Українки на вантажівках: як і для чого українські жінки опановують водіння вантажним транспортом

ZAXID.NET дізнавався більше про цей проект, яка його мета і яка мотивація у жінок, що вирішили піти у професію, яка в Україні вважається традиційно чоловічою.

Портрет водійки

Для участі в проекті немає вікових чи географічних обмежень. Перша головна вимога – мати права категорії В і досвід кермування авто з механічною коробкою передач від трьох років. Друга вимога – мотивованість, говорить програмна менеджерка проекту Єва Татаровa. Під час відбору перевагу надавали ветеранкам ЗСУ, учасницям бойових дій, переселенкам, жінкам із вразливих груп.

"Із понад 200 заявок ми відібрали 24 учасниці. Це дуже різні жінки з різних областей України, кожна зі своїм унікальним життєвим досвідом. Але у них одна спільна риса – вони неймовірно вмотивовані і вже знають, де застосують здобуті на курсі навички і знання", – розповідає Єва Татарова.

Наймолодшій учасниці курсу – 34 роки, найстаршій – 57.

Ми хочемо, щоб жінки розуміли, що в будь-якому віці життя може бути яскравим і насиченим,
– говорить програмна менеджерка проекту.

Лариса Тучина має три вищі освіти: економічну, управлінську і програмістську. 7 років вона була доброволицею у ЗСУ, служить також її син, з яким вони разом пережили жахи в Маріуполі.

"Я звільнилася перед вторгненням у 2021 році. Мені тоді сказали, що після служби я можу забути про всі свої дипломи, про досвід роботи в банку – тепер я прибиральниця. Я з цим не погодилася", – говорить учасниця проекту.

Жінка заснувала благодійний фонд, що, серед іншого, займається доставкою військовим автомобілів. Часто, каже Лариса Тучина, це більші за звичайні джипи машини, тож доводилося шукати за кордоном водіїв категорії С. Коли дізналася, що є можливість перевчитися самій, подалася одразу.

"У моїй мотивації немає нічого неймовірного. По-перше, мені завжди хочеться дізнаватися нове. По-друге, це моя дитяча мрія – бути водійкою фури. А ще зараз чоловікам, навіть волонтерам, важко виїхати за кордон по машину. Ну і ТЦК показали себе з гіршого боку. Тому жінки заміняють чоловіків. Я раніше супроводжувала водіїв фур на схід, бо вони боялися туди їхати, а я – не боялася. Тепер сама зможу", – розповідає Лариса.

Серед учасниць багато волонтерок: усі вони хочуть допомагати армії у ще більших масштабах. До вторгнення Ліна Самборська займалася продажами у стоматології та в галузі протипожежної безпеки, була бренд-менеджеркою і керівницею відділу компанії. А з великою війною – звільнилася, бо не могла працювати на повністю цивільній роботі, хотіла допомогти країні. Спочатку готувала їжу на блокпостах, потім – перевозила людей і гуманітарні вантажі, зараз – возить автомобілі для ЗСУ.

Жінка мріє працювати у міжнародній гуманітарній місії з розмінування. Вона подавала документи у три різні організації, зокрема в UNICEF і в Міжнародний комітет "Червоного хреста", але їй відмовили через відсутність прав категорії С.

"Я проходила курси саперів, але не маю досвіду в розмінуванні, тому вирішила потрапити в місію водійкою. На посади, що раніше вважалися суто чоловічими, міжнародні організації часто беруть жінок поза конкурсом. Зазвичай, там броньовані автомобілі категорії С, тому я пішла на проект. Я хочу розчистити наші території якомога швидше, щоб люди могли повернутися додому", – розповідає Ліна Самборська.

Серед учасниць – кризові психологині, економістки, менеджерки, волонтерки, захисниці із Чернівців, Севастополя, Києва, Енергодара та інших міст. Всі вони сходяться на тому, що війна може тривати довго і нові навички ще знадобляться. Так само вони будуть затребуваними після війни. Життя – непередбачуване, говорять вони.

