120 років тому Росія програла Японії: замість”маленької переможної війни” отримала революцію

На початку XX століття Росія та Японія боролися за контроль над стратегічними територіями у Китаї. А війна між державами 1904-1905 років завершилася принизливою поразкою Росії. Це, по суті, стало першим фіаско великої європейської імперіалістичної держави від азійської країни.

Тоді Росія вже зіткнулася з кількома довгостроковими проблемами: економічні, які призвели до масового безробіття; жахливі умови праці; зростання незадоволення національних меншин через жорстку політику русифікації, яку проводив уряд; політична криза. Це лише маленька крижинка російського царського айсберга, який ось-ось розтане.

Вирішити всі ці проблеми мала “маленька переможна війна” над невеличкою за розмірами Японією. Міністр внутрішніх справ В’ячеслав фон Плеве, за спогадами прем’єр-міністра Росії 1903-1906 років Сергія Вітте, сказав одному з військових міністрів:

— Ви не знаєте внутрішнього становища Росії. Щоб стримати революцію, нам потрібна маленька переможна війна, – процитував Вітте слова Плеве у своїх мемуарах, які були опубліковані у 1921 році.

Деякі історики сумніваються, що ця фраза справді належить Плеве, адже він був політичним суперником Вітте. І, ймовірно, що один писав про іншого з певною часткою скептицизму.

Так чи інакше, але цитата датується періодом Миколи II. Пізніше вона стала афористичною для описання війни, основна мета якої – відвернути увагу населення країни від внутрішніх проблем, викликати у суспільстві патріотичну істерію і через це підвищити громадську підтримку чинної влади, позиції якої похитнулися.

Факти ICTV розповідають про причини російсько-японської війни, а також про основні битви та кульмінаційну баталію, під час якої Росії завдали однієї з найбільш нищівних поразок в історії.

Які причини російсько-японської війни

Війна двох імперських держав було спровокована низкою моментів. Російський експансіонізм і швидке зростання та модернізація японської армії призвели до зіткнення військових, політичних і комерційних інтересів у Східній Азії. Утім, тут варто зазначити, що у цій війні обидві країни виступали агресорами.

Під час китайсько-японської війни 1894-1895 років Японія повалила китайське панування у Кореї і встановила контроль над Ляодунським півостровом у Маньчжурії. Союз Росії, Франції та Німеччини тиснув на Японію, щоб вона повернула півострів в обмін на збільшені репарації.

Напруженість зросла, коли Росія утворила російсько-корейський банк, вимагала від Китаю оренди Ляодунського півострова на 25 років і ввела війська до Маньчжурії у відповідь на Боксерське повстання проти втручання у внутрішнє життя Китаю.

Крім того, у 1897 році Росія розпочала будівництво залізниць на китайській території, щоб відкрити їх для комерційної експлуатації. Японці розцінювали потенціал залізниць як інструмент економічного контролю, колонізації та військової політики.

У 1902 році Японія підписала договір із Великою Британією, який гарантував британське втручання, якщо будь-яка країна приєднається до Росії у війні проти Японії. Але в Росії намагалися зірвали спроби примирення, зокрема намісник на Далекому Сході Євген Алексєєв заохочував царя посилити далекосхідні війська, коли вони мали виходити з Маньчжурії.

Оскільки переговори зайшли в глухий кут, в ніч з 8 на 9 лютого 1904 року японські міноносці несподівано атакували російські військові кораблі у Порт-Артурі в Маньчжурії та Чемульпо (Інчхон) в Кореї. 10 лютого 1904 року, після перших атак, Японія оголосила війну.

Битва за Порт-Артур та міф про крейсер Варяг

Атака японського імператорського флоту на російський флот у Порт-Артурі (Китай) 8 лютого 1904 року була раптовою. Росіяни виявилися повністю неготовими та зазнали нищівної поразки.

Японський адмірал Того Хехачіро відправив торпедні катери до Порт-Артура. Тоді було сильно пошкоджено три великі російські кораблі: броненосці Цесаревич та Ретвізан, а також крейсер Паллада.

Російські броненосці Петропавловськ і Побєда, які змогли вийти неушкодженими з Порт-Артура, підірвалися на мінах, щойно вийшли у відкрите море. Перший затонув, другий – повернувся у порт. Росіяни прагнули помсти через потрапляння у мінну пастку, й у відповідь серйозно пошкодили два японські лінкори. Втім, азійська держава зберегла у Порт-Артурі перевагу та продовжила обстрілювати гавань важкою артилерією.

До серпня 1904 року японці оточили й взяли в облогу Порт-Артур. Понад 100 тис. японських солдатів вирили кілометри окопів і штурмували міські укріплення за допомогою гармат, артилерії, мінометів та мін. Зрештою армія Японії захопила портове місто та взяла у полон близько 20 тис. російських солдатів.

Паралельно з атакою на Порт-Артур 9 лютого до берегів корейського Чемульпо (сучасний Інчхон) підійшли шість японських крейсерів і вісім міноносців. Тоді там були російський крейсер Варяг і канонерський човен Кореєць. Бій завершився “сухою” перемогою японського флоту і він був зовсім не таким героїчним для Росії, як описувала майже століття пропаганда.

