НАТО слід готуватися до неконвенційної війни. Експерти в Європі дискутують про можливу війну з росією

Заходу слід готуватися до неконвенційної війни з росією. Запас часу – у кращому випадку 2-3 роки – Фабіан Гоффманн

У цьому матеріалі я прагну пояснити, чому ми набагато ближче до війни з росією, ніж багато хто усвідомлює, і чому наше часове вікно для переозброєння коротше, ніж багато хто вважає. На мою думку, у нас є в кращому випадку 2-3 роки, щоб відновити стримування по відношенню до росії.

І ось чому. Однією з поширених помилок при аналізі загрози з боку росії є потрапляння в пастку "дзеркального відображення". Це означає припущення, що росія розглядає потенційний конфлікт з нами так само, як ми розглядаємо можливий конфлікт з нею. Ніщо не може бути далі від істини, аніж такий підхід. 

Крім того, важливо бути обережними, не екстраполюючи занадто багато уроків з України і не припускаючи, що війна з росією розгортатиметься подібним чином, хоча і в більших масштабах. Насправді війна між НАТО і росією, швидше за все, набуде зовсім іншої форми.  

росія не планує широкомасштабної звичайної війни з НАТО, яку ми зараз спостерігаємо в Україні і до якої ми в першу чергу готуємося. Вже до того, як зазнати значних втрат на полі бою в Україні, росія знала, що за такого сценарію з НАТО вона програє.

російське мислення щодо війни з НАТО обертається навколо концепції контролю ескалації та управління ескалацією. Головною метою росії у війні з НАТО є ефективне управління ескалацією і якнайшвидше завершення війни на вигідних для росії умовах.

Якнайшвидше припинення бойових дій є необхідним з огляду на те, що росія має забезпечити переможний результат до того, як звичайна перевага НАТО, передусім Сполучених Штатів, стане очевидною. Дві ключові концепції відіграють вирішальну роль: удари з деескалації і агресивна санація.

Замість того, щоб повністю розгромити НАТО у тривалій наземній війні, подібній до тієї, що ми спостерігаємо в Україні, російська доктрина передбачає, що росія намагатиметься примусити НАТО до покори, сигналізуючи про свою здатність завдавати дедалі більших збитків.

Це означатиме, зокрема, завчасне нанесення дальніх ударів по критично важливих об'єктах цивільної інфраструктури в європейських країнах НАТО. Послання урядам країн НАТО: не приходьте на допомогу своїм східноєвропейським союзникам, якщо ви не хочете, щоб ваше населення страждало. 

Одночасно росія поширить свою ядерну парасольку на будь-яку територію НАТО, яку їй вдасться захопити під час першого нападу. Це надсилає другий сигнал: будь-яка спроба повернути цю територію, особливо за допомогою зовнішніх сил НАТО (США), призведе до ядерної ескалації.

Психологічний страх перед ескалацією, яка в кінцевому підсумку може призвести до неприйнятних втрат, має відкрити двері для переговорів про майбутнє НАТО та архітектури безпеки в Європі  – звісно, на умовах росії. 

Цей тип сценарію ведення бойових дій – це не змагання сил, а передусім змагання ризиків. Виникає питання: хто першим відступить перед перспективою широкомасштабної війни, включаючи потенційний обмін стратегічними ядерними боєголовками?

Як відомо історикам холодної війни, баланс військових сил не є визначальним для результатів у змаганнях, пов'язаних з ризиком. Натомість вони часто визначаються балансом рішучості, тобто відносною готовністю залишатися непохитними навіть тоді, коли ризики зростають.

Ось чому росія дотримується такого типу стратегії. росії не потрібно відповідати звичайній силі НАТО. Доки НАТО поступатиметься першим під зростаючим психологічним тиском через брак рішучості, росія зможе піти з перемогою. 

Справа ось у чому: війна, що триває в Україні, дає росії важливий урок – Заходу бракує рішучості. Внутрішня роз'єднаність і нескінченні дискусії про ескалацію лише зміцнюють віру росії в те, що НАТО відступить, коли справа дійде до сутичок. 

Це означає, що росії не потрібно чекати, поки її звичайні збройні сили будуть відновлені. Сценарії, за якими у нас є 5-10 років на переозброєння після закінчення війни, на мою думку, є занадто оптимістичними.

