"Що ти зробив, коли Росія зайшла в Крим?" Ігор Кондратюк – про відомого в РФ кума, листа щодо Оксани Марченко та поїздку до Москви

Телеведучий і музичний продюсер Ігор Кондратюк, який вже майже 40 років має безпосередній стосунок до українського телебізнесу, зізнався, через що вважає "Квартал 95" занадто неукраїнським. А також розповів про свого кума, відомого російського телеведучого Андрія Козлова, з яким не спілкується з початку війни.

Про що розмовляв із найближчими друзями під час останнього приїзду до Москви? Що написав у листі очільнику СТБ про Оксану Марченко після анексії Криму? Про це та багато іншого – в інтерв’ю OBOZ.UA.

– Нещодавно родиною гуляли центром Києва і спіймала себе на думці, що місце неподалік від Пасажу на Хрещатику асоціюється з вашими програмами "Караоке на Майдані". Що відчуваєте ви, буваючи там?

– Я відчуваю, що це місце не працює на повну котушку (сміється). Моя старша сестра якось вирішила записатися на екскурсії по Києву і розповідала мені потім, що одна з них була вулицею Грушевського, Заньковецької, біля Театру Франка, а закінчилася на адресі Хрещатик, 15. І екскурсовод гордо заявила, що на цьому місці 20 років знімалося народне шоу "Караоке на Майдані". Сестра похіхікала, а коли закінчилася екскурсія, зателефонувала мені зі словами: "Гордість розпирає".

У січні виповнилося 25 років з дня заснування програми "Караоке на Майдані". П’ять років її вже немає. Ну що сказати? Ностальгія – прекрасна штука, але я не розумію людей, які живуть лише цим. Треба жити сьогоденням, а ще краще – завтрашнім днем. Хоча зараз це складно робити, враховуючи наші реалії. Наше життя нині моделює війна і все, що до неї прив’язане. Участь наших рідних у воєнних діях, у волонтерстві, неможливість, коли хочеш, побачитися з найріднішими.

Для прикладу, ми бачимося з дочкою, яка вчиться в США, лише двічі на рік, їздимо до неї – в липні, цього місяця в неї день народження. Маємо таку можливість, ще трошки грошей у мене залишилося за мою телевізійну діяльність. А вона прилітає до нас один раз на рік – на новорічні канікули. В цей час стараємося багато часу проводити родиною – святкувати разом. Прекрасно провели новорічну ніч – подивилися дві серії "Месників" із коміксів "Марвел" – це улюблені історії Поліни.

– А чому не те, що готували для нас телеканали?

– Я переглянув програму телепрограм – вона мені не сподобалася, вирішив, що мені це не потрібно. Це по-перше. А по-друге, ти телефонуєш людині, якій у березні буде 62 роки – в мене трошечки вже інші критерії споглядання телевізійного ефіру, в якому я існував з 1985 року. Якісь нові фільми, які би хотілося подивитися, не знайшов, хоча, може, не дуже уважно дивився. Наприклад, на плюсах був "Сам удома", який ми вже бачили багато разів. А "Квартал 95" я не дивлюся, мені не подобаються їхні жарти.

Боюсь помилитися з роком, але здається, востаннє дивився в 2005 році, вони транслювалися на "Інтері". І увімкнув випуск через те, що мене запросили там виступити, як і всіх інших тодішніх ведучих цього каналу, з фінальною піснею. Цей випуск виходив, коли "Інтер" святкував якусь свою річницю. Однак не було цікаво – КВК я у своєму житті надивився вже. Що з того часу змінилося? Не знаю. "Квартал" для мене ще з тих часів був занадто неукраїнським. До того моменту, як вони перейшли на українську мову, я не сприймав їх як гумористів, які працюють для українців. Я з тих українців, які в Україні споживають контент українською.

– Кажете, що не дивитеся "Квартал 95", але, як видно з ваших дописів у Facebook, знаєте про всі скандали, які їх оточують.

