З російським наративом про «один народ» ми боремося концертами в Європі, — Володимир Шейко

У грудні 2023-го Симфонічний оркестр Українського радіо провів гастрольний тур країнами Бенілюксу. Звертаючись до музикантів після концертів у різних містах, глядачі неодноразово говорили, що вони довго пам’ятатимуть ці творчі зустрічі, пронизані великим натхненням.

Як музиканти проводять репетиції під час ракетних обстрілів, як добирають репертуар для європейських концертних залів, що український диригент мусить пояснювати європейським колегам про Зеленського і Путіна, а також як бореться із засиллям російських виконавців на концертних майданчиках у штаб-квартирі ООН, про що розпитують журналісти європейських телемовників та чим порадує Симфонічний оркестр Українського радіо рідну аудиторію у 2024 році — про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський говорять у новому випуску з Володимиром Шейком, народним артистом України, художнім керівником і головним диригентом Заслуженого академічного симфонічного оркестру Українського радіо.

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Google Podcasts, Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, NV Подкасти, YouTube та інших подкастингових платформах.

00.00 «Наші музиканти збентежені таким прийомом у європейських залах»;

10:40 «В європейському турне граємо твір Юрія Шевченка “Ми є” — це ніби колискова для рідної країни, яка просинається і прокинеться в новому світлому майбутньому»;

17:48 Цього року Українському радіо — 100 років, Симфонічному оркестру — 95. Плануємо тур містами України;

21:35 «Концерти під егідою ООН у Женеві заповнюються рашистськими виконавцями — два роки великої війни»;

24:50 «Колективи радіо у світі вважаються оркестрами найвищого класу».

«Наші музиканти збентежені таким прийомом у європейських залах»

Вадим Міський: Володимире Олександровичу, ви щойно повернулися з великого гастрольного туру Симфонічного оркестру Українського радіо країнами Бенілюксу. Це були міста Маастрихт у Нідерландах, Монс і Шарлеруа в Бельгії, Люксембург — і досить великі концертні зали від тисячі до трьох. Це далеко не перші ваші гастролі в умовах повномасштабної війни. Який головне повідомлення глядачам ви несете зараз?

Володимир Шейко: Ми бачимо в цих наших подорожах певну місію, яку ми намагаємося максимально виконувати. Всі наші проєкти під час війни йдуть під єдиним гаслом «Меседж з України». Ми виконуємо твори української композиторської школи та країн, які підтримують Україну в цій боротьбі зі страшним ворогом. Торік ми таку публічну дипломатію почали з Італії. І одразу з великих концертних залів: в Модені, в Болоньї у центральних концертних залах. Перелік можна довго наводити. Величезна кількість публіки! Потім була Швейцарія і головний концертний зал у Базелі, де було 1300 людей! Вони аплодували стоячи. Наші музиканти збентежені таким прийомом самі. Вони озираються і не знають, як на це реагувати.

Вадим Міський: Це іноземна публіка чи наші біженці? Тобто чи вдається залучити еліти країн?

Володимир Шейко: Ви знаєте, спеціально ми їх не залучаємо. Я от сам був упевнений, що багато українців [приходять на наші концерти — «ДМ»]. Наприклад, у Базелі. Чому? По-перше, аплодували стоячи та плакали. Я думав, що це плакали українці. Виявляється, українців на 1300 людей було десь 120 усього. Тому це були швейцарці, які пройнялися темою. Вони живуть зовсім іншим життям, не так, як весь світ. Вони так побудували, вони в тому живуть. Але для нас це було дуже зворушливо.

Але ми помітили, як росіяни працюють із громадською думкою. Наприклад, [італійські] керівники театрів мені говорили: «От погані — і той, і той президент, вони просто мають помиритися». Якийсь такий наратив розповсюджується. А якраз у ті дні прилетіла 71 російська ракета в українські міста. Кажу їм: чого ви порівнюєте двох президентів? Прилетіла з тієї сторони до нас 71 ракета! Як ви можете це порівнювати? Я говорив у жорсткій формі, хоч ми й були гостями в їхньому театрі. Але після концерту, коли публіка піднявшись аплодувала — довгі овації! — вони приходили... ті, хто зі мною говорив цими наративами, й кажуть: «Ми розуміємо, ми були неправі, вибачте».

Вадим Міський: Крім універсальної музичної мови, часом треба використовувати і звичайну людську мову. Може, жорстку, щоб донести інформацію про те, що ж відбувається в Україні.

Володимир Шейко: Але тільки словами це ж не закривається. Коли люди емоційно на концерті проникаються музикою нашою, європейською, українською, коли це підхоплює їх емоційно, підсвідомо — вони розуміють, що ми всі рідні, що вони на нашій стороні. Що в нас одна сторона. Що ця сторона світла.

