтися" на другий рік повномасштабного вторгнення?

Нічого особливого з Організацією Об'єднаних Націй нині не відбувається. ООН досить формально підходить до таких резолюцій та заяв. ООН не повинна постійно говорити про деескалацію, необхідність припинення вогню, необхідність дотримання гуманітарних підстав для ведення війни.

Було бажано призупинити членство Росії та змусити дотриматися статутних документів ООН щодо виходу з території України. Після цього деескалація буде автоматичною, але ООН цього робити не буде. Втім, продовжуватиме результативно казати про те, що необхідно займатися деескалацією.

Насамперед така позиція не впливає на жодні процеси. Росія не зупинить агресію. Люди, які гинуть в Україні й Росії, виключно є ініціативною проблемою російської агресії. Росіяни самі вбивають своїх жителів. Ми знаємо, що коли російські військові роблять пуски ракет чи інших засобів вбивства, то вони так само вбивають своїх громадян. Російські повітряні цілі летять на Вороніж, Бєлгород тощо.

Потім в ООН скажуть, що зробили все необхідне для того, щоб зупинити "конфлікт". Проте ці заяви до реального фіналу війни не матимуть ніякого стосунку. До реального фіналу війни матимуть стосунок наступні ідеї:

• країни, які хочуть жити в гарантованому майбутньому, повинні активно допомагати Україні, адже саме наша держава забезпечує гарантоване майбутнє;
• необхідно продовжувати наполегливо говорити про те, що членство Росії в будь-яких міжнародних інституціях має бути призупиненим;
• інвестиції в оборонну здатність України.

ООН не надто активно висловлює свою підтримку Україні й засудження Росії після наймасштабніших масованих атак по українських містах 29 грудня та 2 січня. Однак раптом після "нападів" на Бєлгород і Вороніж там вирішили нагадати про те, що війну треба деескалувати. Чи не повпливають такі заяви ООН на рішення партнерів надавати зброю Україні? Чи ця заява є виключно нормативним актом?

Це виключно нормативний акт. ООН зобов'язана робити такі заяви й продовжуватиме їх робити. Це не впливає на жодні рішення: ні на рішення України, ні на рішення урядів країн, які підтримують нашу країну. Навпаки – вони роблять набагато об'ємніші заяви, що в цій війні немає жодної іншого рішення, окрім програшу Росії, адже інакше це постійно масштабуватиметься і призводитиме до негативних наслідків.

Україна має підтримку від національних урядів країн, які для себе все вже вирішили. Чим далі в цій війні, тим більше вони вирішують в правильному сенсі цього слова.

Росія достатньо довго інвестувала в Організацію Об'єднаних Націй. Країна-агресорка десятиріччями використовувала ООН як медіамайданчик для промоції своїх позицій щодо агресії, війни та можливості специфічної поведінки, яка притаманна зовнішнім політичним аспектам Росії.

Крім того, росіяни активно інфільтрували своїх людей в керівні органи ООН на різних рівнях. Визнаймо нарешті, що для більшості громадян Росії не існує ніяких гуманітарних складових, окрім одного, вбивати чи допомагати це робити відповідним інституціям. Багато елементів глобального політичного процесу корумповані й у них Росія активно бере участь, зокрема на рівні різних міжнародних інституцій.

Це така собі інфраструктура, яка впродовж багатьох років була пов'язана одна з одним. Вона існує так надалі й змінювати це ніхто не буде. Українцям хотілося, щоб міжнародні інституції були більш активними з погляду виконання своїх функціональних обов'язків, але вони це робити не будуть.

Підсумуємо: заяви ООН формальні. Вони абсолютно правильні з погляду формальної букви – чітко фіксують позицію ООН щодо "Ми проти війни й за мир у всьому світі". У них немає інструментів впливу на державу-агресора.

Фундаментальні інструменти впливу ООН – призупинити членство Росії в Радбезі й забрати в неї на певний час право вето. Це було б набагато суттєвіше, ніж ці заяви. У цій війні вирішуватиме не ООН чи інша міжнародна інституція. На жаль, вони не матимуть суттєвого впливу навіть з погляду організації правильного фіналу війни. Вирішуватиме Україна й коаліція підтримки України.

