Бізнес держави: ліквідувати, не можна реформувати

Наприкінці листопада 2023р. Світовий банк опублікував доповідь "Бізнес держави".

У ньому викладено результати аналізу діяльності 76 тисяч компаній з 91 країни. У кожній із них їсть частка держави, як мінімум, 10%. Виторг цих підприємств у середньому еквівалентний 17% ВВП. Увага Світового банку до проблематики участі Держави в економіці є похвальною.

Після кейнсіанської революції в економічній науці, що призвела до домінації моделі Державного стану у світі, тема «провали Держави» була практично під забороною.

Вроджені дефекти моделі Держави загального інтервенціонізму

Академічний, університетський mainstream Заходу сформулював базовий консенсус теорії державного інтервенціонізму: «Вільний ринок об'єктивно породжує провали, генерує неефективні результати, не дозволяє адекватно швидко виконувати соціальні задачи.

Тому Держава повинна втрутитися та виправити ці самі провали. Передбачалося, що Держава через інструменти монетарної, фіскальної політики, через участь у виробництві товарів/послуг державними підприємствами провали ринку виправить.

У результаті економіка зростатиме швидше, виробники будуть більш конкурентоспроможними, і всім будуть доступні необхідні товари/послуги за більш прийнятними цінами, ніж в умовах вільного ринку».

Теоретики та ідеологи такої моделі не враховували одразу кількох слонів у посудній лавці. По-перше, вони заклали у свою модель нейтральність Держави. Припустили, що розпорядники чужого суворо дотримуватимуться принцип рівності умов господарювання, роботи на ринку, не будуть допускати жодної дискримінації.

Це припущення спочатку є липовим, тому що в самій суті державного інтервенціонізму лежить дискримінація. Пільгові кредити, бюджетні гранти, митні преференції, участь у держзамовленні, ресурсні субсидії, захист від конкурентів – усе це становить серцевину development economics.

По-друге, теоретики та ідеологи Держави загального інтервенціонізму вважають, що бізнес держави відповідально балансуватиме комерційні та некомерційні цілі своєї діяльності, поводитиметься чесно, підпорядковуватиметься законам ринку, не порушуватиме правила відкритої конкуренції.

І це припущення засноване не на реальності, а на утопічності уявлення про мотиви, цінності та інтереси VIP-розпорядників та споживачів чужого. Знайти в органах держуправління країн, що розвиваються, зі слабкими інститутами захисту свободи та власності таких чесних, відповідальних, справедливих, принципових і збагачених знаннями майбутнього розвитку економіки своєї країни та світу складніше, ніж голку в копиці сіна.

Зате є багато професійних аферистів на кшталт Остапа Бендера, промовистих інфоциган. Вони готові красиво презентувати прожекти світлого майбутнього за рахунок державних інвестицій у бізнес держави.

По-третє, теоретики та ідеологи welfare state не враховують витрати державного інтервенціонізму у вигляді корупції, монополізації, захоплення органів держуправління потужними секторальними синдикатами, які каналізують економічну політику на свою користь.

Рекомендуючи складні, нездійсненні інститути та види політики, вони підживлюють «сіру» економіку та криміналізацію бізнесу. Не треба ходити за тридев'ять земель, щоби це побачити. Україна – типовий кейс.

По-четверте, теоретики та ідеологи Левіафанства грубим чином ігнорують закони епістемології, проблематику економічного розрахунку та оцінки повних вигод та витрат. Розпорядники чужого регулюють те, чого не знають і розуміють.

Вони підмінюють факти реального життя придуманими індикаторами, цільовими показниками та параметрами, які вводять людей в оману, але дозволяють синдикату VIP-розпорядників та споживачів чужого безкарно, безвідповідально десятиліттями жити за рахунок інших, породжуючи правову та майнову нерівність, несправедливість.

Експерти Світового банку не виходять за теоретичні межі Держави загального інтервенціонізму. Вони ідентифікують проблему бізнесу держави (business of the state BOS) та пропонують свої шляхи її вирішення. Давайте разом проаналізуємо хід їхніх думок, оцінимо якість аналізу та вироблених рекомендацій.

Левіафан розлютився

Вплив держави в країнах, що розвиваються, став набагато більшим, ніж вважалося раніше. Майже 70% підприємств на ринку – це компанії з часткою держави як мінімум 10%», - заявляє віце-президент Світового банку Pablo Saavedra.

