Ірина Гатун – про номер «Вечірнього Кварталу», хейт, поїздки в Крим та справжню любов

Про новорічний номер «Вечірнього Кварталу» під назвою «Дівчина, яка все життя розмовляла росіянською мовою, переїхала на Закарпаття», вже переповідати не треба.

«Квартал 95», як і особисто актори Юрій Великий та Ірина Гатун, вибачилися перед глядачами, кого міг образити номер про дівчину зі Скадовська. Та хвилю хейту у соцмережах це не зупинило.

Про цей період життя, хейт, людей, які були поруч, підтримку, особисте - в інтерв’ю Коротко про з акторкою «Вечірнього Кварталу» Іриною Гатун.

Ми точно нікого не хотіли образити

- Іро, коли ви репетирували сценку про дівчину зі Скадовська, яка не дуже правильно говорить українською, ні в кого не було зауважень, що ці жарти можуть образити людей? Бо автори авторами, вони варяться у своєму соку, а зі сторони буває інший погляд.

- Ми точно не хотіли своїм номером нікого образити. Цей номер для тих людей, які не переходять на українську, бо бояться розмовляти з помилками. Головний посил у ньому - що не треба соромитися переходити на українську. І що набагато гірше під час війни - продовжувати в Україні спілкуватися ворожою мовою. Я розумію цей посил. Чи змогли ми донести його глядачам – це вже хай глядачі скажуть. Але мені багато людей писали, що в цьому номері впізнали себе – бо вони стараються говорити українською і так само іноді смішно перекручують слова. Звичайно, сприйняття гумору у різних людей – різне. І претензії морального характеру можуть бути різні. Ми це розуміємо. Але ми точно не хотіли нікого образити.

– Чи є у «Кварталі» якась, умовно кажучи, фокус-група, на якій ви тестите жарти?

– Звичайно, у нас люди придумують жарти, обговорюють їх, редагують. Це тривалий процес. І хочу зазначити, що не тільки через нас пройшов цей номер до того, як він вийшов в ефір.

По-перше, зйомки новорічного концерту були в середині грудня, проходили при повній залі, де сиділи 1500 людей. Серед глядачів були різні люди – і військові, і представники телеканалу, і я думаю, що були люди з різних регіонів України.

Потім ми з «Вечірнім Кварталом» поїхали у благодійний тур містами України, де дали ще 7 концертів – були в Кривому Розі, Дніпрі, Полтаві, Кропивницькому, Умані, Вінниці, Хмельницькому – і всюди показували цей номер. Це ще до Нового року було. 31 грудня концерт вийшов в ефір. Наскільки я знаю, це була найрейтинговіша програма в новорічну ніч. Ще мільйони людей побачили концерт з цим номером в ефірі.

Але чомусь скандал довкола номера піднявся тільки 2-го чи 3 січня. Тобто мільйони людей його подивилися - і не було жодних нарікань. Люди не звертали особливої уваги на цей номер і не сприймали його, як образу. А потім понеслось… Але знову ж таки, у всіх сприйняття гумору різне. І ми розуміємо, що чиїсь почуття ми дійсно могли задіти цією темою.

- Ви сама, проаналізувавши все, як вважаєте, ви образили українців?

- Ми точно цим номером не хотіли нікого образити, особливо тих українців, які знаходяться в окупованих містах. Ще раз озвучу посил авторів, що смисл номера в тому, щоб люди не боялися говорити українською мовою навіть з помилками. По суті, це номер про багатьох із нас. Про кожного, хто робить помилки у вимові, але все одно не здається, продовжує говорити і вчитися на своїх помилках. Мені здається, що в цьому і є сила українців – що ми можемо посміятися над собою.

Дуже багато людей мені в особисті писали, що вони не розуміють, в чому проблема, що вони самі так говорять і також сміються над своїми помилками. Причому писали з різних міст. Писали, що говорять суржиком.

