Досвід війни. Які виклики долають фермери в Україні та на Одещині зокрема

Україна за 2022 воєнний рік експортувала майже 100 млн тонн сільськогосподарської продукції. Лідерами є кукурудза, соняшник, ріпак. За даними Міністерства економіки України, це принесло до державного бюджету понад 44 млрд дол. доходів.

Ці показники в наших умовах — подвиг. Цінність фермерського виробництва стала відчутною саме з початком повномасштабної війни. Коли частина Миколаївської та вся Херсонська область перебували під окупацією, а порти Одещини закрилися, ціни на овочі злетіли до небес, але вже 2023 року стабілізувалися. Саме завдяки безперервній праці невеликих фермерських господарств. Поки Херсонщина та Миколаївщина долали російську навалу, аграрії у Київській області почали вирощувати кавуни, у Хмельницькій — помідори і цибулю. Український ринок підлаштувався і закрив ті позиції, яких тимчасово не здатний був дати південь країни.

Малі і середні агропідприємства України другий рік зіштовхуються з чималими викликами війни, але в надскладних умовах самі готові кидати виклики. Ми поспілкувалися з аграріями з Одеської області та представниками Асоціації фермерів і приватних землевласників України (АФЗУ), аби дізнатися, чим живуть зараз фермерські підприємства, які проблеми вирішують, як співіснують усередині громад і чи сприяє їхньому розвитку держава, яка у розпал війни розпочала наступний етап земельної реформи.

Ціновий колапс і загроза фізичного знищення

Фермерське господарство «Пан Білан» (біля села Мирне на Одещині) — один із найбільших виробників салатів і зелені в Україні. Це сімейний бізнес підприємця Віталія Білана. На початку 2022 року він втратив трьох із чотирьох партнерів. Їхні фабрики розбомбили, і вони закрились.

«Минулого року пам’ятаємо ціновий колапс з овочевим кошиком, ми одразу відреагували і почали не просто вирощувати, а надавати послуги з вирощування овочів. Ми купили сівалку і пів України засіяли овочами», — розповідає Віталій Білан, згадуючи, як виходив із кризи 2022 року.

Зараз війна несе свої ризики. Частина продукції ферми застрягла на україно-польському кордоні через блокування. Купівельна спроможність людей впала, а ціни на продукти виросли. Тому фермерство Віталія почало переходити з вирощування на надання послуг. Купили сівалку — зможуть її закласти, щоб отримати новий кредит. Інших пропозицій від держави немає.

Війна може спричинити серйозні наслідки для сільськогосподарського сектору та фермерів, тому вони зараз потребують посиленої підтримки від держави. Так, аграрії є постійною мішенню для російських атак. Усе збіжжя може знищити російська ракета за одну мить, як власне і самих фермерів. Та, попри численні обстріли, вони і надалі працюють.

За січень—листопад 2023 року через морські порти Одеської області (Ізмаїл, Рені, Усть-Дунайськ, Південний, Чорноморськ та Одеса) експортували 39,2 млн тонн зерна. Чистий прибуток за 11 місяців становив 490 млн грн. Та скільки з цього отримали дрібні фермери?

Микола Якубенко — голова асоціації фермерів Подільського району на Одещині. Він займається вирощуванням зернових культур. Його підприємство розташоване у селі Качурівка Куяльницької сільської громади. 1993 року йому виділили у постійне користування 30 га землі для створення фермерсько-селянського господарства.

На землях Одещини фермер сіє соняшник, кукурудзу, ячмінь, пшеницю, колись займався просом і гречкою. Через війну свій врожай він реалізовує за собівартістю.

Коли треба повертати кредити і щось платити пайовикам, віддає зерно на продаж ще й нижче собівартості.

«У грудні обстріляли Ізмаїл, зруйнували портову інфраструктуру. Загинув водій фури. Це все вплинуло на цінову політику нашої продукції. Так само впливає на ціну блокада на польському кордоні. Продукції не можуть вивезти, вона падає в ціні. Але ми витримаємо все. Крепко не нарікаємо», — ділиться проблемами Микола Якубенко.

Один із найбільших викликів для аграріїв зараз — ціна на зерно, яке вони продають за копійки. Агротрейдери приїжджають і з місця забирають збіжжя за безцінь. Адже порти вже не працюють так, як у довоєнні часи. «Одразу зерно реалізувати не вдається, а зберігати просто ніде — люди не розраховували, що таку велику кількість продукції доведеться тримати в одному місці з неможливістю її продати. Віддати на зберігання на елеватор — теж не безкоштовна послуга», — каже фермер.