Значна частка підприємств із державною участю має бюджетні, податкові пільги, користується сприятливим регуляторним режимом. Це спотворює правила чесної, справедливої ​​конкуренції, обмежує вхід до ринку новому бізнесу.

Головний висновок Доповіді: участь держави у виробництві товарів та послуг не є обов'язковою для досягнення цілей розвитку. «Фіскальна та монетарна політика пропонують більш ефективні інструменти стабілізації, не створюючи умовних зобов'язань та не витісняючи приватні фірми».

Про фіскальну та монетарну політику можна сказати багато всього, але те, що вони в руках VIP-розпорядників чужого є інструментами ще більшої дискримінації, руйнування єдиних правил конкуренції, не викликає сумніву.

Аналіз на рівні фірм показує, що присутність держави в економіці як власника, виробника товарів та послуг сповільнює ділову активність, збільшує концентрацію виробників на ринку, відлякує нові фірми від входу ринки і обмежує приватні інвестиції. Зрештою, це веде до уповільнення темпів економічного зростання.

Експерти Світового банку створили свою базу даних "бізнес держави" (business of the state BOS database) на основі даних із 91 країни. Вона дуже відрізняється від бази даних, власне підприємств державної форми власності (state-owned enterprises чи SOEs).

В результаті зміни методики оцінки присутності держави в економіці кількість компаній, що ідентифікуються як такі, що мають частку держави, зросла вчетверо порівняно зі стандартною методологією SOEs. Особливо великою є різниця в Європі та Центральній Азії. Набагато більше виявилося держави в Індії, Індонезії, В'єтнамі, Аргентині, Бразилії та Колумбії.

База даних «бізнес держави» показує, що присутність держави широко поширена на конкурентних ринках: у промисловому виробництві, сфері гостинності та роздрібній торгівлі. Всю цю комерційну діяльність може ефективно здійснювати приватний сектор.

Це відкриття суперечить загальноприйнятій думці, що ґрунтується на традиційних визначеннях держпідприємств (SOE), про те, що участь держави зосереджена в природних монополіях, мережевих галузях (енергетика, телеком, транспорт) або фінансовому секторі», - йдеться у Доповіді.

Насправді 70% бізнесу держави перебувають на конкурентних ринках. Якщо ми врахуємо потенційно конкурентні ринки, наприклад у комунальних секторах, то ця частка збільшується до 82%.

В окремих країнах (Бразилія, Коста-Ріка, Сенегал) бізнес держава отримує понад 30% виручки лише від промислового виробництва. Перед нами переконливий доказ біблійного «добрими намірами вимощена дорога до пекла». Хотіли отримати лагідного, скромного, відповідального помічника – отримали зухвалого, руйнівного монстра.

Бізнес держави – джерело олігархату, поразки свободи та її захоплення.

«Аналіз, проведений для цієї Доповіді, показує, що ширша присутність держави в комерційній діяльності асоціюється з нижчою сукупною продуктивністю в більшості країн. Ефекти непросто статистично значущі: у часто вони значні, особливо у конкурентних ринках. Такого результату можна було очікувати з огляду на те, що BOS відстають від своїх приватних конкурентів».

Проведений аналіз показав такий результат. Подвоєння частки бізнесу держави у секторі супроводжується скороченням входу до нього на 5 – 30%. У конкурентних секторах (competitive sectors), тобто там, де працює приватний бізнес, негативний вплив більший. У свою чергу кейс В'єтнаму показав, що скорочення присутності держави супроводжується зростанням кількості нових компаній в економіці.

Розширення присутності Держави в економіці, виникнення складних відносин власності потребує перегляду ролі Держави у бізнесі. Теоретики державного інтервенціонізму виправдовують втручання Держави в економіку теорією провалів ринку.

Це одна з найнебезпечніших міфологем в економічній науці. Експерти Світового банку не можуть від неї відмовитись. «Економіки реального світу характеризуються численними ринковими недосконалостями ринку та інституційними збоями, які Уряд намагається виправити».

Тут ми бачимо чіткі посилання на теорію провалів ринку. Саме вона стала «науковою» базою втручання Політика та Чиновника (розпорядників чужого) в економіку.