– У моїй стрічці вони з’являються раніше, ніж я прокинуся. Є багато нарізок у YouTube. Зеленський, коли став президентом, запитував: вас це ображало? Це не те що ображало, це було абсолютно неможливим для будь-якої людини, в якої є хоча б якась любов до своєї Батьківщини. Складалося враження, що багато їхніх номерів було написано антиукраїнськими авторами. На зразок жартів про ебонітові палички або сеньйора-голодомора. Як це може бути мені смішним, коли вважаю, як громадянин, що найбільшим злочином Радянського Союзу проти України був штучний голодомор? Я сам із села, тому дивитися на це все було дуже боляче, знаючи, як у селі люди на кожному клаптику землі стараються щось виростити – бо пам'ять про страшні часи житиме з нами не в одному поколінні.

– Багато хто, як і ви, констатує, що гумор у "Кварталі 95" йде кудись не туди…

– Я проти цензури. Закрити "Квартал" можна було, якби проти них розпочали, наприклад, кілька резонансних справ. І в такий спосіб їх збанкрутували. Але ніхто ж цього не робив. Ми ж бачили, як під час правління всіх влад у залі сиділи їхні представники і сміялися. Хоча, до речі, багато що з цього монтаж. Я пам’ятаю, як Юрій Луценко в кадрі нібито сміється над жартом про себе, але не впевнений, що це зйомка саме тоді, коли йшов на сцені номер. Режисер монтажу може навіть несмішні жарти зробити смішними.

– Чому люди продовжують ходити на ці заходи? Наприклад, на новорічних концертах "Дизель студіо" були аншлаги, хоча їх також критикували за контент.

– Цікавий факт: "Дизель студіо" в перший рік свого існування отримав декілька премій "Телетріумф" і побив "Квартал 95" – і рейтингами також. Я пам’ятаю цю церемонію нагородження, її вів, не повірите, Володимир Зеленський у парі з Машею Єфросиніною. "Дизелі" взяли нагороду в номінації "найкраща гумористична програма". І Зеленський тоді сказав, що з одного боку засмучений, а з іншого радий, бо, за його словами "Квартал" доклав руку до становлення "Дизель-шоу". Я так розумію, що частина авторів перейшла тоді до "Дизелів".

Чому люди ходять? Хочеться розважатися – це банально, але факт. Більшості людей потрібно відключати на якийсь час мізки, бо, якщо цього не робити, ми тут повбиваємо одне одного через емоційне напруження. Тут питання в іншому: якості жартів. Гумористи повинні розуміти, що фривольно жартувати про українців зі Скадовська – це низько. Люди там перебувають у страшній біді. Хоча знаю, що з мого Каланчака Скадовського району, де закінчував середню школу, уже більшість населення не ті, хто там жив. Місцевих витіснили завезені громадяни з країни-агресора. Але там ще продовжують мешкати українці, які щодня моляться, щоб прийшли ЗСУ та звільнили їх від ненависної влади росіян.

Номер "Кварталу" про переселенку зі Скадовська – це знущання. Це, мабуть, може бути смішним, коли ти багато вип’єш. Або для тих, хто не знається на справді гарних жартах. Не читав щонайменше "12 стільців" Ільфа та Петрова. У кварталівців немає тонкого гумору, сатири, зате багато іншого – псевдогумористичної ржаки. Але багато людей все ж таки хочуть меншого, ніж більшого. Так вони влаштовані. Особливо з появою соціальних мереж, які опускають багато чого просто до рівня плінтуса.

– Ви кажете, що розважальні програми потрібні, а деякі ваші колеги стверджують, що навіть художнє кіно зараз не на часі.

– З погляду психології нашого соціуму, це повинно бути. Інша справа, коли виникає ситуація, яка сталася, для прикладу, з інформацією, що держава виділяє занадто багато грошей телеканалу "Дом". Який, може, і не потрібний, але до нього мають стосунок друзі президента, тому існує. Проблема в тому, що багато людей, споглядаючи витрати державних коштів на розважальні заходи, розуміють, що це нонсенс. Бо з одного боку, Сергій Притула оголошує збір ГУР – і він молодець, але це державна структура. А тим часом з кишені держави планувалося виділити досить значні кошти на якийсь серіал "Інгулець". Люди, які це бачать і залучені щільно у війну, ніколи такого не зрозуміють. Навіщо людей закликати збиратися на дрони, якщо ви витрачаєте так нерозумно кошти?