Виступ Володимира Зеленського перед Радбезом ООН / Getty Images

Україна збільшить відповідь на терор Росії

29 грудня Росія завдала масованого ракетного удару по Україні й отримала відповідь. Зокрема, мова йде про обстріл Бєлгородщини. Зауважимо, ЗСУ не б'ють по мирних мешканцях. Те, що прилітає по цивільних країни-агресора, як зізналося міноборони Росії, – їхніх рук справа.

Однак те, що Україна почала відповідати, вже про щось говорить. Цей величезний крок вперед українці зробили самі, чи за допомогою або ж за інформування партнерів. До того ж The New York Times пише, що Захід пообіцяв Україні далекобійну зброю і закрити очі на те, де Збройні Сили України її використовуватимуть.

Україна не завдає ударів по цивільній інфраструктурі й цивільних мешканцях. Хоча, я не зовсім розумію, що таке цивільні в Росії, адже війна можлива тоді, коли суспільство підтримує війну.

2023 рік показав, що Україна має інструменти стратегічного впливу, щоб змінити ситуацію на тому чи іншому напрямку. Згадаймо те, що відбувається в акваторії Чорного моря та на півострові Крим.

Це чітко говорить і доводить, що зараз Україна має набагато суттєвіші інструменти щодо впливу на певну ситуацію, ніж це було у 2022 чи на початку 2023 років. Це абсолютно правильна стратегія. Країна-жертва – Україна, на яку напала країна-агресорка Росія, не може спокійно дивитися, як її вбивають, атакують тощо.

Наслідки масованої атаки на Київ 2 січня / Телеграм Миколи Калашника

Для мене від початку війни ця ситуація достатньо дивна. Адже Росія порушує міжнародне право, атакує всю територію України, використовуючи крилаті ракети. До речі, починаючи з 29 грудня, і до нині – удари йдуть виключно по цивільному населенню. Це абсолютний компонент терористично-геноцидного ведення війни. А Україна має сидіти й нічого не робити у відповідь – це було трошки дивно з початку війни.

Мені здається, що всі, хто підтримують Україну, свідомі того, що це не паритетно. Росія використовує будь-які засоби для вбивства цивільного населення і не отримує відповіді.

Поступово обсяг цієї відповіді буде збільшуватись. Попри те, що Росія вважала себе непереможною країною, виявилося, що це зовсім не так. Так звана "друга армія світу" виявилася фейком. Тому Україна поступово збільшує інструменти впливу.

Тут є одна проблема. Вона називається велика масштабна війна з великою кількістю застосування різного інструментарію для вбивства людей, що робить Росія. Й вже очевидно, що країна-агресорка не зупиниться. Немає жодного формату, де Росія сказала, що не атакуватиме українські міста, не використовуватиме крилаті ракети, балістику, не знищуватиме Харків чи будь-яке прифронтове місто, не атакуватиме Київ "Кинджалами". Росія цього точно не робитиме (не перестане тероризувати Україну – 24 Канал).

У наших партнерів вже є розуміння, що поки Росія не матиме війну на внутрішній території, ми ще рік тому починали говорити, що це приведе до пришвидшення трансформаційних наслідків війни, які завершать її. Зараз російський генштаб сам переносить війну на територію країни-терористки. Адже армія Росії атакує і Вороніж, і Бєлгород своїми засобами.

Щойно почнеться злам системи Владіміра Путіна в Росії, от тоді у нас з'явиться можливість правильно фіналізувати цю війну. Все інше – це міфи та казки, які до реальності не мають ніякого стосунку.

Інструменти є. До речі, Володимир Зеленський говорив, що Україна продовжує наполегливо розвивати свої далекобійні спроможності, інвестуючи достатні обсяги грошей, й робить це разом з партнерами. Ніхто не буде продовжувати дивитися на те, що робить Росія.

Україна чітко доводитиме терористичний компонент у діях Росії, адже росіяни наразі відмовились від атак на військові об'єкти, навіть критичну інфраструктуру ворог не так наполегливо атакує. Зараз росіяни атакують саме цивільне населення, а це терористичний компонент й відповідні ордери. Росія матиме набагато фатальніші наслідки, ніж їй зараз здається.

Партнери розуміють, як війна має закінчитися для Росії

Чи є розуміння на Заході, що нам пора змінювати тактику стримування агресора на тактику "даємо відсіч агресору на його території"?

