Схема ухилення чоловіків від мобілізації через позбавлення жінок права на батьківство: що відомо

Юристи в Україні б’ють на сполох, адже із початком повномасштабної війни різко зросла кількість позовів до судів від чоловіків, які хочуть або позбавити колишню дружину батьківських прав, або стати єдиним опікуном спільної неповнолітньої дитини. Крім того, правники говорять, що зросла кількість фейкових розлучень, після яких чоловіки стають батьками-одинаками.

Є випадки, коли подружжя діє у змові, а є випадки, коли батьки намагаються відсудити дітей у колишніх дружин.

Факти ICTV розпитали про схему ухиляння чоловіків від мобілізації через позбавлення жінок права на батьківство у голови комітету Асоціації правників України з цивільного, сімейного та спадкового права, радниці AGA Partners, адвокатки Олени Сібірцевої.

В законі України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію (3544-12, від 21 жовтня 1993) є ч. 4 ст. 23, де міститься таке формулювання: чоловіки та жінки, які самостійно виховують дітей віком до 18 років, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації як військовозобов’язані. Ця норма більше не містить жодних додаткових роз’яснень.

Мобілізація як стимул

Журналісти виявили, що до повномасштабного вторгнення судових рішень про місце проживання дитини у випадку розлучення батьків було не так багато. Наприклад, у 2019 році було загалом 589 таких ухвал і лише у 133 випадках – на користь батька.

А у 2022 році ситуація різко змінилася – судові рішення про спільне проживання й утримання дітей на свою користь отримали 859 чоловіків. А за 2023 рік в українських судах зафіксовано 2 708 таких рішень. Юристи припускають, що це зумовлено мобілізацією і можливістю для чоловіків виїхати за кордон.

Злагоджені дії подружжя

Перший варіант – це штучний спір. Наприклад, батько подає позов про позбавлення матері батьківських прав, і жінка погоджується із позовом. Тоді з’являється рішення суду, яке начебто має звільнити батька від мобілізації.

І тут питання на розсуд військового командування, чи приймуть вони цей документ як єдиний, беззаперечний і достатній, чи ні.

– У своїй практиці я бачила звільнення від мобілізації на підставі рішення суду про визначення місця проживання дитини з батьком, але це було ще у 2016 році. Коли це рішення бачить компетентна особа, то розуміє, що воно не було штучно створеним, як це стало останнім часом, – наголосила юристка Олена Сібірцева.

Є багато випадків, коли чоловіки на держкордоні пред’являли схожі рішення суду (визначення місця проживання дитини з ними), але прикордонники у відповідь говорили, що цього недостатньо і потрібні інші документи, наприклад, або свідоцтво про смерть мами дитини, або ж рішення про позбавлення її батьківських прав. І через це в судах побільшало позовів саме щодо позбавлення прав матерів.

Другий варіант – батько подає позов до суду про визначення місця проживання дитини з ним. Тут батьки можуть укласти мирову угоду, або ж мати визнає цей позов. У мировій угоді додатково прописується, що сторони домовилися про проживання дитини з батьком. В усіх цих рішеннях потім фігурує формулювання, що батько самостійно виховує дитину до 18 років.

Тож зміст усіх цих процесуальних документів пристосовується до ч. 4 ст. 23 закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що потрібно батькам.

Можна укласти нотаріальний договір про місце проживання дитини з одним із батьків. Закон це дозволяє. У документі так само прописують, що дитина проживає, наприклад, лише з батьком, він її утримує, виховує і тому подібне. Скільки таких договорів є, важко сказати, адже такої інформації немає в публічному просторі.

Є ще одна судова практика, яку дуже обговорюють в пресі, – це питання, яке винесли на розгляд Великої палати Верховного суду щодо встановлення факту, який має юридичне значення, про перебування дитини на повному утриманні й вихованні чоловіком.

За словами юристки Олени Сібірцевої, на певному етапі в Реєстрі судових рішень з’явилося дуже багато справ саме про встановлення юридичного факту, який стосувався самостійного виховання дитини чоловіком. Батьки у заявах посилалися на те, що цей юридичний факт треба встановити для отримання, наприклад, пільг. А без такого рішення суду начебто неможливо було б щось робити.

Коли батьки не домовлялися

Далеко непоодинокими є факти, коли батько після розлучення з дружиною примусово забирає в матері дитину і подає до суду, щоб той призначив місце проживання дитини саме з ним.

Олена Сібірцева зауважує, що дуже часто в таких позовах ховається саме егоїстичний мотив, а не почуття любові й піклування до дитини.

