Росія провокує нестабільність по всьому світу

У світі продовжує наростати хвиля загострень і конфліктів, прямо чи опосередковано пов’язаних з широкомасштабною агресією Росії проти України та викликаним нею розпадом системи міжнародної безпеки.

Не останню роль у цьому процесі відіграють багаторічні зв’язки Москви з низкою радикальних терористичних угруповань і авторитарних режимів та бажання Кремля відволікти увагу світу від своїх протизаконних дій шляхом розпалювання старих та ініціювання нових суперечностей і конфліктів. Москва зацікавлена у поставках зброї від своїх теперішніх маргінальних партнерів, в першу чергу Ірану та Північної Кореї, не зупиняється і перед розвитком військово-технічного співробітництва з цими країнами, які багато років перебувають під жорсткими міжнародними санкціями, у т.ч. передачею сучасних технологій, що може суттєво посилити їх військовий потенціал, як і їхні агресивні апетити.  

Найбільш гарячою залишається ситуація на Близькому Сході.

Як відомо, конфлікт тут був спровокований масштабним терористичним нападом на Ізраїль ХАМАСу – давнього партнера Москви і Тегерану. Для унеможливлення в майбутньому повторення таких дій Тель-Авів продовжує в Секторі Газа проведення військової операції зі знищення цього терористичного угруповання.  

Незважаючи на часткове виведення військ Ізраїлю з Сектору Газа наприкінці минулого і на початку цього року, Тель-Авів не має намірів зупиняти бойові дії в цьому районі.

21 січня Армія оборони Ізраїлю серією авіаударів по об'єктах ХАМАСу розпочала новий великий наступ на західний район Хан-Юніса на півдні Сектору Газа, де переховується багато мирних мешканців. Дії військових здійснюються і в таборі для біженців, оскільки там розташовано декілька об'єктів ХАМАСу.  

Незважаючи на зусилля США, Єгипту і Катару, зайшов у глухий кут процес повернення заручників. ХАМАС вимагає для цього виведення ізраїльських військ з Гази, припинення бойових дій та звільнення великої кількості палестинських в'язнів, що для Ізраїлю є неприйнятним.

Керівництво Тель-Авіву наполягає, що бойові дії проти ХАМАСу будуть продовжуватися доти, доки ця терористична організація не буде повністю знищена, а Сектор Газа демілітаризований, що може зайняти ще багато місяців. Прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу заявив, що і після знищення ХАМАСу Сектор Газа має залишитися під контролем Ізраїлю. Більше того, бажання контролю з боку Тель-Авіву поширюється і на Західний берег річки Йордан. Незважаючи на заклики США і ЄС, в осяжному майбутньому ізраїльське керівництво поки що не погоджується на формування самостійної Палестинської автономії, і перспективи довготривалого стабільного врегулювання у цьому регіоні поки що незрозумілі.  

Що стосується Росії, у цьому конфлікті вона вирішила однозначно підтримати ХАМАС, навіть ціною непоганих у минулому відносин з Ізраїлем.  Більше того, події в Газі виявили і деякі аспекти військової підтримки цього угруповання з боку Москви, які раніше широко не висвітлювалися, зокрема виробництво в Газі за російською ліцензією автоматів Калашнікова і набоїв до них. У Секторі також працювали цілі підприємства з виробництва ракетних установок дальністю до 250 км, мінометів та іншої зброї. З високою долею ймовірності можна припустити, що Москва не просто знала про таку діяльність, а й усіляко їй сприяла.

Арабські країни, у т.ч. Іран, надаючи активну моральну підтримку палестинцям, до прямих військових дій проти Ізраїлю не вдаються. Однак це не стосується їх проксі-армій – радикальних і терористичних угруповань, розташованих в різних країнах регіону, які зберігаються завдяки активній фінансовій та іншій підтримці деяких арабських столиць, перш за все Тегерану.  

Особлива увага у цьому зв’язку прикута до єменських хуситів, які у відповідь на дії Ізраїлю в Секторі Газа вдалися до піратських дій і обстрілів суден в Червоному морі і фактично заблокували його для судноплавства. Серія цілеспрямованих авіаударів по військових об’єктах хуситів силами США та Великої Британії за підтримки Австралії, Бахрейну, Канади та Нідерландів з метою припинення обстрілів поки що бажаного результату не дали. Сподівання американців на вплив Китаю, який безпосередньо зацікавлений у відновленні морського торгівельного шляху через Червоне море, на Тегеран з метою змусити його припинити агресію хуситів в Червоному морі, також поки що не виправдовуються.

Напруженою залишається ситуація навколо Тайваню. Це пов’язано з перемогою на нещодавніх виборах провладного кандидата, керівника Демократичної прогресивної партії Лай Цзіньте, прихильника самостійного розвитку острова, що підриває плани Сі Цзіньпіна на швидке просування у питанні приєднання острова до Китаю.  

На сьогодні ситуація перебуває на стадії голосних політичних заяв. 25 січня  Речник Міноборони КНР полковник У Цянь заявив, що Тайвань є частиною Китаю і ніколи не буде суверенною державою.  За його словами, «незалежність Тайваню» та спроби іноземних сил розколоти Китай ніколи не матимуть успіху. Разом з тим, він підкреслив, що  китайська армія готова «стати залізною стіною на захист національного суверенітету і територіальної цілісності» країни.

