Влада пропонує українцям складати FPV-дрони вдома: реальність чи утопія

В Україні вкотре порушують питання дефіциту FPV-дронів та того, хто має відповідати за їх виробництво та за яким механізмом воно має здійснюватися.

Пропозиція віцепрем'єра, міністра цифрової трансформації Михайла Федорова українцям долучитися до проєкту "Народний дрон" фонду Victrory Drones і складати бойові безпілотники в домашніх умовах викликала бурхливі дискусії. Цивільних і військових цікавлять низка питань, що стосуються меж відповідальності, фінансування проєкту, логістики постачань запчастин і перевірки якості тощо.

"Телеграф" поспілкувався із військовослужбовцем сил територіальної оборони ЗСУ Володимиром Зінченком, який, виходячи зі свого досвіду, пояснив, що не так з народними FPV-дронами й, як це може відбуватися на практиці.

Скласти дрон на кухні

— Чи буде біда, якщо закликати українців робити дрони та боєприпаси вдома?

— В Україні існують два основні напрями розвитку FPV: волонтерський і державний. Якщо ми беремо волонтерський, ту саму Марію Берлінську, то нема сумнівів, що вона робить чудову справу, займаючись волонтерством. Її ініціатива гідна похвали. Однак поки вона тільки набирає обертів.

Для загального розуміння я відвідав їхній курс [складання дронів] і почув дещо новеньке. Мені подобається їхня ідея, що вони дають конкретні марки запчастин до FPV і готову під них програму налаштування.

Та якщо ми говоримо про потенційну ініціативу держави та заклики про те, щоб кожен на кухні паяв дрон, то виникає дуже багато запитань.

Нераціональний підхід

— Перше питання – незрозуміла логістика та закупівля цих модулів для складання FPV. Хто це має поставляти? Держава?

Друге питання — середня вартість. Один FPV-дрон за умови складання коштує близько 15 тис. гривень. Залежно від того, які запчастини ми туди будемо ставити. Небагато людей в принципі це все потягнуть.

Також необхідний певний набір інструментів, що додає до суми ще близько 15 тисяч. І це основний мінімально необхідний набір для складання FPV.

Третє питання: куди відправляти дрони на контроль якості? Чи буде створено, наприклад, малі підприємства, які будуть контролювати, перевіряти, перепаювати та відправляти військовим.

Було немало випадків, коли військові на фронті отримували несправні дрони: па́йка погана чи не промита, налаштування невірні чи взагалі налаштували FPV за заводським стандартом. У результаті для хлопців виникають певні ризики. Тому замість того, аби літати одразу, вони після тесту перепаюють, переробляють, переналаштовують і тому подібне. Це — час і відривання військових від бойових завдань.

Українцям за всім бажанням бракує інформації

— Тому запитання: якщо українці будуть складати мільйон цих дронів, хто буде тестувати, хто буде перевіряти, хто буде виправляти ті пайки? Бо хтось може мати технічний склад розуму і гарно спаяти, одразу зробивши гарний продукт. А комусь бракує знань, хтось навчається, тільки починає складати чи робить це повільніше. Є певний відсоток браку і виникає запитання: хто це буде переробляти та наскільки це доцільно.

Виникає окремо запитання: хто і як має вести облік. Якщо ми маємо на увазі державну ініціативу, а людина, допустимо, отримала запчастини та перепродала їх.

Запитань щодо промислових обсягів виробництва дуже багато. Вони не зрозумілі ні мені як військовому, ні людям, які хотіли б почати складання дронів удома. Вони дійсно не розуміють, як це відбувається. Нема зрозумілого механізму, він не висвітлений. Інформації нема жодної.

— Одна річ — піти на курси й робити все під наглядом, а інша — коли сам удома і ніхто не контролює, що ти закуповуєш і як паяєш.

— Так, звісно. Навіть у добре продуманих курсах є і буде певний відсоток браку. В контексті чого також виникає запитання, хто його буде відшкодовувати. Наприклад, держава дає запчастини людині, яка складає вдома, а у неї з різних причин щось зламалося, згоріло, то хто це буде відшкодовувати? Людина чи держава? Або, наприклад, скажуть: людина вчиться, їй потрібно набивати руку, от їй ще один передавач, приймач або польотний контролер.

Чи складно зібрати дрон самотужки

За словами Володимира Зінченка, складність самого процесу є відносною. Це не ремонт телефона, телевізора чи іншої побутової електроніки.

— Ти складаєш готові модулі, тому робота наче простіша. А з іншого боку, має бути правильний підбір деталей і їхнє тестування. Бо навіть заводські антени можуть прийти з браком і при вмиканні спалити відеопередатчик. А без тестового приладу деталь не перевірити. І тут ти втрачаєш і гроші за антену, і за відеопередавач, який коштує в середньому 2-2,5 тис. гривень.

Повторюсь, є багато технічних нюансів: підбір запчастин і їхнє тестування. Потім потрібно правильно паяти. Навіть найменша крапля припою на сусідньому контакті чи, скажімо, неправильна па́йка створює резонанс і дає "наводки" (тобто побічні електромагнітні шуми та випромінення. — Ред.). Не так закріплена чи неправильно підібрана антена навіть може зменшувати відстань передавання сигналу.

Перші складнощі починаються вже при купівлі запчастин у китайців, бо можна легко отримати неякісну річ.

Багато речей, навіть маючи прилади, не перевірити вдома. Бо як перевірити, що ти правильно закріпив антену і на відстані 5 кілометрів не пропаде зв'язок. Тобто начебто все і просто, бо це дійсно як лего-конструктор, але це вимагає певних знань: логістичних, облікових і технічних. Їх так багато, що для мене глобально ідея [складання FPV-дронів удома] поки є утопією.

Про роль держави

— Окремі волонтерські ініціативи, як від Victory Drones, мають місце бути. Проте виробництво має бути налагодженим і державним. Навіть невеличка фабрика складання дронів буде ефективнішою за ідею займати цим людей вдома.

Ми розуміємо, що мова не йде про заміну державного виробництва. Ця ініціатива є додатковою. Але будь-який з варіантів має бути під контролем. Небезпека починається від побитих пальців до того, що дрон при зльоті впав комусь на голову. Дійсно, побратими гинуть через те, що дрон вже із зарядом каменем пішов униз і розірвався, а боєць загинув. Такі випадки є, і вони не поодинокі.

Якщо, наприклад, орки своїх людей не шкодують і готові, щоб вони складали дрони в школі за партою, а "все остальное спишем на войну и на потери", то нам треба цих людей берегти. Бо я кажу ж, FPV-дрони — це зброя.

— В такому разі, куди ефективніше направити кошти: на перевірені благодійні фонди й збори на дрони, чи складання свого дрона вдома?

— Як військовий я не можу критикувати владу. Однак нехай кожен донатить тому, кому довіряє. А якщо людина має технічний склад розуму чи хоча б непогані знання з радіофізики, вміє паяти, готова вчитися і розвиватися в цьому напрямі, не боїться труднощів — то нехай паяє. Ми всіма руками за, але, знову ж таки, має бути державний контроль і налагодженість процесів.

— Тобто дрони від пересічних українців зайвими не будуть все ж таки?

— Звісно, ні, бо ми розуміємо, що наша держава, на даному етапі війни, не може покрити всі військові потреби та виклики сучасної війни. Хоча і дуже турбує, що левову частку допомоги військовим дають саме волонтери та пересічні громадяни.