Будь ласка – можете розмовляти суржиком, не треба боятися. Це також частина нашої мови. І я собі дозволяю говорити суржиком. Але всі українці мають знати українську і не повинні боятися переходити на українську, якщо навіть раніше нею не розмовляли. Навпаки, люди які стараються говорити, хай і з помилками, але все ж стараються, викликають повагу.

– А що, на вашу думку, обурило людей? Якщо говорити про тих, кого це дійсно образило і зачепило, а не тих, хто прийшов просто пнути ногою.

- Що могло образити людей? Скажу те, що люди мені особисто писали. Людей зачепила саме згадка про Скадовськ. Але Скадовськ був згаданий у номері тільки через гру слів, яка виходить при вимові фрази «зі Скадовська». Це був каламбур. Ніхто не хотів нікого образити. Ми так само могли в номері згадати Кривий Ріг, Одесу чи будь-яке інше місто. Ми не хотіли образити людей.

Мама бачила, що писали в соцмережах, і через себе це пропускала

– У своєму вибаченні ви одночасно і вибачилися, і обізвали людей. Чи ви справді вважаєте, що всі, хто писав обурливі коментарі, це «проплачені тварі»? Я зараз говорю саме про обурливі коментарі, а не жорстокий хейт. Бо одна справа, коли говорять, що так не можна, ви образили, ви перетнули межу, завдали болю і так далі, інша – коли тебе проклинають, бажають смерті, вносять у базу «Миротворець», коли глядачів «Кварталу» називають «тупими, недалекими…» і взагалі такими словами, що язик не повертається їх повторювати.

– У своєму відео я дійсно щиро вибачилася перед тими, кого це справді образило і заділо. Так, можливо в цьому відео я була занадто емоційна.

А що стосується мого звернення до «проплачених тварєй». Я не мала на увазі всіх людей, які пишуть обурливі коментарі. Ми ж всі розуміємо, хто найбільше зацікавлений у тому, щоб посварити всіх українців між собою, – це наші вороги. Вони розганяють своє ІПСО і стараються роздути будь-які наші конфлікти. Якщо ви згадаєте, то в той момент, коли новиною №1 став скандал довкола нашого номера, сталася одна дуже важлива подія – відбувся, здається, найбільший обмін полоненими за весь час повномасштабної війни. Більше 200 наших людей повернулися додому! Але замість того, щоб порадіти за наших військових і цивільних, яких звільнили, у нас у соцмережах і в ЗМІ розганяли тему зі скандалом. І от тепер подумайте, кому це було вигідно? Точно не українцям. Тим більше, для русні «Квартал» зараз – як червона ганчірка для бика.

– Напевно, батьки за вас дуже переживали?

– Батьки дуже переживали. Особливо тато. У мого тата звичайний кнопочний телефон, де нема інтернету, ніяких соцмереж і месенджерів. І він про цю історію дізнався із сюжету на «5 каналі». Він не дивиться цей канал, просто перемикав канали і якраз попав. І потім до нього на базарі почали підходити люди і говорити, що ми переживаємо за вашу Ірочку. Його це заділо. Точно в 73 роки йому не треба таких хвилювань. А всі адекватні люди все розуміють.

І мама переживала, бо вона ще й читала ті всі грубі слова, що писали в соцмережах. І про батьків писали під моїм постом з ними. Мама це все бачила і через себе це пропускала.

– Якщо відмотати час назад, ви б зробили щось по-іншому?

– Не згадували б у номері саме про Скадовськ. Бо це заділо людей. Але якщо говорити про хейт, то, мені здається, навіть якби не було номера зі згадкою Скадовська, все одно хейтери знайшли б до чого причепитися… Якщо перед людьми стояло саме таке задання.

Їздила у Крим підтримати близьку подругу

– А як щодо світлин з Криму, які ви публікували у соцмережах у 2015, 2018 та 2019 роках. Що вам там було робити?