Враховуючи життєву важливість для Пекіну збереження і розвитку торгівлі з Заходом, є сподівання, що військового конфлікту між Китаєм і Тайванем вдасться уникнути. Однак сторони готуються до війни. Окрім модернізації свого військового потенціалу, Пекін проводить масові чистки партійного і військового апарату. Тайвань також проводить глобальну модернізацію своїх збройних сил та збільшує ракетний потенціал для протистояння Китаю.

Крім того, Тайбей сподівається на продовження твердої підтримки з боку США, про що нещодавно заявив новообраний Президент Лай Цзіньте. Однак блокування Конгресом США допомогового пакету, який передбачає таку підтримку, а також можлива перемога Дональда Трампа на президентських виборах можуть внести певні корективи і у це питання. Що стосується Трампа, в Пекіні з ентузіазмом сприйняли його неоднозначні слова під час інтерв’ю Fox News, де він у відповідь на запитання журналіста щодо підтримки Тайбею обмежився зауваженням про те, що Тайвань, фактично, забрав у США цілу галузь – виробництво мікро-чіпів.      

Дедалі агресивнішими стають заяви очільника одного з ключових партнерів Росії – Північної Кореї, які він підкріплює демонстраціями своїх військових спроможностей та військовими провокаціями.

На початку січня під час інспекції роботи військових заводів країни Кім Чен Ин назвав Південну Корею найбільш ворожою державою та пригрозив Сеулу, що у разі конфронтації перетворить сусідню країну на попіл. За його словами, він не буде починати війну в односторонньому порядку, але й не має наміру її уникати. Також він заявив, що не бачить сенсу у політиці примирення та об’єднання з Південною Кореєю. При цьому  Кім Чен Ин  висловив задоволення тим, що північно-корейські підприємства «бездоганно виконують план оснащення» військових з'єднань та ракетних частин новітніми озброєннями. Разом з тим, він наголосив на необхідності випускати більше озброєнь та бойової техніки.

Одними войовничими заявами Пхеньян не обмежується. Він вдається і до небезпечних військових провокацій. 5 січня КНДР випустила 200 снарядів у напрямку Південної Кореї, які влучили в морську буферну зону на північ від північної обмежувальної лінії, тобто фактично морського кордону з Південною Кореєю. А нещодавно Північна Корея запустила декілька крилатих ракет у напрямку відкритого моря, які впали у воду між Корейським півостровом та Китаєм.

Напруженими залишаються відносини між Гаяною та Венесуелою у зв’язку з референдумом, проведеним 3 грудня 2023 року останньою щодо анексії багатої на нафту гаянської провінції Ессекібо.

Референдум був організований Президентом Венесуели Ніколасом Мадуро з метою розширення своєї підтримки напередодні виборів, які мають відбутися цього року. Повернення контролю над Ессекібо підтримується переважною більшістю населення, як проурядовими, так і опозиційними силами. При цьому спостерігачі зауважують, що Мадуро в питанні анексії використовує й інструменти, випробувані Росією в Україні, у т.ч. роздачу паспортів жителям провінції.

Венесуела залишається вірним союзником Росії, однією з небагатьох країн, які стабільно підтримують москву при голосуванні резолюцій ГА ООН, пов’язаних із засудженням агресії проти України та анексії українських територій. Варто відзначити і залежність Венесуели від Росії у військовій сфері. Її збройні сили широко використовують російську зброю – від автоматів Калашнікова до літаків СУ і систем ПРО, а російські інструктори здійснюють підготовку збройних сил.

Зараз питання Ессекібо розглядається в Міжнародному суді ООН. Однак деякі оглядачі не виключають в подальшому і конфліктного розвитку ситуації.

Події на Близькому Сході та війна Росії проти України дещо відвернули увагу світу від ще одного неспокійного континенту – Африки, де Росія також відіграє певну деструктивну роль.

Результатами російського впливу стали військові перевороти в окремих державах, з їх переорієнтацією із Заходу на Москву, з демократичного урядування на автократію, із залученням Росії до розграбування корумпованими режимами природних багатств Африки і штучною підтримкою контрольованої нестабільності.

У травні 2021 р. військовий переворот відбувся у Малі, у вересні 2022 р. – в  Буркіна-Фасо. Нові хунти обрали орієнтацію на Москву та стали залежними від присутності бойовиків ПВК «Вагнер». У липні 2023 року цей процес продовжився в Нігері. Приводом для цих перевороті стала активізація джихадистських угруповань, які з 2012 року перетворили Західну Африку в один з найбільш нестабільних регіонів планети.

І це – не всі країни Африки, де протягом останніх років військові дозволили собі зловживання владою. У цьому списку можна згадати і Чад, і Судан, і Габон, хоча природа переворотів там була дещо іншою. Ще в декількох країнах спроби переворотів (Гамбія, Гвінея-Бісау, Сан-Томе і Принсіпі) та змова військових (Сьєрра-Леоне) зазнали невдачі.

Хоча не у всіх країнах очевидним є пряме російське втручання, агресія Росії проти України все ж таки залишається одним з факторів посилення нестабільності на континенті. Як мінімум, вона сприяє зростанню цін, зокрема на продовольство, що призводить до загострення соціальних і політичних суперечностей.