Таке розуміння з'явилось вже рік тому. Воно просто масштабується, тому що не всі готові визнати, що з Росією, у такому вигляді як сьогодні, немає сенсу домовлятися.

Ця країна скинула з себе всі маски, і чітко говорить, що надалі атакуватиме, вбиватиме, переходить на мілітарну економіку. Вони заборонили на своїй території будь-які права, свободи, будь-які дискусії. Це країна – табір, яка постійно когось атакуватиме і нищитиме.

Сьогодні у країнах наших партнерів, у політичних елітах особливо, є чітке усвідомлення всіх небезпек, які генерує Росія. Тобто Росія, якщо не програє, буде максимально агресивною країною з великою кількістю конфліктів у різних регіонах, і з великою кількістю інструментів для фатального впливу на політичні процеси в цих країнах. Це можуть бути теракти, політичні вбивства, політичні втручання у виборчі процеси, перевороти. Ми це вже бачимо в низці країн.

Безумовно, головне, що розуміють наші партнери, що російська армія матиме зовсім інакший вигляд після цієї війни, якщо вона її не програє. Це справді буде страшна армія, яка матиме величезний досвід крові. Вона матиме досвід ґвалтування, масового заходу в мирні міста, масових вбивств цивільних громадян тощо. Це те, що сильно лякає сьогодні політичні еліти Заходу.

Інша справа, і це очевидно, вони не так швидко приймають відповідні рішення, тому що це інерційно. Глобальна політика взагалі інерційна. Тобто вони до якихось передумов дійшли у свій час, прийняли рішення на підставі цих передумов. Після цього вони не дуже хочуть їх змінювати, консервативно на це все дивляться, але сьогодні від консерватизму залишається дедалі менше й менше користі.

Тому політичні еліти доходять до консенсусу, що Росія має програти цю війну. Ніякої холодної війни не буде. Хтось думає, що можна повернутися у часи, коли була система Сполучених Штатів із блоком НАТО і система Радянського Союзу з Варшавським договором, але це все не працює і не працюватиме.

Росія – це країна бліцкригу. Вона або виграє, і тоді домінуватиме у глобальному політичному просторі, і домінуватимуть разом з нею абсолютно дикі режими, такі як в Північній Кореї – постійно будуть конфлікти, війни, ультиматуми. Або Росія програє, і суттєво знизиться ескалаційний потенціал сучасного політичного процесу. І вже тоді можна буде про щось домовлятися на перспективу щонайменше 50 років.

Що робити з панічними настроями на Заході

До якого варіанту більше схиляються зараз на Заході? Тому що у західній пресі намагаються чи то транслювати, чи то передати нам панічні настрої. Зокрема, вже пишуть про те, що буде, якщо допомогу не дадуть, якщо зброї не вистачить, якщо Україна програє.

Я розумію, чому є певні панічні настрої, тому що з'ясувалося, що ВПК не настільки спроможний, як всім здавалось, що армії не настільки готові. Я маю на увазі, що все, про що ми зараз говоримо, стосується саме країн демократії, тобто тих країн, які входять в НАТО.

Водночас Альянс не так швидко перебудовується під сучасні виклики, як хотілося б. Реінвестувати в ВПК, коли виникають певні ризики, не так просто, як здавалося. А суспільства цих країн абсолютно не готові прийняти для себе іншу реальність, в якій є можливість масштабної війни, зокрема в Європі. Війна, яка вже йде, і яка може просто розширюватись на континент все більше і більше.

Вони не були готові до цього. Тому зараз проводять аудит всього цього, що і чому так, які треба зміни тощо. Здавалося, що вони чітко розуміють, яким буде XXI століття: у що треба інвестувати, які технології використовувати, яким буде формат життя. У них була проблема асиміляції іншої культури, те, що ми бачимо з мігрантськими темами в країнах Європи. Але вони думали, що знайдуть тут теж рішення.

Світ був впевненим, що масштабних війн не буде, і що є гарантований світ, у якому існують певні правила. Сьогодні вони розуміють, що цього всього не буде, і вони втратили орієнтири. Тобто, політичні еліти не розуміють, яким буде майбутнє.

Повертаючись до головного, є всього два шляхи, як може розвиватись історичний процес. Перший – ви сьогодні інвестуєте в Україну. Це щонайменше набагато менше грошей, тому що Україна вже перебудована, вже перебуває у стані війні та розуміє, як протидіяти Росії. І тоді ти маєш величезну надію на те, що здобудеш перемогу. Вони це мають зрозуміти.