Тому Миколі Якубенку простіше продати зерно за низькою ціною з дому в руки трейдера, аби повернути хоча б собівартість.

«Ціна змінилася. На своєму піку, перед початком повномасштабної, ціна на соняшник була більш як 25 тисяч гривень. То зараз більше 13 тисяч гривень за соняшник я не бачу ціни. А разом з тим зросли і ціни на добрива. 17 тисяч ти віддаєш за тонну селітри, при тому що за пшеницю не дають більше 5 тисяч. Це нереально» — констатує співрозмовник.

«Адже наша армія тримається на народові України і малому та середньому бізнесі. Велика частина фермерів і селян пішли служити до армії, — уточнює почесний президент Асоціації фермерів і землевласників України (АФЗУ) Микола Стрижак. — Ми вивозимо зерно коридором, тому що наша армія нас прикриває. Це ж зерно великих агрохолдингів. Вони скуповують його задешево у фермерів і вивозять за великі кошти за кордон».

Попри складні умови, українські фермери виживають і пристосовуються. Микола Якубенко розповідає, що на полях зараз вчиться обходитися без добрив через їхню велику ціну або застосовує органіку.

Блекаути, зменшення обсягів виробництва та виживання

Для екоферми «Пан Білан» велика війна стала переломним моментом. На початку 2022 року через воєнні дії її фінансовий стан, як і інших підприємств, був дуже важкий. Люди боялися підписувати договори та інвестувати в продукцію кошти. Ніхто не розумів, чи будуть його овочі комусь потрібні під обстрілами. Та Віталій Білан на свій страх і ризик вклався у вирощування. Ціни на продукти в Україні, зокрема і на його салати, виросли, лише завдяки цьому фермерство пережило перший рік війни.

«Викорчували половину черешневого саду і пустили це на дрова, щоб вижити. Треба було опалювати теплиці з розсадою. Отриману виручку змогли інвестувати в іншу сферу і восени встигли засіяти», — ділиться фермер про те, як вдалося пережити перший рік великої війни.

«2023-й став уже роком стабілізації в плані овочів. Ми в рази зменшили кількість салату, який вирощуємо. Урожай ще й був ледь не в два рази нижче очікуваного. Треба розуміти, що фермерство — дуже нелегка сфера. Ми зараз залежимо не лише від воєнних обставин, а й від природних. Через посуху цьогоріч певна кількість врожаю в Україні пропала. Є ймовірність, що до весни ціна на деякі продукти в країні знову дещо зросте, але ми робитимемо все можливе, щоб її стабілізувати», — говорить Віталій Білан.

Щоб убезпечити себе від можливих воєнних викликів, на підприємстві роблять запас палива, генераторів, є люди, котрі готові вийти в будь-який момент за необхідності. Віталій не скаржиться на долю, адже, каже, всі живуть в умовах війни і змушені до цих умов адаптуватися. Ділиться досвідом: став більш ощадливим, де це можливо.

«Зараз стало легше, адже всі зрозуміли, що війна не закінчиться через місяць, і дозволили собі планувати. Для всіх нас одна проблема — невпевненість. Ми не розуміємо, що сіяти наступного року. Чого і скільки, чи сіяти цибулю або ж ні? Яка буде вартість продукції та чи вигідно її вирощувати?» — пояснює фермер.

Що не так із державною допомогою

Кредити — це важлива складова для розвитку фермерських господарств в Україні. Наразі пільгове кредитування «5–7–9» — чи не єдина державна підтримка, на яку можуть розраховувати сільгоспвиробники. Допомога підприємцям за цим напрямом важлива, адже разом із розвитком своїх власних фірм вони створюють робочі місця та розвивають інфраструктуру.

Так було і з екофермою Віталія Білана. Він орендував спочатку три гектари землі, потім — старий тепличний комплекс. 2006 року завдяки програмі підтримки бізнесу одержав безвідсотковий кредит і зареєстрував фермерське господарство «Пан Білан». Тоді й почав створювати на полі інфраструктуру — там провели воду, електроенергію, зробили під’їзд до ферми. Що важливо, ферму чоловік відкрив біля рідного села Мирне. Нині у нього працюють від 10 до 20 співробітників, а на сезон долучають удвічі більше. Тобто, отримавши кредит, фермер зміг залучити до роботи сільське населення, тим самим підтримавши розвиток села.

