«Військові навчання НАТО — репетиція третьої світової»: як російська пропаганда реагує на Steadfast Defender 2024

22 січня 2024 року держави-члени НАТО та країна-кандидатка Швеція розпочали найбільші за останні десятиліття навчання Steadfast Defender 2024 («Непохитний захисник»), до яких залучені 90 тисяч військовослужбовців, повідомив головнокомандувач Альянсу генерал Кріс Каволі. Очікується, що тренування триватимуть до кінця травня. Військові навчання включатимуть «симуляцію сценарію конфлікту, що розвивається, із майже рівним супротивником», — сказав Каволі. Мета навчань — відпрацювати виконання оборонних планів, в яких детально описано, як НАТО відповість на атаку Росії. Прикметно, що Альянс у своєму повідомленні не згадує Росію, втім його ключовий стратегічний документ визначає Москву як найбільш значну та пряму загрозу для держав-членів. Планується, що участь візьмуть понад 50 різного роду кораблів, від авіаносців до есмінців; понад 80 винищувачів, вертольотів і безпілотників; не менше 1100 бойових машин, зокрема 133 танки та 533 БМП. «Steadfast Defender 2024 продемонструє здатність НАТО швидко розгортати сили з Північної Америки та інших частин альянсу для зміцнення оборони Європи», — повідомили в НАТО. Під час другої частини навчань Steadfast Defender основна увага буде зосереджена на розгортанні сил швидкого реагування НАТО в Польщі. Останні подібного штибу навчання НАТО були проведені у 1988 році, тоді в них взяли участь понад 125 тисяч солдатів.

У цьому матеріалі розбираємося, чому тема навчань НАТО так тригерить пропагандистів і до чого призвели «учєнія» російських військ у 2008, 2014 та 2022 роках.

Чому НАТО так непокоїть Росію

Тема НАТО — одна з ключових, довкола якої російська пропаганда вибудовує систему фейків, маніпуляцій і дезінформаційних повідомлень. З моменту розпаду СРСР членами Альянсу стали одинадцять східноєвропейських держав і три колишні радянські республіки. Росію дуже непокоїло розширення НАТО. Проте Путін, виконуючи обов’язки президента у 2000 році, і сам не виключав членство Росії в Альянсі. Та з часом пропаганда, услід за російським керівництвом, стала змальовувати НАТО як підступного ворога, який усе ближче підкрадається до російських кордонів. Особливо помітним токсичний дискурс став після Євромайдану — моменту, коли Україна остаточно вийшла з російської орбіти й обрала євроатлантичний курс. Пропагандисти часто зображують НАТО як агресивну й загарбницьку організацію, яка своїми регулярними військовими навчаннями провокує Росію й намагається втягнути у війну; її учасники тільки розпалюють глобальні конфлікти та дестабілізують ситуацію в регіонах, а не несуть мир (мовляв, згадаймо операцію «Союзна сила» або бомбардування Югославії силами НАТО). А з 1990-х політикою розширення на схід Альянс нібито постійно намагався спровокувати Росію. Пропагандисти полюбляють апелювати до того, що Михайло Горбачов дістав запевнення, що НАТО не розширюватиметься далі на схід після возз’єднання Німеччини в 1990 році. Втім, «запевнення» не були закріплені в жодному документі, і якщо й були надані, то відбувалося це ще до падіння Берлінського муру, тобто це радше стосувалося Східної Німеччини, а не території на схід від Федеративної Республіки Німеччини (Західна Німеччина була в НАТО з 1955 року). Крім цього, основоположний акт Росія — НАТО від 1997 року не забороняє розміщення постійних баз НАТО у Східній Європі.

Намагаючись виправдати війну, Росія просувала тезу, що прагнення України вступити до НАТО є прямою загрозою безпеці Росії. Втім, візьмімо приклад Фінляндії, колись нейтральної держави, яка у квітні 2023 року долучилася до альянсу. Відтак Росія межує з НАТО на всьому західному кордоні (крім України та маріонеткової Білорусі), і Альянс контролює переважну більшість узбережжя Балтійського моря. Якщо бажання України вступити до НАТО нібито змусило Росію завдати превентивного удару у вигляді вторгнення (спочатку у 2014, тоді у 2022 році), то реальне приєднання сусідньої Фінляндії викликалокуди слабшу реакцію.

Читайте також: Як російська пропаганда маніпулює темою НАТО й Вільнюського саміту

Як Альянс здійснював «репетицію п’ятої статті»

Військові навчання НАТО спрямовані на посилення спроможності колективної оборони альянсу та покращення координації між державами-членами. Частота та масштаби цих вишколів можуть бути різними, починаючи від невеликих тренувань і закінчуючи великомасштабними багатонаціональними навчаннями. У них можуть брати участь сухопутні війська, військово-морські флоти, авіація та підрозділи спеціальних операцій. Однією з характерних рис військових навчань Альянсу є активне залучення сил кількох держав-членів. Окрім військових цілей, військові навчання НАТО мають також політичне значення, демонструючи солідарність між державами-членами та відданість НАТО ідеї колективної оборони.

