"Сутички з росіянами були, коли вони поводилися не по-чоловічому", - актор Андрій Ісаєнко

Андрію, розкажіть, як ви живете останні два роки. 

Коли почалася велика війна, я спершу вивіз дружину і доньку на Західну Україну. А потім я почав займатися волонтерською діяльністю. Завозив військовим медикаменти, завдяки друзям з Португалії. Поки не було роботи, займався виключно підтримкою України. 

А згодом ми почали їздити на гастролі з виставою "Погані дороги". Це вистава про війну з 2014 року. Ми намагалися показати Європі, що війна робить з людьми і наскільки це страшно.

Далі ми поставили виставу для українських біженців у Латвії, Литві та Естонії. А потім ми повернулися до України, запрацював театр, тому ми знову були задіяні у своїй професії. 

Я чула історії, коли псевдоволонтери розводили наших артистів на гроші. Чи часто таке трапляється? 

Слава Богу, у мене такого не було. Але як ми познайомилися з друзями з Португалії? Вони не могли знайти людину, якій повірять і передадуть дуже цінні медикаменти. Одна фура просто зникла. Заїхала до України і зникла. Знайти її не вдалося. 

Тому ми з дружиною навіть записували відео, щоб розповісти, хто ми, що ми, і що нас легко знайти. Вони нам довірилися, і ми почали співпрацювати.

Ви родом із Запоріжжя. Коли востаннє були вдома?

Останній раз вдома я був влітку чи навесні 2023 року.

Ваші рідні досі там живуть?

Так, мама, тато, сестра зі своє сім'єю. На початку вторгнення вони намагился виїхати, але вирішили все ж залишитися вдома. Їх важко вигнати з рідного дому. Спочатку я намагався їх переконати, а потім зрозумів, що я також у Києві, як і моя сім'я. 

Як змінилося місто за час війни?

Запоріжжя - прифронтова територія, тому там багато руйнацій, багато військових. Біля мого дому є цвинтар. Туди прилетіла ракета, взірвалася прямо по середині. 

Але є й радісний момент - почали з'являтися україномовні люди. Вони стали більш свідомими.

Не секрет, що деякі відомі люди на початку війни виїхали за кордон та не повернулися. Чому ви все ж ухвалили рішення залишитися вдома?

Виїхати за кордон і підло не повернутися? Я нікого не хочу засуджувати. Можу зрозуміти їх як людина, а як громадянин своєї країни - ні. Насправді у мене було багато можливостей залишитися в Європі. Я неодноразово туди їздив як волонтер і як актор, але бажання залишитися там остаточно не було. Я так не можу.

Зараз люди скаржаться на проблеми зі здоров'ям, які пов'язані зі стресом. А як війна вплинула на вас у цьому плані?

Чесно, я не знаю. Хвороб, слава Богу, не було. Може були якісь депресивні настрої. Але, звісно,  війна повпливала на кажного з нас. Нвіть, якщо ти побачиш відео з розстріляним тілом, то ти вже його побачив і не можеш розбачити. Це впливає на свідомість і психіку. В деяких моментах я став більш запальним, але може я таким завжди був, не знаю. 

На початку великої війни кіновиробництво було на паузі. Як ви заробляли на життя? Можливо, освоїли нову професію?

Ні, я завжди знав, що буду заробляти тільки акторством. На щастя, у мене були заощадження, тому ми у час повномасштабного вторгнення зайшли з фінансовою подушкою. До 24 лютого 2022 року я гарно попрацював.

Ви грали в "Кіборгах" та "Жіночому лікарі". Яка роль вам ближча?

Мені дуже важко їх порівнювати. "Кіборги" - це історія про героїв сьогодення, український Marvel. А "Жіночий лікар" - простіша робота, бо це мелодрама. Під час зйомок у цих роботах у мене в голові навіть різні процеси відбувалися.

До речі, "Кіборги" вплинули на моє становлення як актора, тому я безперечно ціную цю роботу і те, що життя дало мені можливість стати частиною цього фільму.

Вас вважають секс-символом українського кіно, як і вашого колегу по "Жіночому лікарю" Тараса Цимбалюка. Чи не було між вами конкуренції на знімальному майданчику?

 Ми з Тарасом давно дружимо, у нас хороші відносини. Якщо ми будемо конкурувати, то це тільки заважатиме. В цьому не має жодної рушійної сили, тільки руйнівна. Конкуренція може бути здоровою в плані обговорення позиції щодо чогось. Хоча це краще назвати просто спілкуванням. Я завжди за те, щоб не було конкуренції під час зйомок.

