Чому люди витрачають великі гроші на космічні поховання?

Коли 8 січня НАСА вперше за 50 років спробувало повернутися на Місяць, під загрозою опинилося не тільки обладнання та розробки на 108 мільйонів доларів США. Агентство заслужило гнів корінного американського народу навахо, який зажадав зупинити запуск через незвичайне включення в корисне навантаження.

На борту спускового апарата Peregrine (який наприкінці минулого тижня завершив контрольований вхід в атмосферу) перебував прах людини, зокрема прах відомого автора наукової фантастики Артура Кларка. Комерційне партнерство також дозволило платним клієнтам відправляти на Місяць свої пам’ятні речі. Оскільки освоєння космосу стає все більш приватизованим і комерційним, тепер ви можете відправити на Місяць свої улюблені речі. Але що це означає з етичної та юридичної точки зору?

Місяць відкритий для бізнесу

Американська компанія Astrobotic володіє кораблем Peregrine розміром з невеликий автомобіль. Незабаром після запуску з мису Канаверал на ракеті Vulcan Centaur у нього виникли фатальні проблеми з паливом. На борту знаходяться «каністри марнославства». Ідея виникла завдяки партнерству компанії з міжнародною вантажною компанією DHL.

Згідно з угодою, будь-хто може відправити на місячну поверхню пакет розміром два з половиною сантиметри на п’ять сантиметрів менш ніж за 500 доларів США. Крім розміру, існує ще кілька обмежень на те, що може містити кожна посилка.

Компанія Astrobotic, заснована 2007 року в Піттсбурзі, штат Пенсільванія, є однією з кількох американських компаній, що надають НАСА комерційні послуги з доставки на Місяць наукового і технологічного навантаження. На борту «Сапсана» також перебували наукові прилади з шести країн і безліч наукових груп.

Можливо, дивно, що відправлення праху в космос — не новинка на борту суборбітальних і навколоземних орбітальних апаратів. Дві американські компанії роблять із цієї послуги бізнес, вартість якого починається всього від кількох тисяч доларів — Celestis і Elysium Space. Цю практику підтримують багато хто, включно з астронавтами, які побували в космосі.

Поховання на Місяці (так, його можна купити) коштує дорожче — близько 13 000 доларів США.

Комерційні корисні навантаження, що запускаються з території США, потребують схвалення, але цей процес схвалення охоплює тільки питання безпеки, національної безпеки і зовнішньої політики. Peregrine, якби йому вдалося це зробити, став би першим комерційним місячним похованням. Це незвідана територія, оскільки інші світи стають дедалі доступнішими, хоча це питання порушується не вперше.

НАСА пообіцяло в майбутньому проводити консультації після обурення навахо, коли 20 років тому воно доставило прах Юджина Шумейкера на Місяць на борту зонда Lunar Prospector. Як і багато інших корінних народів, нація Навахо вважає Місяць священним і виступає проти використання його як пам’ятного місця. Однак НАСА заявило на прес-брифінгу, що не контролює те, що перебуває на «Сапсані», підкресливши тим самим розрив між комерційним підприємництвом і міжнародним космічним правом.

Законне мінне поле

Ще одне питання стосується правил, що діють в окремих країнах, щодо того, де і як можна розміщувати, обробляти і транспортувати прах людини, і як вони можуть поширюватися на космос. Наприклад, у Німеччині прах має бути похований на кладовищі.

Із прискоренням процесу приватизації космосу етичні та правові нетрі стають дедалі глибшими. Договір про космос (ДКК) оголошує космос «надбанням усього людства», забороняючи національне привласнення. Однак у ньому не сказано, що можуть робити приватні компанії та окремі особи.

Нещодавні угоди Артеміди, підписані 32 країнами, поширюють захист на місячні об’єкти, що мають історичне значення. Але цей захист поширюється тільки на уряди, а не на комерційні місії. І ніхто не володіє Місяцем, щоб надати права на поховання, як і будь-яким іншим світом чи небесним тілом. Договір вимагає, щоб держави санкціонували і контролювали діяльність у космосі. Він вимагає «належного врахування» інтересів інших держав.

Багато країн, як-от Індонезія та Нова Зеландія, мають космічне законодавство, що передбачає підстави для відмови у використанні корисного навантаження, яке не відповідає їхнім національним інтересам. Країни, які, вочевидь, не мають таких підстав, включно з Австралією та США, можливо, повинні розглянути можливість розширення цього шаблону з появою комерційного світу на традиційно урядовій арені.

Де провести межу?

Орбіта Землі вже засмічена застарілими супутниками і ще більш далекими апаратами на кшталт Tesla Елона Маска. Ми вже розкидали космічні зонди по інших світах, включно з Місяцем, Марсом, Титаном і Венерою, але, за словами космічного археолога Еліс Горман, багато чого з цього може виявитися скарбом, а не сміттям.

Наприклад, астронавти Аполлона залишили офіційні сувеніри, як-от меморіальну дошку, що позначає перші кроки людини на поверхні Місяця. Дехто також залишив особисті, як-от Чарльз Дюк з «Аполлона-16», який залишив сімейну фотографію в рамці.

Однак відправлення на Місяць обрізки вашого волосся або праху домашньої собаки може не вважатися культурно та історично важливим. Отже, проблема полягає в тому, де ми хочемо розмістити лінію на піску, коли виходимо у космос на берегові лінії інших світів. Ми не можемо повернути час назад щодо приватного космічного підприємства, і не повинні цього робити.

Але ця невдала місія з попелом і марнотратним корисним навантаженням є прикладом невивчених питань у правовій та етичній інфраструктурі для підтримки комерційної діяльності. Варто зупинитися, щоб подумати про майбутню комерціалізацію, таку як видобуток астероїдів і можлива колонізація космосу.