Указ про історично населені українцями території РФ: які землі забули, план дій і що наблизить перемогу

Україна має робити кроки не лише для зміцнення соборності держави та нашого народу, а й дії для захисту прав і свобод, поширення правди про історію. З цією метою президент Володимир Зеленський підписав указ Про історично населені українцями території Російської Федерації.

– Це повернення правди про історичне минуле заради українського майбутнього, – пояснив глава держави.

Доктор історичних наук, заступник директора Науково-дослідного інституту українознавства Павло Гай-Нижник пояснив в ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV, які етноісторичні території варто було б врахувати указі, яким може бути план дій щодо збереження національної ідентичності українців в Росії, що має робити далі Україна для перемоги у війні.

Які території сучасної РФ потрібно врахувати

– Власне в указі, якщо говорити про етноісторичні землі, які було перечислено на території, що входить зараз до складу Російської Федерації, було перечислено не всі регіони і не було конкретизовано, що мається на увазі, – пояснив Павло Гай-Нижник.

В указі згадано історично населені українцями землі на Кубані, Стародубщині, Північній та Східній Слобожанщині в межах сучасних Краснодарського краю, Білгородської, Брянської, Воронезької, Курської, Ростовської областей Росії. Проте цей перелік є значно більшим.

Нижче перелічено території в сучасній Російській Федерації, які є етноісторичними українськими областями. Доктор історичних наук зазначив, що це терени, які були та навіть дотепер населені українцями.

• Брянська область: міста Стародуб і Севськ, Суземський, а також Трубчевський, Погарський, Клімовський райони;
• Курська область: міста Рильськ і Суджа, а також навколишні терени;
• Білгородська область: міста Білгород та Валуйки, а також навколишні території;
• Воронезька область: міста Россош і Богучар, а також навколишні території;
• Ростовська область: місто Таганрог, Матвіїв Курган, Глибока, Усть-Білокалітвінська, Донецьк, Кам’янськ Шахтинський, Гуково, міста Шахти та Азов, а також частина Батайського терену;
• Кубань (Краснодарський край);
• Ставропольський край: Невинномиськ, Кочубеївське, Григорополіська, Різдвяний, Ладовська Балка.

– Тобто це терени, які були етноісторичними українськими, були населені українцями і населені дотепер. Наприклад, коли ми говоримо про території на півночі України, але на півдні Росії, то ці перераховані терени були складовими Української Держави, тобто за Гетьманату і УНР 1918 року.

А в Ростовській області, такі як Таганрог та інші до 1923 року входили навіть в Українську Радянську Соціалістичну Республіку. Все це відтяли росіяни, тобто окупували всю Україну, а ці терени навіть були відтяті Радянською Україною офіційно, тому йдеться про незаконну окупацію, – пояснив він.

Терени компактного проживання українців

– Але дуже дивним видається те, що в указі, якщо йдеться про це, то не вказано терени компактного проживання українців ще з XIX і XX століття. Колонії українців, які є в Російській Федерації досі, – це землі Оренбурзької, Самарської, Саратовської, Уфимської та інших губерній європейської частини колишньої Російської імперії. Йдеться і про Південно-Західний Сибір (в Україні називають Білий Клин), прикордоння з Північним Казахстаном (Сірий Клин), на Далекому Сході, зокрема в Приморському, Амурському і Хабаровському краях (Зелений Клин) та інших регіонах. Так ми неначе викидаємо тих українців з-під опіки українського уряду, – вважає історик.

Етноісторичні українські землі в Білорусі

• Брестська (Берестейська) область: міста Берестя, Кобрин, Антопіль, Дорогичин, Іванана, Пінськ, Андрижин, Махро, Столін, а також навколишні території;
• Гомельська область: навколо міст Турів, Гомель, Мозир, Єльськ;
• Могильовська область: околиці таких міст як Славгород, Краснопілля, Кричів, Хоцимськ.

– Указ не враховує проблеми українців в інших державах. Очевидно, що він є неповним як щодо Російської Федерації, так і в Білорусі. Також можна говорити про інші держави, суміжні з нами, але там все ж діють демократичні права. Все одно українському уряду потрібно перейматися проблемами діаспори. Але указ на часі, як кажуть: краще пізно, ніж ніколи. Одне діло – щодо його імплементації, і як його втілювати в життя, – зазначив Павло Гай-Нижник.

Як втілюватиметься указ

Павло Гай-Нижник вважає, що указ дійсно потрібно втілювати в життя, а не залишити на папері. Він запропонував запровадити службу уповноваженого Верховної Ради при Кабінеті міністрів з питань етнополітики та закордонного українства.

– Думаю, що цей указ запізнілий. Друге питання: а як він втілюватиметься? Чи не залишиться він лише на папері? Хто цим займатиметься? Очевидно, що потрібно було б разом з ним запровадити службу уповноваженого Верховної Ради при Кабінеті міністрів з питань етнополітики та закордонного українства. Українці утискаються не лише в Російській Федерації. Це працювало б у кооперації з Міністерством культури й інформаційної політики, Міністерством освіти і науки, – вважає він.