Японці вимагали від росіян здатися, інакше обстріляють порт. Капітани кораблів нейтральних країн ринулися до командира Варяга Всеволода Руднєва, мовляв не хочуть потрапити під японський вогонь та запропонували йому вийти в море й прийняти бій або капітулювати.

Руднєв вивів кораблі та після майже годинної перестрілки, не заподіявши шкоди японцям, наказав затопити Варяг, а Кореєць підірвати. Заради “честі прапора” та збереження обличчя загинули 33 російські моряки, а решта на суднах інших країн повернулися додому, де їм несподівано влаштували урочистості. За потоплення двох власних кораблів цар особисто вручив кожному подарунки, а Руднєва зробив контр-адміралом.

Після закінчення війни вже японці, які були зацікавлені у тому, щоб представити перемогу біля Чемульпо як грандіозну, нагородили Руднєва орденом Вранішнього сонця. Щодо крейсера Варяг, то його Японія підняла та включила до складу свого флоту під назвою Соя.

Поразка росіян у Мукденській битві

Найбільша сухопутна битва цієї війни – Мукденська, тривала з лютого до березня 1905 року і також закінчилася нищівною поразкою росіян.

Історики вказують, що росіяни переважали у ній чисельно та були краще озброєні: 330 тис. російських вояк проти 270 тис. японських солдатів. Та попри це битва під Мукденом фактично поклала край будь-яким шансам Росії на перемогу у війні на суші. Обидві сторони розуміли, що поставлено на карту. Росіяни тоді зіткнулися з революцією у себе вдома, а японці вже були на межі виснаження через брак людей та ресурсів.

Оборонна лінія росіян сягала 145 км завдовжки. Японці намагалися їх оточити з 20 лютого, атакуючи з обох флангів, але зазнали масових втрат від кулеметного та артилерійського вогню. Та все ж армії Японії вдалося прорвати російський правий фланг.

Тоді командувач росіян Олексій Куропаткін наказав перекинути війська на лівий фланг. Але перекидання чималої кількості військ через такий великий фронт спричинило хаос.

Головнокомандувач японських військ у Манчжурії Івао Ояма розумів, що росіяни заклопотані вирішенням логістичних проблем, і наказав своїм подвоїти наступ. Щоб уникнути оточення, Куропаткін був змушений хаотично відступати, залишаючи своїх поранених і припаси.

Обидві сторони були виснажені, а Мукденська битва стала останньою сухопутною битвою у війні. Масове невдоволення в Росії, якому сприяла звістка про поразку під Мукденом, поставило країну на межу революції. Також ця битва була однією з найбільших перед Першою світовою війною, в якій брали участь понад півмільйона осіб.

Розгром росіян у Цусімській битві

Кульмінацією російсько-японської війни стала морська битва біля острова Цусіма 27-28 травня 1905 року. По суті, тоді було майже знищено російський Балтійський флот – із 45 російських військових кораблів змогли врятуватися.

Спершу цар Микола II сподівався, що російський Балтійський флот під командуванням адмірала Зіновія Рожественського зможе кинути виклик пануванню адмірала Тоґо Хейхатіро на морі, але натомість Росія зазнала одного з найбільших розгромів флоту в історії. За два дні російська ескадра майже перестала існувати.

Загалом тоді Росія втратила близько 70% другої Тихоокеанської ескадри флоту, серед яких флагман Князь Суворов. З великих кораблів були потоплені ще п’ять броненосців: Бородіно, Імператор Олександр III, Наварін, Ослябя, Сісой Великий. А також один допоміжний крейсер Урал та чотири крейсери першого рангу: Адмірал Нахімов, Дмитро Донской, Світлана та Володимир Мономах.

Частина російських кораблів здалася у полон і пізніше була введена до складу флоту Японської імперії. Зокрема, йдеться про броненосець Орел, який отримав пізніше назву Iwami; броненосець Імператор Микола I (Iki); есмінець Бідовий (Satsuki); два броненосці Адмірал Сенявін (Minoshima) і Генерал-адмірал Апраксін (Okionoshima).

Загалом до Росії повернулися лише два есмінці Бравий і Грозний, транспортне судно-док Анадир і крейсер 2-го рангу Алмаз.

Що цікаво, ще за кілька днів до битви у Цусімській протоці на сторінках російських газет возвеличували власний флот та повідомляли, що баталія відбулася і “японці розбиті”. Так, 26 травня 1905 року Московскіє вєдомості, пославшись на повідомлення з Маніли, писали:

— За чутками, що циркулюють тут, але ще не перевірені, російська і японська ескадри зустрілися на південь від острова Формози. Японці зазнали поразки.

Видання Рускоє слово повідомило, що між російською та японською ескадрами “стався біля берегів Формози морський бій”, і що “японці розбиті”.

Нищівна поразка переконала царську Росію у тому, що подальший опір планам Японії щодо Східної Азії є безнадійним. Це змусило її прийняти мирний договір, укладений за посередництва президента США Теодора Рузвельта у Портсмуті. У ньому Росія визнала Японію “панівною” силою в Кореї і віддала їй Порт-Артур у Китаї, південну частину острова Сахалін і Ляодунський півострів.

Японія вийшла з цієї війни як перша сучасна незахідна світова держава і націлилася на більшу імперську експансію. Натомість для Росії катастрофічні результати її армії у війні стали однією з безпосередніх причин революції 1905 року.