Я поділяю думку східноєвропейських країн, що у нас є в кращому випадку 2-3 роки, щоб відновити надійні сили стримування по відношенню до росії. В іншому випадку ми наражаємося на серйозний ризик того, що росія кине нам виклик, рано чи пізно. 

НАТО має переконливо запобігти здатності росії захопити будь-яку значну частину території НАТО або погрожувати ударами по критично важливій інфраструктурі НАТО. Це необхідно для того, щоб уникнути неминучої пастки, яку створюють агресивні удари з примусу та деескалації. 

Ми також повинні провести серйозну дискусію не лише про те, як запобігти війні з росією, а й про те, як вести таку війну. Чи готові ми завдати удару у відповідь по критично важливих об'єктах російської цивільної інфраструктури, якщо росія першою завдасть удару по наших об'єктах? Як ми реагуємо на перше застосування росією ядерної зброї?

Наша неготовність, як у фізичному просторі, так і з точки зору нашої когнітивної здатності продумувати ці сценарії, заохочує росію. З 2014 року російські інтелектуали широко і публічно обговорюють, як виграти війну проти НАТО. Де наші дебати? 

Що нам потрібно, особливо в Європі, так це зусилля всього суспільства, спрямовані на те, щоб навести лад у наших справах. Не можна заперечувати, що це буде коштувати значних зусиль, але я не бачу іншого життєздатного варіанту. Розглядаючи найгірші сценарії, як і має бути, а час вже вийшов.

Про автора: Фабіан Гоффманн – науковий співробітник Ядерного проєкту в Осло. Його докторська дисертація присвячена поширенню, розгортанню та використанню неядерних стратегічних озброєнь, зокрема звичайних високоточних засобів ураження, а також їхньому впливу на ядерну стратегію та ширшу політику щодо ядерної зброї (наприклад, ядерне розповсюдження та роззброєння). Його наукові інтереси включають військову стратегію, оборонну політику та військові технології.

Джерело

Не все так страшно, як може здатися з аналізу Фабіана Гоффманна. Але варто готуватися, щоб не дати росії можливості захопити території – Лівіу Горовіц

Якщо залякування людей до смерті змушує їх більше думати – добре, але факти війни росії проти України не підтверджують ці припущення. У той час як Фабіан Гоффманн можливо, має рацію, я б посперечався з ним, що проблема росії полягає в нерозсудливості, а не в рішучості.

Звичайні та ядерні удари з метою деескалації та агресивний примус  не спрацювали у війні проти України. Немає підстав вважати, що це спрацює проти НАТО. Так, це обговорюється як в росії, так і за кордоном. Так, росія може спробувати це зробити. Але ні, це не те, що не дає мені спати ночами.

Немає жодних доказів того, що війна, яка триває, навчила Москву, що Заходу бракує рішучості. Так, війна виявила ставки і протиріччя. Ні, Захід не сховав голову в пісок: він надав військову та фінансову допомогу Україні та запровадив санкції проти росії.

Ядерні погрози росії, ймовірно, призвели до тактики "салямі" Заходу – повільніших і менших поставок, але ніхто не здався. Якщо припустити, що Україна коштує для росії більше, ніж Естонія, а Естонія коштує для Заходу більше, ніж Україна, то чому ми повинні очікувати, що така тактика спрацює проти НАТО?

Спроби росії "інкорпорувати" анексовані українські області не спрацювали – Київ їх проігнорував, а Вашингтон (і навіть Пекін) дав відсіч. Якщо це не спрацювало там, де надії на повернення територій були невеликими, то чому це може спрацювати там, де НАТО, безумовно, має конвенційну перевагу?

Деякі протиріччя: якщо ми настільки нерішучі, чому це не сталося раніше? Чому б не загрожувати ядерним Армагеддоном сьогодні і не підкорити всю Європу? І чи може військовий потенціал замінити таку повну відсутність рішучості? Чи будемо ми взагалі воювати? Потрібні і сила, і рішучість.