Наталя Соколенко: Я так розумію, що ця робота — з суспільством в Італії, та й не тільки в Італії, — росіянами ведеться. Щоб довести публіці, що «росіяни й українці насправді один народ», що треба «миритися». Але коли люди чують українську музику, то розуміють, що це — не «один народ».

«У європейському турне граємо твір Юрія Шевченка “Ми є” — це ніби колискова для рідної країни, яка просинається і прокинеться в новому світлому майбутньому»

Наталя Соколенко: Як оркестр добирає репертуар, щоб ця ідентичність була відчутна?

Володимир Шейко: Перед тим, як перейти до української музики, хочу сказати важливу річ. Вся музика — і українська, і світова — належать світові. Зараз ми доносимо української музики більше, ніж раніше було. На це є попит під час війни, зацікавленість. Цей рівень зацікавленості — то підіймається, то опускається знову. Все залежить від життя суспільства. Але ми й кожен із нас представляє світове мистецтво з точки зору ідентичності нашої нації. Кожна нація — грає світові своє надбання, наприклад, того ж Моцарта, своєю мовою.

Стосовно відбору репертуару для проєкту «Меседж з України». Починаємо ми з наших стовпів — це Євген Станкович, Мирослав Скорик, Микола Лисенко. Також у нас є колосальний твір Юрія Шевченка «Ми є». Це мелодія гімну України від початку до кінця. Написана для скрипки соло і струнного оркестру — як дуже красива балада або колискова. Я бачу це як колискову для рідної країни, яка прокинеться в новому світлому майбутньому. Також ми виконуємо твори інших сучасних українських композиторів — Ганни Гаврилець, Ігоря Щербакова. Програма будується так, щоб публіка вийшла враженою. Публіка має отримати духовне прозріння, потрясіння. Ми граємо від серця, а публіка це відчуває. Люди відчувають правду, яка йде зі сцени. Вони відчувають, що ми чесно до кінця робимо свою справу. І чесно до кінця віддаємо серця цій справі, музиці, ідеї та публіці. Вони в це вірять. Вони бачать це, тому вони йдуть до нас.

Але між тим ще є світле, темне. Швидке, повільне. І навіть є тональний план. Як тональність цих творів переходить одна в іншу. Це дуже важливо. Це впливає на підсвідомість, тому що їм дуже комфортно. Немає конфлікту не драматичного, а вони можуть іти через драматичні конфлікти, через музичні, мистецькі потрясіння. Якісь зіткнення, які є у творах. Героїчному — «Тарас Бульба». Це ж не лірична річ, це річ героїчна. «Тараса Бульбу» ми граємо. Микола Лисенка — заглавний твір нашої мистецької культури. Але воно побудовано так, що їх манить, вони йдуть за такою маленькою дудочкою. І це для нас важливо. Це для нас важливо — і маємо результат.

Наталя Соколенко: Тобто увертюра до опери «Тарас Бульба». Це козацький марш, інакше кажучи, це дуже цікава презентація.

Володимир Шейко: Він не тільки козацький марш, козацький марш у кінці. Але перед тим є глибокі роздуми та широчінь нашої землі. Там є широкі теми. Комусь лани, комусь гори — але широта нашої землі. Є зіткнення з ворогами й потім є переможний козацький марш. Дай Боже, що цей марш був завжди переможним.

Наталя Соколенко: Бачите, як цікаво. Сто років тому, коли Петлюра, очільник Української Народної Республіки, відсилав хор під орудою Олександра Кошиця для того, щоби представляти цю ідентичність Європі, а згодом і Америці, у них був заглавний твір «Щедрик». «Щедрик» — це, напевно, така перша презентація, пробудження України, проявлення її на світовій мапі. А зараз ви вже везете презентацію, і у вас заглавний твір «Тарас Бульба» — це боротьба, зіткнення і переможний козацький марш. Це надзвичайно цікава така еволюція.

Володимир Шейко: «Щедрик» дуже гарний, для хору — прекрасно. Для нас — це додатковий матеріал, хоча він знаковий. Його всі знають. Цей короткий мотив із трьох нот, він вкладається в цей мотив. Бачите, американці його співають, весь світ його співає. У нас є в репертуарі «Щедрик». У цьому контексті ми не використовували «Щедрика».

