«Ґолда» — фільм майже про нас

Якби британсько-американський фільм«Ґолда» і не містив стільки аналогій із подіями нашої війни, то все одно не залишив би байдужим. Він про прем’єрку Ізраїлю Ґолду Меїр під час війни Судного дня, коли на її країну напала схиблена на ідеї знищення Ізраїлю коаліція арабських держав, підтримувана (куди ж без нього?) Радянським Союзом. Ну точно як наш божевільний сусід, якому мертва Україна ночами сниться.

Фільм тримає в напруженні з перших же кадрів. Ґолда Меїр відповідає на запитання вимогливої комісії, яка з’ясовує, хто винен, що війна захопила Ізраїль зненацька. Заповзята курильниця Ґолда, припалюючи цигарку за цигаркою, розповідає, як усе було.

Хоча агенти Моссаду доповідали, що війна почнеться, Ґолда дуже обережно ставилася до їхніх повідомлень. Вона опиралася мобілізації до останнього. Це теж нагадує нашу історію, хоча з певними відмінностями. А також — 6 жовтня минулого року, коли знаменитий Моссад зіпсував собі репутацію, проспавши напад ХАМАСу. У цій стрічці ще чимало аналогій виникає.

Сценарний матеріал достатньо простий, я би навіть сказав невибагливий. Почалася війна. На кону — виживання країни. Стара і хвора жінка, яка до того ж у цей час проходить курс хімієтерапії, керує урядом. Вона демонструє силу волі, не панікує і навпаки підбадьорює чоловіків, які занепадають духом. То успіхи, то провали…

Зустріч із Генрі Кіссінджером, який тоді був головою Держдепу США. Героїня виявляє характер і наполягає на своїх умовах миру. Ніяких крутих поворотів сюжету, ніяких візуальних ефектів, ніяких батальних сцен.

Важливий для нас момент. Під час зустрічі з Кіссінджером вона каже, що знає росіян і на що вони здатні, маючи на увазі залаштункову участь у війні СРСР. Вона жила в Україні та на єврейські свята вони мусили ховатися в підвалі, бо російські імперці шукали євреїв, щоб просто вбити. «Але я вже не те перелякане дівчисько!» — каже вона. Думаю, що для західного глядача це дуже важливий момент, адже дуже багато жителів тамтешніх країн вірить, що українці від народження антисеміти, а росіяни білі й пухнасті.

Напруга тримається на грі британки Гелен Міррен, яка відома за виконанням ролей інших лідерок держав — Єлизавети Першої та Єлизавети Другої, володарка «Оскару» за головну роль у фільмі «Королева». Зовнішньо вона один в один реальна Ґолда. Її гримерів треба записувати у співавтори фільму — такий блискучий образ вони створили.

Грає вона стримано, без зовнішнього вияву почуттів. Але внутрішньо відчувається потужна емоція. Розуміючи, що аналогія дуже умовна, але наважуся порівняти зі стилем французького актора Жана Габена. Обличчя в нього непорушне, навіть неповоротке, але він примушує так співпереживати, як жоден із тих, хто видає на екрані одну гримасу за іншою.

У фільмі є разюча сцена без слів. Коли стало відомо, що друкарка в апараті прем’єр-міністра втратила на війні сина, головна героїня та її помічниця приходять до неї. Жінка в сльозах затято друкує на машинці. Ґолда просто дивиться з вологими очима. Помічниця кладе руку друкарці на плече. Але вона скидає її. Трагедія цієї жінки, або ширше — трагедія цієї війни зрозуміла без слів. Ця мовчазна сцена настільки емоційна, що мене аж на сльозу пробило.

Попри всі чесноти цієї стрічки, матеріал здався мені дещо поверховим. Можна було б контекст подій подати глибше. Це б додало драматизму. Але в будь-якому випадку його варто дивитися. Адже він про людину та її соратників, які діють у ситуації, коли доводиться боротися за виживання. І це майже про нас.

Головне фото: скриншот фільму «Голда», режисер Гай Наттів