Підготовка льотчиків Повітряних сил США: критерії оцінювання

Одразу після того, як у 2017 році я пройшов підвищення кваліфікації до командира винищувача F-15E, мою ескадрилью направили на Близький Схід для підтримки операції "Непохитна рішучість". Керівнику польоту довіряють командувати четвіркою винищувачів, і в межах підготовки я провів попередні шість місяців, навчаючись того, як вести протиповітряні і повітряно-наземні місії проти рівного супротивника. Простіше кажучи, мене вчили битися і захищатися від інших винищувачів. Однак, коли я вирушив у бій, основна увага була приділена безпосередній повітряній підтримці – набору завдань, які давно не практикував, – проти ворога, у якого не було винищувачів. Моя свіжа підготовка до боротьби з рівним супротивником не мала значення.

Фокус переклав статтю американського військового пілота Метью Росса про те, за якими критеріями йде оцінювання льотної підготовки в Повітряних силах США.

Після цього відрядження я почав підвищувати кваліфікацію інструктора, де викладав просунуті льотні навички, які необхідні при підвищенні кваліфікації льотного керівника, але які я знову ж таки не встиг відпрацювати під час шестимісячного бойового відрядження. Двічі за рік ВПС змушували мене літати на завдання, які не відповідали моїй підготовці. Керівництво ВПС вважало мене готовим до виконання місій, оскільки щомісяця здійснював "необхідну" кількість вильотів, щоб залишатися в строю. Але в кожному випадку навички, необхідні для успішного виконання кожної місії, втрачалися в найбільш невідповідний момент. І у керівництва не було способу визначити або відстежити цей занепад навичок.

У моєму випадку ВПС не змогли відповісти на три ключові запитання Річарда Бетта: до чого готові? На коли ви готові? Що саме має бути готове? ВПС не змогли визначити, до якого типу місій мені потрібно бути готовим: до конфлікту високої інтенсивності або до ближньої авіаційної підтримки. ВПС не могли відповісти, коли я маю бути готовим до виконання кожного із завдань: чи повинен я перед розгортанням готуватися до ближньої повітряної підтримки замість інтенсивних боїв у повітрі? Нарешті, ВПС не могли визначити, які навички необхідно вдосконалювати, а які можуть відійти на другий план під час підготовки до розгортання або підвищення кваліфікації інструкторів.

Керівництво ВПС розуміє, що два десятиліття конфліктів низької інтенсивності на Близькому Сході призвели до того, що війська не готові до великих бойових операцій проти рівної загрози. У вересні 2023 року міністр Френк Кендалл наказав провести всеосяжний огляд готовності всіх ВПС, заявивши, що "кожна людина і організація в міністерстві, починаючи від сьогодні, повинні розглянути ці питання: якщо нас попросять вступити у війну сьогодні проти рівного супротивника, чи готові ми настільки, наскільки могли би бути? Що ми можемо змінити в кожному з наших підрозділів і організацій, щоб поліпшити готовність?".

Нині ВПС не можуть виміряти готовність окремих льотчиків, оскільки покладаються на універсальні показники підготовки. Вони просять командирів ескадрилій повідомляти тільки про готовність усієї ескадрильї, причому лише за суб'єктивною шкалою.

Як колишній льотчик-винищувач, який впровадив аналітику в підготовку льотчиків-винищувачів під час служби, чинний член Національної повітряної гвардії та цивільний фахівець, що працює в компанії, яка займається розробкою ШІ подвійного призначення, я особисто і професійно зацікавлений у цьому питанні. Мій досвід підтверджує, що для ВПС важливо впровадити базові технології, необхідні для визначення готовності льотчиків на основі індивідуальних показників, або, як висловився б учений Тодд Гаррісон, готовності за результатами. У той час як армія впровадила індивідуальне відстеження навичок у віртуальному навчанні, а ВМС – індивідуальне відстеження компетенцій моряків упродовж усієї кар'єри, ВПС відстають від обох споріднених відомств. Щоб точно визначити готовність своїх льотчиків, ВПС мають створити профіль компетенцій Ascension-to-Retirement (від вступу на службу до виходу на пенсію), який відстежуватиме набуття кожним льотчиком навичок під час навчання, а потім збереження цих навичок під час служби в оперативних підрозділах. Це дасть змогу підвищити рівень індивідуальної готовності, об'єктивно оцінити готовність ескадрильї та підвищити ефективність навчання.

