Не тільки медканабіс: п’ять законодавчих ініціатив, які потрібні українцям і при цьому наближають Україну до Європи

Попри воєнний стан, який передбачає обмеження прав людини в інтересах країни, — українські законодавці продовжують вносити на розгляд Верховної Ради ініціативи, які в деяких сферах розширюють ці права до європейських стандартів. У 2022 році Україна отримала статус кандидатки на вступ до Європейського Союзу і мала виконати сім вимог, аби не втратити цей статус та перейти до етапу переговорів із Європейською Радою. Ці вимоги Україна виконала, хоч і отримала за це лише 2,16 бала з 5, і 14 грудня 2023 року довгоочікувані переговори про вступ розпочалися.

Та далеко не всі законопроєкти, що виникли протягом минулого року, були пов’язані з євроінтеграцією. Ідеї легалізувати медичний канабіс або дозволити одностатевим парам укладати цивільні партнерства обговорювали у суспільстві роками й під час великої війни вони виявилися ще більш потрібними. Громадські організації об’єднувалися, підписували петиції, зверталися до депутатів, аби потрібний проєкт потрапив до Ради. Іноді від ідеї до реалізації закону минали десятиліття.

Media Sapiens обрав п’ять законодавчих ініціатив, які потрібні українцям і при цьому наближають Україну до Європи.

Закон про нацменшини: врахувати інтереси всіх без шкоди для себе

Задля початку перемовин для вступу в ЄС Україна мала виконати сім вимог: провести реформу Конституційного Суду, продовжити судову реформу, внести зміни до антикорупційного законодавства та призначити керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, продовжити боротьбу з відмиванням коштів, втілити антиолігархічний закон, узгодити аудіовізуальне законодавство з європейським і змінити законодавство про нацменшини.

У порівнянні з іншими реформами закон про нацменшини не мав викликати труднощів, але саме він викликав дискусії наприкінці 2023 року.

За першу версію проєкту закону парламентарі проголосували ще в грудні 2022-го. Однак за пів року Венеційська комісіядійшла висновку, що закон треба дописувати, бо права нацменшин виявилися захищені не повністю. У вересні 2023 року Верховна Рада врахувала ці зауваження, але вже за місяць Венеційська комісія зробилатой самий висновок.

Законопроєкт викликав «занепокоєння» у Румунії та Угорщині, остання навіть вимагаласкасувати закон про мову й обіцяла блокувати переговори про вступ України до ЄС.

Чергову спробу створити закон про нацменшини уряд зробив у листопаді та опублікував проєкт з урахуванням нових рекомендацій Єврокомісії, але ця версія знову викликала дискусії, проте вже з боку українських мовознавців. На їхню думку, цей закон перекреслював усі багаторічні напрацювання щодо законів про мову, освіту та медіа, а також відкривав вікно можливостей для русифікації, з якою так довго боролися.

Мовознавців обурило, що процес створення законопроєкту відбувався без діалогу з суспільством, що за проєктом телеканали та радіостанції зможуть мовити українською не 80–90% часу, а лише 30%, що медіа, які мовлять мовою будь-якої меншини, одразу зможуть заповнити 25% ефіру російською. А також що законопроєкт скасовує вимогу видавати хоча б 50% назв книжок українською мовою, оскільки вона не поширюватиметься «на видавничу продукцію, видану мовами національних меншин». Книгарні можуть просто назватися спеціалізованою книгарнею для реалізації прав національних меншин — і можна буде всю продукцію продавати, наприклад, російською.

Проти закону в такому вигляді виступив і уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь: «Окремі його положення значно погіршать функціонування української мови в деяких сферах суспільного життя на території України. Вважаю, що в цьому законопроєкті суттєво послаблено гарантії прав представників національних меншин на навчання державною мовою в закладах освіти».

Також цей законопроєкт передбачав використання реклами та матеріали виборчої агітації в місцях, де компактно проживають нацменшини, без українськомовних версій. А в школах, де навчатимуться діти представників національної меншини, уряд пропонував частку навчання українською з мінімуму у 30% звести до 3–4 предметів. «Таким чином ми позбавляємо дітей, можливо, якоїсь кар’єри в Україні, інтеграції в українське суспільство, тому що без знання української мови вони не зможуть вступити в українські університети», — казав Володимир В’ятрович у коментарі «Радіо Свобода».

