Загибель богів-3

Читайте 1 частину.

Та 2 частину

Революционная диктатура пролетариата есть власть, завоеванная и поддерживаемая насилием пролетариата над буржуазией, власть, не связанная никакими законами.

(В. Ленин, «Пролетарская революция и ренегат Каутский»)

Отже, цивілізована людина поважає права інших не тому, що вона «гуманіст», тобто – віруюча у всесильність свого біологічного виду, а тому, що вона мислить категоріями досконалої моделі життя.

Натомість, троглодит не тому захищає «цінності гуманізму», що вони мають якийсь вищий сенс, а тому, що вони відкривають йому безмежні можливості для безкарності й паразитизму.

Для того, щоб створити режим, який успішно змагатиметься за звання найбільш кровожерного в історії та поховає всі надбання цивілізації, достатньо двох речей:

1. Зібрати навколо себе найбільш примітивних громадян.
2. Переконати цих громадян, що саме вони – «народ», а всі ці моральні норми, об’єктивні порядки, духовні цінності, юридичні закони – це «опіум для народу», химери, придумані ворогами, щоб цей «народ» гнобити.

В кожній нормальній людині живе троглодит. В кожному мужчині – «альфа-самець». Це – результат сотень мільйонів років еволюції.

В часи становлення біологічного виду Homo sapiens «альфа-самці» бродили по саванах зі своїми кланами, пильнуючи свої ареали. Коли один «альфа-самець» зустрічав іншого – він його, як правило, убивав, іноді «опускав» до рівня рядового члена свого клану.

Самкам останнього не залишалося нічого іншого, як визнати славу переможця. Завдяки цьому в популяції закріплювались гени здорових і сильних репродуцентів та витіснялися гени всіх немічних.

Більше «альфа-самця» нічого не цікавило – ні які-небудь моральні закони, ані зоряне небо над головою...

З часом людина навчилася використовувати свою гіганську голову більш ефективно й стала створювати все більш досконалі соціальні системи. Кожен новий крок в системному вдосконаленні – це радикальне зростання можливостей людини, отже, якості і цінності її життя.

Тому кожен вихід на новий рівень системної досконалості – це якісь нові табу на загальноприйняті раніше практики.

Скажімо, при появі племен з’явилося табу на вбивство одноплемінників, при появі цивілізацій – на вбивство співгромадян.

Поява спільнот нового типу логічно провокує конфлікт зі старим світом, адже не всі ті, хто здатен, скажімо, утриматися від вбивства свого родича, може так само утриматися від вбивства сусіда.

Відповідно, досконаліші спільноти усталювались паралельно масовому винищенню примітивніших особин. Адже для того, щоб досконаліший організм отримав свою нішу під сонцем, він повинен витіснити з неї організми примітивніші. Це – основний закон еволюції, а еволюція – це основний закон життя.

Витіснення примітивніших організмів – це, насамперед, позбавлення їх можливостей репродукуватися. З точки зору репродукції досконалі істоти виразно програють примітивним: короп, скажімо, щороку кладе сотні тисяч ікринок, жаба – тисячі, черепахи – десятки яєць, птахи відкладають по одному.

Тварини щороку народжують по кілька дитинчат, людина – по одному на кілька років.

Те саме чинне й для людського роду: серед людей найвищим рівнем природньої плодючості володіють, за інших однакових умов, найбільш примітивні прошарки суспільства. В Древньому Римі їх називали «пролетаріями» (від лат. proles – «потомство», отже: proletarius – ні до чого, крім розмноження, нездатні суб’єкти; нікчеми).

В силу цього, безконтрольне розмноження громадян будь-якої спільноти, навіть найбільш досконалої, завжди веде до генерального зниження рівня генетичної досконалості цих громадян, деградації соціальної моделі, занепаду й колапсу.

Звідси виникає фундаментальний конфлікт між розвитком людського суспільства, еволюцією людини, з одного боку, та інтересами конкретних людей, з яких будуються всі суспільства та через яких реалізується згадана еволюція.