Є й інша дорога, яка точно не приведе до заспокоєння, повернення до довоєнного часу. На цій дорозі вони не інвестують в повному обсязі, продовжують бюрократичні дискусії між собою. Мовляв, може знайдемо якийсь варіант 2014 року: протолеруємо Владіміра Путіна, дозволимо йому забрати щось в Україні – "він одразу заспокоїться".

Справді, Путін почав все це, повністю зруйнував репутацію Росії, знищив сотні тисяч людей, перебудував всю економіку заради того, щоб заспокоїтися, тому що він захопив невеличкий клаптик української території. Ми ж розуміємо, що це абсурд.

Якщо Путіну дозволять все це – це рівноцінно підписанню собі смертного вироку. Тому що тоді буде масштабована агресія в різних видах. Масштабована агресія на низку країн і вона поступово збільшуватиметься. Світ буде в такій істериці десятиріччями, поки не заплатить найвищу ціну за те, що сьогодні недоінвестували в Україну. Це абсолютно очевидно.

Коли ти не бачиш майбутнього чітко, то тоді починаєш панікувати, і перебуваєш у своєрідному стані афекту. Мені здається, що сьогодні західний політичний процес вже не є в стані афекту, як це було трохи раніше. Він вже починає адекватно оцінювати все. Тому рішення йдуть проукраїнські, тому уряди національні збільшують допомогу.

Уряди набагато глибше це розуміють, і вони вже починають змінюватись. А, наприклад, медіа чи інформаційний простір змінюється повільніше. Він консервативніший, тому сьогодні є більш панічним.

Так, вони можуть писати все що завгодно. Можуть писати, що контрнаступ невдалий, справді, бо "Росія ж маленька країнка", правильно? Ну, така маленька, нікчемна країнка, яку треба було знищити за три дні. Це ж так виглядає в Голлівуді? Одна людина приїхала і вбила там відразу декілька дивізій. Ще раз підкреслюю, можна вибрати дві опції:

• інвестувати в Україну, бо це єдиний гарант, що ти зможеш отримати прогнозоване майбутнє;
• нічого не робити та дочекатись, поки до тебе додому прийдуть ґвалтівники й вб'ють когось.

Чи готові ви потім виступити проти країни вбивців, проти Росії? Ні.

Є певна обережна соціологія у Німеччині та Польщі, згідно з якою 15% і менше людей готові захищати зі зброєю в руках свої національні інтереси. Я думаю, що вони не хочуть робити глибоку соціологію, тому що розуміють, що це означатиме. Тоді ми з вами побачимо абсолютно інші цифри – 3 – 5%. Це означає, що ніхто не готовий захищати ті цінності, у межах яких вони сьогодні живуть.

Усі мають усвідомити, що Україна – це гарант класичного європейського майбутнього. Не більше, але й не менше. А це означає, що ти маєш математично порахувати, скільки хочеш вкласти грошей в те, щоб в тебе було це гарантоване майбутнє. Готовий вкласти, наприклад, там 50 мільярдів – добре, готовий вкласти 100 мільярдів – добре, але треба розпланувати, що це за гроші, як вони надходять, які інструменти в України.

Хочете більшого контролю – будь ласка, давайте разом інвестувати. Це ж і є контроль, якщо ви спільно інвестуєте в якийсь виробництво, ви чітко розумієте, де гроші, як вони працюють і так далі. Це єдине, що сьогодні потрібно до кінця усвідомити Європі. І вони це усвідомлюють через європейські політичні еліти.

Є медіа, які більш панічні, але вони відстають з точки зору розуміння того, як далі розвиватиметься історичний процес. І є суспільства, які з одного боку бачать і чують заяви своїх політиків, а з іншого боку бачать певні негативні процеси, які відбуваються сьогодні в Європі, а ще з одного боку бачать позицію своїх медіа. Тому вони розгублені.

Нам з вами здається, що немає підтримки, що є якісь сумніви тощо. Але це все не так. Повільно, але правильно все складається на користь України. Підтримка буде, підтримка збільшуватиметься, особливо військова. Ніхто не дозволить Росії претендувати на чемпіонство, на виграш у цій війні.