Претензій було багато, а часу до кінця року — обмаль. Тому на заміну урядовому проєкту парламентарі створили свою версію закону, який врахував усі вади та неточності попередників. Законопроєкт був опублікований 5 грудня, а вже 8-го його підписав президент.

Один з авторів остаточного проєкту закону Микита Потураєв сказав Media Sapiens, що до цієї версії закону вносити зміни вже не планують: «Це один із фундаментальних законів, із яких починається моніторинг і перемовини щодо членства в ЄС. Цей закон нам зарахований і це безперечно велике досягнення. В результаті спільної роботи всіх зацікавлених сторін його вдалося зробити таким, що, по-перше, відповідає нормам Європейського Союзу, а по-друге, враховує наші національні інтереси. Я вважаю, що він добре збалансований. А зміни в такі закони, як цей або закон про медіа, можна вносити лише після погодження з європейськими партнерами. Це зовсім інша процедура».

Микита Потураєв

Тож тепер, згідно з законом, приватні виші мають право вільного вибору мови навчання з-поміж тих, які є офіційними мовами ЄС, при цьому має забезпечуватися вивчення української мови як окремої дисципліни; матеріали передвиборчої агітації мовами корінних народів і нацменшин (з-поміж офіційних мов ЄС) мають дублюватися українською; для телемовлення нацменшин програми українською мають становити не менше, ніж 30% від загальної тривалості програм, окрім російської. Крім того, обмеження щодо мови нацменшин, що є мовою держави-агресорки та окупантки, не матимуть часових рамок, на відміну від попереднього проєкту закону, де обмеження тривало б лише п’ять років після закінчення воєнного стану.

14 грудня вЄС підтримали відкриття переговорів з Україною про вступ, чому не став чинити опір навіть угорський прем’єр Віктор Орбан. Він просто вийшов із зали під час голосування.

Медичний канабіс — знеболення, на яке чекали роками

21 грудня 2023 року Верховна Рада у другому читанні ухвалила законопроєкт, який легалізує медичний канабіс. За словами виконавчої директорки благодійного фонду «Пацієнти України» Інни Іваненко, ще до повномасштабного вторгнення ліків на основі медичного канабісу потребували понад 2 млн тяжкохворих українців. Зараз ця кількість щодня зростає через військових і цивільних, які постраждали внаслідок війни. Тож за попередніми розрахунками, ліків на основі медичного канабісу потребуватиме близько 6 млн українців.

«Це ліки, які полегшують біль, знімають тривожність, розслабляють спастичні м’язи тощо. Після вживання медичного канабісу людина не відчуває наркотичного сп’яніння, тому їх без проблем призначають також дітям, наприклад, хворим на епілепсію», — каже Іваненко.

За її словами, законопроєкт дозволить тяжкохворим пацієнтам за призначенням лікаря приймати препарати на основі медичного канабісу, лікарям дозволить виписувати електронні рецепти на ліки на основі медичного канабісу, науковцям — досліджувати канабіс і його похідні, розвивати інновації у сфері, а бізнесу — вирощувати коноплі та виробляти з них ліки за чітко регламентованим ліцензуванням.

Інна Іваненко

«Законопроєкт №7457 не передбачає рекреаційне вживання та продаж рекреаційного канабісу, самостійне вирощування та безконтрольний обіг канабісу в країні, зняття кримінальної відповідальності за обіг і зберігання рекреаційного канабісу», — пояснює керівниця фонду.

Як і у випадку з законом про нацменшини, рішення про легалізацію медичного канабісу пройшло випробування часом, скандалами та сотнями правок. За словами голови Координаційної ради благодійної організації «100% життя» Дмитра Шерембея, ще у 2018 році до них звернулися активісти з проханням об’єднати зусилля та допомогти з легалізацією медичного канабісу. «Загалом у нас у розробці багато різних законопроєктів, наприклад, закон про ВІЛ або протидію туберкульозу, і всіх консультантів оплачують донори. Канабіс же не оплачував ніхто, це була суто наша активність, яка донорам не цікава», — каже Шерембей.