Свого часу К. Маркс споганив науку такими літературними вишукуваннями, як «клас», «експлуатація», «присвоєння додаткової вартості». Теоретики моделювання систем (загальна рівновага, ефективний розподіл) змішали реальність та бажаність, об'єктивну даність та ідилічну досконалість.

Автори Доповіді визнали очевидне. Бізнес держави (BOSs) відрізняється від приватного тим, що він:

1) часто підтримується ресурсами держбюджету, відкрито чи опосередковано;

2) схильний отримувати вигоду від сприятливішого регуляторного режиму, оскільки має можливість впливати на нього;

3) максимізація прибутку не є його єдиною, навіть не головною метою.

Дані параметри бізнесу держави означають наявність цілого ряду характеристик ділового середовища. Бізнес держави (BOSs) зазвичай працює в режимі м'яких бюджетних обмежень. Фінанси держави та держбізнесу переплетені. Часто це зроблено так, що кінців не знайдешь.

Легко відстежити прямі бюджетні трансферти, пов'язані з наданням певних послуг чи виробництвом товарів. Легко встановити податкові, кредитні пільги, привілейований доступ до різних форм капіталу – до землі, інфраструктури.

Інша справа – надання державних гарантій щодо корпоративних боргів BOSs у добрі часи та порятунок/рекапіталізація у кризу. Щодо держпідприємств цей режим називається м'якими бюджетними обмеженнями.

Автори Доповіді вважають, що забезпечення постійного доступу до субсидій на електрику або питну воду для BOSs може мати позитивний ефект за умови правильного таргетування (if well targeted). Вони також виправдовують м'які бюджетні обмеження для бізнесу держави в умовах подолання наслідків природних катаклізмів.

При цьому автори попереджають, що можуть бути витрати такої економічної політики. Наприклад «загальні операційні витрати 135 інфраструктурнихSOEs у 19 країнах у середньому склали 3,1% ВВП у період 2009 - 2018р. Ці витрати були частково покриті державою через фінансові вливання: 0,24% на електроенергію та дороги, 0,12% на аеропорти та авіалінії, 0.04% на залізницю».

Це без урахування привілейованого доступу до землі, послуг та кредиту. «Фактичний обсяг трансфертів може бути на порядок більшим, тому що ресурси часто спрямовуються через попит на товари/послуги BOSs. Наприклад, вони можуть бути у вигляді податкових пільг на споживання електроенергії, газопостачання житла чи видобуток нафти».

У 2022р. субсидії на споживання в енергетичному секторі, де сильна присутність держави, оцінюються на 1% ВВП. Ця цифра була б значно більшою, якщо до неї додати екологічні витрати, а також витрати на охорону здоров'я, пов'язані зі споживанням викопного палива.

Нові форми державної власності ще більше збільшують державне навантаження на економіку. У країнах із багатими природними ресурсами Уряд часто бере участь у капіталі компаній через суверенні фонди багатства. У світовій економіці обсяг активів під їх керуванням збільшився з менше ніж $1 трлн. у 2000р. до понад $11 трлн. 2022р. Ці ресурси, безумовно, є джерелом неринкових переваг BOSs.

Під прикриттям заходів контрциклічної політики багато країн запустили програми субсидій для BOSs під час COVID пандемії. Вони значно перевищували обсяги держпідтримки під час фінансової кризи 2007-08рр. «У багатьох країнах, що розвиваються, рівень держборгу вже був дуже високим. У деяких він досяг рівня, коли ще обслуговування неможливе через широкомасштабні контрциклічні заходи».

Таким чином, м'які бюджетні обмеження для обраних за умов рецесії чи кризи виливаються у великі проблеми для всієї економіки. Трансфери для BOSs - це підвищення податкового навантаження для інших або зараз, або в майбутньому. Сам себе державний обов'язок не обслужить.

Високі ставки податків знижують економічне зростання, призводять до витіснення зайнятості та інвестицій приватного сектора. При цьому створюються умови нечесної, нерівної конкуренції між BOSs та приватним сектором.

«Наприклад, у Румунії ймовірність отримання субсидій BOSs у середньому в чотири рази вища, ніж для приватного бізнесу незалежно від рівня продуктивності». Навіть за відсутності прямих трансфертів участь держави може істотно впливати на бізнес та його партнерів.

Сам факт визнання того, що ця компанія підтримується урядом, є способом надання їй відносних переваг. Під час COVID-а держава надавала BOSs підтримку у різних формах, включаючи викуп акцій.

