"Мінували мости під обстрілами": як захисник Донецького аеропорту нищив росіян на початку великої війни

Українські захисники щоденно боронять нашу землю та відбувають ворожі атаки. Чимало з них знайоміз фронтом ще з 2014 року. До таких бійців належить і заступник командира військової частини, головний інженер 250-го Центру інженерної підтримки підполковник Сергій Бурковський.

Він торік у березні отримав звання Героя України із врученням ордена "Золота Зірка". Про це пише фонд "Повернись живим".

Сергій у лютому 2022 року керував підготовкою до знищення трьох мостів у районі Чорнобильської зони. Опісля вже у складі розвідувально-диверсійних груп зупиняв ворожі колони, знищував і захоплював техніку окупантів.

Сергій Бурковський — сапер із 30-річним стажем. З 2015 року проходить службу у 250-у Центрі інженерної підтримки. У березні 2022-го військові цієї частини вивели з ладу 47 одиниць техніки росіян на Чернігівщині, розповідає Сергій Бурковський.

"Російсько-українська війна для мене почалася у травні 2014-го. Я на той час був звільнений з армії, тому у складі "Правого сектора" працював сапером в інженерному забезпеченні на Донецькому напрямку — Курахівка, Красногорівка, Савур-Могила, Степанівка, Піски, Донецький аеропорт", — каже військовий.

23 лютого 2022 року боєць і його підрозділ отримали бойове розпорядження. У складі трьох груп прибули у район села Черевач неподалік Чорнобиля для підготовки до мінування трьох автомобільних мостів через річку Уж. 24 лютого о четвертій ранку для них почалася війна.

"Ми мінували мости під обстрілами противника. Останніми виходили з тих районів", — розповідає командир.

Головний міст на виїзді з Чорнобиля поблизу села Черевач захисники замінували найпершим, але не могли підірвати, бо тривала евакуація. Було прийнято рішення передати його в утримання і під знищення командиру 2-го батальйону 80-ї аеромобільної бригади. А бійці разом з Сергієм поїхали вище по річці, щоб замінувати ще два мости.

"Вони знаходилися на великій відстані один від одного, тому я прийняв рішення розділитися на дві групи для економії часу, якого було обмаль. Очолена мною група вирушила до моста через Уж поблизу села Поліське, інша група під керівництвом Дмитра Шмагайла вирушила для підготовки та руйнування моста поблизу села Максимовичі. Мости мінували, коли ворог здійснював вогневе ураження з бронемашин та стрілецької зброї з протилежного боку річки. Підрив останнього моста здійснили, коли вже ворог вийшов на нього. Знищили його разом із броне- та автомобільною технікою окупантів", — згадує командир військової частини.

Після успішного знищення мостів українські захисники висунулися у пункт постійної дислокації. Увечері 24 лютого вони прибули в Ніжин, яке ще не стикнулось на той момент з іншими бойовими діями. Та й прибулі бійці були не зовсім бойовим: з озброєння мали лише автомати, РПГ і гранати.

"Командир створив диверсійно-розвідувальні групи. Не всі мали бойовий досвід, але були вмотивовані та патріотично налаштовані. Також підключилося місцеве населення. Ми провели мобілізацію і зайняли оборону по березі річки В’юниця. З навчальних мін робили мінні шлагбауми. Окупанти перед ними зупинялися, і ми обстрілювали їх із засідок", — розповідає Бурковський.

У росіян було дві спроби зайти в Ніжин — 25 лютого і на початку березня.

Загалом за березень підрозділ Сергія вивів із ладу 47 одиниць ворожої техніки завдяки мінно-вибуховим загородженням та засідкам.

Після того, як росіяни пішли з півночі, бійці розміновували ділянки доріг та поля від вибухонебезпечних предметів, знімали мінні поля на території Ніжинського та Прилуцького районів. Росіяни залишили їх по собі багато. Також була знищена техніка РФ, яка перевозила боєприпаси — не всі здетонували.

"Роль саперів на цьому етапі війни велика як при наступі, так і в обороні. Без них підрозділи, зокрема піхота, не просунуться вперед. Сапери йдуть попереду перших. Зараз ворог закріпився і побудував потужну лінію оборони. Вона сильно замінована як протитанковими, так і протипіхотними мінами. Більшість заборонені Міжнародною конвенцією — протипіхотні міни натискної дії, а також фугасні та осколкові.

При обороні сапери обладнують інженерні загородження. Це уповільнює темпи просування противника", — додає сапер.

Після початку повномасштабного вторгнення РФ підрозділ Сергія збільшився у чотири рази та продовжує свою успішну роботу на шляху до перемоги України.

Раніше "Телеграф" писав, що захищаючи Батьківщину та незалежність України, 1 січня 2024 року загинув житель села Радомка Павло Олексійович Соснов. Він загинув, виконуючи бойове завдання поблизу н.п. Житлівка Сєверодонецького району Луганської області.