Коли ми говоримо про Росію, я хочу, щоб ми не забували головного – 29 грудня вони атакували 122 ракетами. Ви розумієте, що це конкретні ракети, які вбивають конкретних людей? Вони це роблять вже два роки.

Тут немає політики, геополітики, нічого, окрім вбивства людей. Коли ми говоримо про те, як ця війна має скінчитися, про переговори, – маємо забути математичні формули, а повернутися до ключової складової – гуманістичної. Росія прийшла просто вбивати.

Санкції та міжнародна ізоляція Росії

Повертаючись до того, чим вона нас вбиває, Росія б'є по території України ракетами, які виготовлені в другому і третьому кварталі минулого року, хоча у Росії немає спроможності створити повний цикл виготовлення ракет. Чи виникають на Заході питання щодо цього?

Виникають. Це складне питання, і про нього треба постійно говорити. Тобто фіксувати конкретні компанії, які постачають в Росію ті чи інші технологічні речі. Про це постійно і на Заході говорять, ідуть постійно розслідування.

На жаль, Інститут санкцій не працює так, як нам би хотілося. Тому що, людина, яка перебуває за 15 тисяч кілометрів від епіцентру війни, не розуміє, що таке війна. Але вона розуміє, що таке прибуток, надприбуток, преміальний прибуток, корупційний прибуток, коли за один і той же інструмент дають не 100%, а 300% прибутку, людина йтиме на це. І багато приватних компаній, на жаль, так і вчиняють.

Ми говоримо про обхід санкцій щодо приладів подвійного призначення, які потім використовуються у будівництві ракет. Це ж лише одна складова. Але для мене є відвертим цинізмом, коли "білі" (які працюють офіційно, дотримуючись усіх вимог законодавства – 24 Канал) європейські компанії, просто працюють на споживчому ринку, розуміючи, що 42% російського бюджету 2024 року – це мілітарний бюджет, це бюджет вбивств.

І вони дотичні до цього бюджету, вони максимально в нього інвестують, віддаючи свої податки для того, щоб за ці податки (чиновники Кремля – 24 Канал) проводили рекрутинг і мобілізацію, відправляли росіян вбивати українців.

Це замкнуте коло, тому що війна – це гроші, великі гроші. І чим менше в агресора грошей, тим швидше він не матиме засобів для вбивств. Це ж зрозуміло навіть для дітей 5 – 6 років, але не зрозуміло для рад, правлінь та директорів цих компаній.

Знаєте, це дивно виглядає, коли в суспільстві, наприклад, тієї чи іншої європейської країни, йде обговорення, як цю війну пришвидшити, тобто як пришвидшити досягнення її фіналу. Для цього треба, наприклад, збільшити військову допомогу Україні, і вони це щиро обговорюють.

Водночас вони не ставлять питання своїм компаніям, мовляв, дивіться, ви ж робите так, щоб ця війна була довшою, тому що ви вкладаєте гроші в російську мілітарну економіку. Є багато країн, які дозволяють цим приватним компаніям через свої ринки продавати щось Росії. Тут можливі три рішення:

• публічність, тобто це треба постійно проговорювати, фіксувати (випадки обходу санкцій – 24 Канал) з конкретними назвами компаній, що, до речі, і роблять наші партнери, а також європейські та американські журналісти;
• все ж таки, треба прийти до більш жорсткого формату санкцій. Тобто ці санкції мають бути чіткими й збалансованими у відстежуванні;
• інший юридичний статус Росії. Тому що, коли в тебе є інший юридичний статус, то будь-яка компанія, в тому числі "біла" європейська, працюючи на цьому ринку, має підпадати під вторинні чи третинні санкції та має платити штрафні санкції. Наприклад, отримали 200% прибутку, а заплатять 400% прибутку як штрафні санкції.

До БРІКС доєдналися нові країни: чи підтримуватимуть Росію у війні

З 1 січня до БРІКС доєдналися Єгипет, Іран, Саудівська Аравія, Об'єднання Арабської Емірати та Ефіопія.

Путін намагається триматися на плаву і показувати всім, що дивіться, я не ізольований, тому що зі мною хочуть спілкуватися країни, такі як Єгипет, Іран, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Ефіопія. А вони кажуть: "Окей, економіка так економіка, нічого проти не маємо".