«Приватні фірми рідко отримували вигоду від викупу акцій або пом'якшення боргового навантаження. Це означає, що державна підтримка була щедрішою по відношенню до тих секторів, у яких більше держвласності».

Одним із найбільш згубних наслідків м'якого бюджетного обмеження є підрив системи стимулів, з якими стикаються BOSs.

Відчуваючи видиму руку Держави, державний бізнес розслаблюється, дозволяє собі працювати абияк, платити більше працівникам, надавати їм різні блага, гальмувати вжиття заходів для адаптації до криз. Система управління ризиками BOSs дуже відрізняється від приватних компаній.

Чергова особливість діяльності бізнесу держави – сприятливе регуляторне середовище. Для виконання свого мандату «BOSs часто отримують найкращі в порівнянні з приватним сектором регуляторні умови, такі як доступ до факторів виробництва, а також захист від входу на ринок нових учасників.

Тим самим держава закріплює домінуюче становище над ринком своїм суб'єктам, збільшуючи витрати конкуренції на ринку».

Автори Доповіді також вказують, що уряд надає бізнесу держави приховані переваги у вигляді особливих правил роботи на ринку.

«В принципі вони є обов'язковими для всіх учасників ринку. Насправді вони послаблюють конкуренцію там, де працюють BOSs. Це стосується не лише інфраструктурних секторів, а й тих ринків, де можлива конкуренція». Наприклад, де-факто державні монополії створені на ринку виробництва м'яса у Ботсвані, картону у Болівії, добрив у Гамбії.

У разі регулювання – це узаконений режим несправедливої, дискримінаційної конкуренції. Тут легко знайти конфлікт інтересів. VIP-розпорядники чужого передбачувано ставлять на чільне місце комерційні інтереси VIP-споживачів чужого, а не базові принципи відкритої ринкової конкуренції.

Їх немає чітких ліній між поняттями «суспільні інтереси» і «вигода номенклатурних лідерів». Держава не може адекватно захистити приватних учасників ринку від конкуренції, що руйнує, з боку бізнесу держави.

Розпорядники чужого креативно підходять до звітності держави. Якщо судить з формальної бухгалтерії, то у підприємств держвласності, у компаній із «золотою акцією» держави вища рентабельність. Однак тут не враховується обсяг державної підтримки, прямої та непрямої.

Аналіз Китаю показує, що чим більша частка ринку SOEs, тим менша ймовірність того, що на цей сегмент ринку увійдуть більш продуктивні приватні компанії. У Польщі, наприклад, у порівнянні з приватними компаніями SOEs мають найгірші показники фінансової ліквідності, найгіршу якість управління запасами.

При цьому їхня рентабельність активів вища. Ось так, без урахування матеріальних, регуляторних ресурсів Держави, її м'якої сили на ринку формальна статистика малює такі дива.

Аналіз 46 країн показує, що існує значний негативний взаємозв'язок між концентрацією ринку та інвестиціями у відновлювану енергетику. Це дозволяє припустити, що великі комунальні підприємства використовують свою ринкову владу, щоб не допускати конкурентів, які займаються виробництвом відновлюваної енергії».

Ось черговий приклад негативного впливу держави на розвиток конкурентного сегменту ринку. VIP-розпорядники та споживачі чужого консервують старе, штучно створюють нерівні умови на ринку енергетики.

На жаль, авторам Доповіді не вистачило сміливості, щоб відмовитися від лженаукової теорії провалів ринку та підтримати теорію провалів Держави. Вони наводять численні приклади руйнівного економіки державного інтервенціонізму, але все одно пропонують рішення в рамках моделі державного інтервенціонізму.

«Уряди можуть прищепити конкурентну поведінку бізнесу держави за допомогою адекватного законодавства та регулювання в галузі конкуренції». Це як запропонувати вовкам самостійно встановити правила мирного співіснування з жителями курника або попросити податкових/митних інспекторів реформувати себе.

Щоб уникнути зловживань BOSs, експерти Світового банку рекомендують урядам обмежити вхід бізнесу держави на ті сегменти ринку, де можлива конкуренція. Де вона можлива, а де ні, знову ж таки вирішують VIP-розпорядники чужого.