Регулярні навчання НАТО та підрозділів армії США на східному фланзі НАТО почалися у 2010 році як реакція на вторгнення Росії до Грузії двома роками раніше. Щорічні тренування Saber Strike у країнах Балтії спершу зосереджувалися на підготовці солдат із цих країн, а за декілька років трансформувалися в колективну оборону східного флангу; у 2018 році у програмі взяло участь 18 тисяч військовиків із 19 країн. Згодом програма стала дворічною, тож у 2019 році навчання не проводилися, а у 2020 та 2021 роках їм завадила пандемія. У 2022 році вони почалися лише через чотири дні після того, як Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, і включала 13 тисяч військових із 13 країн.

Якщо до 2014 року навчання НАТО були в основному зосереджені на посиленні можливостей врегулювання кризових ситуацій, то лише після анексії Росією Криму їхній фокус поступово перейшов на колективну оборону. Тоді Альянс створив «передові сили», відомі як Об’єднана оперативна група дуже високої готовності (Very High Readiness Joint Task Force), що налічувала 5 тисяч солдатів. Однак перші великі навчання Об’єднаної оперативної групи дуже високої готовності за сценарієм колективної оборони відбулися лише восени 2018 року в Норвегії. У Trident Juncture 2018 було задіяно близько 50 тисяч військових.

У 2020 році відбулися перші за останні кілька десятиліть навчання США на території Європи — Defender-Europe. Втім, через пандемію маневри (розгортання бронетанкової дивізії) були обмеженими. У 2021 році карантин також змусив провести доволі обмежену оборонну операцію в Чорноморському регіоні та на Балканах. Defender-Europe 21 координувалися з великими навчаннями НАТО Steadfast Defender 21, основною метою яких було забезпечити розгортання американських сил у Румунії за допомогою Об’єднаної оперативної групи дуже високої готовності. Наступного року ці навчання повернулися до Центральної та Східної Європи.

2023 рік відзначився інтенсивністю міжнародних військових навчань країн північно-східного флангу НАТО, а також координації між цими навчаннями. Це стало кульмінацією процесу, який розпочався після 2014 року, коли країни-члени НАТО почали радше концентруватися на колективній обороні, аніж на тренуваннях окремих видів військ.

Читайте також:«Слабке, безумне та цинічне» НАТО: суперечливий образ головного антагоніста російської пропаганди

Реакція агітпропу на активізацію навчань на східному фланзі НАТО

Північноатлантичний альянс узяв курс на «остаточне та безповоротне повернення до схем холодної війни», заявили в російському МЗС: «Характерно, що підготовка навчань проходить у штучно розігрітій обстановці військового психозу». Це — «провокаційний курс Брюсселя», як зазначалося в одному із пропагандистських ресурсів: «НАТО не просто “грає на нервах”, а справді відкрито готується до війни з Росією». Бачимо типову тактикувіддзеркалення. Пропагандисти висувають щодо України, США, ЄС, «колективного Заходу» такі ж звинувачення, які ті висувають до Росії. При цьому російський агітпроп використовує як реальні, так і вигадані приводи для обвинувачення.

Білоруські маніпулятори називають Steadfast Defender 2024 «підготовкою до третьої світової війни». Також пропагандисти називають НАТО «рудиментом» холодної війни та звинувачують цей «пережиток» у тому, що він буцімто хоче повернути гонку озброєнь, притаманну тій епосі. Але попри масштаби й інтенсивність військових навчань НАТО, вони все ще невеликі у порівнянні з подібними навчаннями часів холодної війни, якщо порівнювати, зокрема, зі щорічною кампанією Reforger, Return of Forces to Germany (1969–1993 років), що мала на меті підтвердити потенціал НАТО у разі початку війни з країнами Варшавського договору та швидко розгорнути значні сили в Західній Німеччині.

Кремль намагається представити Steadfast Defender 2024 як провокацію з боку НАТО, водночас забуваючи, що саме Росія порушила безпековий консенсус і принцип непорушності кордонів у Європі, які склалися після Другої світової війни, та створення ООН, підриваючи будь-які гарантії миру. Маючи під боком агресора, Альянс змушений слідувати латинському принципу Si vis pacem, para bellum (хочеш миру — готуйся до війни).

