"Розумію, чому у Росії такий жах і несмак": EL Кравчук про боротьбу з Кіркоровим, "провокацію" Скрябіна і перевтілення у Тараса Шевченка

На тлітривалої збройної російської агресії в Україні час від часу у шоу-бізнесі та публічному просторі спалахують скандали через історію та мову, виїзд деяких зірок у РФ чи на Захід, вплив Росії на нашу культуру. Як ставитися до віянь "з боліт"? Чи потрібна нам нова українізація? І чому EL Кравчук вирішив стати Тарасом Шевченком? Про це "Телеграф" розпитував зірку 1990-х, яка повернулася на сцену після тривалої паузи і вразила меломанів зміною образів, у другій частині інтерв'ю.

*Упершій частині інтерв'ю з EL Кравчуком мова йшла про те, як війна впливає на музичні тренди в Україні, чому деякі музиканти не повертаються на Батьківщину і чому Ані Лорак зрадила Україну.

Про українізацію та Кузьму Скрябіна

— Як Ви ставитеся до "примусової українізації", про що нерідко пишуть у соцмережах в контекстімовних чвар? Адже деяким зіркам важко дається вивчення державної мови, а хтось навіть відмовляється переходити на українську?

— Якоїсь примусової українізації не відчував ніколи, а навпаки — примусову русифікацію. Відчув, що не можу працювати в Росії. Адже там, щоб пройти кастинг, треба перебувати, зніматися. Бо там вибирають, наприклад, Баскова чи Кіркорова в той самий час, коли я стою у кастингу на тій ж самій ролі. Наприклад, у Семена Горова у "Вечорах на хуторі". Мені продюсер каже: "Ми хочемо продати це ще в Росії. Добре? Тебе там хтось знає? Ні. То кого будемо знімати?" Звісно, хто тебе знає і тут, і там, куплять тоді всі. Отак я в РФ так і не "заграв". Що це як не русифікація?!

Тому ніякої українізації я не відчув. Навпаки, вважаю, що підтримувати потрібно саме українську мову, щоб ми розмовляли сучасно і красиво. Мені зараз дуже подобається, що в усіх новинних стрічках є мовні поради, що як звучить і правильно вимовляється.

— Вам як киянину важко було на українську переходити через те, що столиця, як правило, вважалась російськомовною?

— Ні, не важко. Бо я співав завжди українською. Мені не те що не важко, а класно. Але мені соромно робити помилки. Бо я людина з досвідом і трьома дипломами. Тому мені потрібно розмовляти красиво. Інколи літературно.

Але я люблю більше ту українську мову, якою розмовляв Кузьма Скрябін. Вона сучасна з англійськими словами, німецькими тощо. Іноді з якимось суржикуватими словами. І це цікаво, це смішно. Я дуже люблю, як він розмовляв. І він вчив мене розмовляти українською мовою. Казав, якщо якогось слова не пам'ятаєш, скажи його англійською мовою. Чи якщо чогось ще не пам'ятаєш, вигадай якесь слово. І він так, крок за кроком, мене навчав.

Я з Кузьмою дуже товаришував усе життя. У мене є дуже цікаве відео з ним із першого величезного туру. Йде перший концерт, а я бачу у першому ряду сидить Кузьма, який приїхав з Ростіком (Ростиславом Домішевським, учасником гурту Скрябін. — Авт.). Питаю у нього: "Що ти тут робиш?" А він весь концерт мені маякує і грайливо махає руками під музику. І я собі думаю: "Боже, ну що це таке?!" Він же ще й зросту високого і відволікав жахливо.

А після концерту він прийшов за куліси мене підтримати. А хтось був з камерою і зняв, про що ми спілкуємось.

От з ким би я потоваришував зараз, то це з Ліною Костенко. Я б з нею розмовляв по телефону. Тоді вивчив би досконало українську мову за 15 хвилин (посміхається).

— А з мовознавицею Іриною Фаріон?

— Та ні, вона ж із КДБ. Мені здається, що вона є уособленням КДБ і схожа на КДБістку. Такі у мене асоціації. У мене батько був військовим і я бачив людей з КДБ. Тож я їх точно "зчитую".

— З ким із зіркової тусовки спілкуєтеся в Україні і підтримуєте стосунки?

— Зараз тусовка вся інтернетна. З усіма підтримуємо зв'язок. Всі — в тусовці. Бачусь інколи з Андрієм Данилком, Latexfauna, Тучею. Я люблю Тучу. Бачусь інколи з Машею Кондратенко. Вона мені подобається — така класна. З нею хочу потанцювати. До Маші Кондратенко мені так нерівно дихається. Клавдія Петрівна дуже подобається. Взагалі є люди, які цікавлять мене. Серед них, звичайно, це — Андрій Данилко.

Бо ми з ним друзі, можна сказати, з дитинства. Іноді такими були зайнятими, що по пів року не спілкувалися. В роз'їздах, у своїх справах. Але весь цей час завжди намагалися підтримати одне одного.

— У Ваших кліпах знімалися донецькі дівчата. Де вони зараз, підтримуєте якісь стосунки з ними?