Повітряні сили не можуть виміряти готовність льотчиків

Два роки тому начальник штабу ВПС генерал Чарльз Браун і комендант корпусу морської піхоти генерал Девід Бергер стверджували на цьому сайті, що Міністерству оборони необхідно знайти нове визначення готовності: "Об'єднаним силам потрібна цілісна, жорстка й аналітична основа для правильної оцінки готовності". Однак вони зосередилися на модернізації обладнання, а не на навчанні. У червні 2023 року Бергер і тодішній заступник помічника міністра оборони з питань боєготовності Кімберлі Джексон запропонували переглянути визначення боєготовності на стратегічному рівні, оцінивши цілісну готовність об'єднаних сил. Вони стверджували, що "історично склалося так, що міністерство визначало готовність, оцінюючи особовий склад, підготовку, устаткування і технічне обслуговування на рівні підрозділів, щоб переконатися, що кожен з них готовий до виконання покладених на нього завдань. Це визначення корисне, але не зовсім достатнє для повного розуміння готовності збройних сил до виконання своїх завдань".

Тоді як Міністерство оборони намагається оцінити готовність на стратегічному рівні і вважає, що може оцінити готовність на рівні підрозділів, ВПС повинні додатково розвивати здатність визначати готовність своїх окремих льотчиків. ВПС не можуть визначити готовність своїх ескадрилій без оцінювання кожного льотчика. Командири ескадрилій не можуть ухвалювати рішення про те, хто має виконувати ті чи інші навчальні та бойові завдання, якщо у них немає базової технології, що дає змогу відстежувати готовність кожного льотчика. Основоположна аксіома аналітики та штучного інтелекту полягає в тому, що "сміття всередині веде до сміття зовні", а метрики, які використовуються в поточній моделі готовності до навчання, неадекватні: командири ескадрилій не мають доступу до точних, докладних, об'єктивних показників щодо своїх льотчиків. Тому командири звітують про готовність своїх ескадрилій на основі поверхневих показників і застарілого меморандуму щодо завдань програми підготовки льотного складу, що призводить до суб'єктивного результату за найважливішим військовим показником – готовності бійців.

Суб'єктивний процес

Щомісяця кожен командир ескадрильї має звітувати про готовність ескадрильї в системі Defense Readiness Reporting System – централізованому й авторитетному пакеті ПЗ, яке згідно з розділом 10 Кодексу США всі військові підрозділи мають використовувати для звітів про готовність на своєму рівні. Звіт складається з чотирьох частин, три з яких є об'єктивними (особовий склад, наявність техніки та готовність техніки), а одна – суб'єктивною (підготовка). Готовність особового складу визначається як співвідношення між наявним розгорнутим персоналом і всім виділеним персоналом. Готовність техніки — це співвідношення кількості техніки, наявної в розпорядженні ескадрильї, і кількості техніки, якою вона має право володіти. Готовність техніки вимірює, скільки літаків, придатних для виконання місії, ескадрилья має наразі по відношенню до загальної кількості доступних літаків. Показники чисельності особового складу, наявності техніки та готовності техніки – це об'єктивні кількісні дані, які призводять до об'єктивних кількісних результатів. Наприклад, окремий винищувач F-15E має більш ніж 30-річну документацію з технічного обслуговування, що охоплює планові перевірки, технічне обслуговування на складах, доповіді льотчиків і модифікації винищувача – все для того, щоб ВПС могли досконально вивчити конкретний винищувач аж до його окремих заклепок.

Згідно з публікацією Дослідницької служби Конгресу США "Основи військової готовності", "остання оцінювана сфера ресурсів – підготовка – допускає найбільшу суб'єктивність. Підготовка не піддається кількісній оцінці так само легко, як готовність особового складу і техніки; вона більшою мірою залежить від професійного судження командира". Найважливіший ресурс ВПС – підготовка льотчиків – єдиний ресурс, який відомство відмовилося об'єктивно оцінювати. Підготовка – це суб'єктивна оцінка командиром того, наскільки добре весь підрозділ виконує певні завдання, необхідні для виконання місії. Можливі оцінки: "навчений" (T), "потребує практики" (P) або "не навчений" (U).

