Останній місяць зимової війни: чи чекати від ворога "м’ясних" штурмів, а від ЗСУ – нової "бавовни"

Російські окупаційні війська у лютому продовжують наступ практично вздовж усієї лінії фронту. Але останнім часом основні зусилля вони зосередили на захопленні Авдіївки. Своєю чергою Україна активізувала удари дронами в глиб території РФ, зокрема й по нафтопереробних об’єктах. Періодично прилітає і в тимчасово окупований Крим, як нещодавно по авіабазі Бельбек.

Про "лютневу" війну в нинішній стадії, а також про її ймовірний розвиток "Телеграф" поговорив з військовим експертом, полковником запасу Сергієм Грабським.

Військова логіка у діях росіян відсутня

– Що можна сказати про нинішню ситуацію на фронті та перспективи її розвитку цього місяця?

– Слід розуміти, що росіяни ще мають ресурси для продовження бойових дій у тому темпі, як вони йшли останні місяці. Не йдеться про якісь масові прориви. Таких сил та засобів у ворога немає. Але тиск на наші позиції на широких ділянках фронту триватиме.

Найбільш гарячою точкою залишається Авдіївський напрямок. І тут важко передбачити розвиток подій. Тому що є поняття військового аналізу та політичної доцільності. Зазнавши таких величезних втрат, як під Авдіївкою, противник мав би зупинитися, перегрупуватися. Але росіяни цього не роблять. А діють явно не так з військової доцільності, як – з політичної.

Путіну потрібен якийсь, хай навіть локальний, успіх до березневих перевиборів. Звідси й такі нелогічні з погляду гіпотетичних надбань та реальних втрат дії росіян.

Ми ж виходимо з іншої логіки. Кожну позицію тримаємо так довго, як можемо. Але у пріоритеті – збереження людських життів. І коли ситуація потребує – ми вимушено відступаємо. З надією відбити все у більш слушний момент.

– Чи погоджуєтесь ви з оцінкою голови ГУР МО Кирила Буданова, що росіяни до весни почнуть видихатися і можуть знизити тиск на наші позиції?

– Як мінімум, перша декада лютого проходитиме у тому ж темпі, що й грудень-січень. Але сили та засоби у противника, зрозуміло, вичерпуються. Він уже не веде штурми такими масштабними угрупованнями, як раніше. І наше завдання – не ворожити, а знищувати максимально більше загарбників, їхніх озброєнь та техніки. Зима до кінця буде "гарячою".

Особливості повітряної війни

– Що можна сказати про повітряну війну – які тут очікування?

– Навряд чи в найближчому майбутньому тут щось зміниться. Противник час від часу завдаватиме ракетно-бомбових ударів, слатиме дрони. При цьому, попри показову масованість таких ударів, згідно зі статистикою, росіяни використовують менше БПЛА. Ракети також запускаються у дозованій кількості. Це свідчить, що агресор відчуває певний дефіцит.

І хоча ракет у РФ ще багато, є проблеми з засобами їхнього пуску. Після кожного масованого запуску ці засоби необхідно обслужити, провести регламентні роботи, підготувати до майбутніх завдань. При цьому не слід забувати, що для запусків ракет росіяни масово використовують літаки, створені близько півстоліття тому. І знайти запчастини для них все складніше.

– З чим пов’язане різке зменшення ракетних ударів з кораблів?

– По-перше, ми витіснили ворожий флот з Криму. По-друге, зараз у Чорному морі – період штормів. Так, кораблі, що виходять на патрулювання, можуть запустити крилаті ракети морського базування. Але є сумніви, що у найближчі півтора-два місяці РФ на це піде. Тим паче, що наші морські дрони вже неабияк прорідили флот країни-агресорки.

– Що можна сказати про наші дії у повітрі?

– Ми тут – у глухій обороні. Український повітряний флот удесятеро (!), а за деякими параметрами й більше, поступається авіації РФ. Тож ми можемо лише точково завдавати ракетно-бомбових ударів і влаштовувати штурмування позицій противника з повітря задля підтримки своїх сухопутних військ.

Щодо використання Україною дронів по ворожій території – ця тема трохи в тумані. Тому що ми не знаємо точної кількості того, на що можемо розраховувати. Звичайно, хотілося б, щоби десятки, сотні наших дронів атакували позиції противника, його об’єкти критичної інфраструктури. І дещо, як бачимо, виходить. При тому, що ніхто раніше дрони на таку відстань (тисяча і більше кілометрів) для завдавання бомбових ударів не спрямовував. Навіть американці. І тут Україна – першовідкривач.

– Про що свідчить те, що наші безпілотники вражають цілі у глибокому тилу ворога, дедалі частіше прилітає по об’єктах російських військових у тимчасово окупованому Криму?

– Росія, безперечно, має досить потужну систему ППО. Але нею не можна покрити всю країну, а також тимчасово окуповані території! Візьмемо нещодавні прильоти по військовому летовищу Бельбек в районі Севастополя. Росіяни запевняють, що збили 20 повітряних цілей. Але п’ять долетіли, куди треба. Тож важлива саме масовість використання тих чи інших повітряних сил та засобів. Але я не беруся сказати, що у нас є достатньо відповідного арсеналу, який дозволяє часто бити на глибину в сотні, а тим більше – тисячі км.

– Ну, судячи з того, як почастішали випадки "бавовни" на різних НПЗ тощо в глибині РФ, ми таки маємо, чим туди діставати.

– Міг спрацювати елемент несподіванки, елемент удачі. На той же Бельбек, судячи з інформації з відкритих джерел, летіло 20—30 дронів. І долетіло п’ять. А, наприклад, на нафтопереробний завод у Туапсе у січні ми не знаємо, скільки летіло та долетіло безпілотників. Можливо, лише кілька. Але знаємо, що удару вони завдали.

З огляду на те, що територія РФ – величезна, вона не здатна її повністю захистити від атак з повітря. Навіть у рази менша країна б не змогла. Ніхто не має стільки засобів ППО, щоб прикрити всі важливі об’єкти – військові, інфраструктурні, логістичні, економічні важливі тощо.

Можливо, у Туапсе ніхто не очікував, що туди щось може долетіти. Як і в Усть-Лузі Ленінградської області, де в ніч проти 21 січня удари українських БПЛА зупинили завод "Новатек".

– Якщо говорити про підтримку з боку партнерів – які тут очікування від лютого, початок якого вже порадував нас рішенням ЄС про виділення Україні 50 млрд євро?

– Очікуємо на посилення підтримки. Ми пережили логічне просідання темпів допомоги. По низці причин. І хоч дозовано, але нас продовжували підтримувати окремі європейські країни та Японія. І я впевнений, що після неприємного для нас затишшя ми побачимо нарощування забезпечення України з боку партнерів. А нам самим, звісно, важливо збільшувати темпи виробництва озброєнь, боєприпасів, техніки… І ми робимо у цьому напрямі дуже серйозні кроки. Тут все спирається на фінансові можливості нашої країни забезпечити своїх виробників необхідними замовленнями.