«100% життя» разом з Українською асоціацією медичного канабісу створила петицію, яка за 40 днів набрала 25 тисяч голосів, і це в організаціях називають першим прикладом прямої демократії. «Законопроєкт, який був створений на основі цієї петиції, потрапив до Комітету з прав людини, бо основний пункт, на якому ми тоді наголошували — це те, що заборона медичного канабісу порушує права пацієнтів на знеболення», — сказав Шерембей.

«Пацієнти України» проводили акції, робили флешмоби, створювали великі комунікаційні кампанії, щоб висвітлити важливість легалізації медичного канабісу суспільству та донести це депутатам.

На початку 2021 року до Верховної Ради був поданий проєкт закону №4553 про регулювання медичного канабісу. Але його було відкликано. Також був законопроєкт №5596, відомий як «Закон для Софійки» (маленької дівчинки, яка страждає від рідкісної форми епілепсії з важкими й тривалими нападами надзвичайно болісних судом). Та через спротив деяких депутатських груп його провалили в першому читанні.

Дмитро Шерембей каже, що тоді за лаштунками Верховної Ради почалися розмови, що не треба ніякого законопроєкту про медканабіс, а можна просто перенести канабіс із таблиці заборонених до таблиці контрольованих наркотичних речовин. Це привезло до того, що перенесли не весь канабіс, а лише ізолят CBD (це хімічна речовина, яку виділяють з канабісу) і декілька імпортних медикаментів, які містять якусь частину канабісу. Вони дорогі, їх ніхто не завозив, тому що на ліки, що коштують 2 тисячі доларів, не було попиту.

Проте маленька перемога все ж була: ізолят CBD був прирівняний до бадів, які можна знайти в Україні, вони не заборонені та навіть ніяк не регулюються. Та все ж перенесення з однієї таблиці до іншої не розв’язало всіх проблем. Потрібен був закон, який дозволив би лікарям прописувати ці ліки, а пацієнтам — купувати їх в аптеці, як в інших країнах.

Улітку 2022 року Комітетом здоров’я нації був поданий законопроєкт №7457. Його прийняли в першому читанні, а в грудні, після внесення усіх правок і узгодження з усіма стейкхолдерами, Верховна Рада ухвалила цей закон.

Дмитро Шерембей

«Законопроєкт став максимально компромісним для всіх, хто може бути в ньому зацікавлений: пацієнти, громадські організації, Нацполіція, економічна складова, Комітету здоров’я нації і, звісно, фармацевти та аграрії — які безпосередньо будуть закон виконувати. Найбільше суперечок викликало питання, як це буде контролюватися, чи не буде медичний канабіс з’являтися на чорному ринку. Було вирішено, що на місцях вирощування буде цілодобове відеоспостереження, кожна партія медичного канабісу маркуватиметься штрих-кодом і вноситиметься в систему, завдяки якій можна простежити шлях від вирощування до кінцевого споживача. Але, на відміну від Польщі або Ізраїлю, у нас не можна його курити. Там лікар виписує саме суцвіття — і людина споживає їх через куріння, у нас такого не передбачено. У нас канабіс будуть виписувати у вигляді олій, якихось субстратів або пігулок», — пояснює Дмитро Шерембей.

Інна Іваненко додала, що доступ до ліків пацієнти можуть отримати одразу після розробки усіх нормативно-правових актів у ліцензованих аптеках за електронним рецептом від лікаря.

«Законопроєкт №7457 був написаний без жодного впливу, допомоги та консультацій з-за кордону. Європейці всіляко підтримували нас у просуванні вже готового закону. Їх дуже здивувало те, що в Україні не легалізовано медичний канабіс. Вони думали, що він є, так само як і в інших європейських країнах. Тому європейці допомагали в інформаційному плані — роз’яснювали, наскільки потрібен медканабіс, надавали додаткові аргументи для адвокації», — каже Іваненко.

Декриміналізація порнографії, або право на «хтивки»

18 серпня у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт про декриміналізацію порнографії в Україні, який має на меті зняти відповідальність за використання порнографічних матеріалів, що не становлять суспільної небезпеки. Як і у випадку з медканабісом, усе розпочалося з петиції — у 2022 році пропозиція декриміналізувати порно набрала 25 тисяч голосів, необхідних для її розгляду президентом. Тоді ж коаліція громадських організацій, серед яких БО «100% життя», Інститут законодавчих ідей, Офіс ефективного регулювання BRDO, «Теронліфанс», Фундація Dejure та інші, закликала декриміналізувати порнографію, а потім узяла участь у підготовці самого законопроєкту.