Розв’язком цього конфлікту є циклічність соціального розвитку: фази, епохи, ери, великі війни, епідемії та неврожаї; постійне народження нових етносів і культур та вимирання старих.

Європейська цивілізація, як і всяка інша, розвивалася паралельно скороченню поголів’я генетичних троглодитів. Однак всяка цивілізація рано чи пізно приходить до свого піку, коли об’єктивний ідеал розвитку звільняє місце суб’єктивному інтересу окремих людей до виживання.

Чим нижчого рівня людина – тим більше для неї важать її фізіологічні потреби та менше – які-небудь духовні ідеали. У XVIII ст. гуманісти проголосили всіх людей рівними, а людське життя – вищим за всякі ідеї.

Генетичні нащадки троглодитів цим скористалися сповна...

Епоха гуманізму в історії сучасного людства була проголошена Декларацією незалежності США. З цього моменту життя кожної конкретної людини було юридично закріплене як самодостатня й найвища цінність, а сама ця людина – як суб’єкт вроджених і невідчужуваних прав.

При такій прекраснодушній теорії, реальна модель американського суспільства була цілком природньою та раціональною.

Американці називали свій лад «демократією» й брали приклад з Древньої Греції та Риму. В Древній Греції «демократією» називали таку форму влади, при якій політичні права більш-менш рівномірно розподілялися серед усіх кваліфікованих громадян. До числа кваліфікованих громадян не входили раби, жінки, вільні люди негрецького походження, а також всякого роду ізгої та вільновідпущені.

Всі політичні питання вирішувалися в акрополі, обговорення таких питань в приватних оселях вважалося змовою проти держави й каралося смертю.

Якщо людина, що не могла сказати в політиці нічого розумного, навіть маючи всі права грецького громадянина, з’являлася в акрополі, її негайно піднімали на кпини, тому обивателі, як правило, туди не ходили. Таких грецьких громадян, що «не цікавилися політикою», називали «ідіотами».

Отже, в Древній Греції, в класичних демократичних суспільствах, державні справи вершили десь біля 5-10% найбільш кваліфікованих до цієї справи громадян, що приблизно співпадає з природнім відсотком людей, які в політиці що-небудь петрють.

В США в ХІХ ст. відносне число політично кваліфікованих громадян було не набагато вищим. Право голосувати мали лише білі мужчини, в багатьох випадках – з певним майновим доходом і навіть певного віросповідання.

Необхідно зауважити, що і Древня Греція, і США – це класичні для нашої цивілізації країни, а класичні вони лише тому, що їхні моделі є синонімами позитивної динаміки та загальновизнаного успіху.

Американські жінки отримали право голосу лише в 1923 році, під впливом ідей Жовтневої революції в Росії. Саме Жовтнева революція в Росії розширила поняття «повноправний громадянин» на всіх без винятку представників біологічного виду Homo sapiens.

Суспільна модель, в якій право вирішувати політичні питання мають всі громадяни, незалежно від статі, інтелекту, соціального стану чи навіть суспільної корисності, в Древній Греції називалася «охлократією».

«Охлократія» – це «вироджена», деградована форма влади.

Основою досконалої суспільної моделі є платонівська формула «Кожному – своє», тобто – права й свободи кожного мусять бути конгруентними його здібностям і суспільному внеску, що відображає об’єктивні закони раціональності та забезпечує природню еволюцію людини.

«Вироджена» модель вирішує згаданий вище фундаментальний конфлікт на користь людини конкретної, ставить людину вище суспільства і навіть вище Всесвіту в цілому.

У «виродженій» моделі еволюція замінюється виродженням, розвиток – деградацією, великі ідеї – найпримітивнішими потягами. Все, на чому будувалася цивілізація, перетворюється на свою протилежність: «Соромно бути бідним і незнатним в суспільстві, що йде праведним шляхом. Соромно бути багатим і знатним в суспільстві, що йде неправедним шляхом.» (Конфуцій)

Виходячи з об’єктивної циклічності розвитку людських спільнот, досконалі моделі – «аристократія» і «демократія» – це початкові фази розвитку, тоді як «тиранія» та «охлократія» – це завершальні фази занепаду.

