Боротьба за право показати війну: як медійникам спростити доступ до фронту

Українські медійники вже не раз скаржилися на те, що їм стає дедалі складніше висвітлювати війну в Україні, робити репортажі з фронту й навіть знімати у відносно тилових містах — адже, посилаючись на низку безпекових правил і наказів, їм блокують доступ навіть туди, куди вільно можна заходити цивільним. Робота ж знімальних груп максимально близько до лінії фронту, — це взагалі велика рідкість, заради якої треба пройти сім кіл пекла погоджень без жодної гарантії успіху.

Ще у березні 2023 року низка українських воєнкорів записали відеозвернення, в якому виступили проти цензури та зажадали дозволити працювати в «червоних» зонах усім журналістам. У червні з заявою виступив і міжнародний Комітет захисту журналістів (CPJ), який закликав українську владу встановити чіткі правила акредитації журналістів і припинити тиск на них за їхні репортажі. Як ішлося в заяві, журналістів NBC News, The New York Times, CNN, The New Yorker та «Громадське» за їхні статті й репортажі звинувачували у порушенні правил роботи на фронті та погрожували позбавити акредитації, а декому навіть погрожували перевіркою на поліграфі.

Попри весь резонанс, проблему не розв’язали й через пів року — її обговорювали медійники на жовтневій конференції National Media Talk (яку висвітлював і «Детектор медіа»). А в листопаді на фейсбук-сторінці президента Володимира Зеленського з’явився допис зі світлинами переправи на лівий берег Дніпра на Херсонщині авторства фотографів Костянтина та Влади Ліберових — тоді як професійним воєнкорам у доступі до «червоних» зон фронту відмовляють. «Не можна на Херсонщину, казали вони. Червона зона, казали вони. Інформаційна тиша, казали вони», — обурювався тоді журналіст «Радіо Свободи» Мар'ян Кушнір.

20 грудня у своєму вечірньому відеозверненні Володимир Зеленський повідомив, що влада підготувала зміни в доступі журналістів до фронту. «Дуже важливе питання комунікації щодо війни, нашої оборони, загалом фронту. Доступ на фронт журналістів. Зміни підготовлені — інформації про фронт має бути більше. Вдячний усім, хто розуміє важливість цього й допомагає тримати нашу оборону, наші оборонні потреби у фокусі уваги у світі», — сказав Зеленський.

Слова про «фокус уваги у світі» — це не просто красиві звороти президентських спічрайтерів. Певно, не буде помилкою припустити, що саме втрата інтересу іноземних медіа до війни в Україні, а не раптове бажання повернутися обличчям до українських журналістів, і стала головним стимулом до анонсованої реформи.

Цікавість падає чи ми її вбиваємо самі?

Падіння західного медійного інтересу до наших потреб важко не помітити. Як свідчить інфографіка проєкту WeAreUkraine.info («Детектор медіа» наводив її в одному зі своїх нещодавно опублікованих матеріалів), у лютому 2023 року в іноземних медіа було понад 400 обкладинок, присвячених війні в Україні (що вчетверо (!) менше, ніж у березні 2022-го), а станом на листопад 2023 року ця кількість знизилася ще втричі — до 130.

Одна з найвпливовіших американських газет The Washington Post вже прибрала вкладку про війну Росії проти України з головної сторінки свого сайту.

Зменшення зацікавленості західних медіа позначилася навіть на пресконференціях самого президента Зеленського, останню з яких, за словами низки українських медійників, відвідало чи не вчетверо менше іноземних журналістів, ніж, наприклад, у квітні 2022 року.

Скриншот із відео пресконференції президента 19 грудня 2023 року

Як можна побачити на відео з останнього спілкування президента з журналістами, табличок із назвами іноземних медіа значно менше, ніж українських. Проте можливість поставити запитання їм давали практично так само часто, як і українським медіа: за підрахунками ІМІ, за дві години прозвучали 15 запитань від іноземних журналістів і 17 — від українських. Чому? Найкраще б на це питання відповів речник президента Сергій Никифоров, слова якого журналісти вловили: «Ми ж не можемо визнати, що увага до України падає» (це можна почути на відео «Української правди»).

Авжеж, таке падіння цікавості має й об’єктивні причини — це і певна втома аудиторії від новин за майже 700 днів повномасштабної війни, й нові інформприводи у світі, що відвертають увагу від України. Але не можна ігнорувати й неофіційні скарги цілої низки фіксерів і журналістів іноземних медіа, чиї редакції скорочують штати своїх корпунктів в Україні не через втрату інтересу, а тому, що без доступу до фронту та інформації про нього тримати таку кількість людей просто немає сенсу.

Не дивно, що на тлі новин про скорочення західної підтримки важливість інформації про фронт і наші оборонні потреби (яка би могла вплинути на західну суспільну думку, а відтак і уряди країн партнерів) нарешті стала очевидною й для вищих щаблів українського воєнно-політичного керівництва. То які ж зміни пропонує влада, аби розв’язати проблеми воєнної комунікації?

Що зміниться

Наступного дня після виступу Зеленського голова комітету з питань свободи слова Верховної Ради Ярослав Юрчишин повідомив, що очолюваний ним комітет готовий докласти зусиль для створення та безперешкодного й конкурентного доступу журналістів до інформації.