– Це дуже складна категорія спорів, яка потребує великого обсягу доказів. Треба бути уважними до того, як закінчується процес розлучення. Заздалегідь домовлятися, з ким буде проживати дитина, укладати відповідні нотаріальні договори. Тому що при розірванні шлюбу питання місця проживання дитини не вирішується у суді, якщо це позов про розлучення, – говорить юристка.

Адвокатка радить тим, хто опинився в подібних ситуаціях, намагатися довести, серед іншого, що у справі має місце зловживання правами, зокрема, що в діях другого з батьків є саме корисливий мотив, наприклад, уникнення від мобілізації, а не захист прав дитини.

На її думку, з часом ситуація з маніпуляцією дітьми може змінитися, адже українські суди дуже прискіпливо ставляться до таких справ. Завжди заслуховують дітей. Раніше опитували дітей, як правило, з 10-річного віку, але тепер опитують і молодших, головне, щоб дитина чітко могла висловлювати свої думки.

Як протидіяти відсуджуванню дітей

Олена Сібірцева вважає, що треба спробувати домовлятися між собою, з ким житиме дитина, і укладати детальний договір, який додатково посвідчується у нотаріуса.

Якщо ж домовлятися не вдається, варто дуже детально займатися судовим процесом, звертати увагу на докази. На жаль, є багато ситуацій, коли один із батьків не має адвоката у суді, втрачається час, щоб сформувати правильну позицію. А коли один із батьків вирішує звернутися до правника на стадії апеляційного оскарження, то тут вже складніше побудувати позицію так, як це масштабно здійснюється у суді першої інстанції. Це пояснюється тим, що саме на стадії розгляду справи у суді першої інстанції подаються усі докази та здійснюється взаємодія з органом опіки та піклування.

Чи є у схемі ухиляння законні підстави

У законодавстві немає чіткого переліку документів для п. 4 ст. 23: чоловіки та жінки, які самостійно виховують дітей віком до 18 років, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

До речі, не можна з певністю сказати, що рішення судів допоможуть уникнути мобілізації.

– Ми будемо виносити це питання в публічну площину. Нам би дуже хотілося почути саме від військових, які саме документи є підставою для звільнення від мобілізації та скільки є реальних прецедентів, коли чоловіків звільнили від мобілізації на основі вищезазначених судових рішень, – наголошує Олена Сібірцева.

Хто може позбавити батьківських прав

Тут відповідь однозначна – це суд. Але ця категорія спорів є надскладною.

Якщо позов не є штучним, і один із батьків категорично проти позбавлення його прав, то позивачу цілком можуть відмовити, бо це вважатиметься зловживанням правами й порушенням прав дитини. Тому дуже наївно одному з батьків сподіватися, що суд легко ухвалить потрібне йому рішення. А ще це доволі тривалий процес.

З іншого боку, якщо дитина стала жертвою злочину з боку одного з батьків або мама чи тато алко- чи наркозалежні – це цілком може стати підставою для позбавлення прав на дитину.

За словами Олени Сібірцевої, практика Європейського суду з прав людини й, зокрема, українських судів свідчить про те, що позбавлення батьківських прав – це крайня міра відповідальності.

Як працює схема ухиляння від мобілізації із залученням дітей

Один із батьків, який ініціює судовий процес або про позбавлення другого батьківських прав, або про визначення місця проживання саме з ним, має звернутися до правника для оформлення самого позову.

Далі збирається перелік документів щодо осіб батьків: паспортні дані, характеристики з місця роботи, з місця навчання, від сусідів, з лікувальних закладів (наприклад, дитину на медогляд супроводжував батько) тощо. Тобто, суду потрібно надати документи про особу кожного з батьків.

Також позивач може надати документи про наявність судимості в другого з батьків, що він чи вона зловживає алкоголем чи наркотиками.

Далі потрібно надати інформацію про дитину. Можна викликати свідків, які б могли розповісти, як кожен із батьків бере участь у вихованні й піклуванні про неї, як дитина ставиться до кожного із батьків, з ким із них їй безпечніше тощо. Тут можуть бути маніпуляції, оскільки той із батьків, який проживає з дитиною, може налаштовувати психологічно проти іншого.

До справи можна долучити й листування між батьками у соцмережах, відеозаписи чи фотографії спільного проведення часу з дитиною.

Тобто сенс цього всього – показати, що один із батьків максимально бере участь у житті дитини, а другий ці обов’язки нівелює.

Підстави позбавлення батьківських прав наводяться у ст. 164 Сімейного кодексу, і їх треба підтвердити доказами.

На початковій стадії представники органу опіки й піклування мають поспілкуватися з кожним із батьків, зробити акт обстеження житлових умов і далі надають відповідні висновки суду з рекомендаціями, чи позбавляти батьківських прав або, чи визначати місце проживання дитини з одним з батьків. Суд розглядає всі докази, заслуховує сторони.

