МОК став інструментом гібридної війни, – Саладуха про Олімпіаду без Росії, бойкот і відбудову

Колишня легкоатлетка, чинна депутатка Верховної Ради та виконувачка обов'язків президента Федерації легкої атлетики Ольга Саладуха з перших днів повномасштабної війни створює ініціативи, аби донести правду світовій спільноті про війну в Україні. Нині серед основних напрямків її роботи – відсторонення росіян і білорусів від міжнародної арени.

У червні минулого року Ольга стала виконувачкою обов'язків президента Федерації легкої атлетики. За її словами, найближчим часом на Федерацію чекають масштабні зміни.

В інтервю 24 Каналу Саладуха розповіла про зміни у ФЛАУ, прокоментувала скандальне рішення МОК та пояснила, чому бойкот Олімпіади не надто вдале рішення.

"З'явилися позитивні зрушення": про зміни у ФЛАУ

У червні ви стали виконувачкою обов'язків президента Федерації легкої атлетики України. Як вам у новій ролі?

Легка атлетика – моє життя. Я тут уже 30 років. Після Олімпійських ігор – 2021 офіційно завершила спортивну кар'єру. Після цього я започаткувала дитячі змагання White Panther Cup, які вже стали традиційні. У цьому році попри війну ми втретє провели їх. У такий спосіб я хотіла передати естафету дітям від старшого покоління. Дітей ми маємо мотивувати, давати їм можливість відкривати нові горизонти.

У червні 2023 року у ФЛАУ була позачергова конференція. Спортивна спільнота звернулася до мене з пропозицією очолити федерацію: "Оля, у нас нині немає офіційного президента, тебе знає світова спільнота, тренери тебе підтримують". Багато часу на роздуми не було, я погодилася. Можливо, тому що в мене є політична робота, власні благодійні ініціативи. Тоді подумала: спробую, легка атлетика – це моє життя. І після конференції я стала виконувачкою обов'язків президента ФЛАУ до виборів, які, за статуом, буде проведено після олімпійських ігор.

Сьогодні триває потужна робота над усіма ланками федерації, ми плануємо повністю її модернізувати. Тому перше, що ми почали робити, – запрошувати до нас, до співпраці, партнерів, спонсорів, шукати гроші, тому що розвиток потребує витрат.

Нещодавно в нас була позачергова конференція, де ми цілком упорядкували всі статутні документи. Над ними працювало дуже багато людей, які співпрацювали з територіальними федераціями. Натепер у нас почали діяти всі комісії, комітети Федерації, тобто пішла робота, чітко спрямована на розвиток. І програму розвитку на 2024 – 2028 роки ми також затвердили.

Сьогодні ми починаємо співпрацювати з галуззю освіти: хочемо впровадити легку атлетику в програму уроків фізкультури. Триває розроблення різних змагань. Хочемо долучатися і до соціальних та масових проєктів, аби легка атлетика всюди була присутня. Також підписуємо багато меморандумів зі спортивною клінікою, що стала нашим партнером. Там наші спортсмени проходять обстеження.

Ольга про зміни у ФЛАУ / Фото з фейсбуку Саладухи

Нині всі кажуть, що нарешті в нас з'явилося позитивне зрушення, тому є багато роботи. Я впевнена, що це сталося завдяки великій команді, яка любить легку атлетику. Маємо підтверджувати звання легкої атлетики як королеви спорту. А тому не бідкатися, а розвиватися! Наскільки яскраві можуть бути змагання, продемонстрував минулорічний чемпіонат світу в Будапешті. Там стадіон вміщує 36 тисяч глядачів. На ці змагання приїжджали президенти, принц Монако. На стадіоні не було де яблуку впасти.

А в Україні де можна було б провести змагання такого рівня?

У нас є стадіон "Олімпійський", який має першу категорію, що дає змогу проводити чемпіонати Європи та світу. Але, на жаль, нині він потребує реконструкції. Я оптимістка, тому вважаю, що війна, дякуючи нашим ЗСУ, скоро завершиться.

Ми подаємося 2027 – 2029 роки на проведення чемпіонату Європи з марафону, півмарафону, також – на чемпіонат Європи серед юніорів. Тобто ми хочемо максимально привернути увагу до легкоатлетів в Україні, щоб європейці їхали до нас. На мою думку, це буде дуже крутим показником, якщо ми після війни проведемо такі заходи на НСК "Олімпійський".