«Дуже добре, що в нас синхронізовані пріоритети з президентом, який, як відомо, заявив, що влада підготувала зміни в доступі журналістів до фронту. І в планах нашого комітету — спільно з представниками Генштабу ЗСУ та Міністерства оборони зробити так, щоб правила акредитації журналістів у зоні лінії фронту були більш зрозумілими. Навряд чи ця акредитація буде простішою, зважаючи, що в нас іде війна. Але щонайменше тут не має бути місця для волюнтаризму — сьогодні ми пускаємо, а завтра не пускаємо, тим таємно даємо акредитацію, а іншим — ні», — сказав Юрчишин.

«Детектор медіа» звернувся до Ярослава Юрчишина з проханням про детальніший коментар стосовно цієї ініціативи його комітету. Проте він відмовив, пояснивши, що офіційні рішення ще не ухвалені: «Деколи плани, які озвучені, заважають втілити оптимальний результат. Дуже б цього не хотілося». Проте він також додав, що в цьому питанні його комітет консультується з Інститутом масової інформації, Міністерством оборони та Генштабом ЗСУ.

Директорка ІМІ Оксана Романюк пояснила «Детектору медіа», що проблема складається з двох ключових аспектів: безпідставний недопуск журналістів у «жовту» зону (де, згідно з наказом, можна працювати тільки в супроводі пресофіцерів) та відмови командирів у допуску їх у «червону» зону — нібито під приводом, що це загрожує їхньому (журналістів) життю. І перше, за її словами, — взагалі велика помилка, а щодо другого — журналісти готові самі нести за себе відповідальність.

«Ніхто не сперечається, що, коли йдеться про нацбезпеку під час війни, необхідні обмеження. Ми всі це розуміємо, ми всі — громадяни України, і перемога — це наш спільний інтерес, — сказала вона. — Але річ у тім, що військові вже вийшли за межі, встановлені законом про воєнний стан, наказом №73 головнокомандувача ЗСУ. І нам, наприклад, скаржилися журналісти, що їм забороняють знімати для сюжету, скажімо, пірс в Одесі, де купа народу ходить. І друге — те, що під приводом турботи про безпеку забороняють журналістам доступ до “червоної” зони».

Романюк вважає, що в самому наказі №73 вже є суперечності. Наприклад, у додатку №4 написано, що «страхування життя, здоров’я та майна представника ЗМІ належить виключно до компетенції редакції ЗМІ, завдання якої він виконує. Збройні Сили України, інші складові сил оборони не несуть відповідальність за безпеку, життя та здоров’я, забезпечення повернення, а також питання страхування життя, здоров’я та майна публічних осіб, до думки яких прислуховується громадськість (лідери думок, блогери тощо) та є їх особистою відповідальністю». Проте додаток №1 цього ж наказу містить пункт, який прямо це заперечує. Зокрема, там сказано, що «у разі виникнення ситуації, яка може загрожувати життю та здоров’ю представникам засобів масової інформації – негайно припинити їх роботу на військовому об’єкті та, за наявності реальної можливості, надати представнику ЗМІ захист, екстрену медичну допомогу та евакуацію до відповідно медичного закладу». І саме цей пункт командири військових формувань використовують як привід відмовляти журналістам у доступі до фронту.

За словами Романюк, воєнкори прекрасно розуміють ризик, на який йдуть, але це їхня воля, аби бути корисними Україні.

З цими твердженнями фактично погоджується й керівник управління преси та інформації МОУ Ілларіон Павлюк, який і бере безпосередню участь у запровадженні нових правил.

«Ми пропонуємо змінити підходи до “червоної”, “жовтої”, “зеленої” зон. Міноборони наполягає на тому, що немає сенсу обмежувати доступ журналістам туди, куди мають доступ цивільні з мобільними телефонами. Тому у “жовту” зону акредитовані журналісти повинні мати безперешкодний доступ і можливість працювати, й ми маємо її суттєво розширити, — пояснив він «Детектору медіа». — Також ми наполягаємо на тому, що доступ можна заборонити лише з міркувань, пов’язаних із безпекою операцій, і це мають бути обґрунтовані міркування. Доступ у “червону” зону журналісти можуть отримати винятково після погодження з конкретними командирами бригад і в супроводі. Але так само наше завдання як Міністерства оборони — спонукати військових забезпечувати присутність певної кількості журналістів, яку вони можуть запустити в “червону” зону. Також ми хочемо прописати в наказах, що військові не несуть відповідальність за життя і здоров’я журналіста, це повністю його відповідальність, але військові несуть відповідальність за безпеку операцій».

За словами Павлюка, ці зміни уже підготовлені й опрацьовані Міністерством оборони у співпраці з журналістською спільнотою — тепер їх має затвердити Генштаб ЗСУ та президент. Ілларіон Павлюк очікує, що це станеться упродовж січня або, як максимум, лютого. До того ж часу нам і світові здебільшого доведеться вдовольнятися офіційними пресрелізами, непрофесійними відео з телефонів самих військових чи поодинокими репортажами «обраних» воєнкорів. Але головне, щоб хоч і повільно, але все ж таки назрілі зміни відбулися.

Ілюстративне фото: Getty Images