Читайте також: У світі зараз 183 регіональні та місцеві конфлікти: як російський агітпроп маніпулював питаннями ескалації у 2023 році

 «Осині гнізда НАТО» в Україні

Кремль систематично намагався посилювати антинатівську істерію не тільки серед пересічних росіян, а й переносив власні страхи перед «загрозами НАТО» на сусідні країни. Наприклад, у 2006 в Криму мали відбуватися міжнародні навчання «Sea Breeze». Але проросійські громадські активісти та місцева кримська «опозиція» у вигляді проросійських сил — Партії Регіонів і комуністів — за підтримки керівництва Росії організували тематичні протести у Феодосії, у яких взяло участь від кількох сотень до 2,5 тисячі осіб. Як наслідок, заплановані міжнародні навчання були зірвані, а військово-транспортний корабель «Advantage», який доставив до порту Феодосії необхідні матеріали для реновації тренувальної бази Старокримського полігону ВМС України, так і не був розвантажений. Агітпроп описав ці події як «антинатівські протести по всій Україні». Пропагандистські видання запевняли, що кораблі НАТО привезли до Феодосії таємниче американське озброєння, отруйні речовини й вибухівку, хоча насправді, як повідомили в посольстві США, це була фарба, акумулятори та легке озброєння, яке використовують під час навчань. На півострів приїхали депутати російської Держдуми та закликали Москву знехтувати кордонами України й «повернути» Крим до складу Росії відповідно до Кючук-Кайнарджийського договору від 1774 року. У тому ж 2006-му Верховна Рада Автономної Республіки Крим оголосила півострів «територією без НАТО», втім постанова була юридично нікчемною.

Істерія агітпропу щодо ефемерних «баз НАТО» в Україні не вщухала. На початку 2008 року, після того, як Україна подала заявку на приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО на Бухарестському саміті альянсу (врешті ПДЧ Україна так і не отримала), тодішньому президенту Ющенкові довелося запевняти росіян, що жодних баз на території України не буде: «Якщо російська сторона турбується про військові бази, то Україна ніколи не піде на це». Незадовго до цього Путін назвав вступ України до НАТО її внутрішньою справою, але закликав Київ задуматися про наслідки, оскільки після можливого розміщення баз Росія змушена була б націлити на них свої ракетно-ядерні сили.

За версією пропаганди, всупереч «волі українців», на території України все ж з’явилося щонайменше дев’ять «осиних гнізд» НАТО. Водночас маніпулятори застерігають, що «під строге визначення “військова база” не підходить жоден іноземний військовий контингент, тому що іноземні війська “розмазані” Україною, як масло по бутерброду». Яворів, Очаків, порт Південний — буцімто три «явні» бази НАТО в Україні, але, за їхньою версією, є й «приховані» у Миколаївській, Херсонській, Рівненській, Чернігівській, Донецькій, Сумській областях, на острові Зміїний. Також одну базу нібито будували в Сіверськодонецьку на Луганщині у 2021 році. Іншими словами, пропагандисти перерахували деякі великі полігони, де відбувався вишкіл військових, і безпідставно назвали їх «базами НАТО». Така пропаганда має на меті викликати недовіру до влади — мовляв, та не інформує людей, дозволяє використовувати територію України для тренувань чужих військ, а це суперечить 17 статті Конституції України. Тези про секретні військові бази узгоджуються з більш загальними теоріями змови, приваблюючи людей, які схильні вірити в приховані наміри та таємні операції, які проводять впливові організації, «тіньовий уряд» чи рептилоїди. Розвінчати подібні вкиди набагато складніше, аніж поширити їх — для спростування потрібно було би, наприклад, привести журналістів, які б висвітлили відсутність на певному українському полігоні «натовських найманців» із їхнім секретним озброєнням. Але оскільки військові об’єкти є режимними, то подібна публічність просто неможлива.

Читайте також: Застаріла, неякісна та ненадійна: як російська пропаганда знецінює західну зброю, яка служить Україні

 «Учєнія» як підготовка до вторгнення

В історії НАТО не було жодного випадку, коли військові навчання закінчилися б збройною агресією проти якоїсь держави, чого не можна сказати про Росію — її «тренування» стають приводом для подальших військових дій.

У липні 2008 року, напередодні російсько-грузинської війни, Росія проводила масштабні військові навчання на Північному Кавказі, які передбачали значні переміщення військ — 8000 військових та 700 одиниць техніки. У цих маневрах брала участь російська 58-ма загальновійськова армія, саме той підрозділ, який пізніше зіграв ключову роль у вторгненні в Грузію. Після цих «навчань» напруга загострилася, що в результаті призвело до окупації Південної Осетії та Абхазії.