Я не розумію, чому виділяються гроші для приватних каналів для трансляції телемарафону. Держава повинна виділяти кошти лише для створення новинного телемарафону на державному каналі Суспільне. Крапка. Всі інші нехай купують у Суспільного новини або цитують їх. Не розумію, чому наші керманичі нехтують телеканалом Суспільне. Чому такий пофігізм до державного телеканалу, а отже – до коштів платників податків?

– Перемогти російську пропаганду – це з області фантастики чи таки реально?

– Мені здається, цього не потрібно робити. Треба виховувати українців, щоб вони не дивилися російського, не споживали антиукраїнську брехню. Проводити уроки факчекінгу (процес перевірки фактичної точності сумнівної інформації). А по закінченню занять підсумовувати: ми вам сьогодні навели 20 прикладів російської брехні. І далі озвучити цифри, що за останній місяць, наприклад, розслідувачі зареєстрували 1500 неправдивих новин з Росії, тому дивитися це безглуздо.

І ще аргумент: ми ніколи не переб’ємо російську пропаганду грошима. Як ми можемо перебити країну-нафтогазову колонку, яка викладає мільярди доларів на пропаганду? Ну знімають росіяни зараз фільми про Маріуполь – плювати! У них фільм "Кримський міст" провалився в прокаті, навіть росіяни на це низькохудожнє л*йно не пішли. Який сенс знімати нам фільм, що все не так? Нам повинно бути абсолютно байдуже, що вони скажуть. Навіть якщо якийсь росіянин заявить, що Єнісей впадає в Північно-Льодовитий океан, без перевірки цей факт не можна сприймати як правдивий. Він таки впадає в цей океан, але це не має значення. Росіянам вірити не можна. Зараз це країна суцільної брехні та пропагандистської полови.

– Чи залишилися у вас друзі в РФ?

– Востаннє я був у Москві на новорічні свята – з 2013 на 2014 рік. Моя дружина тоді в гостях завела дуже велику дискусію про Майдан, я не вів, бо знав, що це закінчиться нічим. Сказав лише, що повністю згоден з усім, що вона сказала. Це було наше останнє відвідування РФ і остання зустріч з нашими близькими на той час друзями.

Знаєте, чому ніхто з них зараз мені не пише і не дзвонить? Бо знають, що вони не мають рації. І нічого не можуть сказати, крім: "Ігорю, вибач, нас поставили на коліна". Розумієте? Вони не можуть у мені знайти жодного співчуття з приводу того, в якому становищі опинилися. А якщо скажуть, що ми тут ні до чого, просто телевізійні виробники, політикою не цікавимося, я відповім: "Ви – м*даки!" Через те, що ви не виходили на протести в 2014 році, коли відбулася ганебна окупація Криму та почалася війна, загинула купа людей. Ваших – то таке, ви своє лайно, яке зараз штурмує позиції ЗСУ, не рахуєте. Але вам по барабану, що загинули також цивільні, тисячі ні в чому не винних українців, які жили на своїй землі.

– У вас у Росії є і родичі. Наприклад, Андрій Козлов – російський телеведучий, разом із яким ви грали в телеклубі знавців "Що? Де? Коли?" – він же ваш кум?

– Так, він хрестив нашого середнього сина, але зараз жодних контактів із ним у нас немає. І я так відчуваю, що ми обидва розуміємо, чому так сталося. Я не знаю, про що з ним зараз говорити. Як там поживає "Що? Де? Коли?"? Клуб заявляє, що він поза політикою, а тим часом знавці летять на військову базу до Сирії – проводити гру для російських військових? І, мабуть, вважають це геройством, а в українському розумінні вони придурки. Тим часом багато знавців відмовилися брати участь у програмі. Після 2014 року, після повномасштабного вторгнення – теж. Ілля Новиков, наприклад. Почалися гоніння на Ровшана Аскерова, який відкрито виступає проти війни, через що був вимушений виїхати з країни.