За словами голови правління RISE Ukraine і виконавчого директора Офісу ефективного регулювання BRDO Олексія Дороганя, це була повністю громадська ініціатива: «Офіс ефективного регулювання BRDO на 100% фінансується міжнародними донорами, це доволі великий аналітичний центр. Але жоден донор не фінансує нашу діяльність із декриміналізації порнографії. Ми не знайшли жодного міжнародного партнера, який готовий це фінансувати, хоч це питання прав людини, але все одно це чутлива тема для донорів».

Організації пропонували внести такі зміни до Кримінального кодексу України та Закону України «Про захист суспільної моралі»:

декриміналізувати створення, ввезення і розповсюдження порнографічної продукції (за винятком зображення насильницьких дій, дій, що загрожують життю людини, та сексуальних актів за участі тварин);

декриміналізувати створення або утримання місць розпусти та звідництва;

уточнити визначення порнографії, еротики;

замінити повну заборону виробництва й обігу порнографії обмеженнями щодо неповнолітніх, зображення насильницьких дій тощо.

Питання поширення порнографії не обмежується етично-моральними рамками — зараз це питання ще й економічне. Наприклад, за 2023 рік за статтею 301 Кримінального кодексу України (ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів) правоохоронці зареєстрували 903 правопорушення. Автори петиції вважають марнотратством витрачання бюджетних коштів під час війни на притягнення до кримінальної відповідальності за те, що не є суспільно небезпечним та при цьому дуже поширеним у суспільстві.

До того ж такий контент приносить гроші й для армії — пересилка нюдсів на «Теронліфанс» збільшує збори на оборонні цілі України. А оригінальна платформа Onlyfans була однією з перших іноземних компаній, що сплатила податок за надання електронних послуг.

Олексій Дорогань каже, що в тій ситуації, що склалася з порнографією, виграють лише корумповані правоохоронці, які просто збирають данину, коли відкривають на людей більш як тисячу справ на рік.

Олексій Дорогань

«Українка, яка з дому відправляє своєму партнеру на фронті якісь фотки або відео, і ніхто цього не бачить — мені дуже важко зрозуміти, кому це шкодить. Людям, які в себе вдома щось знімають і відправляють на OnlyFans, ламають життя цими кримінальними справами, які в усьому цивілізованому світі не є карними. І замість того, щоб ловити російських агентів, корупціонерів, тих, хто торгує людьми або створює порно за участю неповнолітніх — із чим справді потрібно боротися — вони займаються незрозуміло чим», — каже Дорогань.

Одним з ініціаторів законопроєкту став народний депутат від партії «Голос» Ярослав Железняк. У своєму телеграм-каналі нардеп написав: «Кримінальна відповідальність залишиться винятково за порно без згоди (порнопомста, deep fake), екстремальне порно (насильництво, зоо-, некрофілія), порно з дітьми та розповсюдження серед дітей (тут ще й посилюємо). Все. За все інше зі ст. 301 та 302 кримінальну відповідальність прибираємо, щоб фантазія правоохоронців не генерувала по 1000+ справ на рік. Аби не було спокуси маніпулювати: сутенерство, втягнення в проституцію та торгівля людьми теж лишаються кримінальними злочинами (це окремі статті)».

У Європі повна заборона порнографії діє в Ісландії, Литві, Болгарії та, що передбачувано, у Ватикані, а також у Росії та Білорусі. Україні як державі, що прагне стати членом ЄС, було б логічно підтримати таку ініціативу, проте і тут не обійшлося без скандалів.