В цьому сенсі й тиранія, тобто засилля одноосібного «альфа-самця», й охлократія, тобто – засилля «альфа-самця» колективного маштабу – це об’єктивні періоди передсмертної агонії колишніх цивілізацій, щось типу маразму. Вибір якоїсь з цих моделей визначається суто етнічною специфікою...

Усунення фактору матеріального доходу саме по собі не є фатальним: зрештою, можна жити і в егалітарній спільноті, реалізуючи свої таланти в улюбленій галузі. Проблема, однак, в тому, що той, хто править, нав’язує суспільству, насамперед, свої правила гри.

Правила гри «пролетарія», за визначенням, не можуть виходити з якихось особистих переваг чи унікальних талантів, а лише з безумовної «рівності», «толерантності» та «інклюзивності».

Генетичний «пролетарій» не заморочується, скажімо, гризінням граніту наук чи лупанням скелі відсталості, не тратить себе на подвиги чи звершення, він просто механічно копіює, як мавпа, дії відомих людей і вимагає за свої труди тих самих відзнак.

В докторській дисертації Мартіна Лютера Кінга, наприклад, 40% матеріалу – прямий і безпардонний плагіат, решта – сентенції вельми сумнівної наукової вартості.

Однак, в силу того, що мільйони його прихильників значення слова «плагіат» не спроможні зрозуміти в принципі, але за свого ідола готові спалити й розграбувати все, що завгодно, за М. Л. Кінгом звання доктора не лише закріпили, але й постійно на ньому наголошують.

Якщо це – рівень найвеличнішого з усіх великих, то що можна говорити про простих смертних? Які до них можуть бути претензії???

90% докторів економіки в США – не американського походження. 90% докторів економіки в сучасній Україні в економіці розбираються приблизно так само, як орангутанги в проблемах квантової спорідненості. В США українські доктори економічних наук працюють переважно помічниками будівельників та прибиральниками...

Оскільки «пролетаріат» – найбільш чисельна і найменш здібна за своїми вродженими якостями категорія населення – не може правити інакше, ніж прямим насильством маси над меншістю, то єдиною формою влади при охлократії може бути лише диктатура цього пролетаріату.

Диктатура пролетаріату, за В. Лєніним, реалізується через ради народних депутатів. Адже саме через рівноправне представництво найбільш чисельні прошарки населення можуть порівняно легально нав’язувати свою волю всякого роду «несвідомим».

Несвідомим того, в якому суспільстві вони живуть, і хто в цьому суспільстві господар...

Лад в сучасних країнах «цивілізованого» Заходу прийнято політкоректно називати «ринковою демократією». З інформаційної точки зору це те саме, що кликати шестидесятирічну бабусю «дівчиною».

В масовій свідомості це проходить, тому що масам, за великим рахунком, глибоко все одно і як їхній лад називається, і що бабуся про себе думає. Маси голосують за гречку, за «репарації», «юлину тисячу», субсидії, пільги, лібералізацію, за «свого хлопця», підвищення зарплат та скорочення робочого часу. Це – їхні природні й усім відомі прагнення, нічого дивного в цьому немає.

Дивним є лише, чому цей лад називають «демократією»???

Якщо проаналізувати теоретичну сумісність платонізму та марксизму, то вийде, що демократія – це форма правління, яка найбільше відповідає соціально-економічній формації капіталізму, а охлократія – це суто комуністична диктатура пролетаріату.

Про комунізм Маркс написав лише, що їжі і питва там вистачить усім і буде «від кожного за його здібностями, кожному – за його потребами».

Лєнін конкретизував: «Комунізм – це радянська влада плюс електрифікація всієї країни».

Якщо під словом «електрифікація» розуміти певний рівень технологічного розвитку, при якому більшість населення буде зайнята не важкою ручною працею, а всякого роду офісними обов’язками, інформаційними послугами, стрімінгами й торгівлею на біржах, то можна твердо сказати, що станом на початок ХХІ ст. і соціальна, й економічна база комунізму реалізовані, щонайменше, в усіх «цивілізованих» країнах світу.

Адже в усіх «цивілізованих» країнах світу сьогодні є і матеріальне забезпечення, і гарантоване виживання, і технологічний розвиток, і «толерантність» та «інклюзивність». А головне – там все керується волею мас, якщо не через ради і соцмережі, то майданами.

Це доконаний об’єктивний факт, однак для більшості людей в сучасному світі усвідомлення того, що комунізм переміг в світовому масштабі ще в 1945 році, є або поза межами можливого, або таким, що спричиняє когнітивний дисонанс.

Для нащадків американських квакерів і «бебібумерів» – це констатація того, що все за що вони боролись – пішло прахом, а сучасна буфонада їхньої цивілізації – всього лише меланхолійна прелюдія до огидного кінця.

Що базова і незворотня тенденція сучасного світу – вже не технологічний розвиток, а генетична деградація.

Для мешканців колишнього СРСР та країн «соціалістичної орієнтації», які, незважаючи на всі «ринкові рехворми», в душі своїй зберігають фундаментальну привабливість можливості жити за чужий рахунок, розуміння того, що їхній зірковий час, їхня мрія всіх мрій – це той світ, в якому вони живуть сьогодні, а далі буде лише гірше – щось подібне до розчарування закоханого нареченого, якому раптом повідомили про число актуальних коханців його «судженої».

Адже цілі покоління «прогресивного людства» виросли на геніальних творах наукових фантастів, в яких прекрасне майбутнє наповнене прекрасними й благородними людьми, і при цьому всі в своїй красі та благородстві рівні й усім забезпечені.

Парадокс полягає в тому, що той рай, про який писали найвидатніші мислителі минулих віків, обов’язково настане, і буде той прекрасний світ наповнений прекрасними людьми.

От тільки до тих, що живуть сьогодні, цей світ матиме дуже малий стосунок. Адже вони, в масі своїй, на нього ні не заслуговують, ані до нього не надаються.

Наукові фантасти описували соціальний оптимум майбутнього, основою якого був би досягнутий рівень наук і технологій.

Питання здатності конкретної людини ефективно освоїти цей рівень наук і технологій, цілком згідно безальтернативних на той час засад гуманізму, вважалося вирішуваним автоматично: вважалося, що кожна людина володіє потенційно безмежним інтелектом, стримуваним лише соціальними умовами та матеріальними проблемами.

Сьогодні наука вже знає, що це не так.

За останні кілька століть людство здійснило цілу послідовність гігантських кроків по шляху наукового й технічного прогресу. Відповідно змінився й соціальний оптимум: сьогодні технічно цілком можливо побудувати те, про що фантасти могли лише мріяти.

Однак на шляху до всесвітньої гармонії стоять легіони генетичних нащадків «альфа-самців», що неспроможні використовувати досягнення людства за їхнім прямим призначенням, і при цьому вельми зацікавлені в тому, щоби й інші не могли цього зробити.

І людство буде занурюватися в катастрофи все глибше й глибше, аж до того часу, доки безмежна свобода Homo sapiens не урівноважиться його безмежною відповідальністю...

Прекрасний світ – це нова ера людства. А нова ера завжди настає лише після великої катастрофи, в якій гине ера стара, з усіма її химерами і паразитичними наростами, і люди з якісно новим мисленням переходять з категорії «виродків» в категорію домінучого виду.

Все, що потрібне для цього нового мислення: зрозуміти, що таке Всесвіт, і що таке людина в ньому.

А решті й так все одно, що буде після їхньої смерті...