Гарік Кричевський: «Кияночка» - це абсолютна випадковість і тоді, і зараз

Одна з найбільш обговорюваних новин українського шоу-бізу останнім часом – Гарік Кричевський презентував українську версію хіта «Киевлянка». Тепер, через 30 років, як зізнається сам музикант, пісня звучить абсолютно по-новому.

KP.UA поговорила з Гаріком Кричевським про «Киевлянку» і «Кияночку», першу версію перекладу, яка потрапила до мережі, чому артист продав гітару, на якій писав музику до цього хіта, та про нові пісні.

Над цією піснею якась магія

- Гаріку, ви все ж таки вирішили почати з «Киевлянки»?

– Це абсолютна випадковість. Я просто попив каву з Женею Рибчинським та розповів йому про те, що вже багато років хочу змінити «Киевлянку». Мені дуже набридла стара версія, їй уже 30 років. Тому хотів змінити все – і аранжування, і текст, і зробити українську версію. Планів було багато, а ідей хороших не було, хоча мені надсилали різні варіанти, і я намагався.

А Женя того ж вечора після нашої зустрічі надіслав мені перший куплет «Кияночки». Ідея мені сподобалася, і далі ми вже почали працювати разом над цим текстом. Основний текст переклав Женя, третій куплет – я, щось ми ще доопрацювали.

Тож вийшло абсолютно випадково, як і зазвичай із «Киевлянкой». Адже «Кияночка» – це повна випадковість і тоді, і зараз.

- Читала відгуки на YouTube, всім дуже подобається, не бачила жодного поганого коментаря.

- На YouTube наше відео навіть потрапило в топ. Чесно, я такого ефекту не очікував та не розраховував. Але все повторюється. З «Киевлянкой» було те саме. Вона взагалі не мала бути в альбомі. Потрапила до нього випадково. Це якась магія над піснею.

- Власне, про переклад «Киевлянки» всім стало відомо з допису Євгена Рибчинського. І це так розлетілося, що потім люди навіть засмутилися, що в остаточному варіанті не залишилося «повії із Москви». Це було недоречно?

– Женя опублікував першу версію тексту, в якому ця фраза була. Але я спочатку не хотів, щоб у тексті взагалі було слово «повія», а тим більше з Москви. «Повія» була у першому тексті. А це вже зовсім інша пісня із зовсім іншим посилом. І те, що співала 20-річна людина, різко має відрізнятися від того, що співає 60-річна.

У «Кияночці» все інше – і аранжування, і посил, і співаю я інакше. Тому такі слова як «повія», на мій погляд, у рядок не стають.

Просто випадково вийшло, що текст потрапив до мережі. Зазвичай, коли йде робота над піснею, то люди чують кінцевий результат. А тут багато хто прочитав ще сирий і не готовий матеріал.

- З іншого боку, Євген підігрів інтерес.

– Нічого не продумувалося. Абсолютно. Це низка випадковостей. Так завжди буває з хітами.

- Кілька років тому нам в інтерв'ю ви казали, що «Киевлянка» вам набридла, і це м'яко кажучи. Тепер у неї нове звучання. Ви самі, коли її співаєте – які відчуття?

- Я її ще не співав на концертах жодного разу. Але коли співав у студії, коли співав на зйомках відео, мені вона не набридає. А це дуже добрий знак. Мене повністю влаштовує музична складова, аранжування, текст. Мені дуже приємно, що «Кияночка» звучить українською мовою.

Для мене це абсолютно нова пісня. Це не та «Киевлянка», яка набридла, яку я співав, бо публіка вимагала. Тому співатиму «Кияночку» з величезним задоволенням, як співав «Киевлянку», коли тільки її написав.

«Киевлянку» ми брати в альбом не хотіли

- Чимало артистів ображаються, коли на концертах їх просять співати хіти, мовляв, слухайте нове. Але люди хочуть слухати й те, що люблять.

- Я не ображаюся. Це нормальне явище. Коли я приходжу на концерт свого улюбленого артиста, теж хочу почути те, заради чого прийшов, ті твори, які зробили цього артиста відомим. Це зрозуміла логіка.

І я дивуюсь, коли деякі артисти не співають своїх хітів на концертах принципово. Є така категорія людей. Ось їм набридло – і вони не співають. Я ніколи зі своєю публікою таке не робив і не робитиму. Якщо ти артист, професіонал, якщо ти вийшов на сцену, до тебе прийшли люди, купили квиток, то треба обов'язково, крім того, що ти хочеш показати їм, заспівати ще й те, що просять вони. Або не виходь на сцену – йди на пенсію.

- У «Кияночці» з'явився «чоловік – з 90-х рекетир». Це якась відсилка?

