«Бідолашні»: Якщо любиш – відпусти або сексуальне самовиховання в стилі ретрофутуризму

Нарешті переможець минулорічного Венеційського фестивалю – фільм «Бідолашні»  (в інших перекладах можна зустріти «Бідолашні створіння») - дійшов до наших екранів. Прокатники, схоже, не дуже вірили, що авторське кіно Йоргоса Лантімоса зайде українському глядачеві, тому вирішили фільм не перекладати, а випустити з субтитрами.

І, мушу вам сказати, це було непогане рішення. Діалогів у «Бідолашних» не те, щоб багато, а головну ідею – «свобода понад усе» можна зрозуміти й так. Натомість, можна чути справжні голоси та інтонацію акторів, дивуючись їхньому надзвичайному таланту.

Химерна, притягуюча і водночас відразлива – так можна охарактеризувати картину грецького режисера, неоднократного номінанта на «Оскар».

Вийшла чудернацька і повчальна казка для дорослих – з насиченими кольорами і  прекрасними акторами. Водночас це смішна і скандальна історія з феміністичною повісткою.

Народжена заново, щоб бути вільною

Подіі відбуваються у вікторіанському Лондоні, але, схоже, в якомусь паралельному Всесвіті, бо тут домінує ретрофутуризм в стилі кіберпанк.

Видатний хірург  знаходить тіло вагітної жінки, яка покінчила з собою, кинувшись з мосту, і оживляє її, пересадивши мозок ненародженої дитини – тобто вона виходить сама собі матір, і сама собі донька. Ця операція запускає низку подій, ще більш дивних, ніж у романах на кшталт Франкенштейна.

Белла Бакстер (Емма Стоун) – немовля в тілі дорослої жінки – вчиться жити з нуля. Серед її вихователів хірург-монстр Богдвін Бакстер (Уіллем Дефо), якого вона зве просто Богом (в оригіналі –. Godwin Baxter – God) та сувора й беземоційна служниця. Згодом до числа вихователів доєднується Макс Маккендлз (Рамі Юссеф), студент медицини, який захоплюється трудами Бакстера, а трохи пізніше закохується в його найдивніше творіння.
Дівчина «росте», розумнішає і згодом розумом досягає статевого дозрівання. Цей хвилюючий потяг робить норовливу Беллу ще більш незалежною і спраглою до різного роду пригод. Тож вона тікає від турботливої родини, яка, направду, обмежує її в пізнанні світу (заради ж її блага, звісно), разом з хтивим плейбоєм - адвокатом Дунканом Веддербурном (Марк Руффало).

В картині величезна кількість сексу – і саме через нього головна героїня пізнає себе, людей і довколишній світ. Белла завжди чинить так, як вважає за потрібне, вона повністю вільна та незалежна у своїх судженнях, вчинках і рішеннях, на відміну від інших жінок та чоловіків, скутих кайданами ввічливості та показної порядності.

Фактично фільм поєднує в собі й біблійні мотиви, і труди Зігмунда Фрейда. Згідно зі Святим Письмом, Бог створив нас і дав нам свободу волі, а згідно Фрейду – «більшість людей насправді не хочуть свободи, оскільки вона передбачає відповідальність, а відповідальність лякає більшість людей».

Так от Беллу, в блискучому виконанні Емми Стоун (чи зможе вона перевершити саму себе в цій ролі?) відповідальність  за свої вчинки не лякає. Белла Бакстер перетворюється на настільки сильну й самодостатню особистіть, що інші люди поряд з нею змушені визнати: «прогнути» дівчину під себе не вийде. І якщо ви хочете бути поряд з нею, хочете заслужити на її повагу та любов – то повинні визнавати її незалежність та поважати й не перешкоджати її рішенням.

І, власне, хіба бути сильним та незалежним поряд з людьми, які тебе цінують, поважають твою думку і приймають твоє рішення, не нав’язуючи свою волю, - це не те, до чого ми всі (хто в глибині душі, а хто декларуючи вголос) прагнемо? Як і врешті решт Белла отримує право жити таким життям, якого хоче вона, а суспільство, чи хтось з її коханців.

Всі ми – бідолашні

Кожного персонажа картини можна назвати бідолашним. Це й талановитий хірург, скалічений і понівечений рідним батьком, і бідний студент-медик, закоханий водночас і у свого вчителя, і в його недосяжне творіння. І розпусник-адвокат, який зрештою поплатився безумною залежністю до однієї зі своїх численних коханок. І сувора служниця, яка навіть не може пізнати радощів самозадоволення. Та й, зрештою, сама Белла Бакстер – хто зна, які причини штовхнули багато вбрану, вродливу панянку до самогубства?

У кожного з цих та інших персонажів є можливість стати вільним у своїх бажаннях та вчинках. Та мало хто з них насмілюється на цей крок. А ті, хто все ж насмілюється, не враховуючи бажань інших, стають злочинцями.

А от у героїні Белли Бакстер є чому повчитись кожному з нас. Насамперед, усвідомленню своїх власних бажань і готовності відповідати за їх наслідки. Але цього недостатньо. Ще треба визнавати таке ж право – жити так, як вони хочуть, й за тими, хто нас оточує.

Заслуга Йоргоса Лантімоса в тому, що він не робить цю очевидну думку дидактично-повчальною. Навпаки, вона приходить до нас мимохіть, навіть періодично надихаючи на зміни та на те, щоб переглянути свої погляди на життя.

Стилістика картини

Трохи незвичним буде візуальне втілення ідеї. Йоргос Лантімос використовує то насичені кольори, то чорно-білу картику, часто користується прийомом «риб’яче око», яке химерно викривлює простір. Спершу здається, що під таким кутом на свою вихованку дивиться каліка-хірург, в якому жага дослідника несподівано змішалась з батьківськими почуттями, але згодом розумієш, що це можливість і для глядача подивитись на історію Белли під іншим кутом.

Летючі трамваї над Лісабоном, кеб-паротяг з конячою головою, жовті сходи від палуби розкішного судна до злиденних кварталів Александрії, модернові й оригінальні будинки Лондону та Парижа - додають картині своєрідного шарму.

Окремо варто виділити й одяг Белли Бакстер. Якщо інші персонажі вдягнені хто просто, а хто розкішно, але все ж стримано за вікторіанськими мірками, то наряди головної героїні втілюють водночас і гротеск, і буфонаду, і виклик суспільству, і як найкраще підкреслюють її незалежність.

Фільм триває дві з половиною години, але через неймовірну гру акторів та декілька несподіваних поворотів сюжету цей час минає непомітно. Тим більше, що час від часу нам показують милі й несподівані дрібнички-експерименти Богдвіна Бакстера: курку з головою свині, чотирилапу качку чи кумедно перекроєного французького бульдога.

Що маємо в підсумку?

Свіжу, сміливу й сучасну картину, хоч і покладено на фундамент ретрофутуризму, яка закликає нас залишатись вільними, щоб зрештою досягти довгоочікуваного миру в душі.

І все це знято настільки стильно, що хочеться натискати на стоп-кадр та розглядати кожну дрібничку.

Оригінальна назва: Poor Things

Країна: США

В головних ролях: Емма Стоун («Круелла», «Ла-ла-ленд»), Уіллем Дефо («Антихрист», «Людина-павук»), Марк Руффало (франшиза «Месники»,  серіал«Все невидиме нам світло»), Рамі Юссуф (серіал «Ведмідь»).

Режисер: Йоргос Лантімос («Фаворитка», «Лобстер, «Вбивство священного оленя»).

Тривалість: 02:21