Не минуло і двох тижнів відтоді, як Ярослав Железняк зареєстрував проєкт закону про декриміналізацію порно, народний депутат від «Слуги народу» Владлен Неклюдов зареєстрував свій «альтернативний» проєкт, який замість скасування 301 статті ККУ її посилює. Неклюдов повідомив, що був у робочій групі зі створення законопроєкту, проте їхні погляди з Железняком на порно розійшлися: «Пан Железняк приймає одноособове рішення та реєструє з популістських мотивів свій варіант законопроєкту, який під виглядом захисту права людини на свободу від втручання у приватне життя спрямований на лобіювання інтересів порноіндустрії та порногігантів. На засіданнях робочої групи пан Железняк і не приховував, що відстоює інтереси платформи Onlyfans, бо вони платники великих податків, і тому, мовляв, треба декриміналізувати порно (з його слів)».

В Офісі ефективного регулювання BRDO, який розробляв законопроєкт із Железняком, відповіли, що проєкт Неклюдова посилює мінімальну та максимальну відповідальність за порно з участю повнолітніх, не змінюючи відповідальності за дитяче порно, продовжує визнавати злочинцями волонтерів, які збирають гроші на підтримку ЗСУ хтивками та збільшує корупційні ризики.

Далі правоохоронного комітету обидва законопроєкти станом на січень не пішли, але рано чи пізно на шляху до євроінтеграції питання порнографії доведеться врегулювати.

Як закон про цивільне партнерство не лише захищає права людей, а сприяє економіці та військовим

Ініціатива щодо визнання в Україні цивільних партнерств уперше була озвучена ще у 2006 році. За словами координатора з політики та законодавства Національного ЛГБТІ-консорціуму Святослава Шеремета, за ці 20 неповних років Україна пройшла величезний шлях від початкового несприйняття цієї ідеї аж до того моменту, коли записала це сама собі як держава в плани державного законодавчого регулювання.

Євроінтеграційними зобов’язаннями України легалізація цивільних партнерств формально не передбачена. А от із фактичного боку це вимагається: коли Україна подала заявку на вступ до ЄС, то вона отримала від Єврокомісії величезний опитувальник, який мав на меті з’ясувати, наскільки Україна відповідає засадничим принципам ЄС. «Там було питання, яким чином врегульоване сімейне партнерство між особами однієї документальної статі. У відповідь на це питання Україна пояснила, що ми як держава маємо на меті прийняти відповідне законодавство. Отже виходить, що в стосунках з Єврокомісією Україна сама на себе взяла таке зобов’язання — врегулювати сімейне співжиття осіб однієї документальної статі. Але в державних планах партнерство прописано так, що опціями цивільного партнерства могли би скористатися як одностатеві, так і різностатеві пари за своїм бажанням», — пояснює Шеремет. В останньому звіті Єврокомісії з питань євроінтеграції, який було оприлюднено в листопаді 2023-го напередодні рішення Ради ЄС про відкриття перемовин щодо вступу нашої країни до Євросоюзу, питання легалізації цивільних партнерств було знову порушене.

Святослав Шеремет

У 2021 році президент Володимир Зеленський підписав Національну стратегію у сфері прав людини, а уряд для конкретизації стратегії затвердив план заходів до 2023 року включно. В цьому урядовому плані є і пункт про цивільне партнерство, з терміном виконання — четвертий квартал минулого року. Насправді, за словами Шеремета, питання цивільних партнерств «висить» у Нацстратегії ще з 2015 року. Тоді уряд Яценюка записав собі у план заходів пункт про закон щодо цивільних партнерств, але вадою того попереднього плану дій було те, що там не було визначено інституції, відповідальної за розроблення закону. Там ішлося про те, що це мають робити «зацікавлені органи державної влади». А які органи зацікавлені — було незрозуміло. Оскільки ніхто з державних інституцій не спромігся взяти тоді лідерство у виконанні цього пункту, він і не був виконаний. В урядовому плані заходів, розписаних на період до кінця 2023 року, вже була відповідальна інституція — це Міністерство юстиції, а також за згодою Офіс уповноваженого з прав людини.

«Законопроєкт усередині Мін’юсту написаний, він існує, але ще не внесений на уряд, вочевидь тому, що текст все ще не остаточний. Адже сам Мін’юст офіційно повідомив у грудні 2023 року про те, що “після завершення формування тексту проєкту Закону України “Про цивільне партнерство” він в установленому законодавством порядку буде надісланий на погодження до заінтересованих органів, а також винесений на публічне обговорення для з’ясування думки суспільства”», — каже Святослав Шеремет.

