Мистецькі пророцтва Сергія Бурбела

Він висловлює свою позицію, протест, тугу, а іноді формулює передбачення у своїх мистецьких творах.

Дніпровський художник Сергій Бурбело малює Крим таким, яким зберіг його в пам’яті: морські хвилі, ночі, Місяць, що висить над водою, зорі, розсипані в безкрайньому небесному просторі, а ще — пам’ятки давніх культур у сутінках.

Картини наче розщеплюють серце на атоми, фіксують мить у певному проміжку часу. І ніби запрошують подихати півостровом, пригадати його смак, пахощі, почути звуки.

Впертись очима в кримський пейзаж і впасти в медитацію ночі, почути цикад і шепотіння вітру кримського степу, а може, спіймати хвилю, що розбивається об берег умовного Партеніту чи лоскоче гальку такої близької й водночас далекої Алупки.

До анексії Сергій Бурбело часто вибирався на півострів із рідного Дніпра. Тепер український художник пише з пам’яті, свідомо виключаючи зайві деталі та концентруючись на історії та настрої.

Над серією Qirim Сергій почав працювати 2013 року.

Як трансформувався проєкт Qirim за 10 років, які меседжі «запаковує» митець у свої роботи від початку повномасштабного вторгнення, чому дніпровського митця охрестили художником-пророком?

Цикл Qirim (латинізована кримськотатарська версія топоніму Крим) Сергія Бурбела є художньою проєкцією роздумів автора над історією півострова та мистецькою підтримкою кримських татар.

«Я вважаю, що кожен має на своєму місці боротися з проблемою анексії та окупації. Я це роблю як художник. Політик має робити це на політичному рівні, військовий — на своєму, сила — у спільній боротьбі», — впевнений Сергій.

Мистецький проєкт Бурбела має власний маніфест і місію, адже консолідує суспільство навколо конкретної проблеми. Сергій працює над проєктом уже понад 10 років, щороку поповнюючи серію. До повномасштабного вторгнення його роботи приймали відомі українські мистецькі локації в Україні та за кордоном. 2019-го Сергій зробив кілька виставок, на яких картини були в обрамленні колючого дроту. Дріт символізує окупацію. Мовляв, ми бачимо красиві пейзажі, але не можемо поїхати туди.

«Мене не відпускає ця тема. В такий спосіб я веду свою мистецьку боротьбу за Крим. Для мене це не просто якийсь шматок землі. Це — душа, люди, історія. Мандруючи півостровом протягом десяти років безперервно, по декілька разів на рік бачив наростання антиукраїнських настроїв, зомбованих пропагандою маргіналів, прапори, гасла, плакати, радянську героїзацію, флот і військові бази, котрі, як рушниця в театрі, мали колись вистрілити. Проєкт Qirim — це мистецький меседж українцям: треба було краще вчити й намагатися розуміти свою історію, аби не дивуватися діям російської влади, ставлення якої до України не змінюється протягом століть», — зазначає художник.

На картинах зображено місця, які мало хто бачив вживу, а в назвах картин використано топоніми. Це ще раз красномовно свідчить, наскільки давньою та різноманітною є кримська земля, демонструє відсутність спільного з тим «ісконним русскім міром», який їй нав’язують.

«Востаннє я був у Криму на самому початку лютого 2014-го. Я бачив, як пропаганда подавала події на Майдані. Ніколи не забуду, як на кожній зупинці тролейбуса Сімферополь—Ялта на екранах під страшну музику крутилися ролики, начебто з Києва, де якісь неонацисти розмахували величезними прапорами зі свастикою й розповідали, як «страждають» від протестантів бідні «беркути»-міліціонери… Ясна річ, що місцеве СБУ було просто наскрізь колаборантське», — згадує Сергій.

Війна заскочила митця в Німеччині. 23 лютого він з дружиною був у Гамбурзі — монтували кримську виставку в Генеральному консульстві та мали готуватися до відкриття. Але зранку 24-го стало зрозуміло — не до виставки.

Загалом на 2022-й було заплановано п’ять виставок проєкту Qirim у Німеччині, але всі було скасовано, бо на перший план, звісно, вийшла допомога біженцям.

Телевізор у готельному номері не вимикався. Сергій із Ольгою намагалися зрозуміти репортажі про рідну землю різними мовами. Телефон не випускали з рук — постійно скролили стрічки новин та спілкувались із рідними. Авіарейс, звісно, скасували. За кілька днів Сергій та Ольга почали прокладати дорогу додому, аби бути корисними тут і допомагати, хоча всі вмовляли залишитися в Німеччині.

Із Гамбурга доїхали до Берліна, там Сергія зустрів друг — професор Карл Аймермахер і допоміг через Краків та Перемишль дістатися Львова.

«У Львові ми жахнулися, вперше почувши звук сирени на вокзалі. Побачили величезну кількість людей, які чекали на евакуаційні потяги».

Власне в дорозі до Дніпра бачили безмежне море «їжаків» по всіх дорогах, а потім почули історію з прикордонниками на тому голому шматку скелі серед Чорного моря… Так і з’явився образ першої картини та бажання помститися за хлопців. Сергій «підпалив» корабель на картині за три тижні до його реального затоплення. Коли друзі заходили до майстерні й питали, навіщо він вигадує, мовляв, із кораблем нічого не сталося, то Сергій відповів: «Усьому свій час…». За три тижні славнозвісний крейсер «Москва» й справді затонув…

Мистецьке звільнення Криму

Далі була картина «Севастополь», де на дальньому плані палали чотири кораблі.