– Я їздила туди, щоб підтримати близьку подругу, яка підтримує Україну, але через певні обставини змушена жити на тимчасово окупованій росією території.

Подруга тоді тільки-но народила дитину, до того ж дуже болісно сприйняла ситуацію з анексією. І через це у неї погіршилося здоров’я. Подруга зараз вже має двох дітей і не може виїхати з ними, вона постійно каже, що їй там тошно, тому просила приїхати і допомогти.

І я періодично їздила до неї, щоб розрадити та підтримати у важкий період. Ім’я подруги вказувати я не буду, бо у неї і так там дуже багато проблем. Навіть просто через те, що вона зі мною спілкувалася в месенджері після 24 лютого 2022 року, в неї виникли серйозні проблеми. В Криму ж нема ніякої свободи слова. І коли там знаходиться близька людина і їй там навіть поговорити нема з ким – це дуже важко.

В Криму і досі знаходяться українські люди, які за Україну, які люблять Україну, але через деякі причини не можуть виїхати звідти. Ми ж не можемо кинути наших людей.

Але коли я їздила в Крим, я не порушувала закону. В’їзд та виїзд на територію тимчасово окупованого півострова я здійснювала з українським паспортом через територію України – через офіційний контрольний пункт в’їзду-виїзду «Каланчак». Виходить, що зараз люди гноблять мене, українку, за те, що я поїхала з української сторони з українським внутрішнім паспортом в наш український Крим.

– Коли культурний кластер «Краків» одразу ж відмінив вашу моновиставу «Гатун... про себе... про вас... і про час!» «через моральні аспекти» – це для вас був ніж у спину?

– Тоді це був ніж у спину, але зараз можу їм подякувати, бо через відміну в мене тоді з’явилося 2-3 вихідні дні. Наскільки я знаю, що сам «Краків» до мене не мав претензій, мій концерт їх попросили відмінити власники. А цей «Краків» належить місту, тобто їм подзвонили з мерії. Попросили це відмінити. Але на інших площадках я працювала, як раніше, всюди квитки були продані, і ніяких питань у глядачів до мене не виникало.

Більше всього мені подобається, що після цього пішли новини у ЗМІ, що відмінили виставу Гатун… в Польщі. Тобто люди не хочуть розбиратися в суті, прочитали заголовок, що «Краків» відмінив виставу, навіть не подивилися саму новину, що це заклад у Києві, а не в Польщі, і все – рознесли неправдиву інформацію.

– Як ви взагалі пережили всі ці дні, хейт, образи?

– Як я це пережила? Перші два дні - дуже важко. Тиск піднявся. Але напилася таблеток, м’ятного чаю і пішла далі… Я свій стан в перші дні можу порівняти з тим, який був на початку повномасштабної війни. Коли все почалося і над тобою летять ракети, а ти не розумієш, що взагалі робити, куди бігти, і бігаєш в паніці, падаючи з ніг. Але такі ситуації роблять нас сильнішими.

Мені багато писали люди в особисті повідомлення. Я старалася відповісти на всі повідомлення. Якщо люди писали, що їх це заділо, то я і перед ними особисто могла вибачитися. Спочатку було відчуття, що всі довкола якось не так дивляться. Але підтримка глядачів, друзів, колег, акторів «Чорного Квадрату», людей, які мене знають особисто, і навіть незнайомих людей, дала мені можливість підняти голову.

– Чи були ще люди, які, що називається, встромили ніж у спину?

– Не хочу говорити про таких. Я більше звертаю увагу не на погане, а на добро, яке мені роблять. Я дуже вдячна тим, хто підтримав. Наприклад, коли з різних площадок, де були заплановані мої вистави, почали телефонувати в театр «Чорний Квадрат» і просили прокоментувати ситуацію. То художній керівник театру казав всім до одного, що за Гатун нема ніякої вини, і якщо ви відміните з нею виставу, то ми розриваємо з вами всі договори. І всі площадки сказали: ні, все нормально, ми нічого не відміняємо, ми просто хотіли почути вашу думку. І я дуже вдячна, що мене не кинули і не зрадили в той момент. Більше того, я всіх побачила, всіх почула, хто підтримав, хто ні. Але я більше за добро, і більше побачила добра, що мені зробили.