Чи було таке, що ви обидва проходили кастинг на одну роль, але комусь з вас відмовляли?

Здається, я пробувався у серіал про копів, де грав Тарас. Він зіграв того персонажа, на якого я проходив кастинг. Але це життя. Кожному своє. Якщо я розумію, що він зробить гарно і правильно, то чому б не порадіти...

Вам подобається звання секс-символа?

Звісно, мені приємно це чути, але воно ніяк не впливає на моє життя, бо я себе таким не відчуваю. 

Ви у дуже гарній фізичній формі. Багато часу приділяєте спорту?

До великої війни займався частіше, а після - не було часу та натхнення. Але на одній з вистав мені довелося роздягнутися до трусів. Хтось з глядачів зняв мене на камеру, а потім виставив відео у соцмережі. Я коли побачив себе, то жахнувся. Тому у березні минулого року я купив абонемент до зали і почав займатися, щоб, виходячи на сцену, мені не було соромно.

А як ваша дружина ставиться до поцілунків у кадрі? Не ревнує?

А як можна до цього ставитися, якщо це все одно буде? Або ходити і думати, як це погано і псувати собі нерви, або просто прийняти, що це професія. У мене є вистава, де я повністю роздягаюся на сцені і сідаю з дівчиною у ванну. Дружила ходила на прем'єру вистави. Бачите, я ще живий (сміється). 

Навіть коли ми знімали повнометражний дебют моєї дружини "Казка про гроші", мені треба було поцілуватися з Настею Карпенко. Ми якось там цілувалися, а моя дружина почала кричати: "Ви можете нормально поцілуватися?" От вам і ставлення дружини до цього.

Багато років ви знімалися у російськомовних проектах. Складно було переключитися суто на українські та розмовляти у кадрі виключно рідною мовою?

Ні, не складно, бо я дуже давно чекав, коли Україна почне знімати кіно українською. Я з Запоріжжя. Коли був ще підлітком, то у нас було всього дві українські школи. Тому з українською все було складно. Але коли народилася дочка, ми в сім'ї почали спілкуватися українською, щоб дитина також її вивчала. 

До речі, у мене україномовна дружина, яка з перших днів знайомства привчала мене до рідної мови. Часом вона може мене виправляти, коли я на емоціях можу щось сказати російською. Навіть донька каже: "Тато, що за російська мова?" Я виправляюся.

У вас дуже свідома донька. Чи не плануєте з дружиною другу дитину?

Про це важко думати під час повномасштабної війни. Зараз я переживаю за одну дитину, а потім - за дві. Коли закінчиться війна - подивимося.

Я неодноразово чула, що режисери завжди були більш прихильні до росіян, а не до наших акторів. Як думаєте, чому?

Режисери були до них не те що більш прихильні, а скоріше більш привчені. Продюсери їм казали з ким саме працювати. До 2014 року українські актори грали тільки на другому плані. Чому так? Все просто. Замовник серіалу з Росії, гроші російські... Каналу вигідно зняти проект або навпіл з кимось, або за свої кошти, але потім продати продукт Росії. А щоб у Росії його купили, треба було брати їхнього медійного актора. Потім склад акторів був 50 на 50, а згодом Україна почала знімати виключно свій контент.

А вас це ображало?

Так, звісно.

Чи були у вас якісь сутички з росіянами через це?

Я сварився тільки тоді, коли вони поводилися не по-чоловічому, наприклад. Якось у нас з одним російським актором була бійцівська сцена. Ми з ним порепетирували, наче все добре було. Але під час зйомок він три рази вдарив мене по кадику. Перший раз він сказав, що ненавмисно. На другий раз я не розумів, що відбувається, аде знову намагався поговорити. Він зневажливо сказав: "Так, добре, давай вже робити". Після третього разу я йому теж випадково влучив в обличчя. І все, конфлікт було вичерпано. 

До речі, якось ви розповідали, що завдяки Кіркорову захотіли на сцену. Чому вибрали для себе саме цього персонажа?

Тоді ми ще всі разом жили у бабусі. По телевізору йшла якась передача, де Кіркоров співав з Пугачовою пісню "Зайка моя". Чомусь мені захотілося в телевізор. Я не знаю, чому на це повпливав саме Кіркоров, не можу відтворити, що саме відбувалося у моїй голові (сміється). Я просто пам'ятаю той момент, коли захотів стати відомим. 

А ви особисто знайомі з ним?