Зараз російський нацизм процвітає махровим цвітінням. Його обслуговує російська так звана еліта, в тому числі зі сфери культури. Багато людей виїхали, бо не змогли з цим жити. Чимала частина зайняла активну антивоєнну позицію, інші – переїхали, щоб себе убезпечити. Але вони всі не роблять головного: не трясуть Росію зсередини. Так, мені можуть відповісти, що там великий репресивний апарат, але це відмовки. А якщо не трясти Росію, зусиль всього світу може бути недостатньо, щоб зупинити навалу.

Я хочу запитати в кожного: "Що зробив персонально ти, коли Росія зайшла в Крим?" Записав хоч якесь відео на Facebook? Ні. "Промолчи – попадешь в палачи" – дуже люблю цю фразу із пісні барда Олександра Галича "Старательный вальсок". Я тоді її вперше згадав, коли написав листа тодішньому керівнику СТБ Володимиру Бородянському про Оксану Марченко. Запитав, як ми будемо співіснувати в ефірі, коли Оксана промовчала, що росіяни захопили Крим. Він мені написав: "Ігорю, я розумію твій гнів, але Оксана – доросла. Я не можу її змусити щось написати". Проте все ж через рік чи два він таки звільнив Оксану з телеканалу.

– Чи звертався до вас Андрій Козлов, коли потрібна була допомога його рідному брату, який не міг виїхати з Маріуполя?

– До мене звертався не Козлов, а інші люди. Запитали, чи є якісь можливості допомогти. Я відповів, що, чесно кажучи, немає. Мої діти намагалися визволити бабусю та дідуся нашої невістки у таких же обставинах окупації. І не змогли. Ба більше: вони заплатили комусь за вивезення кошти, а перевізник виявився шахраєм. Таких випадків чимало, що казати. Пізніше я дізнався, що Олександр – так звати брата Козлова – вибрався з Маріуполя. Хтось із українців таки допоміг.

– Як людина, яка багато знає про окупацію Херсонської області зсередини, бо маєте там чимало родичів, поясніть, звідки беруться колаборанти серед українців?

– Я звернув увагу, що дуже багато колаборантів мають прізвище "ов" у кінці (а може, це мені так здається?) Найімовірніше, це люди, які приїхали в Україну в часи Радянського Союзу або вже в часи новітньої України. Але продовжували жити Росією, дивитися їхні телеканали. Я таких знаю навіть особисто. В мене є знайома, яка каже: "Нічого не можу зробити зі своєю мамою!" Вона дивиться програму "Время". Кажу: "Мамо, ми живемо в Україні". А вона: "Це для мене важливо".

Я читаю кілька Telegram-каналів про Херсон, так ось за весь цей час якщо тисячу прізвищ зрадників побачив, то добре. До війни в Херсонській області проживало більше мільйона осіб. От беру калькулятор: це буде одна тисячна від населення. Я припускаю, що одна сота тутешніх мешканців хотіли або в СРСР, або в Росію. Це один зі ста. Хіба критично? Українців, які співпрацюють з окупантами, мізер навіть на Луганщині та Донеччині. І в Криму. Російська пропаганда, звичайно, скаже, що це не так.

Другу частину інтерв’ю читайте на OBOZ.UA в четвер, 1 лютого. Ігор Кондратюк розповість про долю чи не найвідомішої переможниці телешоу "Україна має талант", розкриє деталі того, куди зникла Слава Фролова, та ошелешить несподіваними подробицями нового поваороту багаторічного конфлікту із співаком Віталієм Козловським.

Також читайте на OBOZ.UA інтерв’ю з авторкою Риммою Зюбіною: про хитрі плани ворога, переломний рік для України та думки під час обстрілів.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!