Незалежно від урядових планів торік з’явився суто депутатський законопроєкт №9103 «Про інститут реєстрованих партнерств» авторства народної депутатки Інни Совсун, який підписали ще 17 народних депутатів. За словами Святослава Шеремета, цей проєкт закону вже здобув офіційну підтримку низки парламентських комітетів, зокрема з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, з питань молоді та спорту. Парламентський комітет із питань інтеграції України до Європейського Союзу в цілому не заперечує проти цього законопроєкту, але констатує, що він «потребує суттєвого доопрацювання».

«Мін’юст щодо наявного депутатського законопроєкту каже, що це “перший прогресивний крок до конструктивного діалогу з суспільством, а запровадження нового інституту цивільного партнерства — …визнання державою потреби сучасної особистості та створення реального правового механізму, спрямованого на захист її прав та основоположних свобод”. Крім того, “у разі підтримки народними депутатами України запропонованої концепції законопроєкту [9103] у першому читанні, Мін’юст готовий до співпраці та надання пропозицій до законопроєкту під час підготовки його до другого читання”. Важливо, що законопроєкт 9103 офіційно підтримало в жовтні 2023 року Міноборони», — пояснює Шеремет.

Отже, станом на січень 2024-го є дві ініціативи: урядову — у вигляді законопроєкту, який готував Мін’юст, але він ще не поданий; і депутатську — законопроєкт, який не тільки написаний, але офіційно внесений на розгляд Верховної Ради, де він зараз і перебуває. План заходів передбачав обов’язковість внесення цього законопроєкту до кінця 2023 року, та виходить так, що він уже ніби внесений депутатами, але не урядом, і в цій ситуації виникає незрозуміла перспектива — на що буде спиратися держава в подальшій роботі.

Святослав Шеремет каже, що виконання цього пункту залежить не від того, є він в стратегії чи ні, а від наявності політичної волі, яка є похідною від тиску громадянського суспільства: «Результати останніх соціологічних опитувань і досліджень говорять, що суспільне ставлення станом на сьогодні й уже декілька років є схвальним до перспектив легалізації цивільних партнерств. Плюс існує питання мотивації в умовах війни: якщо мої друзі зараз пішли на фронт, що є мотивацією для їхньої боротьби? Серед моїх друзів-геїв є ті, хто зараз на контракті ЗСУ чи в Нацгвардії. Мотивацію є те, що вони хочуть бачити в результаті нашої перемоги таку державу, в якій їм буде комфортно жити. Тому ці зміни потрібні зараз, а держава, коли записує собі це в різні державні плани, якраз і демонструє волю це зробити. Якби вектор, яким ми як держава рухаємося, раптом був інакшим, то ці мої друзі навряд чи пішли боронити державу, вони б шукали можливість виїхати звідси. Життя одне — і ніхто не хоче витрачати його цілком і повністю на нескінченну правозахисну боротьбу. Ця боротьба повинна мати виразні горизонти успіху».

На його думку, Україна ще до початку війни фактично втратила значну частку свого креативного працездатного населення з ЛГБТ-спільноти тільки тому, що не створила прийнятних і комфортних умов для життя. Торік пара українських громадян Маймулахіна та Марківа виграла справу в ЄСПЛ, щодо якої подавала позов ще у 2014 році. Європейський суд з прав людини визнав факт дискримінації з боку України за ознакою сексуальної орієнтації, тобто наша держава має виправити ці вади в законодавстві.

«Важливо, що це не є треком євроінтеграції в суворому сенсі слова, натомість це споріднений трек, який пов’язаний із нашою інтегрованістю в систему європейського судочинства та європейського правопорядку. Тепер держава Україна має виправити цю ситуацію. Якщо вона цього не зробить, то в перспективі може отримати десятки або сотні інших аналогічних позовів від українських громадян проти держави та змушена буде виплачувати відповідні компенсації, призначені з боку ЄСПЛ», — каже Шеремет.

Освітня реформа: чи буде у студентів більше свободи

Цьогоріч Міністерство освіти та науки у співпраці з Мінцифри анонсували фундаментальні зміни в системі вищої освіти. Зокрема, в жовтні Кабмін схвалив законопроєкт, згідно з яким студенти вишів зможуть змінювати спеціальність після 1–2 курсів, контрактники — обирати тривалість навчання, а заочну форму планують замінити на дистанційну. В Мінцифри повідомили, що такі зміни до законодавства дадуть змогу оптимізувати роботу закладів вищої освіти, зробити навчання більш ефективним і наблизять українську освіту до європейських стандартів.