«Я не знаю, як це вийшло, — розповідає Сергій Бурбело. — Але друзі не дадуть збрехати. Я зобразив саме чотири кораблі, і їх потім було рівно стільки...»

Наступною картиною став «Контрнаступ», про можливість якого ще тільки обережно починали говорити, але всі вже дуже чекали.

Сюжет картини «Кримський міст» теж став пророчим. Цікаво, що композиційно Сергій навіть вірно закрутив дим і майже чітко позначив місце влучання. Художник каже: це все не випадково, адже має освіту архітектора, тому добре зрозумів, як міст «складеться» в разі влучання по ньому.

Невеликий клаптик полотна просто над мостом художник не замальовував і тепер пояснює білу пляму справжньою містикою: «Пляма схожа на ракету. Це просто частина, біле полотно, яке не зафарбувалося, хоч скільки б шарів фарби я накладав».

Як це виходить, художник не знає. Утім, у колі друзів і колег його почали називати пророком.

Сергій каже, що ідея тієї чи тієї картини виникає раптово: «Просто відчуваю гостре бажання перенести свої почуття на полотно».

Печерне місто ХХІ століття

Протягом тривалого часу на багатьох картинах Сергія виникали старі кам’яні укріплення. У циклі творів Qirim художник зображував руїни старих фортець на Кримському півострові, які не може зруйнувати час. А потім намалював стіни будинків, які в наші часи миттєво розбивають вороги.

Картину «Печерне місто ХХІ століття» було створено на початку березня, ще перед «Зміїним». Містичною є й історія її появи.

«Я знайшов на горищі дуже старе полотно, яке, ймовірно, належало ще дідусю моєї дружини, він також був художником, — розповідає Сергій. — На ньому десь місцями відплівся ґрунт, були дірки, нерівний край, прорізи й тріщини. Це загалом уже був готовий витвір мистецтва, що зображує війну, але було невимовне бажання художника виплеснути всі переживання зсередини себе назовні. Так і сталося: я малював картину вдома, просто прибиту до стіни дюбелями. Я не їздив до майстерні в той час, а бажання творити було настільки сильним, що ти навіть готовий використовувати підручні засоби, аби вгамувати його. Малював якимось старим, зовсім не художнім пензлем і на звичайній олії для смаження, шпателем, а не професійним мастихіном. Коротко кажучи, всіма підручними засобами, аби не впустити цього жахливого «натхнення».

Так виникла картина з напівзруйнованим міським будинком, звичайною багатоповерхівкою, яких багато в українських містах.

«Печерне місто ХХІ століття» була представлена навесні 2022 року на кількох виставках у Дніпрі та пройшла відбір на показ в одній із київських галерей.

Ніхто не міг навіть уявити тоді, що контури руйнувань і сама палітра живопису, ніби зійшовши з полотна, кілька разів повториться в житті українських міст. Дніпро, на жаль, приєднався до них 14 січня 2023 року. Того дня, коли всю країну приголомшила трагедія в Дніпрі, художник Сергій Бурбело поглянув на картину, яку створив кілька місяців тому, й жахнувся. Як він міг вгадати вигляд зруйнованого ракетним ударом багатоповерхового будинку?! Здивовані були друзі, рідні та шанувальники. А потім усі, хто бачив картину, говорили не про схожість контурів і самого сюжету, а про те, що саме такий будинок стає символом цієї війни: «Це й Маріуполь із трубами «Азовсталі», й Київ, і тепер Дніпро, це якийсь спільний образ злочинів, які коять росіяни на нашій землі. Будинки схожі, бо це радянська гірка спадщина, так само як і ця війна».

Художник каже, що картина «Печерне місто ХХІ століття» не продовжує цикл Qirim.

«У моєму задумі вона мала б перегукуватися з кримською серією моїх картин, де зображено печерні міста раннього Середньовіччя, — пояснює Сергій. — Але ті кримські міста формувалися та будувалися століттями, а нині Росія, як бачимо, за один постріл перетворює на щось подібне наші сучасні помешкання».

На картині Сергія Бурбела немає людей. Тому що трагедія їх також перетворила. «Або на мертвих, або на абсолютно нещасних, — каже художник. — Адже навіть якщо людина залишається живою, а всі її близькі гинуть, то для неї обривається світ. Ми бачимо це з історій тих, хто жив у цих під’їздах у Дніпрі. Врятована дівчина, яка втратила хлопця на війні, а тепер і батьків. Інша, яка повернулася з полону, але загинула тут. Хлопці, які нині в Бахмуті, й чоловік, який прикривав вагітну дружину. Це жах. Я дуже важко це переживаю».

Пророчі кримські сюжети Сергій виставив на аукціонний продаж задля допомоги ЗСУ. З продажу пророчих картин вдалося допомогти зібрати гроші на авто для 23-ї ОМБР, підтримати збір на ударні дрони, підкинути потрібну суму на ремонт військової техніки, а ще зібрати кошти на автівку для авіарозвідки.

«Це звісно, мабуть, трохи претензійно… Я просто намагаюся робити те, чого не можу не робити, а саме малювати. Те, що мені вдається щось передбачити, — це все через величезне бажання як патріота та громадянина України, аби ця війна якнайшвидше завершилася нашою остаточною Перемогою над одвічним ворогом», — каже художник.

Усі друзі, які приходять до Сергія в майстерню, замовляють один сюжет — «Кремль, що палає».