В'ячеслав Довженко: "Моє головне надзавдання показати, що така ідея як рашизм є нонсенсом у суспільстві"

Популярний український актор В’ячеслав Довженко зіграв одну з головних ролей у скандальному фільмі "Буча". В ексклюзивному інтерв’ю "Телеграфу" він розповів, чому погодився на роботу у картині, котру почали критикувати ще до початку її зйомок. А також, як створював в ній образ ФСБешника. Крім того, чому в Театрі на Подолі виник скандал навколо персонажа з прізвищем Зеленський та яке майбутнє чекає український кінематограф.

В’ячеслав Довженко про скандал навколо фільму "Буча"

- Ви стали одним із перших професійних акторів, який був заявлений у фільмі "Буча". Чому погодилися на цей проєкт?

- У мене була відповідь для чого мені це треба. Мій особистий меседж полягав у тому, щоб показати, в першу чергу європейському глядачу, що не повинно бути ілюзій з приводу нашого східного сусіда. Хоча до повномасштабного вторгнення ми самі, все-таки плекали певні ілюзії. А європейський глядач досі живе в них. Моє головне надзавдання показати, що така ідея як фашизм або рашизм є нонсенсом у суспільстві і як ця ідеологія знищує зсередини істоту яка може називатися людиною. Наскільки це перетворює людину на тварину і що вона потім є загрозою для людей. Бо ті рашисти, котрі тут воюють потім повернуться до дому і так званим росіянам потім з ними жити. Тому європейському глядачу я хотів показати, що це абсолютно не прийнятно у XXI столітті.

- Коли пішла критика цього фільму, котрий багато хто ще навіть не бачив, у вас не виникало думки залишити цей проєкт?

- Кожна людина має право на свою точку зору і це даність. Ти ж не можеш бути мірилом, щоб казати, кому що робити. Питання в тому, що я ставив його собі в першу чергу. Якби я не мав підґрунтя для чого я це роблю, звісно не брався б за це. А так ми з продюсером та режисером це питання обговорили, я зрозумів для чого я беруся за цю роботу. Не хочу казати пафосно, але це певна місія акторської професії — ми маємо сіяти якусь зернину в глядачеві, який приходить на ту чи іншу картину.

- У "Кіборгах" ви зіграли героя, а в "Бучі" граєте головну негативну роль. Чи варто акторові, який створив яскравий образ позитивного героя відмовлятися від негативних персонажів, які затьмарюють попередні роботи?

- Це питання треба ставити до кожного актора особисто. Хто як ставиться до цієї професії. Якщо ти готовий грати одну роль і перетворитися на певний пам’ятник, тоді іди на пенсію і живи однією тією роллю. Якщо ти займаєшся цією професією, то це все одно що спитати у гончара чи варто після глечика братися за круг. Але за кожну роль ти маєш сам собі відповісти, чи варто її тобі грати, чи ні. Робиш ти сам собі виклик, чи це якийсь для тебе компроміс з совістю. Ті хто ходять до храму не всі моляться.

- Як ви придумували деталі свого героя в "Бучі"? Наприклад, звідки взялася деталь, що він курить цигарки із золотистими фільтрами?

- Він курить такі сигарети й завжди поправляє їх у портсигарі. У нього все має бути акуратнєнько. Це така істота де потрібно було підкреслити його, начебто, правильні шизофренічні ідеї. Він все для себе розкладає по полицях. І як воно все у нього потім випадає з рук і його логіки. В останній сцені він потім курить сигарети без фільтра і гасить їх об стіл, а не попільничку. Тобто ідеальний устрій, який він собі придумав, образ так званого білогвардійського поручика зруйнувався і земля втекла у нього з під ніг. Все це придумали режисер, сценарист і я.

- Коли ви створювали цей образ офіцера ФСБ ви думали над тим, щоб показати якісь стереотипи створені російським кіно?

- Безумовно. Якщо брати стереотип, то це, певною мірою, Гіркін. Зараз він сидить у москальській буцегарні й там йому і місце. Якщо ви згадаєте 2014 рік, коли вони тільки зайшли на територію України, то він позиціював себе таким білогвардійським поручиком. А потім 2022 рік, коли він сидів і критикував свою владу. Він вже не був таким. Його ідеологія, певним чином, підвела його. Але якщо брати загалом, то мій персонаж скоріш збірний. У ньому також є прообрази білих офіцерів з радянських фільмів.

