Брак доступу до фронту, кадровий голод і самоцензура: як живуть медіа півдня України

Наприкінці грудня в Media Center Ukraine — Odesa відбулася конференція «Blackout Odesa Conference: як живуть і розвиваються південні медіа». За словами учасників заходу, це була перша велика зустріч медійників півдня не лише за час повномасштабної війни, а й за останнє десятиліття. Обговорити найгостріші питання у сфері медіа прийшли журналісти, фіксери, блогери, викладачі журналістики, а також представники організацій, що надають регіональним медіа грантову підтримку.

Як медійники півдня намагаються не втратити аудиторію, фінансування та мотивацію — в матеріалі «Детектора медіа».

Одним із найболючіших питань для журналістів є доступ до фронту. Під час дискусії «Військова журналістика на півдні: як медіа впорались із новим викликом» фіксер Артем Перфілов сказав, що робота медіа була майже провалена через бюрократію: «Я можу казати дуже багато про те, як обходити офіційні заборони, що робити, якщо вам не дають акредитацію, але це буде махрова нелегальщина. Ми, фіксери, дуже часто ходимо лезом ножа, бо зараз уся робота на півдні заблокована взагалі, солдатам є пряма заборона давати інтерв’ю».

Артем Перфілов каже, що такі труднощі є винятково у південних регіонах, які перебувають у зоні відповідальності Оперативного командування «Південь».

«Я попрацював з ОТУ “Суми” (оперативно-тактичне угруповання — «ДМ») і отримав дозвіл на роботу за 10 хвилин після того, як написав листа. Це був дозвіл на роботу в “жовтій” зоні разом із конвоєм. Я не скажу, що Суми — регіон гірший за Одесу, що там менше роботи, чи менш небезпечно. Ви знаєте, яка там дистанція україно-російського кордону», — додав фіксер.

 Артем Перфілов і Дмитро Васильєв

Репортер «Суспільне Одеса» Дмитро Васильєв каже, що останнім часом перестав робити сюжети з півдня:

«Коли я на початку місяця планую поїздки, я фактично ніколи не розглядаю Херсон, тільки якщо це якась гуманітарна тематика і не стосується військових. Я згоден, що проблема виникла через політику військового командування відносно медіа. Бували епізоди, коли ти їдеш навіть не по військовій темі в умовний Болград (місто на півдні Одеської області, далеке від лінії фронту — «ДМ»), але тебе зупиняють на блокпостах, дізнаючись, що ти журналіст, і тримають 40 хвилин. Щоб висвітлити війну у своєму ж регіоні, журналіст вимушений постійно адаптуватися під кожну конкретну ситуацію і шукати альтернативні шляхи, аби працювати. І я просто в якийсь момент зрозумів, що краще буду висвітлювати роботу одеських бригад, наприклад, на Донеччині».

Журналістка The Reckoning Project, колишня репортерка «Слідство.інфо» Юлія Химерик розповіла, що через ускладнення роботи медіа на фронтах слабшає інтерес до війни не лише за кордоном, а й усередині країни:

«У мене дуже класний досвід роботи з пресофіцерами, які знають, що таке війна. Знають, як важливо її висвітлювати, бо якщо не робити цього, люди починають шукати інформацію не там, де потрібно. Люди перестають відчувати війну, їм здається, що це десь далеко й про це можна забути».

Через недостатнє висвітлення, за її словами, дуже вповільнилися збори, які роблять військові на херсонському напрямку — люди просто не розуміють, навіщо їм донатити.

Одного разу журналістці заборонили робити матеріал про Нацгвардію:

«Я хотіла розказати, що це не просто люди, які перевіряють у Херсоні документи. А це люди, які також ведуть бойові дії та боронять Україну. Але мені заборонили це робити, хоча пресофіцер Нацгвардії погодився. Мені сказали, що це недоречно. Але я не розумію, що саме недоречно — показувати роботу військових чи те, що потім комусь не можна буде попіаритися на цій роботі?»

За словами Юлії, визволенням Херсона займалися дуже багато бригад, які хочуть, але не можуть про себе розповідати. Проте серед пресофіцерів є люди, які допомагають журналістам:

«У мене був випадок, коли я мала їхати документувати воєнний злочин. Мені було важливо приїхати в Херсон у певний день і поговорити з людиною, яка не мала жодного відношення до військовослужбовців або військових об’єктів. Це була цивільна людина, яку катували росіяни. Я надіслала запит і дуже довго чекала, поки мені його погодять. Потім його десь загубили, але завдяки пресофіцеру, який працює на цьому напрямку, я змогла отримати дозвіл і встигла доїхати».