"Відбудова країни точно буде": перспективи українського спорту

А чи не складно вам поєднувати своє політичне життя з роботою у Федерації?

Минулого року в мене народилася дитина, сьогодні їй 4 місяці. Тому, звичайно, відколи очолила Федерацію, часу не додалося. Розумію: якщо беруся за це, то просто не можу взяти й відсторонитися. Мені хочеться, щоб усі бачили зрушення. Я поєдную як політичну кар'єру, так і роботу у Федерації, і ще в мене є фонд.

У Верховній Раді очолюю підкомітет проти російських та білоруських спортсменів. В тому році в мене була потужна робота, виступала в Європарламенті з ініціативами, переговори в Держдепартаменті США.

Вважаю, що у ФЛАУ має бути сильна та потужна команда, яку зараз ми формуємо. Є в нас також і прогалини, але я впевнена, що ми це виправимо. Людина може все, якщо вона хоче, вона знайде на час, якщо ж ні – буде шукати якісь там відмовки.

Ви говорили про плани розвитку легкої атлетики в Україні загалом. Які перспективи цього спорту на найближчі 10 років?

По-перше, дійсно, в нас є проблема, що з початком війни багато дітей виїхало. Якщо не будемо нічого робити, то ми втратимо просто покоління спортсменів, не тільки в легкій атлетиці, а взагалі в українському спорті. Тому що там одразу їм пропонують навчання, клуби, стипендію або ще щось. Деякі спортсмени залишаються закордоном, тому що вони розуміють, що є умови. Зараз я розумію, що ми маємо робити багато чого, щоб повернути цих дітей, маємо мотивувати та розвивати їх.

Ми маємо дуже багато зруйнованої інфраструктури, це по-друге. Наприклад, Світова легка атлетика обіцяє, що після завершення війни допоможе нам в реконструкції спортивних об'єктів. Вони розуміють, що з представниками інших країн ми перебуваємо не в рівних умовах.

У нас спортсмени зараз виїхали за кордон готуватись до Олімпійських ігор. Тому що в Україні їм доводиться переривати тренувальний процес через тривоги та обстріли. Це також впливає на якість результатів. Впевнена, що після закінчення війни багато федерацій та фондів співпрацюватимуть з українськими федераціями щодо подальшого розвитку українського спорту.

У Києві пройшов легкоатлетичний турнір на призи Саладухи / Фото з її фейсбуку

Нещодавно ми зустрічались з представниками Національного університету фізичного виховання та спорту, контактуємо з різними вузами щодо необхідності підвищення рівня тренерів, заохочення спортсменів. Відбудова країни точно буде.

Повернуся до змагань "Кубок Білої пантери". Ми співпрацювали з топовими партнерами, зробили дійсно свято для дітей. Вони після змагань підходили, обіймали, дякували. Діти будуть розуміти, що через спорт вони можуть багато чого досягати. Окрім зірок легкої атлетики Юлії Левченко, Ірини Геращенко, Наталії Тобіас та Ірини Ліщинської, до нас також прийшли видатні спортсмени з інших видів спорту – Олег Верняєв, Валерій Андрійцев, Михайло Романчук. Діти бачать, що спорт дає можливість стати відомим, знайти друзів, побудувати кар'єру. Тому ми маємо над цим потужно працювати.

Тому зараз багато спілкуємось з міністерством освіти, хочемо, щоб уроки легкої атлетики в сучасному вигляді були включені до шкільних програм. Також робота має бути проводитись з вчителями фізичної культури. Як нам сказали, якщо ви закохаєте вчителя фізичної культури в легку атлетику, то вони будуть закохувати дітей до занять легкої атлетики. Тому тут синергія всього. І ще до війни у нас була розроблена програма розвитку спорту в Україні. Вона була затверджена Кабміном. І там один з напрямків – уроки фізкультури.

"Бойкот – це крайній захід": про скандальне рішення МОК

Ви неодноразово наголошуєте, що бойкоти Олімпіади – це не варіант. Можете пояснити, чому це рішення не є доречним?

Ми всі розуміємо, що в кожній війні є свої інструменти. І як би не було прикро визнавати, рішення МОКу остаточно нам продемонструвало, що ця організація, скажімо так, стала повністю інструментом гібридної війни Росії.