Я кожен дзвінок, кожне повідомлення пам’ятаю

- Ви не пожалкували за цей час, що перейшли у «Вечірній Квартал»?

- Ні, я не пожалкувала про перехід у «Вечірній Квартал». Я розуміла, куди йду. По-перше, я і уявити собі не могла, що колись стану учасницею цього легендарного проєкту. Це честь для мене. Навпаки, пишаюся, що зараз виступаю разом з цими хлопцями на одній сцені. Бо вони не тільки талановиті актори, але й люди з великої букви.

Так, я розумію, що хейту до них більше. І не тільки тому, що вони займаються політичною сатирою і піднімають в номерах гострі теми. Вони взагалі під лупою у хейтерів, що б не робили. Навіть коли вони щось хороше роблять, хейтери завжди знайдуть, до чого причепитися.

Наприклад, хлопці з 2014 року їздять з виступами до військових. Тільки за час повномасштабної війни дали більше 400 таких концертів. Окрім того, допомагають військовим: купують та передають автівки, дрони та інші необхідні нашим захисникам речі. Саша Пікалов організовує відпочинок і різноманітні заходи для діток військових та діток-переселенців, а Стьопа Казанін допомагає евакуювати дітей з небезпечних регіонів Херсонщини. Але коли про цю свою діяльність розказують публічно, одразу налітають хейтери: «дивіться, піаряться на війні». Бувають навіть такі абсурдні звинувачення.

Або коли Женя Кошовий і Саша Пікалов доставили допомогу для ГУР і під час передачі цих засобів, що були потрібні нашим розвідникам, сфотографувалися з Будановим, деякі люди почали писати – «о, прифотошопили Буданова». І сміх, і гріх, як то кажуть. А коли не розказують про те, що роблять, їм також прилітає – «нічого не робите, не допомагаєте». Тому хейтери завжди знайдуть, що критикувати.

- До речі, я не бачила, щоб вас публічно підтримали колеги з «Вечірнього Кварталу», «Жіночого Кварталу», ваша подруга Леся Нікітюк, яка часто писала, яка ви крута, з якою ви робили «Барбі», «Роксолесю». Це не було боляче? За вас вступилися прості люди, був навіть флешмоб «Я підтримую Ірину Гатун», а колеги якось стали осторонь. Зате помітила, як активно вас захищав актор Михайло Жонін.

– Я також помітила, як сильно захищав мене Михайло Жонін. Він був одним з перших. Дякую йому. Майже всі з «Жіночого Кварталу», «Вечірнього Кварталу» телефонували мені, писали, підтримували. Леся Нікітюк також дзвонила, підтримувала. Вона сама не раз попадала під хейт і різні напасті, тому навіть рекомендувала мені, як себе вести. А те, що хтось публічно не виставив пост «Я підтримую Гатун», в тому нічого такого немає. Думаю, навпаки, якби вони виставили такі пости, це ще більше б дало людям причин для хейту – «ну, понятно, свої за свою заступаються». Я кожен дзвінок, кожне повідомлення пам’ятаю і дуже вдячна за підтримку.

– Батько Кузьми Скрябіна, Віктор Кузьмич, спеціально вас запросив у гості, щоб підтримати? Чи це була давно запланована зустріч?

– Віктор Кузьмич запросив мене до себе у гості ще задовго до виходу цього номера. Соломія, з якою вони відкрили збір «Дрони від Кузьми», – моя подруга, яка також дружить і співпрацює з Віктором Кузьмичем. І коли я побачила, що вони збирають на дрон, просто підтримала їхній збір розголосом. І нам вдалося зібрати необхідну суму за три тижні. 19 січня Віктор Кузьмич із Соломією приїхали до мене на виставу у Львові. Також приїхали військові, яким ми передали цей «мавік» і декілька комплектів захисної форми.