— За кордоном. Одна була дівчинка з Донецька, інша — з Луганська. Я взагалі після [захоплення ворогом] Попасної почав підтримувати саме людей з того регіону, які працювали в Києві. Бо для мене це принципово.

— Чому?

— Щоб вони відчували себе не інакшими, а такими, як ми. Мені ж не все одно було. На жаль, зараз всі за кордоном, поїхали туди саме з початку широкомасштабної війни. А я їм всім співаю: "Додому, додому!".

Про Полякову-"ясновидицю" і фон війни

— За Вашими внутрішніми передчуттями та враженнями, чи надовго ця війна?

— Я б уникав таких прогнозів. І не робив би, наприклад, як Оля Полякова каже: "Я все знаю" (сміється). Я знаю її 25 років, і був під столом, коли це почув. Ну, ви бачили цю "ясновидицю", блін?!

Потрібно розуміти, що виховання ніхто не скасовував. Тому всім варто пам'ятати, що слід бути вихованою людиною. Розуміти свій час і жити з фоном, який ми всі відчуваємо, з фоном війни. Ти йдеш на день народження друга, а у тебе фоном війна. Що ти будеш робити? Бухати? Ні, ти будеш робити щось змістовне, підтримувати друга. Іншим чином будеш поводитися, якщо будеш пам'ятати, що фоном у тебе війна.

Про Петлюру і "Чорного лебедя" в Росії

— Через війну багато громадян зараз поглиблено цікавляться історією. Чи згас у Вас інтерес до цієї науки, адже, окрім музичної освіти, ще маєте і диплом історика?

— Ні, не згас. Я дуже люблю історію, але бачу її під своїм кутом, пов'язаним із мистецтвом. Цікавлюся Лесем Курбасом, і моя дипломна робота була йому присвячена. І я дійшов до того, що взяв у руки оригінал доносу, який написали на Курбаса, хоч як це прикро, корифеї українського театру.

І за цим доносом Курбасу потім прив'язали камінь до ніг і втопили на Соловках. Це неможливо сприймати спокійно. Його вбили разом із Всеволодом Мейерхольдом. Це найсучасніші, найкласніші режисери. Я розумію точно, чому зараз такий несмак і жах на Росії. Бо там вбили всіх нормальних, як Мейєрхольда. Якщо там постійно вбивають таких, як не всі, топлять їх, вішають, мордують, тому в РФ і не може щось нормальне вирости.

Дуже вірю, що історія як наука важлива. Якщо буду знати своє коріння і розуміти, в якому напрямку воно росте, буду мудрішим і не робитиму помилки знову і знову.

Ще як історик дуже цікавлюся першою половиною XX століття, зокрема діяльністю і роллю Петлюри. Бо до того, як українців стали називати "бандерівцями", нас нарікали "петлюрівцями". Чому нас так називали? Тому що Петлюра захищав Україну, намагався зробити так, щоб достойні представники культури, науки, літератури були збережені. Він зберіг нам дуже багато людей, мову, пісні тощо. Потім минуть роки і ми зрозуміємо, наскільки він важливим був для країни. Тож як історик цікавлюсь саме цим часом, це моя основна цікавість.

Крім того дуже захоплююся старовинними моментами трипільської культури. Ці артефакти, пектораль, мистецький простір і загалом той час дуже мені цікаві.

— Чи можливий зараз злам на користь України у війні?

— Можливо, буде якийсь "Чорний лебідь", Black swan (несподівана подія, яка призводить до серйозних наслідків. — Авт.). I believe. Тобто, я абсолютно вірю в це, що щось може бути таке в Росії, що переломить цей хід історії. І що швидше це росіяни зрозуміють, то швидше відреагують.

— Свого часу Ви багато спілкувалися з російськими зірками, простими росіянами. Чи швидко вони зміняться, щоб знову були комунікації, як до війни?

— Зараз про це неможливо навіть думати. Я пам'ятаю стільки людей, з якими вже ніколи не матиму можливості спілкуватись. І навіть з двома близькими друзями.

Це вже, здається, назавжди. Можливо, якесь покоління має змінитися в Росії, щоб відновились хоча б якісь відносини і стосунки українців та росіян. Зараз же це неможливо.

Про Булгакова і дерусифікацію

— Як ставитеся до демонтажу пам'ятників діячам російської культури? У Києві пам'ятник Пушкіну демонтували, чимало вулиць вже перейменували. А музей Булгакова у Києві треба зносити?

— Мабуть, потрібно залишити. Було ім'я Булгакова, бо це був його будинок. Нічого ти не зробиш з домівкою цією. Але ж Булгаков — це завжди про те, про що він писав. Про чорне і біле. Про диявола і Христа. Він такий був завжди, з чорним і білим всередині. І з Христом, і з дияволом. І Україна у нього теж була. Він, як і Олександр Вертинський (український та радянський кіноактор, композитор, поет і співак, кумир естради в першій половині XX століття. — Авт.), на жаль, діти свого часу. Вони, мабуть, і не знали, що інше може бути.