Згадаймо 2014 рік — військове вторгнення Росії в Україну, зокрема анексія Криму, відбулося після позачергових масштабних військових навчань. За декілька днів після втечі Януковича, 26 лютого 2014 року Путін за тривогою раптово підняв війська Західного військового округу, що межує з Україною. Після того близько тижня тривали навчання, спрямовані «на перевірку боєготовності». У березні того ж року збройні сили Росії проводили «інтенсивні польові навчання» на полігонах Ростовської, Білгородської, Тамбовської та Курської областей. Три з чотирьох згаданих областей межують з Україною. У квітні 2014 року Росія продовжила «маневри», до яких залучено батальйонні тактичні групи загальновійськових з’єднань Південного і Західного військових округів Росії, а поблизу державного кордону з Україною відпрацьовувала дії бойова авіація.

Отже, «учєнія» були одним з етапів підготовки до повномасштабного вторгнення. До того ж Москва використала територію іншої держави, щоб розпочати велику війну проти України, водночас її пропаганда звинувачувала Захід у використанні території України для ведення «проксі»-війни (війни руками інших). Напередодні великої війни у Білорусі були розміщені десятки тисяч російських військових, частина з яких брала участь у війні на українській території, а також Росія використовувала територію Білорусі для здійснення ракетних та авіаційних ударів.

Перед початком повномасштабного вторгнення в Україну Росія, прикриваючись «навчаннями» «Союзна рішучість-2022» перекинула свої війська у Білорусь. Тоді ж були оголошені маневри, якими Росія перекривала Україні Чорне й Азовські моря, куди були стягнуті великі десантні кораблі. Офіційно було заявлено, що чисельність залучених військових не перевищувала 9 тисяч осіб. Втім, за словами Генсека НАТО Єнса Столтенберга, Альянс зафіксував значне переміщення російських військових сил до Білорусі, що було «найбільшим російським розміщенням там із часів холодної війни», — йшлося про 30 тисяч боєздатних військових, сили спеціальних операцій, системи протиповітряної оборони С-400, бойові реактивні літаки, зокрема Су-35, та ракетні системи подвійного призначення «Іскандер». І хоча «учєнія» офіційно закінчилися, Москва та Мінськ продовжували «перевірку сил реагування» аж до 24 лютого 2022 року. Згодом російські військові, яких Сили оборони України взяли в полон, масово запевняли, що їхали на «учєнія» і зовсім не знали, що їдуть на війну.

Військові навчання є звичайною практикою для багатьох країн і служать законним навчальним і оборонним цілям. Проте в певних випадках масштаб, час і контекст російських «навчань» лише вкотре підкреслюють загарбницькі дії Кремля, який використовував їх як привід для нападу на суверенні держави.

Путінське окозамилювання

У грудні 2023 року Путін сказав, що Росія «цілком не має резону» і «зацікавленості» воювати з країнами НАТО. Саме так він зреагував на слова президента США Джо Байдена про те, що в разі поразки України Росія може напасти на одну з країн НАТО.

Аналогічну риторику Кремль озвучував напередодні лютого 2022 року, заперечуючи плани щодо повномасштабного вторгнення в Україну. Зокрема у січні 2022 року глава МЗС Росії Сергій Лавров говорив, що Москва не зацікавлена у війні з Україною: «Якщо це залежить від Російської Федерації, війни не буде. Ми воєн не хочемо», — говорив він. А вже після пояснив, що це був «превентивний» удар.

Путін сприймає Захід як слабкий і прагне демонтувати НАТО, вважають експерти Інституту вивчення війни. Адже попри заяви Путіна про незацікавленість у війні з Альянсом, він звинуватив країни-члени НАТО в тому, що вони «штучно створили конфлікт між Росією і Фінляндією» і нібито втягнули останню в Альянс. За його логікою, останнє розширення НАТО «спричинило» створення Ленінградського військового округу та концентрацію військових частин на північному заході Росії.

Німецький таблоїд Bild із посиланням на джерела європейської розвідки пише, що Росія може спробувати атакувати Європу взимку 2024 або 2025 року, коли у США після виборів тимчасово не буде президента, що унеможливить швидке реагування на гострі безпекові виклики регіону. Найімовірніше, напад може статися на країни чи країну Балтії. Українські дипломати все частіше говорять про те, що Росія шукає способів підвищити ставки та може спробувати «протестувати» п’яту статтю НАТО на практиці. Втім, деякі експерти твердять, що Росія не посміє порушувати кордон НАТО, а лише проводитиме акції у сфері кібербезпеки, громадянського суспільства й економіки. Водночас Україна, Грузія та Молдова та інші країни, які не є членами НАТО, залишатимуться під загрозою.

Очевидно, що конфронтація між НАТО та Росією існує, але саме загарбницька поведінка Росії та невиправдана агресія проти України, а не безпекові навчання Альянсу, підвищують шанси на ескалацію.

Читайте також: Українські військовополонені у російській пропаганді