Звіт Дослідницької служби Конгресу США пояснює, як працює цей процес: "Методологія присвоює 3 бали кожному "Т", 2 – кожному "Р" і 1 – кожному "U". Ці цифри підсумовуються, а потім діляться на добуток 3, помножений на кількість [основних завдань місії]. Отриманий коефіцієнт множиться на 100, щоб отримати відсоток, який інтерпретується відповідно до опублікованої шкали". Потім чотири оцінки (три об'єктивні, одна суб'єктивна) об'єднуються в шкалу "C" від 1 до 5, що визначає ступінь готовності ескадрильї до розгортання (1 = готова, 5 = не готова). Цей процес, очевидно, не зовсім інтуїтивно зрозумілий. Простіше кажучи: система звітів про готовність до оборони має три високоякісні кількісні кількісні показники й одну якісну оцінку. Потім вона намагається об'єднати їх у шкалу від 1 до 5 для простоти використання.

Такий підхід призводить до трьох проблем.

• По-перше, методологія статистично спекулятивна.
• По-друге, дані суб'єктивні.
• І по-третє, звітність не є своєчасною. У результаті ВПС не отримують реальних даних про ступінь готовності.

Неточна звітність

Система оборонної звітності про готовність переводить суб'єктивні оцінки навичок у співвідношення. Співвідношення ґрунтуються на рівних інтервалах між числами (50% перебувають на тій самій відстані від 40%, що й від 60%) і істинному нулі. Але в цьому випадку "навчений" і "потребує практики" не розділені математично (це порядкова шкала), а "не навчений" не означає нуль відсотків навченості. Тому ці показники не дають змоги отримати правильне співвідношення. Гірше того, Система звітів про готовність збройних сил визнає цю проблему, але замість того, щоб виправити її, у звіті три статистично достовірні коефіцієнти якості (персонал, наявність устаткування і готовність устаткування) об'єднуються з цим четвертим недійсним коефіцієнтом у порядкову шкалу для створення шкали C. Цей метод знижує якість даних для перших трьох коефіцієнтів готовності, щоб привести їх у відповідність із якісними даними навчання. Простіше кажучи: система звітності про готовність збройних сил трактує суб'єктивну оцінку як авторитетну об'єктивну метрику.

По-друге, всі три об'єктивні показники (чисельність особового складу, наявність техніки і готовність техніки) засновані на об'єктивних даних. Однак підготовка – це суб'єктивне судження командира. Це відбувається тому, що меморандум про завдання програми "Готовність екіпажу повітряного судна" і системи відстеження екіпажів були розроблені як універсальне рішення для продовження навчання. У меморандумі йдеться про те, що кожен недосвідчений льотчик має здійснити дев'ять вильотів і провести три тренажерні заходи на місяць (за деякими винятками), а також витримати певну періодичність (тобто льотчик має скидати імітацію зброї кожні 60 днів). Після кожного вильоту льотчик заповнює звіт про виконану підготовку, в якому вказується, чого він домігся під час цього вильоту.

Під час заповнення звіту Defense Readiness Reporting System командир ескадрильї використовує ці звіти про виконання тренувань, щоб побачити, скільки льотчиків ескадрильї того місяця виконали необхідну кількість вильотів, а скільки – ні. Командир також може побачити, скільки вильотів здійснила ескадрилья за певним набором завдань (наприклад, оборонний протиповітряний напад), і зробити висновок про можливості ескадрильї. Командир навіть може подивитися, в які дні конкретні льотчики виконували конкретні завдання. У результаті командир може прийняти рішення про те, хто з льотчиків готовий до виконання кожної місії. Однак якщо командир не володіє глибокими знаннями про кожну навичку кожного льотчика, то такі рішення будуть у кращому разі припущеннями. Наразі командир не має доступу до інструментів, необхідних для більш точного суб'єктивного визначення рівня кваліфікації або повністю об'єктивного визначення. За допомогою оновлених інструментів командири зможуть отримати уявлення про готовність окремих льотчиків ескадрильї до бойових дій, що вкрай важливо для розуміння того, чи готові сили до бою.