Ні, лише одного разу я наткнувся на нього, коли після університету їздив до Москви. Я зустрівся з ним біля якогось ресторану, але не одразу зрозумів, що це був саме він. 

Існує думка, а деякі зірки її підтвердили, що на телебачення потрапляють через ліжко. Чи були у вас якісь неоднозначні ситуації?

Я так можу сказати тільки про дружину (сміється). Вона режисерка, тому можна сказати, що я отримав роль через ліжко. Колись давним-давно мені натякали на таке, коли я тільки переїхав до Києва. Пропонували поїхати покататися, а потім мене покличуть на кастинг. Але я від цього відмовився. Повністю підтвердити, що в Україні є така історія, - не можу. Це залишається на рівні здогадок, що від мене хотіли, бо напряму ніхто нічого не казав.

В Україні є відома режисерка Оксана Байрак. На початку вторгнення вона підтримала Росію, а згодом повернулась до рідної Одеси. Як ви ставитеся до її персони?

Мені не доводилося з нею ніколи працювати, але я чув, що вони переїхала до Росії. Вона зрадниця! Усіма методами потрібно перешкоджати її роботі, не можна давати їй можливість спокійно працювати в Україні, якщо вона на початку обрала Росію. Думаю, у неї залишилася ідея "русского мира". Вона і надалі може всувати в голови людей про "братські народи" і так далі. А це погана політика, я проти цього. 

Її ні в якому разі не можна пробачати. Навпаки потрібно видворювати її з України. 

Навколо деяких персон, у тому числі дочки Сумської чи Галини Безрук, ходять чутки, що вони не можуть засудити війну в Україні, тому що в РФ у них діти, чоловіки тощо. Як ви ставитеся до їхньої позиції?

Я взагалі викреслив цих людей з життя. Я б і не сказав, що ми колись добре спілкувалися. Знаю, що Паперна виїхала ще задовго до війни, а Безрук - після 2014 року. Мені це не подобається, але це їхній вибір. Я жорстокіше ставлюся до чоловіків, які виїхали і не повернулися.

Проте деякі українські актори, які працювали в РФ, на початку війни повернулися додому. Чи вірите ви в щирість Катерини Кузнєцової чи Любави Грєшнової, наприклад?

Чесно кажучи, я про це навіть не думав. Але мені хочеться вірити у їхню щирість. У Росії у них була робота, статус, але вони все це закреслили і повернулися до України. Це гарний вчинок. Сподіваюся, що вони щирі в цьому.

Зараз на піку популярності серіал "Слово пацана". Ви вже встигли подивитися його?

Деякі фрагменти мені потраплялися у TikTok, але я не дивився цей серіал. Хоча хочу, щоб зрозуміти, чому українці його так розпіарили. Такий кіпіш підняли... Насправді я розумію, чому люди дивляться цей серіал. Згадайте "Бригаду", яка була на піку популярності. На пострадянському просторі цей серіал мав шалений успіх. А фільм "Хрещений батько"... Так, це кіно про поганців, про заборонене, про злочинність, але він мав світовий успіх. 

Думаєте, людям подобається кіно про поганців?

Думаю, що "Слово пацана" дивляться тому, що багато людей застрягли в 90-х. Можливо, вони ностальгують за тим кризовим часом. Мені взагалі дивно, коли люди продовжують дивитися російські серіали та слухають їхню музику. Чому так? Не знаю. Я сам шукаю відповідь на це питання.

А що особисто ви пам'ятаєте з 90-х?

Це було моє дитинство, тому у будь-якому випадку це були прекрасні часи. Я їх не забуду ніколи. В 1990 році мені було чотири роки, а в 1999-му - чотирнадцять. Для мене це було безтурботне життя. 

Я точно пам'ятаю, як важко було батькам. Іноді ми тижнями не бачили м'яса, бо батько певний час шукав роботу через скорочення. Але я не можу сказати, що мені було погано. Я до 15 років жив у бабусі, гуляв з друзями.

Батьки купили квартиру, коли мені було 7. Але я все одно вирішив залишитися з бабусею, бо там були мої друзі. До батьків я, звісно, приходив. Мама завжди заманювала мене чимось смачненьким. Я прийшов, поїв, але повертався до бабусі, бо там були пацани, гуляння та інше.

Про що зараз мрієте найбільше?

Звісно, про перемогу та про те, щоб взяти участь у гарному міжнародному фільмі. Також хочу, що українське кіно вийшло на європейський ринок, тому що ми вміємо знімати хороші картини. У нас є багато талановитих людей, які можуть якісно це робити.