/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F137%2F42770224d3ee66810fe2b4f7f98f8fba.jpg)
Рецензія на фільм «Ґолда» / Golda
25 січня в кінотеатрах розпочався показ історичної біографічної драми «Ґолда», яка розповідає про четвертого прем’єр-міністра Ізраїлю Ґолду Меїр у тривожні дні війни Судного дня. Стрічка доходить до наших екранів з величезним запізненням, тож у рецензії нижче розповідаємо, чому цей фільм вартий уваги, якщо ви ще не встигли його подивитися.
Плюси:
напружена тривожна атмосфера, пов'язана з початком військового вторгнення, що буде близьке кожному з нас; чудова акторська робота від Гелен Міррен, через що її персонаж здатен претендувати на глядацький відгук; дотепні діалоги між Ґолдою та Генрі Кіссінджером, у яких дається вичерпна характеристика натури росіян та навіть творам класиків російської літератури (а ще там буде присутній борщ); гарний саундтрек, що гармонійно доповнює кадр; доречне використання кадрів документальної хроніки
Мінуси:
завершальний акт виглядає найменш цікавим, адже напруга там зникає через очевидні історичні події; рефрен з пташками здається необов'язковим, в цілому стрічка хоч і видається цікавою, але цікавість ця досиь стримана
«Ґолда» / Golda
Жанр історико-біографічна драма
Режисер Гай Наттів
У ролях Гелен Міррен, Камілль Коттен, Лієв Шрайбер, Ліор Ашкеназі, Ед Стоппард
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
Жовтень 1973-го. Ізраїль атакували одразу з двох напрямків: на Синайському півострові розгорнули наступ війська Єгипту, а з боку Голанських висот відбулося вторгнення сирійських військ. Прем’єр-міністр Ізраїлю Ґолда Меїр та військово-політичне керівництво розуміє, що певні ігнорування потенційної загрози стали причиною того, що країна виявилася не готовою до відбиття атак.
Поки сили оборони Ізраїлю намагаються стримувати наступ ворога, зазнаючи тяжких втрат, у задимлених нескінченними сигаретами кабінетах Ґолда та військові керівники шукають оптимальні рішення, щоб переломити ситуацію на свою користь. Це був час тривожних думок і надзвичайно важких, відповідальних рішень, від яких залежала велика кількість людських життів.
Окрім власне військових турбот «залізна леді» Ізраїлю мала думати і про політичне підґрунтя, адже багато в чому від її рішень залежав рівень залученості у конфлікті Сполучених Штатів та Радянського Союзу.
Це не перша спроба кінематографістів перенести на екран життя Ґолди Меїр. У 1982 році вийшов телефільм «Жінка на ім’я Ґолда» Алана Гібсона, де свою останню роль зіграла Інгрід Бергман. Ця робота принесла акторці «Еммі» та «Золотий глобус», але сьогодні вже мало хто згадає про той проєкт.
Над новим фільмом про єдину жінку на посту прем’єр-міністра Ізраїлю працював ізраїльський же режисер Гай Наттів, котрий має «Оскара» за короткометражку «Шкіра» (2018), та сценарист Ніколас Мартін, що працював над скриптом до байопіку «Флоренс Фостер Дженкінс» з Меріл Стріп у головній ролі. У цій картині, теж біографічній, основну партію виконала інша видатна акторка Гелен Міррен, якій не звикати грати відомих історичних осіб, наділених владою.
Левова частка чарівності цього монотонного фільму тримається на філігранній акторській роботі Міррен у складному гримі.
Вже з дебютних кадрів, ще до того, як прозвучить перша репліка, завдяки виразним художнім кінозасобам автори дають певне уявлення про героїню. Саме на ній, а не на військових діях, чи тим більше екшн-сценах, буде зосереджена місцева оповідь. Певною мірою це ріднить стрічку з «Оппенгеймером», де акцент також робився на персонажі, а не історичній події — створенні смертоносної бомби.
Камера Яспера Вольфа («Тіло, тіло, тіло») бере надвеликий план головної героїні, зокрема, її покритого глибокими зморшками обличчя та безмежно сумних і втомлених очей. Трохи згодом оператор вдасться до нижнього ракурсу, коли Ґолда прямуватиме на засідання державної слідчої комісії Агранату (і це ще один привід згадати про монументальний байопік Нолана і його кабінетну тяганину). Такий ракурс свідчитиме про впевненість чи принаймні непохитність героїні, не дивлячись на катастрофічний стан її здоров’я. Так, вона — сильна вольова жінка з непростою долею, і це стає ясно одразу.
Глядацька зацікавленість тут досягається завдяки напруженій атмосфері, того постійного стану хвилювання, у яке вводить дійових осіб вкрай непроста ситуація. Їхні сумніви, біль чи навіть страхи сьогодні близькі нам як ніколи. Їх рішучість нам зрозуміла. Поки у фільмі звучить сигнал повітряної тривоги, за вікном лунає справжня: у небо знову злетів клятий МіГ.
В ситуації, коли бруд реальної війни та численні смерті лишаються поза кадром, є сенс говорити, що «Ґолда» — деякою мірою все ще військова драма, щоправда, затиснута у лещата політичного трилера. Сюжет пропонує дискусійні наради з іграшковими танчиками, акуратно розставленими на картах, та цікаві розмови з держсекретарем США Кіссінджером. Плюс короткочасні перерви на перекур. Та при цьому усі причетні, як і глядач, можуть чути останні крики приречених солдат.
Глядач не бачить на власні очі усього жаху, що відбувається на полі бою, як в екранізаціях Ремарка чи блокбастерах Рідлі Скотта і Стівена Спілберга. Зате може собі це уявити, що навряд чи здатне залишити байдужим.
З огляду на монотонність оповіді і на перший погляд мінімальну подієвість може скластися хибне враження, ніби «Ґолда» не становить жодного інтересу. Це буде так, якщо сподіватися суто на військовий екшн, якого, будемо відверті, вистачає і в реальному житті.
Стрічка Наттіва бере іншим — наелектризованою від тривожності атмосферою, драматизмом обставин і готовністю однієї жінки, до речі, уродженки Києва, взяти на себе величезний вантаж відповідальності у хвилину скрути. З урахуванням чудового перфомансу Гелен Міррен, цього буде цілком достатньо, щоб перейнятися долею її слабкого зовні, та сильного всередині персонажа. А для байопіка це принципово важливий фактор.
Висновок:
«Ґолда» явно не дотягує до рівня найвидатніших біографічних драм, як той же «Оппенгеймер», але на увагу до себе з боку глядача цілком заслуговує.