Названо найбільший недолік Apple Vision Pro

Тиждень тому, якби ви запитали мене, чи планую я придбати Apple Vision Pro, я б відмахнувся. Навіщо намагатися набирати текст на незграбній цифровій клавіатурі, якщо можна набагато швидше працювати на справжній? Навіщо дивитися фільм на плоскому екрані через гарнітуру, якщо можна просто ввімкнути телевізор? Дико дорогі й непотрібні технології – це не для мене.

Але після півгодинного сеансу роботи з Vision Pro я, можливо, став іншою людиною. Можливо, річ у приголомшливій роздільній здатності, але мені легше уявити собі майбутнє, в якому ця технологія поліпшить деякі аспекти мого життя. Єдине, у чому я досі не впевнений? Насправді носити цю штуку.

Освоюю мотузки

Під час практичного заняття Apple провела мене через кілька вражаючих дослідів із кількома додатками. Однак насамперед мені потрібно було навчитися користуватися пристроєм. Порівняно з гарнітурами віртуальної реальності, які я використовую регулярно, Vision Pro набагато простіше вдягнути та запустити. За кілька хвилин я натягнув її на голову, повернув диск, щоб затягнути трикотажне наголов’я, і подивився на кілька точок, щоб налаштувати відстеження руху очей. Після цих мізерних налаштувань я одразу ж потрапив на екран вибору додатків, і мені нічого не залишалося, окрім очей і рук, щоб керувати своїми відчуттями.

Що відразу впадає в око, так це те, як швидко я зміг переміщатися по меню, практично не вдаючись до навчання. Усе, що мені потрібно було зробити, – це подивитися на значок додатка, і гарнітура висвітила його саме так, як я й очікував. Натиснути на неї було простіше простого – потрібно було просто стиснути пальці. Хоча мені було цікаво, наскільки точно це буде зроблено, Vision Pro не пропустила жодного жесту, незалежно від того, лежала моя рука на колінах чи була піднята ближче до грудей.

Єдине, чого довелося вчитися, – це стримувати свої метушливі нахили. На самому початку демонстрації в мене виникло кілька незграбних взаємодій через те, що я підсвідомо повторював жести іншою рукою або рухав вільними пальцями. Це призвело до кількох затримок, коли я збільшував зображення замість того, щоб натиснути на кнопку. Я швидко позбувся цих шкідливих звичок, хоча мені знадобилося кілька хвилин сидіти на лівій руці, щоб вона не потрапляла в поле зору камери.

Протягом півгодини мої переживання ускладнювалися. Я почав із простого гортання фотоальбому. Мене відразу ж вразило, наскільки інтуїтивно зрозумілим був цей досвід. Я міг захопити правий нижній кут фотографії, щоб збільшити її, вщипнути двома пальцями, щоб збільшити масштаб, підняти пальці догори, щоб прокрутити, або переміщати застосунок екраном, захопивши білу смужку в нижній частині застосунку. Мені майже не доводилося думати про те, що я роблю; кожен жест виходив сам собою.

Використовувати дорогу гарнітуру для перегляду фотографій, звичайно, марнотратно, але в міру демонстрації Apple дедалі більше переконувалася в перевагах Vision Pro. Уперше я переконався в цьому, коли відкрив панорамну фотографію, яка розтягнулася на все поле мого зору. Панорами ніколи не мали для мене особливого сенсу на пристроях на кшталт iPhone, але здається, що вони завжди були створені для Vision Pro. Довгі фотографії стають у гарнітурі захоплюючими пейзажами.

Ще більше вражає технологія просторового зображення гарнітури. Я відкрив папку із зображеннями та відео, знятими на пристрій, в основному сімейні фотографії. Ці зображення виглядають майже повністю 3D, з набагато більшою глибиною, ніж на плоскій фотографії. Це настільки незвично, що спочатку навіть моторошно. Я був вражений ще більше, коли мені показали кілька відеороликів, супроводжуваних просторовим звуком. В одному з них мати разом із дитиною пускає мильні бульбашки, причому бульбашки на передньому плані майже вистрибують з екрана. Це складно описати (і, можливо, це в точності відповідає ідеальному маркетинговому сценарію Apple), але це дійсно схоже на спогади. Це як жити у фантастиці, взятій прямо з Blade Runner.