А коли ти знаєш, що інше може бути, — це інша річ. От я розумію своїх маму чи тата, яким було по 80 років (батько артиста тривалий час хворів на ковід і помер у 80-річному віці у квітні 2022 року після окупації Бородянки. — Авт.) і які народилися в Совєтському Союзі, прожили в СРСР, були впевнені, що так все і буде в Совєтському Союзі. А є багато поколінь, які народилися в Совєтському Союзі і померли в ньому. І я думаю, Боже, люди, як же вам не пощастило — і народитись, і померти при тому всьому. Мамочко! Це просто як кара небесна!

І ось тому я вважаю, що треба переосмислити Булгакова. Але не потрібно це робити зараз. Не варто це виставляти як щось важливе. Булгаков — це частина київської культури. У нас у Києві було багато класних євреїв. У нас багато в Києві було цікавих вірмен, як і у Львові, наприклад. І є дуже цікава зараз вірменська тусовка, як Роман Гургенович Балаян і всі інші. І що ми будемо зараз робити?

Може, є азербайджанська тусовка. І що ми будемо робити? Україна завжди була дуже гостинною. І це класно, що у нас всі нормально спілкуються. Це, мабуть, була завжди територія миру. Зараз, на жаль, наша територія поки не миру.

Про перевтілення у Тараса Шевченка

— В контексті історії наостанок спитаю про мюзикл з Вашою участю про Тараса Шевченка. Що це за новий проєкт?

— Я так захоплююсь цією людиною. Не вважаю, що Тарас Шевченко це посередній письменник. Це сучасна література, яку ми просто не можемо побачити в розрізі сучасності. Нічого не змінилося з часу, коли Шевченко творив. Прочитайте, що він написав і порівняйте його твори з тим, що пише Вакарчук. Це дуже різні рівні.

Водночас у світі дуже популярним став напрям, який має назву "Омаж". Ти береш якусь цитату, осучаснюєш її, накладаєш на музику і створюєш по суті нову пісню.

Так за мотивами творів Шевченка ми з поетом Борисом Гриньовим зробили першу пісню "Садок вишневий коло хати, а дрони як хрущі гудуть". Потім зробили ще декілька пісень. Їх почули в Театрі Шевченка, який мав на старті назву "Березіль", створений Лесем Курбасом. І вони кажуть нам: "Давайте зробимо мюзикл про Тараса Шевченка, а ти будеш грати головну роль, ми знайдемо грант, Goethe-Institut підтримав цю ідею. Тож 31 січня буде презентація цього проєкту в Харкові. Мюзикл називається "Шевченко 2.0".

На прем'єру приїдуть і представники Goethe-Institut, адже це величезний проєкт з піснями і трупою театру імені Шевченка. Звісно, концерт буде і в Києві, мабуть, також і за кордоном, на якихось фестивалях. Так що ми зможемо дуже гучно там виступити.

Дуже приємно, що прем'єра відбудеться саме у Харкові. Бо у цьому місті є патріотично налаштовані футбольні фанати. Я їх поважаю і за пісню "Путін — *уйло", але ще більше — за їхню проукраїнську позицію, які одразу стали на захист свого міста і України, і ніхто з ультрас не вагався. Ставлюся до них з повагою і дякую їм за це дуже. Мюзикл поставив дуже класний режисер Олександр Ковшин. У ньому гратиме також дуже цікавий актор і драматург театру Дмитро Терновий. Він глибоко досліджує тему свободи і несвободи, автократії та демократії. Дуже класний художник в цьому проєкті Костя Панамарюк.

Ми зараз ще працюємо над тим, яким я там буду, готуємося до прем'єри.

— А фінал який у цьому мюзиклі, позитивний?

— Фінал дуже класний. Буде хор, який співатиме під оплески знамениту пісню групи Queen We will rock you. У мюзиклі буде все: і сольні партії, і дуети, і тріо. Причому все гратиметься дуже природно. І будуть там саме пісні, зроблені в омажі. Це буде щось неймовірне!

Довідково

• EL Кравчук, справжнє ім'я якого Андрій Остапенко-Кравчук, народився 17 березня 1977 року (зараз йому 46 років) у литовському місті Вільнюс. 1989 року родина переїжджає до Києва, де Андрій закінчив школу та вступив до київського Музичного училища імені Глієра. Одночасно навчався і в Університеті імені Драгоманова на історичному факультеті.
• 1995 року Андрій Кравчук переміг на міжнародному конкурсі "Червона Рута". Тоді ж і розпочав свою музичну кар'єру та запис першого альбому. У 1997 році вийшов його перший альбом "Нічий". Всього в доробку артиста 9 альбомів, з яких 7 він випустив до творчої паузи і ще два з 2021 року.
• На початку 2000-х EL Кравчук (де EL — означає електронний), був дуже популярним та затребуваним артистом, він брав участь у різних телешоу, робив успішні дуети (наприклад, з Вєркою Сердючкою) та навіть знімався у фільмах та серіалах, робив мюзикли. Однак після гучного успіху артист на довгий час "зник з радарів" українського шоу-бізнесу. І лише останніми роками відновив свою творчу діяльність.