А що стосується візиту до батька Кузьми… Я до нього їздила 2 січня. Нагадую, незважаючи на те, що концерт вийшов 31 грудня, до 3 січня ніякого розголосу ще не було. Зацікавлені у цьому люди ще, мабуть, святкували. Тому у Віктора Кузьмича я була ще до цього скандалу. Зустріч була дуже теплою. Він мене поводив по дому, надарував багато подарунків і сувенірів, які Ольга Михайлівна, мама Кузьми, робила своїми руками. І тільки на другий день, як я поїхала від нього, почався цей скандал. Віктор Кузьмич передзвонив мені на другий день і, ще не знаючи про це все, сказав, що захоплений нашою зустріччю, що він відчуває людей так само, як відчував людей його син. Ми поговорили, і тільки через годину йому розповіли те, що зі мною трапилося.

Після цього Віктор Кузьмич ще раз передзвонив мені і сказав: «Іро, якщо треба щось записати, якесь відео на підтримку, я все запишу. Люди не мають права нічого говорити про тебе поганого, бо вони не знають, яка ти насправді хороша людина». Я сказала, що не треба нічого записувати, це все проходить.

Але потім ми з задоволенням ще раз зустрілися у Львові. Він дуже добра людина. У нього таке ж добре серце, як і в Андрія. Я зрозуміла, в кого такий син пішов. Бо у своєму віці після того, як поховав дружину, яку він безмежно любив, він ще знаходить сили робити ці збори і в ім’я сина допомагати нашим військовим.

– Бачила в соцмережах, що Віктор Кузьмич і Соломія дуже дякували вам за підтримку і писали, що саме завдяки вашій підтримці вдалося зібрати цю суму.

– Дуже довго збір зупинився на сумі – 40 чи 50 тисяч. Я підхопила збір, рознесла всім, кому тільки можна було. Мої друзі і колеги з «Кварталу» поділилися у себе. І ми зібрали 260 тисяч. Все ж таки популярність має свої плюси – можна швидше закривати такі збори.

Любові менше не стало

– Анонсуючи виставу «Щастя завжди поруч», ви сказали, що щастя багато не буває, а горя буває. Це ви про пережите?

– Я говорила про пережите з 2014 року. Коли ми ще всім «Жіночим Кварталом» їздили на схід України – коли ми були в Сєвєродонецьку, Краматорську, коли ще більша частина України не знала цього всього, не бачила війни, але вже тоді горя на сході вистачало. Ти бачиш зруйновані будинки, зруйновані міста та села, поламане життя людей...

Тепер, на жаль, ми це бачимо на всій території України. Тому горя вистачає завжди. А щастя, на жаль, – це ж не довгострокова історія. Але хоч маленькими частинками його треба піднімати. Бо що ж буде, якщо зараз вся Україна сяде в позу горя, не буде працювати, не буде допомагати, не буде ходити на концерти...

Найголовніше - коли військові знаходяться в залі на виставі чи на концерті, а потім підходять, дякують. Якщо людина приходить з «передка» і каже «дякую», що на дві години ви дозволили трохи забути про війну, дали змогу таким способом повернутися в мирне життя, то це про щось говорить.

– Люди йдуть на ваші вистави, дякують, у вас повні зали. Чи відчуваєте ви, що у реальному житті, не фейсбучному, у вас щось змінилося?

– Ні, любові менше не стало. Мені здається, навпаки – люди, які мене знають, їх цей хейт дуже обурював, вони за мене заступалися в коментарях. Я навіть просила, що не треба цього робити, не давайте хейтерам можливості розпилятися і на вас. Мені здається, зараз я бачу ще більше розуміння в очах глядачів, особливо в той момент, коли виходжу на сцену. Тому навпаки – зараз я ще більше відчуваю підтримку.