Третя проблема нинішньої системи полягає в тому, що командир заповнює цей звіт раз на місяць. Щоб пояснити проблему, можна навести гіпотетичний приклад: якщо капітан Стівенс 3 жовтня виконав оборонний протиповітряний політ, чи буде він, як і раніше, готовий до виконання завдання через місяць? Чи зміниться суб'єктивна оцінка готовності, якщо замість недосвідченого веденого ним стане випускник Школи озброєнь? Як командир може порівняти готовність цих двох льотчиків? Наразі єдине визнання ВПС щодо зниження кваліфікації – це базове припущення щодо того, що навички льотчиків-винищувачів знижуються, що вони знижуються швидше в недосвідчених льотчиків, ніж у досвідчених, і тому недосвідчені льотчики повинні здійснювати на один виліт на місяць більше. Через ці обмеження у командира немає іншого вибору, окрім як суб'єктивно оцінювати готовність ескадрильї в цілому тільки в один день кожного місяця. Готовність окремих льотчиків, а отже, й ескадрильї загалом, коливається щодня, але ескадрилью можуть залучити до бойових дій у будь-який день, тож командиру необхідно в режимі реального часу мати уявлення про здатність своїх льотчиків виконувати кожне поставлене перед ними важливе завдання. До появи передової аналітики і штучного інтелекту такий спосіб визначення готовності був достатнім, але тепер ми здатні на більше.

Як це виправити

ВПС визнали користь аналітики в обслуговуванні літаків і тому від душі взялися за предиктивне обслуговування, щоб підвищити готовність техніки. Аби революціонізувати свою підготовку, ВПС повинні просунутися вперед у сфері предиктивного навчання.

За допомогою програми Synthetic Training Environment Experimental Learning for Readiness армія вже довела, що прогнозування погіршення окремих навичок оперативного персоналу можливе і корисне. Аналогічно, мета програми ВМС Surface Warfare Combat Training Continuum полягає у відстеженні бойових навичок моряків протягом усієї їхньої кар'єри. У кожному разі програма об'єктивно вимірює рівень готовності окремих військовослужбовців, причому мета полягає в тому, щоб робити це протягом багатьох років навчання.

ВПС слід взяти на озброєння уроки з досвіду армії і флоту. Зокрема, щойно льотчик стає готовим до виконання місії, штучний інтелект може використати минулі результати льотчика, щоб передбачити, як швидко його знання та навички слабшатимуть, а потім рекомендувати, як часто він має тренуватися і які знання та навички він має відпрацьовувати під час кожного тренувального заходу. На найвищому рівні деяким недосвідченим льотчикам винищувачів буде потрібно понад дев'ять вильотів на місяць, а іншим – і того менше. Але справжня сила профілю компетенцій до виходу на пенсію полягає в тому, що ескадрильї точно знатимуть, які навички в кожного льотчика ослабли настільки, що він не зможе досягти результатів місії, необхідних для перемоги. Наприклад, капітан Стівенс може бути не готовий до виконання оборонного завдання по боротьбі з повітряним супротивником, тому що його навички керівництва польотом погіршилися, а лейтенантка Сміт може бути не готовою до виконання того ж завдання через погіршення знань про часові проміжки оборони. Ескадрилья може запланувати відповідну підготовку цих льотчиків. Потім, протягом усієї кар'єри льотчика, ці криві спаду навичок будуть зміщуватися в міру того, як льотчик ставатиме більш досвідченим загалом, і кожна крива буде зміщуватися в міру того, як льотчик опановуватиме одні навички швидше за інші.

Ця крива спаду навичок залежно від набору місій стане ще потужнішою, якщо пов'язати її з ініціативою 19-ї програми трансформації підготовки льотчиків ВПС щодо відстеження зростання навичок у кожній компетенції від першого дня навчання студента в бакалавріаті до останнього польоту студента на винищувачі/бомбардувальнику, об'єднавши криву зростання навичок за кожною компетенцією в бакалавріаті з результатами роботи студента на призначеному йому літаку в підрозділі формальної підготовки та кваліфікаційної підготовки до місії. Так ШІ зможе краще побудувати та передбачити спад навичок у кожній навичці та наборі місій на індивідуальному рівні. Ці показники будуть безперервними, тож командири матимуть повне уявлення про готовність кожного льотчика в кожному наборі місій кожного дня. Завдяки індивідуальній підготовці льотчики зможуть підтримувати рівень готовності відповідно до AFFORGEN – абревіатури моделі підтримання сил ВПС, в якій ескадрильї розміщуються в 24-місячному циклі розгортання, так що вимоги до готовності можуть підвищуватися в міру наближення ескадрильї до фази "готовність до виконання", а потім знижуватися у фазі "скасування". Наприклад, командири можуть визначити рівень готовності, який вони вимагають від кожного призначеного льотчика, залежно від того, у якій фазі циклу перебуває ескадрилья, і очікуваних наборів місій, які ескадрилья виконуватиме на цій фазі. Ескадрильї зможуть індивідуалізувати підготовку і відстежувати готовність залежно від своїх потреб і потреб ВПС.

