Зрив ленд-лізу, план "Б" у війні та переговори з Путіним — ексміністр МЗС розповів про головні загрози для України

В США через президентські виборизагострюються політичні протистояння між двома головними політсилами. Через це заручником передвиборчих баталій демократів і республіканців стала Україна, адже виділення нового пакету допомоги в 106 млрд доларів заблоковано на рівні Конгресу.

Про головні загрози для України через урізання американської допомоги, долю гучного ленд-лізу та основні виклики для Києва 2024 року "Телеграф" запитав у колишнього міністра закордонних справ Павла Клімкіна.

— Минулого тижня речник Державного департаменту США Метью Міллер заявив, щоцьогоріч Штати допомагатимуть Україні, але не на рівні двох минулих років. Наскільки це критично для України?

— Звісно, зменшення допомоги — це критично для нас. Ми ж не знаємо, що означає "не на рівні" 2022-2023 рр. Це може бути мінус 1%, може бути мінус 5%, а може і мінус 20%. І це може стосуватися чи військової допомоги, чи економічної. Для нас є критичним, щоб допомога залишалася майже на тому ж рівні, що і у попередні роки. Щонайменше — військова. Це абсолютно очевидно.

— Яка доля і ефективність гучного ленд-лізу — він реально запрацював чи де-факто зривається?

— Ні, він не запрацював. Ленд-ліз — це можливість отримувати зброю. Тут дуже важливо, щоб, по-перше, ми мали можливість отримувати те, що ми хочемо. А на це потрібні дозволи адміністрації президента США.

По-друге, в багатьох випадках цю зброю потрібно замовляти, і потім вона виготовляється. А це тривалий строк.

І, по-третє, відкритим залишається питання, чи можемо ми використовувати ленд-ліз із запасів, наприклад, на складах Пентагону з можливою заміною. Оскільки американці нам допомагають саме зі складів з подальшою заміною. Так і працює ця система.

Тому ленд-ліз у першу чергу буде для нас коштувати грошей, що не так просто, коли ми кажемо, що допомога нам з боку США збережеться, але може зменшитися. Також важливо, як саме вона буде працювати і скільки ми на це будемо чекати. Але у будь-якому разі ленд-ліз дуже важливий. Адже це своєрідна гарантія і можливість застрахуватися від ускладнень і по часу, і по можливих обсягах допомоги.

— Наприкінці минулого року видання Politico, NYT та інші писали про нібито наміри Вашингтону змінити стратегію у війні проти Росії. Очевидно, на Заході все більше будуть схиляти Україну до якихось перемовин з Москвою, оновлених "оборонних кроків" тощо. Водночас українська влада поки декларує, що виключає будь-які домовленості з РФ до деокупації територій. Кремль теж не поступається. Чи є виходи з цієї патової ситуації? І за рахунок чого Київ зможе посилити свої дипломатичні та перемовні позиції?

— Не бачу ніякої патової ситуації. По-перше, я спокійно ставлюсь до подібних публікацій. Вони дуже різні, і багато в чому суперечать одна одній. Тому не варто на них орієнтуватися як на якийсь показник.

По-друге, ми ж не кажемо в який бік можуть бути зміни (політики і стратегії. — Авт.) адміністрації президента США Джо Байдена. Зараз ми вступили в передвиборчий рік і, звісно, американська адміністрація буде дивитися, що вона робитиме на основі того, яку допомогу зможе провести через Конгрес, на основі того, як складається і стратегічна, і тактична ситуація на війні. А також на основі того, як будуть діяти європейці. Це є комплексною історією.

Я не бачу, щоб якісь щонайменші притомні контакти (України і РФ. — Авт.) починалися найближчим часом. Я не бачу таких можливостей для будь-кого з ключових гравців, які тут задіяні.

Звісно, це стосується нас, але також це стосується і американців, європейців та й, врешті-решт, російського режиму. Починати такі розмови буде складно з огляду і на передвиборчий рік у Штатах. Одночасно всі чекають, чи не з'явиться там після виборів республіканська адміністрація і чи буде вона кращою для Кремля. Принаймні росіяни на це сподіваються.

Як на мене, тільки після виборів у США можуть початися якісь контакти. Однак я не кажу про повноцінні переговори, оскільки це інша річ. Але тим не менше тоді виникнуть інші питання на порядку денному.

Зокрема, можливо, продовження чи переформатування Договору про контроль над стратегічними наступальними озброєннями, який зараз заморозила Росія (він нібито виконується, але водночас заморожений). Насправді, я на сьогодні не бачу політичного чи якогось масивного стимулу для нас для переговорів. Проте також не бачу фундаментальних політичних стимулів для інших гравців.

— Як вибори у Європарламент, які відбудуться в червні цього року, можуть вплинути на позицію ЄС щодо війни України з Росією?

— Радикально не вплинуть. Навіть якщо кількість правих у Європарламенті стане більшою, не прогнозую, що фундаментально зміняться настрої в сьогоднішній Європі, як політичні, так і емоційні.

Як на мене, настрої серед європейців і те, що іноді кажуть там в суспільстві (а не політичні заяви), вони навіть стабільніші, аніж серед тамтешніх політиків. Оскільки поступово-поступово це центрувалося, і зараз я бачу досить усвідомлену і стабільну підтримку України. Це не значить, що підтримка буде проактивною, але в сенсі послідовності якихось проблем фундаментально не спостерігаю.

— У якому форматі можуть відбуватися переговори (контакти) між Україною та РФ — неофіційно, на рівні парламенту, за участі представників Банкової — без шкоди для іміджу Зеленського, адже українське суспільство не сприймає будь-які спроби домовитися з Росією про будь-що?

— Головне питання — які саме контакти. Ми зараз маємо контакти, наприклад, щодо обміну полонених, про повернення в Україну тіл наших героїв. Тобто, це — гуманітарні історії. Вони відбуваються через посередників, як було зостаннім обміном полонених за участі Об'єднаних Арабських Еміратів. Адже це теж контакти.

Були контакти стосовнозернової історії. Одна річ — гуманітарні контакти, інша — військові. Ще інша річ — якісь можливі політичні переговори. Але, знов-таки повторюсь, я на сьогодні не бачу якихось передумов для початку будь-яких квазіполітичних переговорів.

— Який план "Б" має Україна в разі, якщо рівень підтримки США знизиться цього року? Іншими словами — як нам виходити з цієї ситуації, робити ставку на ЄС чи акумулювати внутрішні резерви?

— Звісно, нам потрібно більше сподіватися на себе. Це зрозуміло, адже війна і далі триватиме. Нам потрібно більше сподіватися на власні сили, робити, нарощувати безпекові м'язи та економічну стійкість.

Так само нам потрібні європейці, оскільки ми знаходимося в Європі і починаємо переговори про вступ до ЄС. Ніякої окремої моделі безпеки для України бути не може. Це буде європейська модель безпеки, безпосередньо прив'язана до НАТО. Так само, як і будь-яка успішна євроінтеграція неможлива без безпеки. Очевидно, що все це пов'язано.

Але навіть якщо ми будемо просуватися до ЄС і НАТО, це не значить, що ми можемо розслабитися. Якщо ми делегуємо цю безпеку комусь іншому, ми все одно мусимо бути сконцентрованими, розуміючи, що той чи інший гравець все одно буде намагатися зруйнувати Україну і її державність. Тож абсолютно зрозуміло, що жодних 100-відсоткових гарантій безпеки нема.