«Куди "ТікТоку" можна – журналістам зась»: чому ЗМІ досі не пускають у Раду

Спершу так було через ковід, а далі – через повномасштабне вторгнення. Це терміново потрібно змінювати, якщо керівництво парламенту хоче зберегти репутацію законодавчого органу держави. Таких змін вимагає й більшість українців.

Близько 65% громадян вважають, що журналісти мають бути присутні на засіданнях Верховної Ради навіть під час воєнного стану. За онлайн-трансляції засідань на телеканалі "Рада" виступають понад 57% громадян. Такими є результати соціологічного опитування.

Крім того, за результатами  аналізу показників сайту ВРУ у грудні 2023 року бачимо, що серед найбільш відвідуваних сторінок українського парламенту – "Рада онлайн". Це свідчить про значний запит суспільства на трансляцію з парламенту. 

Водночас спостерігаємо максимально абсурдне викривлення українського медіаполя, коли з безпекових міркувань у парламенті немає і онлайн-трансляцій засідань телеканалу "Рада", але є трансляції в TikTok та текстові дописи від низки депутатів в режимі реального часу під час засідання. 

Абсолютно нелогічно забороняти журналістам працювати в будівлі парламенту через можливий ворожий обстріл та повітряну тривогу і паралельно бачити такі "крінжові" трансляції із сесійної зали Верховної Ради, які шалено б’ють по репутації та довірі до українського парламенту.

Один із ключових аргументів влади, чому акредитовані журналісти досі не мають доступу до будівлі ВРУ та кулуарів – це, очікувано, безпекові питання. І це частково виправдано. Однак протягом двох років великої війни інші державні та приватні установи адаптували робочі процеси до можливих повітряних тривог і походів в укриття. Зокрема, в таких умовах функціонують навчальні заклади та лікарні. 

Обмежень для роботи журналістів у таких установах немає, а діє загальне правило безпеки під час повітряних тривог та обстрілів. Більше того, українські та міжнародні журналісти постійно працюють на передовій та у прифронтовій зоні. Уявити якісь більші ризики, які б обмежили їхню роботу, неможливо. Водночас ключове тут – це відповідна акредитація та допуск до роботи.

Саме тому Верховна Рада як законодавчий орган держави має бути прикладом у цьому процесі, демонструвати гнучкість і раціональну адаптивність, а не лише констатувати неможливість і "розводити руками".  

Рух ЧЕСНО неодноразово наголошував, що відкритість – це один із ключових критеріїв довіри, який зараз так необхідний державним інституціям. Відкритість – це вагома перевага, навіть в умовах повномасштабного вторгнення та великої війни.

Крім того, частина парламентських комітетів, за результатами моніторингу Руху ЧЕСНО, не веде трансляцій засідань та не інформує належно про свою діяльність. Також на початку повномасштабного вторгнення закритість Комітету з питань нацбезпеки та оборони, а також Комітету з питань правоохоронної діяльності була виправданою. Проте такий формат діє вже близько двох років, а комітети наразі розглядають широке коло питань, які не містять значних безпекових ризиків і мають значну суспільну вагу. Відтак ступінь відкритості роботи цих комітетів також слід змінювати.

Всі чудово розуміють, що для влади та чиновників досить складно скасовувати колись введені обмеження, за яких їм значно комфортніше та спокійніше працювати. Проте на порозі третього року великої війни влада має чітко розуміти, що уникати вирішення цієї проблеми вже не можна. 

Відсутність відкритості створює чудове підґрунтя для генерації чуток і скандалів, маніпуляцій та політизації найдрібніших протиріч. Через це ширяться ворожі ІПСО, політичні спекуляції на чутливі теми та перетворення роботи українського парламенту на фарс.

Олександр Саліженко, головний редактор Руху ЧЕСНО