Варто зауважити, що це процес не одного дня, і вони можуть тривати роками. І треба розуміти, що поки дорослі розбираються, дитина перебуває з одним із батьків, який може налаштовувати її проти другого, що точно не є частиною якнайкращих інтересів дитини та щасливого дитинства.

Судове рішення можна переглянути

Якщо є сумніви у законності судового рішення, його можна оскаржити.

В Україні є три стадії судових розглядів:

• перша інстанція – районні суди, які виносять рішення вперше;
• друга інстанція – апеляційні суди, де додатково опитують сторони, встановлюють, чи було порушення закону, чи дослідили всі обставини справи, чи не було порушено інтересів дитини тощо;
• третя інстанція – Верховний суд – фінальна стадія оскарження, якщо рішення судів першої та другої інстанції не задовольняють. Зазвичай розгляд проходить у письмовому вигляді без виклику сторін. Варто зауважити, що Верховний суд не розглядає усі справи підряд, оскільки такі справи як розлучення є малозначними.

Але справи про позбавлення батьківських прав або визначення місця проживання дитини Верховний суд обов’язково розглядає.

Апеляційний суд розглядає справу на підставі уже наявних документів та доказів, зазвичай нові докази не подаються. Але це можна зробити, якщо сторона доведе, що раніше з об’єктивних причин не мала можливості їх надати.

Касаційній інстанції (Верховний суд) розглядають справи лише з точки зору права – тобто чи були юридичні розбіжності з аналогічними справами. В касаційну інстанцію нові докази точно вже не подаються.

Як зрозуміти справжній стан стосунків між батьками

Журналісти в одному із судових рішень щодо подружжя киян Ігоря та Уляни Верхоглядів знайшли цікавий момент. Батько у суді просив забрати дитину від матері без позбавлення її батьківських прав, бо начебто жінка самоусунулась від виховання. Натомість соцмережі Уляни Верхогляд свідчать про протилежне – жінка активно публікує спільні сімейні фото з чоловіком і донькою.

За словами юристки Олени Сібірцевої, насправді ніхто перед судовим засіданням не буде розбиратися, чи справді батько та матір не живуть разом.

– Якщо хтось зі сторін не подасть відповідних доказів до суду, що справа може бути фейковою і подружжя у змові, то суд самостійно ці докази збирати не буде. Він взагалі не має права самостійно збирати докази, – зауважує адвокатка.

Суд буде ухвалювати рішення на підставі інформації від органів опіки і піклування, які попередньо мають поспілкуватися з родиною, що передбачено законом. Гіпотетично на цьому етапі органи опіки можуть засумніватися і виявити факт змови. Але якщо подружжя діє злагоджено, тобто батько подає позов, а мама погоджується з цим, то тут дуже складно щось перевірити.

У суду немає задачі екзаменувати батьків, наприклад, відправляти на поліграф із питанням щодо того, чи дійсно вони звертаються до суду з метою позбавити батьківських прав, чи хочуть просто уникнути мобілізації. Суд звісно з’ясовуватиме ці факти, якщо запідозрить фіктивність спору, але висока ймовірність того, що це не призведе до відмови у позові і доля дитини таки буде вирішена, наголошує Олена Сібірцева.

Як запобігти схемі уникнення мобілізації

За словами голови комітету Асоціації правників України з цивільного, сімейного та спадкового права, в Законі України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію було б доцільно до переліку підстав для звільнення від мобілізації, надати роз’яснення та навести перелік документів, які б давали однозначну відповідь на питання: Хто є тим батьком чи матір’ю, які самостійно виховують дітей віком до 18 років?, навести орієнтовний перелік документів, які б свідчили, що особа дійсно має право скористатися цією нормою та надалі виховувати дитину, не йдучи на війну.

– У моїй практиці було чимало таких справ, коли дитина дійсно проживає з батьком, мати тривалий час за кордоном та не цікавиться дитиною. Батько дійсно опікується дитиною та є єдиною рідною людиною для сина чи доньки. Дуже важливо, щоб при розгляді цього питання на законодавчому рівні, не зачепили саме таких тат і не зрівняли їх із тими, які просто зловживають своїми правами задля власної вигоди, задля уникнення мобілізації, – говорить Олена Сібірцева.

Іноді татові дуже важко довести в суді, що дитина дійсно проживала з ним, що мати десь за кордоном і він не може з нею сконтактувати, або взагалі не знає, де вона. Юристка наголошує, що таких справ від чоловіків значно менше, але вони є, і про таких батьків теж треба думати законодавцям.