Тому що спорт в Росії та в Білорусі – це пропаганда. Пропаганда їхнього режиму. Як би там не казали, що спорт поза політикою, ми розуміємо, що спорт – це пряма політика. Олімпійські ігри – це пряма політика. Підіймається державний прапор, лунає державний гімн – це вплив. Відсторонення російських і білоруських спортсменів – це перше на чому ми наполягаємо, тому що вони будуть пхати свою пропаганду всюди.

Там ледь не всі спортсмени є військовослужбовцями. Вони зараз позакривали свої акаунти, почали хитрувати. З представниками нашої спортивної спільноти почали на них тиснути з перших днів повномасштабного вторгнення в лютому 2022-го року.

Зверталися до Томаса Баха, тоді був початок Паралімпійських ігор в Пекіні. І вони мали вийти на парад, йти зі своїми прапорами та показувати свою країну. Ми почали телефонувати, дзвонити, об'єднуватись комісіями атлетів, аби показати світові, що відбувається в нашій країні. І зупинили тоді цю ганьбу – агресорів на Іграх не було. Також ми всіляко сприяли тому, щоб держава врегулювала питання виїзду спортсменів на міжнародні змагання. Ці важливі кроки тоді стали складовою державної політики щодо спорту з часу повномасштабного вторгнення.

Коли почали казати, що буде бойкот, що наша країна не поїде, в якому стані були спортсмени, навіть не хочу казати. Вони готувалися до цього не один рік. Вони й так тренуються у важких умовах.

Російські та білоруські спортсмени тренуються собі спокійно, на хороших базах, в хороших умовах. Наші спортсмени не можуть собі цього дозволити у своїй країні. Не кажучи про тих спортсменів, які загинули, які вже ніколи не повернуться на стадіони. У нас руйнується повністю інфраструктура. І тут нам Томас Бах розказує, що спорт поза політикою, ми маємо допускати спортсменів.

Ми почали обговорювати, що ми не можемо бойкотувати, тому що ми знову таки будемо втрачати. Будемо втрачати як країна. Ми й так не в рівних умовах. А ще будемо їм просто дозволяти пропагандувати далі свій режим.

Якщо бойкот, то він має бути таким активним, як показала Оля Харлан. Вона показала всьому світу, що російських спортсменів ніхто не чекає, що їм немає місця у світі спорту. І я завжди казала і кажу, що поки йде така кривава війна, навіть в нейтральному статусі не може бути спортсменів з Росії. Але Томас Бах вважає по-іншому. Він дає лазівки для міжнародних федерацій.

Саладуха про відсторонення росіян / Фото з фейсбуку ексспортсменки

Російські і білоруські спортсмени є в тих федераціях, де присутнє російське лобі, де колись були керівники росіяни. Ну знову, як приклад фехтування, спершу росіян відсторонили, а потім дозволили.

Ми маємо кожного російського спортсмена перевіряти. Вони не повинні підтримувати війну та кремлівський режим. А в них така можливість заборонена на рівні законодавства. І вже деякі російські федерації навіть самі відмовляються від різних турнірів, коли дізнаються особливі умови для спортсменів. Бо є рекомендації МОК, а є самоврядні рішення федерацій, які на власний розсуд дослухаються до них.

Тобто ми маємо тиснути з усіх боків і маємо успіхи в цьому. Значна меншість міжнародних федерацій хоч якось допускають росіян та білорусів до змагань в тому чи іншому форматі.

Тому бойкот з нашого боку – це крайній такий захід. І якщо ми пробойкотуємо ці Олімпійські ігри, то за олімпійськими правилами, на наступні Ігри поїдемо без прапора, будемо виступати в нейтральному статусі.

"Маємо робити все можливе": чи можуть Ігри відбутися без Росії

Українські спортсмени підписують відкритий лист проти участі росіян в Олімпіаді до президента Франції Макрона. Розкажіть про цю ініціативу. Як вона може допомогти?

Ми маємо робити все можливе. Через РНБО уже введено санкційний список, і в нас там багато спортсменів з Росії. Він поповнюватиметься. І якщо уряд Франції заборонить в'їзд росіянам на територію Франції, то ми не побачимо жодних росіян незалежно від позиції МОК та окремих федерацій.

Я розумію, що Томас Бах думає по-іншому, він розповідає, що ми всі маємо жити в мирі, й таке інше. Але Олімпіада – це про мир, а не про вбивства та про пропаганду російського порядку денного. Тому бойкот має бути активним.