Микола Стрижак розповідає, що сьогодні фермери не отримують адекватного фінансування. Понад те, за два роки великої війни вони не можуть заробити через низькі ціни на збіжжя та логістику, яка дуже здорожчала.

Та, за його словами, ті підприємці, що мають менш як 100 га землі, часто отримують відмови у кредитуванні. Мова якраз про дрібний і середній бізнес.

В Україні аграрії сплачують до бюджету понад 1,6 млрд грн на рік. Та замість підтримки, ми спостерігаємо поступове знищення малого та середнього агробізнесу в країні.

Чи на часі другий етап земельної реформи?

Як відомо, з 1 січня 2024 року вступив у силу другий етап земельної реформи, проти якого виступають фермери. Він передбачає, що землю зможуть купувати не лише фізичні, а й юридичні особи. І не по 100 га, як було раніше, а по 10 тис. га в одні руки. Проблема в тому, що ніде у світі не продають землю в таких обсягах, тим паче юридичним особам. Середній розмір фермерського господарства в Європі — 17 га.

Є й інша проблема. Зараз війна, і, як ми вже зрозуміли, доступ до банків украй складний, відсоткова ставка за кредитами несприятлива, а заробити фермеру нелегко. Отже, для багатьох малих підприємців фінансові обмеження можуть бути перешкодою для участі в аукціонах на придбання земельних ділянок. Це може сприяти концентрації землі в руках лише великих гравців ринку.

Почесний президент АФЗУ Микола Стрижак пояснює: «Аграріям не дали обрости пір’ям, коли відкрили ринок землі. Коли приймали закон про обіг землі, було ще маленьке доповнення про необхідність прийняти додаткові закони. Так от, нічого не прийнято. Українець не готовий викупити землю, бо умов немає. Обмежень кількості юридичних осіб в Україні немає. Тобто ти можеш створити стільки фірм, скільки заманеться».

«Фермери бояться цього другого етапу, — підтримує колегу Микола Якубенко. — Ми створювали велику кількість петицій і звернень до всіх гілок влади, не розхитуючи ситуації публічно, адже країна відбиває агресію. Та з 1 січня нововведення таки вступило в силу».

Однак, за словами колишньої директорки департаменту аграрної політики, продовольства та земельних відносин Одеської ОВА Алли Стоянової, загрози того, що великі агротрейдери скуповуватимуть землю, для Одещини перебільшені. «В Одеському регіоні взагалі немає холдингів. Тут переважає малий і середній бізнес, де в одних руках концентрується 20-40 тисяч гектарів», — зазначає Стоянова.

Також на Одещині через посуху й відсутність зрошувальної системи поля для аграріїв непривабливі. Треба дуже вкладатися ресурсно, силою і працею, щоб від цієї землі отримувати віддачу. Великі підприємці навряд цим займатимуться.

Разом з тим, за словами пані Алли, другий етап реформи має і позитивні наслідки: приведе до подорожчання землі і полегшить процедуру її купівлі. «Сьогодні агровиробникам дуже важко купувати землю в статусі фізичної особи. Тому вони, навпаки, вдячні за цю реформу і чекали, коли з січня купуватимуть земельні паї офіційно через свої розрахункові рахунки», — пояснює Алла Стоянова.

…Можна скільки завгодно розмірковувати про плюси відкриття ринку землі — і вони справді є, — однак очевидно, що українська держава від початку своєї незалежності не сформувала правильної стратегії розвитку села. На жаль. Тому це цивілізоване за світовими мірками рішення лягло в непідготовлений насамперед для своїх селян ґрунт. І це при тому, що більш як половина об'єднаних під час децентралізації громад — сільські.

Наразі ми спостерігаємо відсутність з боку держави підтримки фермерства і середнього класу на селі, яких війна перевіряє на міцність. Відбувається економічне виснаження сільських громад. Зокрема, без достатньої підтримки фермерів може зменшитися виробництво сільськогосподарської продукції, що призведе до дефіциту продуктів харчування та значного зростання цін. Постраждає весь бізнес, який може розвиватися в селі на основі фермерства (мається на увазі також переробка). Ця ситуація може призвести до негативних наслідків для економіки України та до знищення села.

Тому навряд чи правильно в такій ситуації радіти тому, скільки української землі продали іноземцям на черговому аукціоні.

Ця публікація створена в рамках проєкту, що реалізується ГО «Агенція розвитку локальних медіа «Або» та фінансується Міністерством закордонних справ Німеччини для підтримки української незалежної журналістики.