В'ячеслав Довженко про розважальне кіно під час війни

- В одній із нових картин ви зіграли Андрія Данилка. Яким ви собі його уявляєте і чи знайомі з ним?

- Ні, я з ним не знайомий. Але можу сказати абсолютно точно, що не я, не режисерка Катя Царік не хотіли в цій картині втілювати Андрія Данилка. Якщо там є певна схожість, то це просто збіг. Це певна медійна людина, яка після початку повномасштабного вторгнення поставила сама собі питання, чи тим я займався у цьому житті? Чи потрібно людям те, що я робив? Кому потрібна та радість, котру він раніше дарував людям? Кожен з культурних діячів опинився перед цим питанням. Коли над головами літали ракети та ворожі літаки виникало навіть питання що є доцільним у цьому житті. Саме завдяки людям він потім отримує відповідь, що творча підтримка необхідна і бійцям в окопах, і людям, які знаходяться в окупації.

У художника Іллі Репіна є дві картини. Перша, як бурлаки тягнуть баржу. Це абсолютний код росіян. Друга — де козаки пишуть листа турецькому султану. Це абсолютний код нашої нації. Ми завжди з гумором і творчістю підходимо до будь-якої небезпеки і біди яка з нами трапляється.

- У березні в прокат вийде фільм "Інший Франко", де ви зіграли сина відомого поета. Що важливіше — створювати в кіно нових сучасних історичних героїв чи підіймати історії забутих персоналій? Все-таки син Франка забута широким загалом історична постать.

- Абсолютно з вами незгоден. Це картина про абсолютно невідомого сьогодні героя України. Але я поставлю питання, чи відомі взагалі герої України Україні? Невідомі, тому що століттями східний сусід намагався стерти взагалі нашу історію і наших історичних героїв. Тому потрібно обов’язково розказувати й про сучасних, і про історичних героїв. Питання стоїть в іншому — яким чином це робити? Якщо відтворювати пам’ятник у кіно, то треба чітко розуміти, що я маю змусити зробити глядача після цієї стрічки. Показувати всі здобутки Петра Франка, а у нього їх багато — заснував "Пласт", створював авіацію та був політиком. Але, чи потрібно все це глядачу у художній картині? Тому у цьому випадку головним завданням було знайти його людяність — показати, яким він був батьком, чоловіком та другом. Якщо пройти оцю палітру разом з глядачем, тоді у нього, можливо, з’явиться питання і він зайде у Wikipedia, хто такий Петро Франко. В цьому складність відтворення історичних постатей. Для когось вони безперечні, а для когось невідомі. Тому розказувати про їхні здобутки, напевно, немає ніякого сенсу, бо фільм перетвориться на історичну лекцію. А от через його людські ситуації, котрі він проживає і переживає, можливо буде достукатися до глядача.

- Чи потрібно зараз знімати розважальне кіно якщо навіть заяви про це викликають у великої маси людей негативні емоції?

- Я прекрасно розумію тих людей у котрих це викликає негативні емоції. Ми живемо у стані війни, тому будь-яка свідома людина емоційно не стабільна. Зараз політикум є основою нашого суспільства і зараз є багато складнощів, котрі ми переживаємо і вони викликають негативні емоції. Що стосується українського розважального контенту, то знімати його необхідно і навіть про сьогодення. Воно потрібно, в першу чергу, для наступного покоління, яке іде за нами й будуть вивчати всю цю історію в якій ми перебуваємо. А по друге, для сучасного глядача. Бо хлопцям, які там знаходяться, не хочеться думати і говорити про війну. І по-третє, це стане українським культурним надбанням.

- Не дивлячись на те, що минулого року українці почали більше дивитися українського кіно, воно все одно прибутку не приносить. Відповідно і грошей в нього вкладається менше. Якщо війна продовжиться ще декілька років, то що трапиться з нашою кіноіндустрією?

- Я в цьому плані не є песимістом і не ховаю ідею українського кіно. Якщо ми згадаємо 2014 рік, то про українське кіно ніхто навіть і не думав. Але. раптом, відбулася історія відродження. То була взагалі перша хвиля, коли українське кіно про себе сказало і воно, раптом, поїхало на фестивалі і знайшлася певна кількість людей котрі захотіли дивитися українське кіно. Наступним буде рівень, коли українське кіно почне робитися більш якісно. Не для кого не секрет, що є категорія кон'юнктурщини. Але є ті люди, котрі прагнуть зробити щось якісне. Я вірю, що буде нова хвиля підняття українського кіно.

