Україна вирішує долю Заходу. Чому для виживання світу потрібен розгром Росії

Відтоді, як сили президента Росії Володимира Путіна вторглися в Україну в лютому 2022 року, західні аналітики намагалися зрозуміти, що означає цей конфлікт для решти світу. У обнадійливі перші місяці війни, що характеризувалися стійкістю України, некомпетентністю Росії та єдністю Заходу, часто здавалося, що конфлікт розкриває силу вільного світу і слабкість його ворогів.

Майже два роки потому боротьба, що зайшла в глухий кут, загрожує залишити похмуру спадщину.

Розвідувальне співтовариство США, яке доклало проникливих зусиль для оприлюднення великої кількості несекретних даних на початку 2022 року, можливо, позбавило Путіна раптовості в нападі на Україну, але його вторгнення все одно було досить шокуючим. Європейські спостерігачі говорили про "момент 1939 року" — випадок неспровокованої великомасштабної агресії, яка загрожувала зруйнувати світовий порядок. Але поєднання відчайдушного опору України, недостатньої підготовки Росії та надзвичайної допомоги Заходу допомогло запобігти цьому авторитарному наступу.

США та їхні союзники ввели санкції проти економіки Путіна; їхня допомога допомогла українцям знищити натовпи російських окупантів. Демократичний світ знайшов нову мету: країни від Західної Європи до Східної Азії знову взяли на себе зобов'язання щодо колективної оборони.

Президент США Джо Байден заявив, що реакція Заходу була "безпрецедентною і приголомшливою". У той час, як західні країни заморозили валютні резерви Росії і покарали її високотехнологічні галузі, Байден хвалився, що санкції "руйнують" економіку Путіна. Його адміністрація незабаром почала стверджувати, що Росія вже зазнала "стратегічної поразки" в Україні — що вона вийде з війни покаліченою у військовому та економічному плані.

У 2022 році, коли армія Путіна зазнавала невдачі, а друзі України гуртувалися, здавалося, що жорстоке вторгнення зміцнить глобальний порядок, очолюваний Америкою. Але за ситуацією на початок 2024 року, сили Путіна зміцнилися, перспективи України невизначені, і війна все ще може стати невдачею, а не перемогою для демократичного світу.

Західні санкції більше не виглядають як диво-зброя. Російська економіка скоротилася всього на 2,2 відсотка у 2022 році і відновила зростання у 2023 році. Російську торгівлю було переспрямовано в Азію; фінансові, технологічні та торговельні відносини з Китаєм процвітають. Геополітично двоїсті держави, що коливаються, такі, як Туреччина та Об'єднані Арабські Емірати, допомагають Москві пом'якшити свою економічну ізоляцію. Звичайно, ціна конфлікту посилила економічний дисбаланс у Росії. Але в найближчому майбутньому немає жодної перспективи розвалу економіки або військової машини, яку вона підтримує.

Також не факт, що Захід незабаром зіткнеться з ослабленою, приниженою Росією, нездатною серйозно загрожувати своїм сусідам. Звичайно, країна Путіна зазнала важких втрат у живій силі та техніці. Але уряд мобілізував сотні тисяч нових солдатів і поставив економіку на військову основу. Оскільки Кремль вливає гроші в оборонний сектор, військове виробництво стрімко зростає: 2024 року Росія виготовить більше артилерійських снарядів, ніж США і Європа, разом узяті.

Путін витіснив більшість поміркованих, що залишилися, з політичної системи і подолав внутрішні виклики своїй владі. Він посилив партнерські відносини з Іраном, Китаєм і Північною Кореєю, колегами-автократіями, які зараз надають Росії військову та економічну підтримку.

Росія, яка вийде з цієї війни, може виявитися гіпермобілізованою ревізіоністською державою з великим резервом підготовлених військових кадрів і глибоким почуттям образи на Захід. Це — гарантія проблем на східному фронті НАТО, а також збільшення глобальних вимог до американської військової потужності.

Нарешті, демократична спільнота більше не виглядає такою згуртованою. Протягом кількох місяців політична дисфункція не дозволяла США зберегти рівень підтримки, необхідної Україні для ведення війни. Європейський Союз на мить зайшов у глухий кут у своїх спробах збільшити допомогу Україні через опір пропутінського уряду в Угорщині. "Українська втома" зростає в більшій частині Заходу.

Якщо Дональд Трамп стане президентом у листопаді цього року, демократична солідарність може перерости в трансатлантичну ворожнечу. І якщо США зрештою відмовляться від України, ця країна може дійти до військової поразки, що матиме глобальні наслідки, продемонструвавши, що демократіям бракує витривалості, щоб запобігти нав'язуванню світові своєї волі експансіоністською автократією — чи то Росія Путіна, чи то Китай Сі Цзіньпіна, чи то Північна Корея Кіма, чи то Іран Хаменеї.

Мінливі уроки війни в Україні підкреслюють складність ухвалення однозначних висновків про будь-який конфлікт у режимі реального часу. Адже війна непередбачувана. Сенс Першої світової війни виглядав зовсім інакше у вересні 1914 року, коли німецькі армії наближалися до Парижа, ніж у вересні 1916 року, коли Західний фронт зайшов у глухий кут, або у вересні 1918 року, коли центральні держави давали тріщину. Аналогічним чином, глобальні наслідки війни в Україні через рік чи два можуть виглядати зовсім інакше, ніж сьогодні.

Якщо США та їхні союзники зможуть знайти в собі силу духу і готовність довести Україну до прийнятного результату — такого, що зробить її економічно життєздатною та обороноздатною, — одночасно посилюючи біль, якого зазнає Росія через її агресію, наслідки конфлікту ще зможуть бути здебільшого конструктивними. Якщо ні — війна, яка колись здавалася порятунком глобального порядку, що перебуває під загрозою, може просто прискорити його ерозію.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело.