Замість нового IPhone купив «Жигуль» для ЗСУ: 13-річний вівчар зробив для себе вибір

Старше покоління частенько бурчить: нинішній молоді потрібні лише розваги та телефон з планшетом. Заперечуємо! І розповідаємо історію 13-річного Максима з Вінничини, який самостійно вирощує овець, продає їх і за отримані від продажу гроші допомагає ЗСУ. «Коротко Про» поспілкувалася з юним фермером, дізналася про його "господарство", ціну на «Жигулі» для ЗСУ та заповітні хлопчачі мрії.

400 доларів за народну «копійку»

Уроки у школі, яку відвідує восьмикласник Максим Кашпрук, розпочинаються в другу зміну о 12:00. Та хлопчина прокидається дуже рано, адже має чимало роботи перед навчанням.

- Треба поприбирати за вівцями, приготувати для них їжу, нагодувати та напоїти, - розповідає «Коротко Про» Максим Кашпрук. – А ще я обов’язково перевіряю нещодавно народжених ягнят, а також тих овець, які готуються окотитися. За погоди випускаю тварин у сад: там територія обгороджена електропастухом, тому вівці не втечуть. Роботи вистачає!

Господарство в Максима велике: хлопчина має 44 вівці. Було ще більше, але частину вже продав, заробив кілька сотень «зелених». І вирішив придбати не новенький IPhonе, а старенький «Жигуль» за 400 доларів США. Обрати машину допомогли батьки.

ВАЗ 2101, або, як жартома кажуть в народі, «копійка», вже стояв біля садиби Кашпруків, як одного дня Максим побачив у фейсбуці оголошення волонтерів про збір автомобілів для військових. Виявляється, старі автівки, які ще на ходу, умільці перетворюють на баггі (швидкісні, всюдихідні, полегшені машини. – Авт), які на фронті використовують, наприклад, для евакуації поранених. Без дверей та даху, з мінімальним функціоналом, такий всюдихід якщо і застрягне в болоті чи у піску, то двоє бійців легко і швидко зможуть виштовхати його на тверде покриття. З позашляховиком такий фокус не пройде.

- І я вирішив, що моя машина військовим знадобиться більше, ніж мені, - каже Максим. – Розказав татові про свій задум. Він здивувався, але підтримав мене, подзвонив тим волонтерам. Мама вже пізніше дізналася, теж здивувалася.

Таїсія Кашпрук стоїть поряд, щасливо усміхається і гордо підтверджує слова сина. Каже, була здивована, що це рішення одноосібно прийняв сам Максим, ніхто його не примушував, та й попередньо розмов таких не було. Хоча родина активно допомагає військовим з перших днів війни.

- Максим у нас такий змалечку: не по літах самостійний, - розповідає Таїсія Кашпрук. – Слідкує за новинами з фронту, вірить у нашу перемогу. І вирішив ось так самостійно допомогти нашим військовим.

Волонтери приїхали до родини Кашпруків, подякували та забрали автівку. Щоправда, наостанок Максим ще трохи проїхався нею ж по рідному селу. Виявляється, хлопець вміє кермувати навіть трактором.

- Тато навчив, - скромно пояснює.

Змалечку привчали до роботи

Після того як автівка поїхала на фронт, хлопець отримав подяку від оперативного командування «Південь» та сувенірний шеврон. Для Максима це ще й мотивація: ще з більшим завзяттям він продовжує вирощувати овець. Має ціль: планує купити ще одну машину, тому знову збирає гроші.

Спілкуючись з Максимом, на якусь мить забуваєш, що це підліток: розумна мова, виважені й без поспіху думки, відчувається неабиякий досвід.

- Мрію стати військовим, як виросту, а поки допомагаю ЗСУ чим можу, - каже Максим.

Батьки хлопця посміхаються, підтримують його, хоча і стверджують, що синові фермерство до душі.

- Ще змалечку Максим не боявся тварин, годував їх з рук, адже в нас завжди було господарство, - розповідає Таїсія Кашпрук. – Дуже любить займатися господарством. При цьому і про уроки не забуває, старається. Звісно, як і всі підлітки, інколи і в телефоні любить посидіти (сміється. – Авт.), може й побешкетувати: дитина все ж. Але я в ньому впевнена. Бачу, як він відповідально ставиться до всього, за що береться. Допомагає і татові, і мені, любить бавитися зі своєю молодшою сестричкою Марічкою

- Як вам вдалося виховати сина таким працьовитим хлопчиком? – запитуємо.

- Таємниці немає: ми з татом завжди привчали сина до роботи, але не тиском, а зацікавленістю, - пригадує жінка. – От чоловік щось майструє, і Максимові цікаво. Чоловік його не відганяв, не казав «заважаєш!», а навпаки, просив подати ту ж викрутку чи ще щось, пояснював, чому тут треба зробити так, а не інакше.

А коли Максим був у 5-му класі, дідусь подарував йому кролика. Тоді внук вирішив розводити цих тварин. Спочатку справа йшла досить успішно: кролики розмножувалися, хлопчик продавав їх на м'ясо. Та, як відомо, ці тварини часто хворіють та помирають. Максимові вухастики також постраждали від кролячого мору. Тоді хлопчина продав решту здорових тварин разом з клітками.

- Вирішив, що треба закінчувати з кролями, а натомість купив дві вівці та одного баранчика, - каже хлопець.

Це і був початок його "господарства". Звісно, доглядати за майже пів сотнею овець важко. Не кожному дорослому до снаги така робота. Перш за все, важко та малоприємно прибирати за вівцями. А ще баранчики їдять тричі на день. І на цей режим потрібно зважати. Тому доки Максим навчається, овець годує та напуває дідусь, який живе неподалік. А вже повертаючись з уроків додому, хлопчина залишає на порозі хати ранець з підручниками та зошитами і йде навідати своє «господарство».