Прикладів вигод BOSs від особливих регуляторних режимів та шкоди для конкуренції та приватного сектора у світі багато. У Непалі повністю державне підприємство контролює 63% ринку молочних продуктів. Воно є бенефіціаром заборон на прямі іноземні інвестиції у цей сектор, і навіть імпорт конкуруючих товарів.

В Ефіопії для надання морських транспортних послуг потрібне отримання акредитива від державної компанії. Вона має монополію на морські перевезення, зокрема імпорт. У Ю. Африці компанія держави є власником та оператором усіх основних комерційних портів.

Вона є основним регулятором цього сегмента ринку. Чи є у кого сумніви, на чию користь пишуться правила гри на ринку?

В Ефіопії єдиний імпортер добрив одночасно бере участь безпосередньо у визначенні механізмів цінового регулювання. У Кенії державна компанія займається вирощуванням та продажем насіння. Одночасно її представники є членами Комітету, який видає дозволи та сертифікати всім учасникам цього ринку.

У В'єтнамі одна державна компанія (BOS), яка є учасником ринку, за законом, може впливати на інвестиційні рішення всіх компаній даного сектора. Схожа ситуація у Анголі у сфері виробництва цементу. У Сербії у міжміських автобусних перевезеннях. У Єгипті регулятор телекомунікаційного ринку підпорядковується міністерству телекомунікацій та інформаційних технологій. Воно є власником 80% найбільшого телевізійного оператора на ринку.

BOSs найбільше схильні до впливу держави, коли права власності знаходяться в руках секторального міністерства. З аналізу 69 країн Світовий банк зробив висновок, що така практика поширена у більшості держав. Причому у країнах із низьким рівнем доходу це зустрічається частіше. BOSs стають місцями концентрації синекур.

Вони – зручний дах для номенклатурно-комерційного партнерства. «У багатьох випадках працівники BOSs захищені від звільнення або тиску на виконання певних показників такою самою мірою, як державні службовці . Їхні зарплати, інші бонуси та виплати, починаючи від щорічної відпустки до пенсій, більші, ніж у приватному секторі».

Практичний гід для полісімейкерів

Вплив державного інтервенціонізму на економіку визначається трьома факторами:

1) типом державно-приватного партнерства між BOSs та Урядом;

2) структурою сегментів ринку, на яких бізнес держави діє;

3) змістом економічної політики, якістю інститутів, що регулюють державну власність.

Отже, коли полісімейкери вирішують використовувати BOSs для досягнення чітко визначених цілей, повинні керуватися принципами, які відкривають найменш видимі частини та ризики державного інтервенціонізму на рівні країни, сектору економіки та підприємства.

Автори Доповіді пропонують п'ять принципів використання бізнесу держави:

1) створити національну карту BOSs, які працюють під різними міністерствами та агентствами у різних секторах, моніторити результати їх діяльності та фіскальні витрати.

2) Застосувати принцип субсидіарності у всій економіці. Це означає обмеження ролі держави там, де є інтерес приватного бізнесу, де він може виробляти товари та послуги так, щоб адекватно задовольняти попит.

3) Створити сильні інститути регулювання секторів економіки, протидії ризику їх захоплення інсайдерами.

4) Забезпечити конкурентну нейтральність у регулюванні, застосовуваних інструментах економічної політики, включаючи регулювання ринку праці, відділення комерційних та некомерційних ролей BOSs, явної та прихованої підтримки BOSs та приватних компаній.

5) Підготувати стратегії виходу для BOSs, які не потрібні.

Одне з головних питань для країн з низьким рівнем доходів – як використовувати бізнес держави (BOSs) для забезпечення розвитку країни. На жаль, експерти Світового банку роблять, як свого часу начальники комуністичної партії.

На своїх з'їздах, у своїх доповідях вони допускали певний обсяг критики, але потім все одно заявляли про незмінність віри в принципи Держплану та комуністичного тоталітаризму.

Експерти Світового банку також вважають, що «пропозиція кількох чітких принципів та деяких практичних заходів щодо їх реалізації може допомогти максимально ефективно використовувати BOSs. При цьому важливо звернути увагу на потенційні ризики і запропонувати найбільш підходящі варіанти реформ для поліпшення очікуваних результатів».

Експерти Світового банку справедливо зазначають, що найкраща економічна політика рідко потребує наявності державної власності. При виборі оптимальних інструментів досягнення цілей розвитку потрібно, перш за все, відповісти на запитання, чи взагалі потрібна участь держави в бізнесі.