На її думку, південь не закритий повністю — просто треба перестати мовчати, адже більшість журналістів жаліються лише в закритих чатах.

«Я можу проїхати в будь-яку іншу область як журналіст, але я не можу працювати у своєму місті. Я ж не заїхала в якусь ОНР! Я живу в Україні, де діє закон, який один для всіх. Я хочу працювати як журналіст відкрито, а не вдавати з себе якихось тіточок, які приїхали провідати свою бабусю. Це непрофесійно, як на мене», — каже журналістка.

Головний редактор херсонського видання «Мост» Сергій Нікітенко згадав випадок, коли їхнє медіа виклало фото дна Каховського моря:

«Ми отримали шалені проблеми від військових і військової адміністрації. Але через два дні фото виклали фотографи Ліберови, майже з того ж місця. Наталя Гуменюк сказала, що просто командування визначило цих людей такими, що можуть виконати ці завдання. В мене зараз враження, що ми знову махаємо кулаками на порожньому рингу».

У конференції була анонсована участь керівниці Об’єднаного координаційного пресцентру Сил оборони півдня України Наталі Гуменюк, але вона не змогла долучитися до заходу. Через це багато питань журналістів залишилися без відповіді. Але під час іншого брифінгу вонаповідомила, що ОК «Південь» намагається задовольняти всі журналістські запити, які до них надходять, або запропонувати альтернативу.

 Юлія Химерик і модератор дискусії Михайло Штекель

Артем Перфілов сказав, що є дуже багато позитивних прикладів, які стосуються північної частини України або Запоріжжя та Донбасу — де, на його думку, співпраця з військовими більш ефективна: «Коли я від своїх колег із регіональних медіа чую, що працювати в принципі неможливо, я розумію, що можливо. Але для цього треба щось зробити, кудись поїхати. Можливо, треба трішки міняти свої погляди та відвикати працювати тільки за пресрелізами».

На думку Юлії Химерик, річ не стільки у непрофесійності журналістів, скільки у відсутності спікерів, готових комунікувати у будь-який час і надавати важливу інформацію вчасно. Однак Перфілов вказав на нещодавній випадок, коли багато регіональних і всеукраїнських медіа поширили інформацію про нібитозвільнення Наталі Гуменюк, а потім усім довелося це спростовували. Тобто недоліки все ж є, і не лише у регіональної преси, а в українських медіа загалом.

Що, на думку медійників, треба змінити в процесі отримання доступу до фронту

«Детектор медіа» попросив журналістів прокоментуватизаяву президента щодо змін в доступі до фронту та поділитися своїми думками щодо цієї проблеми. Журналіст-розслідувач, засновник Nikcenter Олег Оганов сказав, що військовому командуванню варто частіше обґрунтовувати свої відмови у доступі, а не просто прикриватися воєнним станом:

«Нам відмовляли без жодних роз’яснень і логіки. Якщо Зеленський озвучив це, то було б добре мати законодавчо прописані норми з роз’ясненням, що є публічною інформацією, а що ні. Зараз ці відмови мало хто оскаржує, а тим же юристам буде легше робити скарги або позов до суду, посилаючись на ці норми».

Головред «Мосту» Сергій Нікітенко сказав, що на Херсонщині дуже заважає зонування. За його словами, важко потрапити й на ті території, що не є «червоними»:

«Іноді все відбувається дуже дивно: не можна працювати в селах, які розташовані по Дніпру, тоді ти їдеш по селах, що розташовані по Інгульцю, але й туди не можна, бо тобі кажуть, що це все ще Дніпро. Очевидно, що потрібно дозволити вільний в’їзд до давно звільнених громад, щоб показувати хоча б те, як там живуть люди».

Зараз, за словами Нікітенка, дуже ускладнені проїзд на блокпостах і логістика — херсонським журналістам, щоб потрапити до деяких громад, доводиться об’їжджати по 150–200 км через Миколаївську область. Крім того, потрібно працювати з начальниками сільських і міських військових адміністрацій, які не мають спеціалістів по роботі з медіа, і журналісти самі їх виховують «під себе». За словами журналіста, в Херсонській області було прийняте рішення щодо заборони начальникам військових адміністрації спілкуватися з медіа, проте їм вдається отримувати на це дозволи від обласної військової адміністрації (ОВА). Але і це може стати проблемою, якщо після якоїсь публікації чи з інших причин відносини з ОВА зміняться.

