Вчені назвали причину, чому деякі діти раніше вчаться говорити

Перші чотири роки життя людини мають вирішальне значення для розвитку мови, але швидкість, з якою діти вчаться розмовляти, дуже різна. Більшість дітей вимовляють окремі слова до 18 місяців і переходять до фраз і речень приблизно через два-три місяці, але інші починають балакати набагато раніше.

Протягом багатьох років психолог Еліка Бергельсон з Гарвардського університету задавалася питанням, які індивідуальні відмінності призводять до такого спектра здібностей. Її нещодавнє спостережливе дослідження на цю тему дало дивовижні результати.

Взявши участь у дослідженні 1001 дитини віком до чотирьох років, вона та міжнародна команда психологів були здивовані тим, що не виявили жодного зв’язку між кількістю голосів дитини протягом дня та її статтю, соціально-економічним статусом або рівнем спілкування кількома мовами.

Натомість експериментатори виявили, що найбільш балакучими дітьми в глобальному дослідженні були ті, які, як правило, чули більше розмов дорослих, разом з віком і клінічними факторами, такими як недоношеність або дислексія.

«Повільніший мовний розвиток часто пов’язували з тим, що батьки з нижчого соціально-економічного середовища надають своїм дітям менший внесок (розглядаючи з точки зору середнього класу, орієнтованої на Захід), що призводить до закликів до поведінкових втручань, спрямованих на його збільшення», — пишуть Бергельсон та його колеги. .

«Прихильники таких втручань могли б підкреслити наш зв’язок між розмовою дорослих і мовою дитини; критики могли б натомість підкреслити наш висновок про те, що соціально-економічний статус не був значущим ні в нашому основному аналізі, ні в будь-якому іншому повторному аналізі, який ми намагалися зробити».

Потрібні додаткові дослідження, щоб з’ясувати, яке тлумачення є правильним.

Результати дослідження не можуть виявити, чому дитяче мовлення та розмова дорослих настільки переплетені, але є кілька можливих пояснень. Діти, які вимовляють більше, можуть викликати більше розмови з боку дорослих, або може бути, що більш балакуче середовище сприяє більшій розмові серед дітей.

Останній сценарій передбачає, що змусити дорослих більше говорити зі своїми дітьми може виявитися корисним. Дослідження Бергельсона охоплюють 12 країн і 43 мови, а також регіональні та міські території. Аудіо для дослідження було зібрано за допомогою портативних диктофонів, які були розміщені на дітей різного рівня розвитку та здібностей у віці від двох місяців до чотирьох років.

Використовуючи машинне навчання для перегляду понад 40 000 годин записів, Бергельсон та її колеги перевірили низку факторів, які можуть впливати на те, як часто та як рано дитина лепетає чи вимовляє склади, слова чи речення.

Зрештою, команда не виявила переконливого зв’язку між кількістю вокалізованих голосів дитини протягом дня та її статтю чи соціально-економічним статусом (що визначається рівнем освіти матері). Натомість результати показують, що діти до чотирьох років виробляють на 66 голосів більше на годину з кожним роком розвитку.

Цього й слід було очікувати, оскільки вік тісно пов’язаний з когнітивним розвитком, але був ще один фактор, який також показав напрочуд сильний вплив: діти, які більше чули розмову дорослих, самі частіше говорили. У середньому на кожні 100 вокалізацій дорослого, почутих дитиною протягом години, ця дитина видавала ще 27 вокалізацій. Цей ефект «розмови дорослих» зростав на 16 вокалізацій з кожним роком розвитку дитини.

Щоб зрозуміти значення цього ефекту в перспективі, діти в дослідженні, які продемонстрували ненормативний мовний розвиток, як-от дислексія, виробляли на 20 вокалізацій менше на годину, ніж їхні однолітки. Щороку цей розрив збільшувався приблизно на 8 вокалізацій на годину. Поточне дослідження рахувало лише звуки, які вимовлялися протягом дня, а це означає, що воно не вивчало складність мови, якою користуються діти. Як наслідок, соціально-економічні чи гендерні фактори все ще можуть впливати на деякі елементи розвитку мови, які не враховуються в цьому дослідженні.

Наприклад, діти, які виховуються в сім’ях з вищим соціально-економічним рівнем, можуть мати батьків, які більше читають їм, можливо, покращуючи їхній словниковий запас або розвиток граматики. Бергельсон визнає, що в її недавньому дослідженні використовувався «грубозернистий» підхід, який може пропустити деякі дрібніші деталі.

«Це оцінка алгоритму того, скільки мови чує або вимовляє дитина», — сказала вона Крісті ДеСміт з Harvard Gazette. «Але я думаю, що це додатковий підхід до роботи, яка в іншому випадку займає дуже, дуже багато часу та обмежує вибірку».