"Перед стартом проекту ми провели багато зустрічей та інтерв’ю з урядовцями і бізнесами в Україні, щоб зрозуміти, чого бракує, які потреби. Вивчили кризи на ринку праці, демографічну ситуацію. Так ми побачили, що майже в кожній індустрії бракує водіїв, а також є проблеми з працевлаштуванням жінок", – говорить програмна менеджерка проекту Єва Татарова.

В одному дослідженні, що вивчала команда, експерти моделювали можливості зростання економіки України. У ньому також ішлося про те, що просто зараз потрібно приводити жінок у так звані чоловічі професії, передусім у галузі, що швидко розвиваються.

"Тож ми вирішили це поєднати і спрямувати сили на відбудову України. Ідея полягає в тому, що не треба чекати перемоги, а варто бути проактивними вже", – додає Єва Татарова.

У програмі – не лише водіння

Навчання на проекті Reskilling Ukraine складається з кількох модулів. Перший – теоретичні онлайн-лекції: 42 години, відповідно до стандартів, з проміжними і підсумковим тестуваннями в сервісному центрі МВС.

Другий модуль – практика водіння вантажівок категорії С, що відбуватиметься на Київщині. А компанія SCANIA Україна проведе для учасниць практикуми з ергономічного та безпечного кермування із сертифікованими тренерами. Проект забезпечує учасниць проживанням і харчуванням під час цього етапу.

"Будуть практичні тренінги з першої медичної допомоги на дорозі, а також навчання з коучем. У суспільстві ще є упередження щодо жінок в чоловічих професіях, тому учасниці опанують безконфліктне спілкування, реагування на різні коментарі, позиціонування себе в професії", – розповідає Єва Татарова.

У програмі є і відвідування кількох транспортних та логістичних підприємств, де жінки зможуть побачити реалії такої роботи, поспілкуватися з водіями і потенційними роботодавцями, наприклад, зрозуміти, чи реально поєднати роботу водійкою вантажівки і сім’ю, який графік та умови роботи тощо.

По завершенні програми, практична частина якої триває два тижні, жінки отримають права категорії С та навички, необхідні для працевлаштування і роботи.

"Ми не забезпечуємо працевлаштування, але забезпечуємо усім, що може йому сприяти. Бачу, що учасниці мають серйозні наміри, і впевнена, що вони будуть конкурентоспроможні на цьому ринку", – додає менеджерка проекту.

Зараз триває набір на другий потік проекту. У ньому зможуть взяти участь понад 30 жінок. Щоб потрапити на проект, потрібно пройти відбір: заповнити на сайті анкету, пройти короткий тест на знання правил дорожнього руху, далі – інтерв’ю про досвід і мотивацію. Далі – навчання і пригоди.

Хто фінансує проект

За проектом стоїть шведська неприбуткова організація Beredskapslyftet, що спеціалізується на людському капіталі, перенавчанні, працевлаштуванні і фінансується великими бізнесами Швеції.

Під час пандемії коронавірусу організація запустила проект з перенавчання працівників "Скандинавських авіаліній" на медсестер, щоб допомогти суспільству відреагувати на кризову ситуацію. Це допомагало не лише медичним закладам, а й не дало людям залишитися без роботи і зарплати.

Також компанія під час пандемії розшукувала колишніх працівників реанімацій, які вийшли на пенсію або пішли працювати в інші сфери, та домовлялася про їх тимчасове залучення до роботи в лікарнях зі збереженням постійного місця роботи на час допомоги суспільству.

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, коли в Швеції побільшало українців, Beredskapslyftet відкрила школу для українських дітей. Так діти були у відносно звичному середовищі, а батьки мали час на оформлення документів і пошук роботи.

Згодом відкрився центр професійної підтримки українців, що допоміг офіційно працевлаштуватися у Швеції близько 500 біженцям. Центр намагається поєднати навички українців з потребами шведського ринку, щоб дві різні культури знайшли порозуміння.

А потім Beredskapslyftet вирішила допомагати українцям в Україні – і так виник проект Reskilling Ukraine.

50 – 60 водійок – це дуже малий відсоток від потреби ринку, говорить Єва Татарова. Та все починається з малого. У планах Reskilling Ukraineне лише продовжити навчання водійок вантажівок, а також запустити навчання жінок на водійок автобусів, сільськогосподарської і будівельної техніки – де це можливо.