 Катерина Середа, Оксана Орсач, Наталя Чернецька й Олександр Корняков

Редакторка «Центру публічних розслідувань» Наталя Чернецька розповіла, що їм доводиться узгоджувати матеріали з військовими, проте іноді їхні зауваження зовсім не стосуються військових проблем. На думку журналістки, таким чином військове керівництво шукає привід не публікувати відзнятий матеріал:

«Ми зробили документальний фільм “Настя”, присвячений війні, але його дуже довго узгоджували. Постійно виникали якісь проблеми, нам казали, що хтось не так вийшов. Тобто зауваження не стосувалися змісту фільму. Вже йшли закриті покази стрічки, але ми довго не могли залити її на ютуб».

Фоторепортер медіаплатформи «Вгору» Олександр Корняков каже, що має такий парадокс: він херсонець і як місцевий житель може їздити в «червону» зону, користуватися там маршрутками, навіть ходити до друзів, але при цьому він не може працювати як журналіст.

«Я хотів би в рамках дозволеного робити звідти фоторепортажі. Звичайні люди ходять, знімають усе телефонами, потім це з’являється в соцмережах. Якщо я опублікую фото чи відео з тих місць, за це буде відповідальність».

Які труднощі мають південні регіональні медіа поза фронтом

Під час дискусії «Регіональні ЗМІ під час війни: виживання чи розвиток» головна редакторка «Никвести» Катерина Середа розповіла, що торік у Миколаєві їхніх журналістів майже не залишилося: хтось перебрався у більш безпечні регіони, а хтось — за кордон. Проте зараз із 15 членів команди більшість перебуває в місті та має змогу робити ексклюзивні матеріали:

«Ми зрозуміли, що за 2022 рік у Миколаєві журналістики фактично не стало. Всі займалися тим, що публікували те, що розповідали представники влади та військові. Якщо Зеленський щось сказав про Миколаїв або 79 бригаду — клас, це топновина. Але зараз ми поставили собі за мету більше розповідати про місто й область».

Хоч ситуація краща за 2022 рік, за словами редакторки, на Миколаївщині відчувається кадровий голод:

«Ми готові розвиватися, але немає журналістів. Хтось змінив професію, хтось виїхав, а хтось пішов у пресслужби».

Редакція Nikcenter теж перебуває в Миколаєві, хоч і охоплює весь південь України. Журналістка Оксана Орсач повідомила, що у 2022 році команда опинилась у стані виживання — дехто пішов на фронт, інші виїхали в безпечніші місця, а під час блекаутів журналісти не могли спілкуватися один з одним протягом декількох днів. 2023 рік був легшим і, за словами медійниці, редакція не просто вижила, а й почала знову розвиватися:

«Різні регіони перебувають у своєрідній бульбашці й опиняються сам на сам зі своїми проблемами. Ми, співпрацюючи з різними розслідувальними центрами, намагаємось оприлюднювати те, чим живе південь».

Тетяна Терзі — головна редакторка інтернет-видання «Махала», яке публікує новини Південної Бессарабії — розповіла, що в них труднощі виникали через аудиторію, яка довго перебувала під впливом російської пропаганди, тож доносити правду так, щоб її хотіли сприймати люди, журналістам було важко. Контент «Махали» поширюється лише на три райони Одеської області, однак попри невелике територіальне охоплення медіа має газету, сайт, соцмережі та ютуб-канал.

 Сергій Нікітенко та Тетяна Терзі

Об’єднує журналістів спільна проблема — обмеження публічної інформації, що переростає у самоцензуру. Катерина Середа каже, що з перших днів війни журналісти ставили собі питання: «Якщо я про це розкажу, туди не прилетить знову?». Команда намагається виважено ставитися до написання матеріалів, особливо коли це стосується об’єктів критичної інфраструктури:

«Ми писали статтю про відновлення мостів Миколаївської області — це відкрита інформація, яку можна знайти в Prozorro, у публічних коментарях представників влади. Але ми консультувалися з різними посадовцями, зокрема і з військовими, які нам сказали в жодному разі не публікувати це. Потім ми питали юристів, і поки ми збирали всі обґрунтування, представники влади, голови ОВА, Служба автомобільних доріг, Агентство з відновлення та інші публікували всю інформацію з цими мостами».

Оксана Орсач розповіла про намагання місцевої влади нав’язати журналістам самоцензуру:

«Вони ж не можуть прямо сказати “ми вам не дозволяємо це публікувати” — це занадто нахабно. У нас було декілька матеріалів про місцевий водоканал. Їм дуже багато грошей дають з-за кордону, оскільки складна ситуація з водопостачанням. І коли ми писали про те, які там переплати чи порушення є на тендерах, нам потім казали, що після цих публікацій вони отримають менше грошей і не зможуть доставляти людям воду. Мовляв, “на що ви прирікаєте миколаївців?”. Зрозуміло, що ми не ведемося на такі маніпуляції».