Важливо відзначити, що все це можливо тільки завдяки чудовому дисплею Vision Pro. Дисплей micro-OLED перевершує все, що я бачив у гарнітурах, забезпечуючи кристально чисте зображення. Мені навіть не довелося возитися з ним, щоб отримати чітке зображення: я пристебнув його, а гарнітура сама подбала про решту, автоматично відкалібрувавши наочники. Щільне прилягання гарнітури також значно знижує рівень зовнішнього освітлення – я помітив лише невеликий витік у лівому нижньому кутку. Усе це позбавляє від технічних складнощів, які виникають під час використання інших гарнітур, що вимагають від користувача занурення в гру.

Більше вражень

Тепер, повністю освоївшись із гарнітурою, я з різним ступенем успішності пройшовся невеликим списком додатків. Спочатку я розповім про найнеприємніший момент: Vision Pro – не найбільш інтуїтивний настільний комп’ютер. Під час відкриття браузера Safari я натискав на рядок пошуку браузера, щоб відкрити перед собою віртуальну клавіатуру. Це була найнеточніша частина демонстрації, оскільки мені довелося повільно й обережно натискати на клавіші по черзі, щоб написати веб-сайт. Мої натискання не завжди реєструвалися так, як очікувалося. Коли я зрозумів, що припустився помилки у своєму URL, мені насилу вдалося виділити неправильну літеру і повернути її на місце. Користувацький інтерфейс просто занадто малий, щоб керувати ним моїми незграбними пальцями (хоча мікрофон дуже чітко чув, як я реєстрував своє прохання написати “Apple dot com”).

Що традиційнішим був досвід, то менш практичним він виявлявся. Просто ефективніше переглядати веб-сторінки або писати документи за допомогою миші та клавіатури. Хоча “просторові обчислення” – це гарячий термін для позначення того, що може робити Vision Pro, я не бачу, щоб багато людей займалися власне обчисленнями. Це як якщо б ваш Xbox постачався з веб-браузером: він має бути там, і він працює, коли вам це потрібно, але це не означає, що ви захочете ним користуватися.

Сила Vision Pro полягає в додатках, створених для цього пристрою. Я побачив безліч із них у дії. У застосунку під назвою Encounter Dinosaurs я опинився в інтерактивній музейній експозиції, де стіна переді мною відкривалася, і я міг взаємодіяти з динозавром, який бігав навколо мене. За допомогою додатка JigSpace я опускав у кімнату автомобіль Alfa Romeo F1 у натуральну величину і відщипував від нього частини, щоб уважно їх розглянути. Я навіть опинився у 360-градусному відтворенні вежі Месників за допомогою застосунку Disney+, який можна було перетворити на персональний кінотеатр. Кожен із цих дослідів продемонстрував унікальні можливості змішаної реальності, відмінно використовуючи приголомшливо чітке наскрізне відео гарнітури.

Наскільки чисто? Наче дивишся у свіжовимите вікно. Я практично не помітив жодних непривабливих зерен, що ставить його на лідируючі позиції порівняно з такими пристроями, як Meta Quest 3. Щоправда, я тестував його в дуже яскраво освітленій кімнаті, оточеній білими стінами. Справжнім випробуванням стане те, наскільки чітким буде зображення у звичайній вітальні. Усе, що я тут розхвалюю, було зроблено в суворо контрольованому середовищі; Digital Trends навіть не дозволили зробити власні фотографії пристрою (знімки в цій статті зробив фотограф Apple). Чи буде все це працювати так само добре за межами ідеального тестового сценарію, ще належить дізнатися.