«Згідно з принципом субсидіарності, обов'язок держави – виконувати лише соціально цінні завдання, які не може виконати приватний бізнес або він явно неефективний у цьому. З цього погляду BOSs не повинні замінювати приватний бізнес, який може якісно виконувати ці завдання».

Дотримуючись цієї логіки, необхідно ідентифікувати найменш спотворюючі інструменти економічної політики з використанням BOSs для досягнення чітко визначених соціальних цілей.

«Для цього потрібно зрозуміти баланс між вигодами від державної власності та потенційними ненавмисними наслідками її використання. При цьому важливо визнати, що участь держави у виробництві товарів та послуг не завжди потрібна для вирішення проблеми недосконалості ринку або інституційних провалів».

Експерти вважають, що BOSs можуть бути використані як інструменти контрциклічної економічної політики для стабілізації ринків та зайнятості під час кризи або для нейтралізації негативних шоків.

Однак, на їхню думку, найкращими інструментами для пом'якшення економічних флуктуацій є фіскальна та монетарна політика. Для України доречно нагадати, що ми ніколи не мали своєї національної ринкової структури економіки. Вона є породженням інвестиційних рішень ще радянських часів із вкрапленнями рішень вітчизняних олігархів та їхніх іноземних партнерів.

Перш ніж говорити про контрциклічну чи циклічну політику, потрібно спочатку створити фундамент для ринкових циклів. Інакше виходить, що номенклатурно-комерційні спотворення старих суб'єктів ми намагаємося виправити дискреційними, навіженими рішеннями інших.

«У період спаду уряду можуть витрачати більше коштів на фізичну інфраструктуру та соціальні програми, а також передавати ресурси домогосподарствам для підтримки їхнього споживання.

Центральний банк також може використовувати процентні ставки та інструменти банківського регулювання для полегшення доступу до кредитів для фірм». Це типове руйнівне кейнсіанство та невігластво у сфері монетарної політики.

Світовий банк пропонує застосовувати принцип субсидіарності у всій економіці. Це означає, що держава має бути там, де є очевидний дефіцит та неефективність.

Воно має розмішати гроші платників податків для найважливіших потреб, які не можуть бути задоволені ринками… Якщо приватні фірми зацікавлені і можуть виробляти товари та послугу, які адекватно задовольняють попит, роль держави має бути обмежена наглядом.

Держава повинна виробляти та надавати товари та послуги лише тоді, коли приватний сектор не може виконувати адекватно виконувати свою роботу».

А зараз уявіть собі на хвилину, як розпорядники чужого, лобісти трактують такі поняття, як «найважливіші потреби», «не можуть бути задоволені ринком», «цікавість приватного бізнесу» , «можливість приватного бізнесу виробляти ці товари», «адекватно задовольняти попит».

Які шанси для прихильника вільного ринку, приватного підприємництва довести свою думку для десятків, якщо не сотень структур державного управління? Адже тягар доказу необхідності ринку перебуває на плечах приватного бізнесу, а не держави.

Якість інститутів у країні значною мірою визначає якість, ефективність та результат діяльності BOSs. «Для запобігання надмірно м'яким бюджетним обмеженням необхідні хороші фінансові інститути та можливість надавати ресурси для BOSs лише тоді, коли це виправдано». Державна підтримка має бути заснована на результатах, тобто на досягненні поставленої мети.

Головним елементом інституційного середовища, в якому працюють BOSs, є сила регулювання конкуренції, щоб правила були без політичного впливу. Ключові елементи – ринкова дисципліна та запобігання антиконкурентній поведінці.

Знову ж таки порожні міркування на користь VIP-розпорядників чужого. «Хороші фінансові інститути», «перелік умов, коли гроші для бізнесу держави виділяються», «хто, за якими критеріями виправдовує виділення грошей бізнесу держави та моніторить їх використання» - ми знову упираємося у стіну бюрократичних інтерпретацій, тієї самої токсичної, що стимулює корупцію, дискреції.

Невже ці очевидні істини їхньої реальної економічної політики не видно експертам Світового банку?

Вони настійно рекомендують нейтральність регулювання, економічної політики, а також механізмів та інструментів її виконання та реалізації.