Перша ітерація цього процесу охоплює здебільшого суб'єктивні дані, і дані з навчань, як і раніше, залежать від судження інструктора про успішність курсанта. Оперативні дані залежать від післяпольотного звіту льотчика. Однак створення інструменту для збору, аналізу та складання звітів за цими даними вже зараз значно поліпшить поточну звітність про готовність до навчання. У найближчій перспективі нові підходи до збору та оцінки ефективності пілотування за допомогою телеметричних даних, зокрема з пакета приладів швидкого реагування ВПС, дадуть змогу автоматичним оцінювачам визначати ефективність пілотування безперервно й об'єктивно. Поєднуючи автоматизовану оцінку з відстеженням професійних якостей протягом усієї кар'єри, ВПС можуть досягти концепції Гаррісона про метрики готовності на основі результатів зі зворотним зв'язком.

Якщо ВПС відстежуватимуть індивідуальні криві зростання і падіння навичок протягом усієї кар'єри, вони зможуть розкрити секрети ефективності льотчиків. Виявлення того, які студенти найшвидше набувають знань і навичок, а також того, які чинні льотчики найшвидше підвищують свої навички та знижують криві забування, дасть змогу ВПС визначити, що саме призвело до успіху і невдачі. У підрозділі формальної підготовки F-15E ми ледь торкнулися цієї теми, коли пов'язали невдачі в підрозділі з конкретними завданнями на початку навчання того ж студента на початковому етапі підготовки льотчиків, а потім перенесли ці знання на початковий етап підготовки, щоб вплинути на зміну програми навчання на початку кар'єри льотчика. Якби офіцери ВПС мали доступ до даних і ресурсів, описаних вище, вони могли б виявити безліч дієвих чинників, які визначають успіх льотчика, що привело б до індивідуалізації навчання і просування по службі.

Підготовлені льотчики виграють повітряні битви

Результат бойових дій визначають люди, а індивідуальна готовність визначає ймовірність такого результату, однак застосовуваний ВПС метод визначення готовності своїх льотчиків недосконалий, що знижує ймовірність перемоги в наступній повітряній війні. Щоб бути готовими до великих бойових операцій проти рівної загрози, ВПС повинні бути в змозі розуміти готовність своїх льотчиків постійно і на детальнішому рівні, ніж це доступно нині.

ВПС необхідно створити для кожного льотчика профіль компетенцій "від вступу на службу до виходу на пенсію", що пов'язує зростання навичок льотчика на початковому етапі підготовки і в підрозділі формальної підготовки зі збереженням навичок в операціях за кожною навичкою. Командирам підрозділів це необхідно для ухвалення точних рішень про підготовку і бойове укомплектування, інструкторам – для індивідуалізації навчання, а керівникам ВПС – для розуміння боєготовності своїх сил. Ба більше, щоб майбутні прориви в галузі штучного інтелекту й аналітики, що вимірюють і прогнозують ефективність пілотування, стали дієвими, необхідно, щоб ці основоположні технології вже були в наявності. Щоб підвищити готовність негайно і підготуватися до майбутнього, ВПС повинні створити аналітичну основу для постійного відстеження підготовки кожного льотчика.

Про автора

Метью Росс – колишній льотчик-випробувач F-15E, який має понад 1500 годин нальоту, зокрема понад 350 бойових годин, і нині служить у Національній гвардії ВПС. Будучи інструктором у підрозділі формальної підготовки F-15E, він впровадив процеси оцінки людських характеристик на основі штучного інтелекту в процес підготовки льотчиків винищувачів. Наразі він є директором із державних рішень у компанії Eduworks.

Думки і погляди, висловлені в цій статті, належать автору і не обов'язково відображають погляди або позицію ВПС США або корпорації Eduworks.