Розваги, судячи з усього, будуть у центрі уваги Apple на старті продажів, і я побачив кілька яскравих прикладів цього під час демонстрації. За допомогою програми Apple TV я потрапив у віртуальний кінотеатр, щоб подивитися сцену з фільму “Супер Маріо Бразерс”. Тут я отримав повну симуляцію кінотеатру, де я міг обирати, наскільки близько я знаходжусь до екрана та чи дивлюся я на нього з підлоги або балкона. Це може здатися банальним, але я справді почувався як у кінотеатрі. Але ще більше враження справив ролик 180-градусного відео, знятого у форматі 8K. В одному з них я опинився прямо над футбольною сіткою під час гри, що дало мені змогу побачити те, що відбувається, зблизька.

Цей єдиний знімок переконує мене в тому, що Vision Pro дійсно може стати майбутнім; я відчуваю, що перебуваю в теперішньому моменті. Я бачу світ, у якому я можу віртуально відвідати щось на кшталт туру Тейлор Свіфт “Eras Tour” і з задоволенням вивчати сцену з кількох добре розташованих камер на сцені.

Ні болю, ні вигоди

Хоча все це вражає, є один ключовий елемент, який для багатьох може зіпсувати весь експеримент: Apple Vision Pro не дуже зручно носити протягом тривалого часу.

Проблема не стільки у вазі, як вважають деякі. Як звичайний користувач VR, він відчувається не набагато важчим, ніж моя PlayStation VR2. Проблема швидше в дискомфорті, який виникає, коли електронний пристрій здавлює голову. До честі Apple, трикотажне наголов’я значною мірою сприяє більш комфортному використанню, ніж більшість гарнітур. Проблема більшою мірою полягає в передній частині. Протягом усієї демонстрації я відчував, як жорсткі матеріали тиснуть мені на скроню. Після закінчення 30 хвилин я з полегшенням зняв гарнітуру.

Сподіваюся, це просто результат того, що я новачок. Можливо, я зможу домогтися зручнішої посадки, якщо потренуюся. Однак це відчуття збігається з тим, що я відчував, надягаючи гарнітури на кшталт Meta Quest 3. Якими б неймовірними не були технології, довге носіння величезного шолома, безсумнівно, дратує. Vision Pro не вирішує цю класичну проблему, тому він здається ще одним проміжним пристроєм на шляху до менш нав’язливих технологій змішаної реальності.

Ще більше мене відштовхує одна з найбільш визначальних особливостей Vision Pro: EyeSight. Після демонстрації Apple запросила мене в кімнату, де я побачив іншу людину, яка носить цей пристрій. Під час нашої розмови на візорі з’явилися цифрові очі, що повторюють її рухи і моргання. Я не технофоб, але розмовляти з кимось, дивлячись на його оцифровані очі, відверто моторошно. Утім, це теж функціональна функція. Синє мерехтіння на козирку підказувало мені, коли демонстратор відкрив додаток і більше не дивиться на мене. Це зручний інструмент у світі, де офіси впроваджують технології, але я б не хотів працювати в місці, де мене зобов’язують носити такі окуляри.

Крім комфорту, всі мої побоювання з приводу Vision Pro мають екзистенціальний характер. Коли я лежав на дивані і дивився фільми у Vision Pro, я не міг не згадати фільм Wall-E, його величезних людей, що плавають космічною станцією в гарнітурах. Якщо такий пристрій, як Vision Pro, може існувати, чи означає це, що він має існувати? Я не можу не турбуватися про те, що означатиме масове впровадження для людства після того, як воно вестиме цілу розмову з людиною і ніколи не побачить її справжніх очей.

Втім, про це ми поговоримо іншим разом. З огляду на його ціну, не існує всесвіту, в якому кожна людина володітиме Vision Pro. Замість цього він стане нішевим інструментом для тих, хто хоче поекспериментувати з неймовірно перспективними технологіями на кшталт просторового відео. Багато додатків, які я бачив, виглядали як переконливі докази концепції. Питання лише в тому, чи викладуть розробники тисячі доларів, щоб почати творити з його допомогою. Чудова демонстрація з гідом – це лише перший крок.

Apple Vision Pro вже доступний для попереднього замовлення.