Зараз тривають Юнацькі Олімпійські ігри, там немає російських і білоруських спортсменів. На Європейських іграх, які приймала Польща, також їх не було. Тоді місцевий уряд не допустив росіян, вони просто не змогли приїхати навіть під нейтральним прапором і взяти участь в цих змаганнях. Тому ми сподіваємося на таке рішення французького уряду. Маємо показувати наш голос і не мовчати.

Чому МОК продовжує відстоювати інтереси росіян, як гадаєте?

Вони нам розказують спершу, що підтримують нас, потім знову закривають очі. Як от позбавлення членства російського комітету в МОК. Але, попри це, потім МОК через декілька місяців повідомляє про допуск росіян у статусі нейтральних спортсменів.

Мовляв, вони не мають страждати. Тому я впевнена, що за якийсь час ми дізнаємось багато цікавих речей про Томаса Баха і про всіх, хто цьому сприяв. Тому що не може бути таке розходження.

Колишня легкоатлетка про позицію МОК / Фото з фейсбуку Саладухи

Зараз навіть на багатьох змаганнях є російські спортсмени, російські представники, які сидять на трибунах. Тобто Томас Бах свідомо дозволяє росіянам робити таку гібридну політику на тематиці Олімпійських ігор.

Як ставиться Міжнародна федерація легкої атлетики до повернення росіян?

З першого дня була проведена велика робота з Міжнародною федерацією. Очільник організації Себастьян Кое відразу ж сказав, що жодного росіянина і білоруса не буде на турнірі під їхньою егідою. Тобто він своєї позиції дотримується. Там розуміють, що росіяни – це хитруни. Раніше їх, скажімо так, покарали за допінговий скандал. Всі розуміють, що вони постійно грають нечесно.

У нас збирали докази, відправляли також до Міжнародної федерації. Нам сказали, що ми не побачимо росіян навіть у нейтральному статусі. Кое повністю з нами солідарний, вони нас підтримують. Це є таким прикладом для інших федерацій, які також мають це розуміти.

Ми маємо до останнього боротися за те, щоб наша збірна їхала, виступала і показувала наш прапор всюди. Хочемо зробити Олімпійські ігри максимально жовто-блакитними.

Я була в квітні на Донеччині. Ми відвозили гуманітарну допомогу, підтримували наших воїнів. Це мій рідний регіон, була там декілька разів на відкритті різних спортивних майданчиків, клінік. Там все розвивалося. А зараз там повністю все зруйноване.

Томасу Баху треба поїхати та подивитися, що там взагалі відбувається. Ми доїхали до Часового Яру, але там вже життя не було. Там були руїни.

Саладуха розповіла про похздку на Донеччину / Фото з фейсбуку нардепки

"У мене був шок": Саладуха про війну в 2014 та 2022

Чи були у вас схожі відчуття на початку повномасштабного вторгнення з 2014 роком, коли окупували ваше рідне місто?

У 2014 році, коли це все почалося, на той час у мене була маленька донька. Тоді в мене був шок, ми не знали, що робити, як виїжджати з Донецька, чули історії про розстріл автівок по дорозі.

Щодо 2022-го року. Зараз ми живемо якраз на виїзді з Києва. Зранку 24 лютого ми бачили з вікна Гостомель, як усе палало. У нас за вікном літали винищувачі. Ми вже поїхали з Донецька, приїхали в Київ, ми точно не хочемо бути під триколором, не сприймали російських окупантів, і не будемо. Страх та розгубленість були у всіх. Тоді я думала, насамперед, про те, що треба зберегти життя доньки. Я пам'ятаю той хаос та жахливі історії про те, як сім'ї розстрілювали. Ну, це жах.

Який із моментів за час вторгнення вам запам'ятався найбільше?

Ну, звичайно, що це 24 лютого 2022 року. Тому що всі ми проснулись від ракет, від вибухів, від того, що летіли літаки. Мені здається, що мало хто очікував такого підступного зухвалого нападу в стилі нацистів з минулого століття.

Та, попри все, потрібно продовжувати виконувати депутатські обов’язки. Пригадую той ранок, мені треба було їхати в Раду, аби голосувати за воєнний стан та інші важливі ініціативи. Я тоді дуже довго не могла повернутися після голосування додому. Все місто стояло, нічого не працювало. Я була вдома десь о 21:00 – 22:00. Коли йшла пішки містом, то здавалося наче це якийсь воєнний фільм: тут танки, тут щось літає, тут військові…