Ще один виклик — конкуренція з телеграм-каналами за увагу аудиторії. Журналісти мають публікувати великі та складні за змістом матеріали на соціально важливі теми. Nikcenter для посадовців і правоохоронців публікує розслідування на сайті, а для інших читачів перепаковує інформацію у формати соцмереж і дозовано подає читачам.

Редакторка «Никвести» Катерина Середа каже, що їм і не потрібно боротися з телеграмом, адже, на відміну від анонімних каналів, медіа мають контакти для зворотного зв’язку. Люди довіряють медіа і весь час звертаються за тією чи тією допомогою.

Більшість учасників дискусії були згодні, що телеграм-канали не виробляють власного контенту, але через оперативність випереджають регіональні медіа за кількістю переглядів. На думку координатора «Медіабази» в Одесі й Херсоні та регіонального представника ІМІ в Одеській області Павла Колотвіна, журналісту варто виконувати свою роботу, незалежно від розміру аудиторії. Якщо якийсь матеріал прочитало умовно п’ять людей, але від цього відбулися зміни на краще — то журналіст зробив свою справу.

Як південним медіа допомагають грантові організації

Протягом повномасштабної війни чимало організацій підтримували регіональні медіа фінансово. До дискусії «Грантова підтримка регіональних ЗМІ. Як отримати й утримати» доєдналися представники Internews, Media development foundation, Deutsche Welle Akademie, America House Odesa та Lviv Media Forum.

Представниця Internews Ірина Савченко каже, що з початку великої війни вони намагалися зробити підтримку медіа більш доступною та менш бюрократичною. Ця підтримка стосується як виробництва контенту, так і закриття нагальних технічних потреб. Торік організація допомагала журналістам у закупівлі обладнання для роботи під час блекаутів. За словами Ірини Савченко, медійна програма Internews network триватиме до 2025 року і протягом цього часу планується проведення декількох конкурсів малих грантів для регіональних медіа.

Deutsche Welle Akademie, як і Internews, займається не лише фінансовою підтримкою регіональних медіа, а й проводить навчання для українських журналістів. На думку програмного директора організації в Україні Кирила Савіна, гроші рано чи пізно закінчуються, тож суто грантове фінансування довгостроково не сприяє сталому медійному ринку. Навчання — це не тільки тренінги, а й менторство та консультування.   

«До наших пріоритетів також належала підтримка Суспільного мовлення — ми продовжуємо багато співпрацювати з центральною частиною в Києві та з регіональними відділеннями, а також підтримка локальних незалежних медіа на противагу олігархічним національним», — сказав Савін.

З початком повномасштабного вторгнення Deutsche Welle Akademie відійшла від принципу не давати підтримку медіа напряму, адже можливість медіа отримати фінансування та ситуація на ринку реклами була катастрофічною. Цього року фінансової підтримки може бути менше, адже ніша організації все ж навчальна — вони співпрацюють з факультетами журналістики та проводять курси з підвищення кваліфікації викладачів. З початком великої війни Deutsche Welle Akademie зробила перелік локальних незалежних медіа по всій Україні, які заслуговували на підтримку. До цього списку увійшли 50 медіа, з ними співпрацювали протягом року, проводили онлайн- та офлайн-навчання. Якщо ж академія не може підтримати медіа фінансово, то пропонує провести навчання з монетизації контенту.

Ще одним активним грантодавцем є Media development foundation. Комунікаційна менеджерка Дар’я Потапова розповіла, що протягом 2023 року участь у їхніх програмах взяли 75 регіональних медіа. Це програми, створені для 11 прифронтових регіонів, до яких можуть долучатися редакції, журналісти-фрілансери та початківці у професії. Програми передбачають навчання, фінансування для створення контенту та закупівлі потрібного обладнання.

Проєкти Lviv Media Forum не спрямовані на конкретні регіони, а відкриті для всієї України. Проєктна менеджерка організації Юлія Формос каже, що є конкурси зі стратегічної підтримки медіа, в межах якої з південної частини України вже було відібрано 32 редакції. Ця підтримка буде продовжуватись у 2024 році, тож переможці конкурсу можуть розраховувати на фінансову, технічну та психологічну підтримку, допомогу з послугами, пов’язаними з редизайном сайту, налаштуванням СЕО та всім, що допоможе медіа розвиватися та знаходити нову аудиторію.

Фото: Ірина Семенюта/«Детектор медіа»