Уявіть, як сприймають ці теоретичні заклинання в країні Олігархата/Схематоза, в країні, де політичні партії – це колективні лобісти VIP-розпорядників і споживачів чужого, в країні, враженій глибоко вбудованими механізмами договорняку, у стані, де правоохоронні та судові органи здебільшого не тільки економічно неосвічені, а й обтяжені жагою монетизації своїх державних посад, що погано приховується.

Такі рекомендації грубо ігнорують теорію капіталу, стан правових інститутів, реально існуючі (не формальні) механізми прийняття рішень. Світовий банк робить припущення, які є неприйнятними для вчених.

Запропонувати довгожителям Авгієвих стайнь добровільно відмовитися від шкідливих звичок та почати стежити за особистою та суспільною гігієною, беручи участь у спільних роботах з розчищення накопиченого роками сміття та розраховувати на успіх – це зовсім не науковий підхід. Це про горезвісне «миші, станьте їжачками».

Експерти Світового банку продовжують шукати вирішення очевидних проблем і провалів усередині тієї ж теоретичної матриці Держави загального інтервенціонізму.

Незважаючи на вал провалів, дефіцитів, дефолтів та негативних екстерналій від застосування рецептів development economics Світовий банк все одно залишається добровільним заручником дефективної теорії Дж. Кейнса, послідовників церкви Economics та Левіафанства.

Такі умовляння і рекомендації нагадують радше церковні проповіді пастора пастві, яка ритуально регулярно приходить у храм за прощенням гріхів, а після закінчення служби продовжує пускатися на всі тяжкі.

Експерти Світового банку пропонують урядам розробити стратегію виходу з ринку для тих BOSs, які провалили виконання завдань, не досягли поставленої мети або досягли їх за значно більших витрат?

Спочатку, на їхню думку, потрібно моніторити виконання перших чотирьох принципів, починаючи від покращення якості корпоративного управління до примусу до регуляторної нейтральності.

Такі дії тільки в ідеальному, гіпотетичному середовищі досконалої Держави можуть бути швидкими та ефективними. У реальному світі номенклатурно-комерційного, політико-правоохоронного схематозу такого роду адаптація, fine-tuning може розтягнутися на роки, вийти за межі одного, навіть двох політичних циклів.

Як показує історія, у регуляторне болото набагато легше зайти, ніж із нього вибратися, особливо якщо в країні слабкі правові інститути та домінація номенклатурно-олігархічних угруповань.

Це якраз кейс України. VIP-розпорядники чужого навряд чи визнають, що їхні партнери за державними інвестиційними програмами, держзакупівлями, проектами державно-приватного партнерства порушать правила чесної конкуренції, неохайно керують витратами або витісняють приватних конкурентів не ринковими методами.

Навіть визнання корупційних справ далеко не завжди дається легко. У таких випадках Світовий банк рекомендує «намітити шлях "закату" для цих слабких BOSs, що має стати центральним принципом політики розвитку». Ні в Україні, ні в одній перехідній країні світу, що розвивається, такого чіткого плану з однозначно трактованими критеріями немає.

Сьогодні як для України, так і для всього світу ключове питання економічної політики – місце та роль держави в економіці. Світовий банк на сотнях прикладів показав кричущі провали Держави. Наведені факти є достатніми, щоб зробити науково обґрунтовані висновки.

По-перше, VIP-розпорядники та споживачі чужого – головні вороги економічного розвитку. Вони сповільнюють або геть-чисто «вбивають» економічне зростання.

По-друге, хорошого, якісного, ефективного бізнесу держави практично немає. Рідкісні винятки – лише підтвердження правила. Держава повинна бути відокремлена від комерційної діяльності так само, як вона Церкви.

По-третє, які б благородні, моральні цілі не декларувала держава, її участь у комерційній діяльності незмінно породить набагато більше витрат, ніж принесе користі.

По-четверте, Держава в країні, що розвивається/перехідна, зі слабкими інститутами захисту власності і свободи не може сама себе реформувати і дисциплінувати. Єдиний перехід до режиму швидкого довгострокового зростання та розвитку – загальна регуляторна гільйотина, швидка приватизація та прийняття смиренної сорочки на Державу через Економічну конституцію.

Зрештою, головний висновок із доповіді Світового банку для України. Факти аналізуй, економічну історію та науку вивчай, але до пасток міжнародних адептів Левіафана не потрапляй. Ми там уже перебуваємо понад 30 років. Вийти з неї через виконання рекомендацій Світового банку та МВФ неможливо.