- На кіно виділяється набагато менше грошей, а деякі компанії взагалі закриті. Чи доводиться вам зменшувати свій гонорар і на скільки?

- Звісно поступаюся, як і всі. Зрізав його десь у двічі. Питання зараз в іншому, є ролі за які ти берешся, а є такі, за які братися не хочеться і це вже твоя особиста історія. Всі зараз з розумінням ставляться до економії в нашій економіці. Але це і питання до нашого продюсерського цеху. Треба придумувати різні механізми, де шукати гроші. Не треба чекати їх тільки від держави.

В’ячеслав Довженко про Театр на Подолі, Богдана Бенюка та скандал с Зеленським

- Театром на Подолі, де ви працюєте, вже понад рік керує Бенюк. Яку він має концепцію — не боїтеся, що можете перетворитися на супутника Франка?

- Я не відчуваю якогось ко ординального зсуву в репертуарній політиці. Те що Віталій Єфімович Малахов зробив, впустивши молодих режисерів, воно продовжується. Мені здається, що головною метою Богдана Михайловича Бенюка не зруйнувати те, що було побудовано. З іншого боку я не бачу якогось концептуального художнього напрямку. Можливо його мета, щоб воно існувало у тому векторі в якому було. Мені, як митцю, хотілося більш кардинальних змін і точно бачити курс, куди рухається цей корабель. Але це моя особиста історія.

- У вас у театрі на Подолі не так давно з'явилася вистава "Хазяїн". Навколо неї був невеликий скандал, оскільки один із героїв має прізвище Зеленський. Невже думали, що президент буде ображатися на класику?

- По суті цей скандал не ніс за собою ніякого підґрунтя. Більшість з тих, хто підіймав його, не читали п’єсу Карпенко-Карого "Хазяїн". Бо ті хто читали, точно знають. що там є такий персонаж Зеленський. Але він дуже маленький. А ті хто бачив виставу і знає як режисер Іван Уривський працює з драматургією, побачили, що там від п’єси лишилося відсотків сорок. В оригіналі вона величезна і там підіймається багато різних питань. Уривський взяв конкретну тему — корупція. Коли він скоротив цей матеріал та скомпілював декілька персонажів разом то постало питання, навіщо збірний персонаж буде мати прізвище Зеленський? Тоді він вирішив його прибрати. Навіщо незначущому персонажу прізвище Зеленський, якщо воно ніяк не впливає на сюжет. Але він дав йому прізвище свого друга з театру Франка Івана Залуцького. І від цього почалися нові скандали, начебто тут у прізвищі є натяк на нашого головнокомандувача Залужного. Фактично почалася історія, яка взагалі не варта уваги. На жаль, зараз до театру приходить більшість глядачів, які не читала п’єсу. І почувши прізвище персонажа Зеленський, будуть замислюватися, що режисер хотів цим сказати. Це був би зовсім зайвий акцент, який би відводив глядача від основної ідеї вистави.

- Для чого успішний актор лишається в театрі де платять копійки, якщо в нього є робота в кіно де вищи гонорари?

- В театрі взагалі не заробляють. Але це альма-матер. Де ви ще отримаєте живе спілкуванні зі своїм глядачем? Спілкування в соцмережах або інтерв’ю, це зовсім інша справа. Де актор ще побачить наживо очі людини, котра прийшла на нього подивитися. Нічого немає дорожчого, ніж живе спілкування.

В'ячелав Довженко про те, як його змінила війна

- Як ви реагуєте на тривоги?

- Вже не так, як реагував на початку. Ми вже, на жаль, розбираємося по шуму, що летить. Розуміємо, коли і що прилітає. І на жаль, до цього звикаєш і не турбуєшся так, як маєш турбуватися. Єдине, що мене досі тригерить, це питання дітей. Цього я ніколи не прощу москалям, що вони змусили їх переживати те, що вони зараз переживають.

- Чи змінила війна щось у вашому характері або поведінці?

- Змінилося моє ставлення до проблем та планування на майбутнє. Я більш ціную тепер спілкування з близькими. Треба тепер радіти кожному дню, не забувати кожного дня казати близьким, що ти їх любиш.