Владімір Путін / Скриншот з відео

Давайте об'єктивно подивимося: усі країни зацікавлені в зростанні своїх економік, стабілізації своїх валют національних. Це стосується не тільки країн, які входять в організацію БРІКС, це стосується і європейських країн. Навіть ми з вами маємо конкретні приклади, коли з Україною є не зовсім правильні економічні комунікації на прикордонних територіях. Тому мотивація цих країн зрозуміла.

БРІКС це не про Росію й не про політику підтримки Росії. Це про економіку й насамперед економічну політику та Китай, який, очевидно, є лідером БРІКС. Тобто Росія, як завжди, використовує той чи інший формат, щоб промотувати свої позиції, не маючи на це підстав.

Вона просто більш агресивна, набагато ефективніше вміє використовувати ті чи інші пропагандистські інструменти. Тобто більше говорить, ніж насправді робить чи впливає на певні процеси. Тому, ще раз, БРІКС це про економіку, доходи, Китай, економічну політику і точно не про підтримку Росії.

Країни, які хочуть зайти в БРІКС, хочуть отримати більш впевнене фінансове майбутнє. Вони вважають, що у такий спосіб матимуть сильніші позиції щодо комунікацій на рівні Європейського Союзу, на рівні Сполучених Штатів, на рівні технологічних ринків. Я б хотів, щоб ми це правильно розуміли.

Росія, безумовно, використовує тематику БРІКС в політичних цілях. І практично всім членам цього колективного органу це не потрібно, про що вони постійно обережно говорять. Мовляв, давайте без політики, давайте все ж таки говорити про те, чи можемо ми стабілізувати свої національні економіки, чи зможемо стабілізувати свої національні валюти.

Тому я б спокійно до цього ставився. Ті країни, які доєднуються до БРІКС, мають виключно економічні інтереси. Це точно не про підтримку Росії. На мій погляд, Росія сьогодні, фактично, не має таких країн, які б її прямо підтримували. Я не беру такі країни, як Іран. Але такого суттєвої підтримки Росії саме на політичному рівні не існує, і це ще один наслідок цієї війни.

Як посилити тиск на Росію

Росія поводиться нервово й росіяни постійно самі собі говорять, що вони воюватимуть до кінця й переможуть. Бо вони відчувають, що два роки війни минули не так, як вони цього очікували.

Вони не очікували, що Україна чинитиме такий спротив, що вона встоїть і матиме шанси перемогти. Не очікували, що європейські країни не будуть себе поводити як завжди, мовляв, давайте про щось домовимося, давайте щось віддамо Росії.

Вони не очікували, що світ буде дистанціюватись від Росії й не голосуватиме за Росію, не пропонуватиме щось Росії й не підтримуватиме ці заклики, щоб війна зупинилась на умовах Росії. Вони всього цього не очікували, і тому розуміють, що чим далі буде війна, тим більше шансів, що Росія дійсно буде ізольована.

До речі, якби юридичний статус Росії був іншим (якби Росію визнали спонсором тероризму – 24 Канал), то вона мала б зовсім інакший вигляд на глобальному ринку. Тоді вона була б дійсно ізольованою, і ніхто не присилав їй запрошення взяти участь в тому чи іншому саміті, тому що це було б невигідно.

Тоді б країни розуміли, що в такому політичному вигляді Росія існувати не буде, й тому немає сенсу підписувати щось з країною, яку буде повністю переформатовано, в якій буде інша політична система і в якій переглядатимуть багато зовнішньоекономічних та зовнішньополітичних ініціатив і договорів.

Над цим треба працювати, і ми постійно про це говоримо на різних майданчиках. "Ми" означає ініціативна Україна і низка інших країн, які також говорять про те, що насамперед треба проаналізувати на підставі чого Росія є членом Радбезу ООН.

Тобто, чи має право Росія бути в Радбезі з юридичних мотивів, навіть не з точки зору війни в Україні, а з точки зору 1991 року, коли було прийнято рішення, що вона буде нащадком Радянського Союзу й використовуватиме його "право вето".

На підставі цього потрібно зупинити право Росії, використовувати вето. А крім того, треба все ж таки вважати, що Росія не є легітимною країною з точки зору вертикалі влади, яка сьогодні в Росії.

Другу частину інтерв'ю з Михайлом Подоляком читайте вже незабаром на сайті 24 Каналу.