Загрожує повна руйнація? Дигер назвав справжню проблему метро "Либідська" у Києві

"Телеграф" запитав у дигера Сергія Могиліна, що реально відбувається на деяких проблемних ділянках міської підземки, яка головна причина небезпеки і чи існують ризики для пасажирів.

— Наскільки ситуація на "Деміївській" критична, судячи з оприлюднених фото й відео, а також тих процесів, які можна бачити в тій місцевості? Можна сказати, що це вже катастрофа чи аварія, і яка там динаміка?

— Ознаки руйнування свідчать про те, що там певні процеси відбуваються в геології, під землею, які можуть призвести або до повного руйнування, до неповного чи до затоплення тощо.

У цій ситуації прогнозувати щось 100-відсотково (впадуть чи не впадуть; рівно шість місяців витратять на ремонт, а не п'ять чи сім), я не знаю, ким треба бути. Напевно, Віталієм Кличком, щоб робити такі точні прогнози з аналізом.

— Виходить, що прогноз про пів року ремонту може скоригуватися? Ремонтні роботи можуть тривати й довше — і рік, і до десяти років?

— Дійсно, дуже схожа ситуація була в Санкт-Петербурзі, і там вирішили зробити таким чином: вони підтоплений перегонний тунель повністю забутували (зробили бетонні пробки з обох кінців й заповнили пульпою) і проклали новий.

— Скільки таких критичних ділянок налічується в київській підземці, які теж перебувають на межі аварії?

— Тут є сенс заглибитись у геологію. Ми ж всі знаємо, що Київ стоїть на глибокому тектонічному розломі. Чому так сталося? Тому що місто побудували на річці Дніпро. Річка тече там, де у неї менший опір. Тобто, якби в столиці не було осадових порід, ми б бачили каньйон глибший, десь кілометрів три. Западина у гірських породах заповнена осадовими. Ґрунт складається з осадових порід. Іншими словами, скельного ґрунту тут взагалі нема.

І якщо подивитися зріз пластів, де прокладено метрополітен, – це або пісок, або льос, або привозний ґрунт. Далі під ними йдуть ті самі водонасичені піски. Це пісок, який тече, як вода. Бачили, що трапляється із замком з піску, якщо додати води? Все розпливається. Тому ці водонасичені піски надзвичайно нестабільні і навіть отримали спеціальну назву – "пливуни".

Далі йде шар глини, а потім знову пісок. Ця глина нестабільна, в ній нічого будувати не можна. Вона так само видавлюється тими пливунами. Тобто під їхнім тиском також руйнується. Далі внизу під цими масами знову йде пісок, вже на глибині від кількох метрів до ста.

Чому станція метро "Арсенальна" така глибока (це найглибша станція у світі, вона залягає на 105,5 метра. — Авт.). Тому що саме на тій глибині починається вже більш стабільна порода. Хтось її називає "київським мергелем" (мергель — осадова гірська порода, що складається з глини і вапняку. — Авт.). Цей пласт знаходиться приблизно на тій самій висоті, де протікає Дніпро. Його потужність не така вже й велика: може бути три метри, може бути 10 метрів. І от весь київський метрополітен, окрім наземних ділянок, прокладений в цьому шарі київського мергелю.

— Виходить, що можливі й інші руйнування шахт метрополітену?

— Все може з часом зруйнуватися чи щось ще статися. Тут річ у тім, що цього київського мергелю, по-перше, не так вже і багато. По-друге, він гігроскопічний, тобто не гідроопорний, як в Санкт-Петербурзі.

В Петербурзі суцільний шар глини, яка практично суха. А київський мергель містить приблизно 30% води. І через ці 30% води, звісно, всі тунелі у нас течуть. Вони мають текти через природні процеси. Звісно, там є гідроізоляція, але ж вона не забезпечує 100-відсотковий захист. А для відкачування води є спеціальні пристрої і споруди, насоси тощо. Коли деякі люди бачать струмочок на підлозі тунелю, це одразу це викликає у них істерію. Але по факту це абсолютно нормальна ситуація.

Звісно, ця вода потроху руйнує тунельні споруди, бо є корозія і металу, і бетону. Але не можна сказати, що такі випадки можна порівняти із ситуацію між "Деміївською" і "Либідською". Бо там просто нема шару київського мергелю. От взагалі нема.

— Чому його нема?

— Тому що там протікає річка Либідь. І вона текла у тій локації мільйони років тому. Звісно, річка й утворила там шар зовсім інших порід.

— Тобто із самісінького початку не треба було продовжувати цю гілку? Адже ще за радянських часів там зупинили будівництво, зробивши "Либідську" кінцевою станцію. Саме через ці проблеми з пливунами.

— Складно сказати, треба було чи ні. Це спочатку було надзвичайно важке інженерне завдання. І там же аварія трапилась. Коли в тунель заходив пливун, під час будівництва загинули двоє метробудівців. А також будівельники ледь не загубили тунелепрохідницький комплекс.

Отже, там із самісінького початку все було складно. А зараз трапилося те, що в принципі було очікуване.

— Яка ситуація з метро "Харківська" з огляду на інформацію, що її більше десяти років підтоплювало від озера Вирлиця?

— Я вам більше скажу, що в озеро Вирлиця виходить недобудований тунель, адже там планували будувати депо. Тобто цей тунель прямо в озеро врізається. Він, звісно, забетонований. Але в цілому зараз там ситуація більш-менш стабільна. Там таких процесів (масштабних потопів. — Авт.) просто не може бути, бо там стабільний ґрунт, і тепер все нормально. А вода, то вона є скрізь. І це абсолютно нормальне явище, враховуючи геологію Києва.

— З часом киянам треба бути готовими, що періодично будуть деінде тунелі метро ремонтувати, перекривати чи навіть закривати станції для пасажирських перевезень? Це вже незворотний процес?

— Повторю ще раз: умови, які існують саме на ділянці в районі "Либідської", є абсолютно унікальними. Інших таких ділянок, перегонних тунелів, побудованих в пливунах, у нас нема. Звісно, все колись з часом руйнується. Але на інших ділянках процеси зовсім інші.