Вадим Міський: До речі, зі «Щедриком» теж це дуже цікаво, що зараз ваше музичне господарство на Суспільному мовленні теж долучено до реконструювання тих подій, які були 100 років тому, коли «Капела Кошиця» поїхала у світове турне і запрезентувала світу, зокрема, «Щедрик», який прижився і став світовим надбанням, тому що його співає будь-хто в будь-якій точці земної кулі. Хор Українського радіо зробив реконструкцію концерту, який відбувся у 21-му році у Карнеґі-хол у Нью-Йорку. Є припущення, що саме тоді американські музиканти вперше почули ці мелодії з українського набору пісень, запрезентованого тоді. І зробили їх таким американським і відтак світовим надбанням.

Цього року Українському Радіо — 100 років, Симфонічному оркестру — 95. Плануємо тур містами України

Вадим Міський: Які плани оркестру на сторіччя радіо?

Володимир Шейко: У 2024-му виповнюється 95 років нашому оркестру і 100 років — Українському радіо. І ми плануємо велике турне Україною. Поки що заплановано 15 міст, де мають бути виступи.

Яка моя ідея? В залі збираються люди, які слухають різні канали. Хтось слухає Суспільне, хтось — інше. І так само за кордоном. Але вони всі об’єднані єдиною ідеєю, єдиною емоцією — приходять знову на Симфонічний оркестр Українського радіо Суспільного. Тобто ми таким чином залучаємо аудиторію до нашого Суспільного мовника. Це дуже важливо, бо Суспільний мовник належить суспільству. Ми повертаємо аудиторію до своїх витоків, до себе, до Українського радіо, яке всі слухали з дитинства.

Тобто плани у нас на цей рік великі. Є варіант двох «open air» концертів. Тому що «open air» — це питання безпеки. Питання дощу, як не дивно. Це зовсім інший формат — формат широкої публічності. У філармонічного залу є своя емоція. У нас заплановані концерти в центральних залах областей і в театрах. Але якщо ми додамо до цього ще площі — це буде інший формат спілкування, інша маса глядача, інший енергетичний посил і інший відгук.

«Концерти під егідою ООН в Женеві заповнюються рашистськими виконавцями — два роки великої війни»

Вадим Міський: Я читав, що ви мали зустріч з керівницею Постійного представництва України при ООН і інших міжнародних організаціях в Женеві, де обговорювали концерт Симфонічного оркестру Українського радіо під егідою ООН у Женеві у 2024 році. Розкажіть, будь ласка, про ці плани.

Володимир Шейко: ООН має свої певні знакові дати, під які відбуваються концерти. І виявляється, що в Женеві — у штаб-квартирі ООН — керують росіяни. Два минулі роки, під час війни, концерти під егідою ООН в Женеві заповнюються рашистськими виконавцями. Наші написали протест. Євгенія Філіпенко, очільниця представництва України, хоче зробити концерт під егідою ООН на одну з дат ООН. Мер Женеви сказав, що надасть для цього центральний концертний зал. Факт проведення такої події дуже важливий для України, тому що несе політичне повідомлення.

Наталя Соколенко: Війна культур теж є вагомою складовою у будь-якій війні. Для нас важливо не допустити змішування за російськими наративами в один народ із ними. Знаєте, росіяни дуже багато вкладають у промоцію своєї культури та в те, щоб у головах європейців посіяти хибний софізм: ну як же вони можуть бути поганими, якщо в них «така культура, такий балет»! Якщо просто за цим спостерігати й не робити жодних контрдій, не демонструвати свою велику культуру, свою давню культуру, яка давніша за російську (зокрема, і музична культура набагато давніша за російську), то, звісно, ми тут будемо програвати. Але ми не програємо. Тому що завдяки саме вашим зусиллям і зусиллям Симфонічного оркестру Українського радіо ведеться ця боротьба і переможні битви.

«Колективи радіо у світі вважаються оркестрами найвищого класу»

Наталя Соколенко: Я заходила на ваш фейсбук і бачила відео з бурхливою реакцією європейської публіки на виступ оркестру — екстаз у глядачів! Я би хотіла запитати: те, що Симфонічний оркестр є в структурі Українського радіо та має назву «Симфонічний оркестр Українського радіо», — накладає обмеження? Чи, навпаки, вивищує на рельєфі музичних колективів в Україні та Європі?

Володимир Шейко: Додаткове навантаження. У світі, в нашій сфері, колективи радіо вважаються оркестрами найвищого класу і є найбільш оплачувані. Це навантаження для них непогане. У нас, на жаль, ситуація дещо інша. Чому ці оркестри є оркестрами вищого класу, чому вони там оплачуються сильно? Тому що це робота, яка вимагає більших психофізичних зусиль, концентрації. Якщо взяти музичний колектив — вони готують концерт, виступають, наприклад, у філармонії, куди прийшла якась кількість людей. Цей концерт відбувся і «пішов у Всесвіт» — його більше немає. Наші концерти слухають мільйони...