Але не все так райдужно! Більшість експертів погоджуються, що росія не може захопити Україну. Емпіричний тест показує, що росія дійсно не може захопити Україну. Але путін вирішив все ж таки спробувати. Отже, Москва не є більш рішучою, ніж НАТО. Вона просто значно більш нерозважлива!

Безрозсудність виглядає страшніше зблизька, ніж здалеку. путін спробує захопити східноєвропейські території. Ні, він, ймовірно, не зможе утримувати їх вічно. Але навіть якщо він зазнає поразки, а НАТО досягне успіху, хто захоче, щоб їхні міста були розбомблені дощенту?

Підсумок: так, НАТО має переконливо унеможливити здатність росії захопити значну територію або атакувати критично важливу інфраструктуру. Але не через брак рішучості, а тому, що вкотре робити ставку на те, що путін "не може бути настільки божевільним", видається дуже небезпечною пропозицією.

Про автора: Лівіу Горовіц – науковий співробітник відділу міжнародної безпеки Інституту міжнародних відносин і безпеки (SWP) у Берліні та партнер Брюссельської школи управління.

Джерело

Фінляндія як член НАТО збільшує загрозу для росії. Вона змусить москву оборонятися у випадку атаки проти Альянсу – Мінна Аландер

Цікава дискусія Фабіана Гоффманна та Лівіу Горовіца про ймовірність війни між НАТО і росією. У світлі нещодавнього витоку опублікованого BILD найгіршого сценарію розвитку війни німецьких збройних сил (я припускаю, що це частина військової гри), який датується вже 2025 роком, маю кілька власних думок.

Хоча важко оцінити, що саме передбачав сценарій Бундесверу, оскільки я не бачила оригіналу документа, він був дуже схожий на класичні сценарії військових ігор, які НАТО розігрувала протягом останнього десятиліття, і на яких ґрунтувалася подальша стратегія.

Ситуація змінилася відтоді, як Фінляндія стала членом НАТО. Довгий кордон створює нову дилему, яку необхідно враховувати при плануванні нападу на країни Балтії. Навіть якщо росія не базуватиме свої розрахунки на традиційному співвідношенні сил, вона також не може його ігнорувати.

росії доведеться посилити свої позиції вздовж фінського кордону перед початком війни з НАТО, якщо вона не хоче вчинити самогубство. Санкт-Петербург знаходиться всього за пару сотень кілометрів від фінського кордону, а Фінляндія має системи JASSM, це так для згадки тільки одного фактора…

Тому я очікую, що спочатку ми побачимо якісь дії на російському боці кордону. Наразі військові бази вздовж фінського кордону все ще залишаються практично порожніми від техніки і військ.

Пам'ятайте, що кордон між НАТО і росією зараз вдвічі довший, ніж був раніше. Для росії це теж головний біль.

Вже зараз, коли Фінляндія є, і особливо коли Швеція (!) стане членом НАТО, країни Балтії вже не можуть бути так легко відрізані від решти альянсу. Вплив на Латвію і Литву дещо пом'якшило поглинання росією Білорусі, але старий доконаний факт вже не працює так, як раніше.

Ефект, який має географія Фінляндії, полягає в тому, що вона створює те, що Вілліям Алберк і я назвали "поглиначем військ" для росії, і робить сценарій нападу, навіть гібридного, більш складним для росії. російські планувальники тепер повинні думати і про оборону.

Про авторку: Мінна Аландер – наукова співробітниця Фінського інституту міжнародних справ та Центру аналізу Євроейської політики. Її дослідження зосереджені на зовнішній політиці та політиці безпеки Німеччини в Європейському Союзі та програмі дослідження стратегічної конкуренції. Вона також бере участь у дослідницькому проєкті, який аналізує змінювану роль Фінляндії в євроатлантичній безпеці, приділяючи особливу увагу політиці безпеки та оборони Фінляндії, безпеці у Північній Європі та оборонній співпраці Північних країн. Раніше пані Аландер працювала у Німецькому інституті міжнародних справ і питань безпеки (SWP) у Берліні. Вона має спільний ступінь магістра з міжнародних відносин Вільного університету Берліна, Берлінського університету Гумбольдта та Потсдамського університету. Від серпня 2023 року Аландер є експерткою Програми трансатлантичної оборони та безпеки в Центрі аналізу європейської політики (CEPA).

Джерело