Ідея полягає в тому, що студентам дадуть можливість самостійно визначати термін навчання. Якщо раніше навантаження становило 60 кредитів ЄКТС (Європейська кредитно трансферна-накопичувальна система, простіше кажучи, години, відведенні на навчання — «MS») на рік, то після реформи буде від 30 до 80 кредитів ЄКТС. Студенти можуть самостійно їх розподілити й за бажанням завершити бакалаврат за 6 років замість чотирьох, або навпаки пришвидшити процес і отримати диплом за 3 роки.

Також студенти зможуть більш усвідомлено підходити до вибору професії, адже з’являється можливість вибору спеціальності після 1 та 2 років навчання. Наприклад, студент навчається на курсі широкої галузі, така як «Соціальні науки», а пізніше зможе обрати конкретно, що саме йому більше імпонує: соціологія, соціальна робота чи політологія. Проте така свобода вибору пропонується не всім: студентам, які навчаються на регульованих спеціальностях, таких як право, медицина, військова служба, атомна енергетика, зменшили вибірковий компонент — 10% замість 25%, а тим, хто вчиться на «нерегульованих» спеціальностях (філологія, фінанси), навпаки — не менш ніж 25% курсів можна обрати самостійно.

Очевидно, що через дистанційне навчання та бойові дії в Україні освітня реформа просто необхідна, адже від якості освіти сьогоднішніх студентів через 5–10 років залежатиме майбутнє країни. Проте цей законопроєкт прийнятий лише у першому читанні, тож поки що невідомо, чи встигнуть його прийняти повністю до наступного навчального року, а заклади освіти — перелаштуватися на нові рейки. До того ж цим проєктом передбачений перехід від заочної та вечірньої освіти на дистанційну, а народний депутат Ярослав Железняк повідомляв, що наступного року заочку поки ніхто не скасовував.

Чи змінилась законотворчість в Україні під час війни

Виконавчий директор Офісу ефективного регулювання BRDO Олексій Дорогань каже, що в Україні дуже розвинене громадянське суспільство і багато ініціатив надходять саме від громадських організацій. Є міжнародні організації, які допомагають Україні з реформуванням, але їхня робота — це реагування на запит уряду. Не існує міфічного зовнішнього всюдисущого управління, де сидять якісь люди в штаб-квартирах і нав’язують Україні, яку реформу робити.

Політики здебільшого звертають увагу на права людини, тому що це важливо для сприйняття України за кордоном. Українська влада враховує свою міжнародну репутацію у контексті захисту прав людини, спостерігаючи за реакцією своїх закордонних партнерів, зокрема у відношенні до можливого вступу до Європейського Союзу та НАТО. Паралельно з цим змінюється політичний ландшафт в Україні — виборців, які орієнтувалися на СРСР чи Росію, стає менше. Це дозволяє політикам впроваджувати більш ліберальні реформи, не переживаючи серйозних політичних наслідків на майбутніх виборах.

На думку Олексія Дороганя, законотворчість під час повномасштабного вторгнення не надто змінилась: «От ми розуміємо, що є якась проблема в суспільстві, яку необхідно терміново розв’язувати, далі ми створюємо петицію, пишемо пост на фейсбуці, шукаємо однодумців, ходимо на конференції, ставимо запитання політикам і радимося, яка організація могла би допомогти певну проблему розв’язати. Потім з’являється текст законопроєкту, далі ми шукаємо, який депутат або міністерство готове за це взятися, якщо ми їх переконаємо. Вони ініціюють розгляд цього проєкту в уряді чи в парламенті — і за якийсь час (три місяці, один, два або три роки) цю ініціативу ухвалює парламент.

Це постійний рух, який абсолютно незрозумілий росіянам. Вони весь час намагаються знайти, кого б купити, щоб зупинити якусь українську реформу, але це неможливо. Те, що ухвалює український парламент, — результат демократичного процесу, коли проблеми й рішення до них конкурують між собою».