Наталя Соколенко: І будуть слухати... Це — величезна відповідальність. Ви не маєте права схибити, сфальшивити, бо все записується для наступних поколінь.

Володимир Шейко: Так, ми не маємо права, бо воно записується. Розумієте? І якщо ми вкладаємо «душу і тіло», якщо держава вкладає в це кошти, воно має бути якісним. І воно має для наступних поколінь давати досвід, навчання, знання тощо. Тому це дуже цікава робота, але дуже напружена.

Наталя Соколенко: Як вам вдається проводити репетиції під обстрілами, під час повітряних тривог, блекаутів? Що з емоційним станом артистів? Вони просять переносити репетиції, щоб заспокоїтися після ракетних атак?

Володимир Шейко: Коли ми були в Італії, була 71 ракета. І публіка була просто шокована, всі перепитували про життя під ракетами. Знаєте, ми всі концентруємося. Ми вирішили, що ми не відкладаємо наші плани, тому що це може бути все життя так, як зараз. Якщо буде тривога, то зупиняємо репетицію: йдемо в сховище, а потім продовжуємо. Починаємо працювати о 10-й ранку, репетиція завжди 4 години. Тому що, наприклад, якщо в нас концерт за 7 днів — прийде публіка. Як у Харкові люди приходили в підземелля на концерти філармонічні. Ми започаткували під час війни «Kharkiv Music Fest» — це феноменально! Я там народився, росіяни зруйнували частину консерваторії, де вчилися мої батьки. Так от, люди, які приходять у підземелля на концерти класичної музики, вони інакше слухають.

Я колись зіткнувся з таким слуханням у 1993-му році в Загребі. Тоді була лінія фронту за 13 кілометрів від Загреба (тривала війна Сербії проти Хорватії — «ДМ»), а ми грали, закривали фестиваль в Загребі. Я диригував оркестром «Україна» на концерті просто неба. І я бачив, яка вишукана публіка прийшла, дуже гарно вбрана. Десь хвилин 20 ми не могли їх розкачати. Пам’ятаю, в будинках навколо були дірки, правда, не такі, як в Україні зараз. Я збирався диригувати Симфонію №40 Моцарта. Підняв руки. А тут щось свистить. І бачу через плече, що пані в хутрах і діамантах дивляться в небо, бачать, що щось летить над нами. Гуде. Всі думали, що впаде. Але не впало, нічого не вибухнуло над нами. І почався Моцарт. Знаєте, на такому підйомі! І Україна з цієї війни вийде іншою. Так що ми пристосовуємося. А що нам ще робити? Ми маємо жити за тими планами, які нам хтось диктує? Ні, ми маємо робити своє.

в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Олександром Педаном про співпрацю з Суспільним, новий проєкт замість «УніверCheck» та інші ідеї pedan|buro, Світланою Остапою про проблеми, з якими зіткнулася українська журналістика у 2023 році, чого досяг і що планує Суспільний мовник, посилення державного мовлення, проблеми з допуском на фронт та прогнози на 2024 рік, Анною Тульєвою про організацію та залаштункові історії фіналу Нацвідбору на «Дитяче Євробачення — 2023», Дмитром Хоркіним про те, як вплинула війна на розвиток радіо в Україні, Юлією Шелудько про назву Радіодиктанту-2023 та виклики, пов’язані з перенесенням дати, Вікторією Мурованою про «моркву в шоколаді» як принцип виготовлення контенту для дітей.

Також рекомендуємо: Подкаст «Детектор медіа говорить», у якому ми начитуємо найцікавіші статті та рецензії, що виходять на сторінках нашої групи онлайн-видань. Якщо у вас не вистачає часу на читання, ви можете просто слухати нашу аудіоверсію. Підписуйтеся на подкаст та отримуйте доступ до найцікавіших матеріалів «Детектора медіа» у зручному для вас форматі.

в перші дні повномасштабного вторгнення програмний директор ГО «Детектор медіа» Вадим Міський запустив подкаст «Русскій фейк…» зі спростуваннями проявів ворожої дезінформації. Завдяки «Українському радіо» передача доступна на окупованих територіях. Одна зі слухачок, яка пережила піврічну російську окупацію неподалік Херсона, розповіла, як ця радіопрограма допомогла їй та односельцям «зберегти зв'язок з реальністю» в умовах повної відсутності інших українських медіа. Восени 2022 року подкаст здобув аудіопремію «Слушно» в номінації «Найкраще журналістське розслідування» за вибором аудиторії.

Колаж: «Детектор медіа»