Пам’яті Дмитра Рубашевського

Президента Володимира Зеленського просять присвоїти звання Героя України білорусу, який з 2016 року воював за українську свободу та віддав за неї своє життя

Про Дмитра Рубашевського усі, хто його знав, зокрема побратими та посестри, говорять як про легендарного, вірного Україні воїна. Він відчайдушно рятував побратимів та нищив ворогів.

Дмитро народився в місті Брест (Білорусь). Приєднався до української боротьби з окупантами ще у 2016 році: воював у складі ДУК “Правий сектор”. Із березня по квітень 2016 року був у лавах батальйону ОУН. Із квітня 2016 по червень 2018 рр. — у складі Першої Окремої штурмової роти Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор". Був командиром другого взводу. Чоловік воював у найгарячіших на той час точках, як-от шахта "Бутівка", Піски, Авдіївка.

На Дмитра покладався і цілковито йому довіряв командир Дмитро Коцюбайло "Да Вінчі", відзначаючи високий професійний рівень та самопожертву "Ганса" у боротьбі проти російського загарбника. За героїзм та відвагу у грудні 2017 року Дмитра нагородили відзнакою "Народний Герой України". Він був двічі поранений, утім, повертався на фронт.

Із червня 2018 по червень 2019 рр. чоловік воював у складі 8-го окремого батальйону Української добровольчої армії, ДШГ "Ведмеді". Під час виконання бойового завдання у 2019 році Дмитро отримав важке поранення, в результаті якого втратив око. Він був командиром диверсійної групи, яка виконувала бойові завдання за лінією розмежування, брала участь у штурмах позицій і диверсійних заходах. Втрата правого ока і пошкодження лівого не завадили "Гансу" виходити і працювати вночі в тилу противника.

Повномасштабне вторгнення Росії Дмитро зустрів у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Будучи простим солдатом, входив до тактичної групи, яка проводила вилазки в тил противника. Саме у складі ротно-тактичної групи "Ганс" із побратимами 2 квітня 2022 року зустрічав ворога на підході до села Ізюмське на Харківщині: Дмитро вистрілив зі “Стугни”, поранив командира тактичної групи російського батальйону, який в результаті таки помер.

На жаль, під час цієї операції обірвалося життя самого “Ганса”.

До слова, другом “Гансом” його стали звати за кепку, яку Дмитро носив у підготовчому таборі на вишколі. Вона була скроєна на німецький зразок.

Дмитро Коцюбайло розповідав, що руками “Ганса” були зроблені всі укріплення, траншеї, окопи на шахті Бутовка, де рота ДУК ПС рік тримала оборону.

- Коли ми тільки зайшли туди, там ніде було сховатися. Дуже швидко облаштовані позиції врятували життя нашим хлопцям. І це все – руки і сили “Ганса”, якому великою мірою наша війна не повинна бути цікавою. Він до неї не має жодного стосунку. Але за два роки "Ганс" тримав оборону на всіх наших позиціях. А скільки він поранених врятував! Тільки на нашій позиції біля промки за рік особисто витяг і надав першу допомогу не менше, ніж десяти бійцям. Причому він пройшов всі можливі медичні курси. І добре розрізняє легке поранення, важке чи середнє. Його оцінкам я довіряю абсолютно, – казав “Да Вінчі” про “Ганса” в інтерв'ю.

- Після обміну я дізналася, що “Ганс” героїчно загинув, поки я була у потойбіччі життя, як і багато хто з моїх побратимів, – говорить про побратима військовослужбовиця, парамедик Юлія Паєвська “Тайра”.

– Мені боляче. Я постійно думаю щось на кшталт: а якби я була поруч, може, мені вдалося би вдруге повернути його до життя?.. Часто згадую, як “Ганс” дуже спокійно, з абсолютно буденною інтонацією питав мене тоді, того далекого травня: “Тайро, ти ж скажеш мені правду? Хоча б одне око ціле? Я буду бачити?” Я пам'ятаю, що після огляду запевнила “Ганса”, що одне око, скоріше за все, буде бачити, і щось таке пожартувала, що він тепер — як Одін, і віддав око в пошуках мудрості (у медиків стрьомні жарти). “Ганс” мені моментально повірив, і так же спокійно відрубився дорогою до госпіталю. Я задіяла всю свою майстерність парамедика і довезла його в гарному стані, обережно поцілувала в розсічений лоб, передала в госпіталь. Дмитро вижив, завдяки нашим лікарям зір на вцілілому оці складав 60%, і “Ганс” повернувся на фронт”, - розповідає вона.

В інтерв'ю 2017 року Дмитро розповідав, що із часу, як він почав воювати за Україну, у Білорусі не був — там йому за це світило ув’язнення. Казав, що має розуміння, що він на цій війні — до кінця. “Моє головне завдання — допомогти українцям повернути державу в її попередні кордони”, — казав воїн.

- Більшість іноземців, хто приїздить на Донбас воювати, ламаються через пів року та їдуть геть. Комусь достатньо тижня-двох. Хтось ламається від того, що занадто багато воює. Інші — коли затягується затишшя. У нашій штурмовій роті були й американці, й британці, й фіни і навіть росіяни. Не хочу заводити сім’ю, це відтягуватиме від війни, — казав Дмитро в інтерв'ю.

Дмитро все ж одружився, оселився з сім’єю у селищі Шкло на Львівщині. У подружжя народилася донечка.

Указом Президента України Дмитро Олегович Рубашевський у червні 2022 року посмертно нагороджений орденом “За мужність" III ступеня. У вересні 2023 року головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний посмертно нагородив "Ганса" "Хрестом хоробрих" .

У петиції, зареєстрованій на сайті Президента України у листопаді 2023 року, воїну Дмитру Рубашевському просять присвоїти звання Герой України та Орден “Золота зірка”. Побратими “Ганса” створили петицію, оскільки в законодавстві не прописаний механізм вручення цієї найвищої державної нагороди іноземцям. Утім, воїни наголошують, що він віддав Україні найцінніше — своє життя, незважаючи на громадянство. Петиція набрала необхідну кількість голосів і перебуває на розгляді.