– Це просто такий прикол. Пісня ж із 90-х. Якщо в старій пісні було незрозуміло, хто чоловік, то тут ми зробили з нього рекетира. Тим більше, зараз пішла мода на 90-ті серед молоді, і на музику з 90-х зокрема. Тож додали такий образ для приколу. Не більше того.

- А нагадайте нам усім, як народилася «Киевлянка»?

- Це було у київському готелі «Славутич». Ми записували альбом на студії Київського радіозаводу у Михайла Дідика на замовлення фірми «Аудіо Україна», яка зважилася випустити мій перший дебютний альбом. Коли повернулися зі студії, а це був 1992 рік, наші номери, де ми з Ромою Луговим жили, «почистили».

Грошей у нас залишилося на пляшку горілки та 200 грамів «лікарської» ковбаси, так би мовити, обмити горе. Мені чомусь здавалося, що я напишу пісню про цю ситуацію. А вийшла «Киевлянка». Чому – не знаю, був п'яний (сміється).

Знов-таки – абсолютна випадковість. Ми її записали, вона нам не сподобалася, і ми вирішили її в альбом не брати. І випадково, а тоді все писалося на плівку, технік підмонтував незакінчену версію «Киевлянки», без бек-вокалу, і вона розлетілася, не побоюсь цього слова, просто по всьому світу. Потім ми вже її переробили, перезаписали, коли зрозуміли, що це хіт.

Тож абсолютна випадковість, як і «Кияночка». Не попили б ми з Женею кави, не поспілкувалися б, можливо, і не було б цієї пісні найближчим часом.

Із Зібровим розіграли реальну ситуацію

– Торік ви продали за 100 тисяч гривень на благодійному аукціоні гітару, на якій написали «Киевлянку».

– Я її не продавав, віддав фонду «Мистецька ініціатива», який проводив благодійний захід, на якому її й продали. Ці гроші пішли на ремонт бомбосховища «Охматдиту». Як і всі гроші, які ми збирали з концертів.

До мене звернулися із проханням дати щось для аукціону – а що я міг дати? Ну стоїть у мене ця гітара, я ж не музей. А тепер, коли проїжджатиму біля «Охматдиту», розуміючи, що частинка моєї гітари зробила таку справу, мені буде приємніше, ніж просто дивитися на цю стареньку гітару. Ну написав я на ній «Киевлянку»… Було ще п'ять гітар, якими ми користувалися, коли записували альбом. Тож нічого страшного немає. Це насправді умовності.

До речі, в «Охматдиті» все дуже класно зробили, я був там. Я побачив реальні плоди нашої праці. На жаль, зараз потрібна така річ, як бомбосховища в «Охматдиті». Це як у страшному сні. Але тепер у дітей комфортне бомбосховище. Ми зробили справу. І я цим пишаюся.

- А ці концерти, про які ви кажете, були в Україні чи за кордоном?

– І в Україні, і за кордоном. В Україні був один благодійний концерт, після якого був ще благодійний аукціон. Один концерт у нас був у Ніцці. Очевидно, організатори спеціально проводили там, де можна зібрати більше коштів, де будуть люди, які готові дати гроші на благодійність. І у фонду «Мистецька ініціатива» це вийшло.

Як буває: проводять благодійні концерти, а потім незрозуміло, де ці гроші, куди вони пішли… Коли, як то кажуть, заробили всі, окрім артистів. У цьому випадку я конкретно побачив, куди ці гроші пішли. Дуже крутий фонд, вони молодці. Вони справді роблять реальну справу.

– До речі, гітару купили в Україні чи за кордоном?

- В Україні. За кордоном на аукціоні після концерту було виставлено картини, які малювали діти, евакуйовані з розбомблених міст. І він досить успішно пройшов. А гітара залишилася вдома, в Україні.

– У відео до «Кияночки» знявся Павло Зібров. Чия то була ідея? Я так розумію, ви близькі друзі?

- А тут теж дуже прикольна ситуація вийшла. Якраз приблизно в ті ж дні, коли ми з Женею обговорили, що непогано було б мати переклад і він уже почав роботу над ним, ми були у Паші Зіброва вдома, робили барбекю, випивали горілку (сміється). І Паша раптом, не знаючи про цю ситуацію, питає у мене: «Гаріку, а коли вже буде «Киевлянка» українською мовою?». Кажу: ти саме вчасно, ми якраз зараз над цим працюємо.

А коли я вже думав про те, щоб зняти відео для цієї пісні, згадав цю ситуацію, і ми її просто розіграли перед камерами. Щоправда, вже не вдома у Паші, а так, що він нібито у своїй гримерці, я в себе на студії. Але це був повтор абсолютно реальної ситуації. Тож у цьому відео все дуже документально.

- На бек-вокалі співає ваша донька. Вікторія знімалася для відео чи вона їздить із вами на концерти зараз?