Історик пропонує згадати і про етноісторичні українські землі, які зараз залишаються у складі сучасної території Білорусі.

– Коли ми говоримо про права, захист прав українців, зокрема, на Пострадянському просторі, то чомусь не згадано Білорусь, яка, як відомо, є учасником агресії проти України та членом Союзної держави з Російською Федерацією. Там теж є етноісторичні українські землі, – звернув увагу він.

Недоторканність кордонів після Другої світової війни

– Потрібно сказати, що в указі не йдеться, як можна подумати або як зробила би російська пропаганда, про відторгнення цих земель. Позаяк Україна дотримується міжнародних угод, то з приводу недоторканості кордонів після Другої світової війни. Йдеться про турботу та опіку над українським населенням, повернення до самоусвідомлення, розвиток культури і мови, – звернув увагу Павло Гай-Нижник.

Історик зазначив, що раніше держава не реагувала на порушення прав українців у Російській Федерації. Величезні кошти, які були виділені на це, за його словами, злилися в трубу, навіть в інформаційній і міжнародній політиці, де Україна могла б апелювати до міжнародного права.

– Цей указ, хоч він неповний і частково обмежений, тобто він більше пропагандистський, але що заважало видати подібний документ раніше ще з 1990-х років? Або що заважало українському уряду і Офісу президента турбуватися про українців у Росії, зокрема, до перечислених пакту про громадянські і політичні права, про культурні права, про расову дискримінацію, хартію регіональних мов або національних меншин?

На що апелює Росія, коли звертається до України? Зокрема, до Декларації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин. У нас виділялися величезні гроші на Міністерство культури й інформаційної політики. Мається на увазі не лише період президентства Зеленського, а й попередні періоди, – сказав заступник директора Науково-дослідного інституту українознавства.

Краще пізно, ніж ніколи

Доктор історичних наук вважає, що указ допоможе Україні, якщо ми достатньо провадитимемо ідеологічну війну за українців, тому що держава практично не реагувала на утиски українців у Російській Федерації.

– Це про закриття українських шкіл, примус українців змінювати свою національність, записувати себе росіянами через погрози. Ми не зреагували на закриття українських бібліотек, зокрема, остання була в Москві, яка закрита вже давно. Я не розумію, що нам заважало раніше це робити.

Проте цей указ може підштовхнути до створення служби уповноваженого Верховної Ради при Кабінеті міністрів з питань етнополітики та закордонного українства, інтенсифікації дій на міжнародній арені щодо тиску на Росію з вимогами забезпечення прав українців, подання до міжнародного суду щодо звинувачення у расовій і національній дискримінації, прихованого геноциду проти української нації в РФ, вважає історик.

– При цій службі, якщо вона буде заснована, потрібно робити не лише дії через інтернет, телебачення, засоби пропаганди на терени РФ, що давно мусило б робитися. Також потрібна підготовка комплексу юридичних документів щодо подання протестів і позовів на різних рівнях, починаючи від ОБСЄ, закінчуючи ООН і Міжнародним кримінальним трибуналом, – наголосив Павло Гай-Нижник.

Що робити Україні далі

– Українські можливості на території РФ досить обмежені, як ми розуміємо через диктаторський режим у РФ. Будь-яке українство, яке пізніше голос у самій РФ, буде репресованим. Потрібно діяти досить охайно, щоб ті приховані українські етнічні та політичні симпатії не були вбиті Путіним, коли вони засвітяться. Потрібно діяти з огляду на стан війни з Росією, який юридично в Україні не запроваджено, бо в нас лише воєнний стан, – пояснив він.

Українські науковці давно працюють в цьому напрямку фактично на безгрошів’ї, звернув увагу історик. Інша справа, що це може допомогти лише для реалізації певних проєктів, які були б задіяні через пресу, інтернет, ЗМІ, зокрема, в перекладі на російську мову.

– Потрібно повертати спочатку зрусифікованих українців у Росії, а також поширення української мови та історичної правди, українського самоусвідомлення в РФ, – наголосив історик.

Від чого залежатиме перемога України

Ця робота провадиться громадськими організаціями та істориками вже давно, зокрема, з поневоленими народами та їхніми представниками в Україні та Європі. Про це говорилося з початку 2014 року і ще раніше, пояснив доктор історичних наук.

– Інша справа: що має Україні під розумінням перемогти у війні? Очевидно, що без розвитку національно-визвольних рухів у РФ досягти цієї перемоги лише силовим методом неможливо. Саме так ми зможемо завдати і внутрішнього удару РФ, щоб досягти перемоги.

Це залежить від того, чи ставить українське керівництво собі за мету перемогу як розвал Російської Федерації. Від цього залежатиме, які повинні бути дії навіть українських спецслужб, яким допомогли б наші науковці через єдиний марафон оптимізації дій, спрямованого на РФ і національні рухи. Тоді це мало б дати користь у війні, але якщо держава знову згадає про те, що вона давно вже мала б робити, якщо цей указ не залишиться лише указом, – вважає Павло Гай-Нижник.