- Віка дуже часто, коли має таку можливість, виїжджає зі мною навіть на гастролі. Я не можу сказати, що вона в основному складі нашого оркестру, адже Віка – лікар, вона працює, навчається, вона не завжди має можливість. Але вона у репертуарі повністю. От була на благодійному заході у Франції зі мною.

У нас є три бек-вокалістки, з якими ми співпрацюємо, чудові співачки, тому все взаємозамінне.

- Але коли ви на сцені з Вікторією, це дуже душевно.

- Так, я дуже люблю з нею виступати. Вона з п'яти років на сцені, і коли вона на сцені зі мною, у мене абсолютно інший настрій, інша енергія навіть до зали йде.

Дуже люблять україномовну пісню «Я сумую за тобою»

- Які пісні наступні?

- Не скажу, це секрет (сміється). І нові пісні пишу, і старі оновлюю. Але заздалегідь нічого не говоритиму.

Єдине, можу узагальнити, що я дуже серйозно думаю над тим, щоб зробити для України програму, яка б складалася лише з україномовних пісень. Але це все ще лише плани.

- А за кордоном співаєте мікс чи тільки російською?

- Я міксую. Співаю і свої російськомовні пісні, і україномовні. До мене приходить публіка, яка любить Україну та Гаріка Кричевського незалежно від того, якою мовою вона розмовляє. Головне – їхнє ставлення до країни та до мене. А далі вже все дуже демократично.

- Які пісні у вас щоразу просять заспівати на концерті?

- Зараз, до речі, дуже люблять україномовну пісню «Я сумую за тобою». Причому для мене самого це була несподіванка, бо ця пісня досить сумна, і її може зрозуміти тільки українець, тільки людина, яка все це переживає в даний момент. Проте й за кордоном, коли я виступаю, просять цю пісню.

А так, в принципі, класична ситуація. Я не можу піти зі сцени, щоб не заспівати «Мой номер 245», «Привокзальную», «Дядю Толика», «Львовский дождь», «Осенний вечер».

- «Львовский дождь», мені здається, є й українською?

- Так. У мене є україномовна версія. Мені подобається міксована версія.

- Ви писали у себе в Інстаграмі співчуття Сергію Сивохо. Сергій був вашим другом?

- Не можу сказати, що був другом. Друг - це, напевно, поняття все ж таки інше. Але він був моїм дуже добрим знайомим, прекрасною людиною. Це була найжахливіша несподіванка. Навіть говорити про це страшно. Така молода, така талановита людина пішла.

На жаль, не стало Наталі Потапенко, нашої джазової співачки, з якою я дружив ще зі школи. Йдуть люди, і це пережити важко, звісно. Але це життя.

Потрібно вчитися бути самому собі психологом

- Як ви себе почуваєте? Ви писали, що червень був рекордсменом з випробування вашої досить зношеної нервової системи на стійкість до стресів. Та й Євген Рибчинський писав про мікроінфаркт.

- Дякувати Богу, мікроінфаркту не було. Женя мав на увазі той період, коли ми з ним перетнулися у Львові на початку повномасштабної війни. Тоді справді у мене були великі проблеми зі здоров'ям. На нервовому ґрунті у мене почалася гіпертонічна хвороба. Слава Господу, до інфаркту не дійшло, але по лікарям доводилося дуже активно бігати і пройти курс лікування. Був такий неприємний момент. Складний зараз час, треба зібратися і пережити.

– Що вам допомагає пережити?

- Все сталося настільки несподівано та трагічно, що було незрозуміло, що робити: приймати антидепресанти, пити горілку, що? Але знайти діалог із собою це не допоможе. Тільки власний психоаналіз ситуації, потрібно вчитися бути самому собі психологом. Іншого виходу не бачу.

- У березні минулого ми говорили, що вам складно зайти до зруйнованого будинку, в якому мешкали росіяни під час окупації. Були там?

- Перший раз, коли зайшов туди після окупації, це, звісно, ​​був шок. Довго не міг переступити поріг будинку, але потім усе якось уляглося. Я ж часто приїжджав туди практично як виконроб, брав участь у ремонтно-відновлювальних роботах.

Роботи практично закінчили, залишилися якісь дрібниці, які взимку не зробиш. Дай боже, якщо все буде гаразд, закінчимо, коли потеплішає.

- Ви перенесли тур Канадою. Але виступи будуть?

– Так, ми перенесли тур. Хочемо об'єднати його разом із американським туром. Він буде навесні чи восени, швидше за все. Все якраз у процесі підготовки.

– А в Україні?

- Мені дуже хотілося б зробити концерт в Україні. Але в Україні я можу виступати лише з українською програмою. Я маю пропозиції від різних продюсерських компаній провести концерти, але я ще не готовий, і мої музиканти не готові. Коли буде все готове, я з великим задоволенням поїду Україною з цією програмою. Дуже цього чекаю.