Байопік "Інший Франко": головне про стрічку про напівзабутого сина геніального батька

Всім нам відомий Іван Франко, титан думки та праці. За своє життя він написав понад шість з половиною тисяч художніх і наукових робіт. Проте його син Петро теж є видатною особистістю в українській історії, але про нього знають далеко не всі. Саме ця думка надихнула режисера Ігоря Висневського створити фільм "Інший Франко". Повнометражний дебют митця дозволить нам познайомитися та дізнатися більше про цю важливу історичну постать. На великих екранах стрічка про одного із фундаторів української авіації у війську та "Пласта" з’явиться вже 8 лютого. 

Дитячі роки сина Франка

Петро був наймолодшою дитиною у сім’ї. Крім нього, були ще два сини та донька. Народився він 28 червня 1890 року у селі Нагуєвичі, як і його батько. Всі діти були непосидючі та активні. Дружина Івана, Ольга, якось написала чоловікові у листі: "Петрушка кинув колодку і збив шкло в шафі, щось недавно купив у жида. Збив горнятко, мисочку. Вообще, проявляє буйство, не знаю, що й робити, що придумати, де б діти могли зужитковувати свою силу: чи гімнастику, чи кольця купити, а то страшенно бʼются, на хвильку не можна їх лишити. Усі подряпані ходять, як би мали діло з котами".

Проте діти не тільки бешкетували. Вони зростали у повазі та любові до праці, і не як до неприємного обов’язку, а як до головної мети існування людини. Петро спершу навчався у народній школі, а пізніше перейшов до академічної гімназії у Львові. Зацікавленість у точних і природничих науках з’явилася вже змалечку. Він з радістю вивчав математику, хімію, фізику, біологію, техніку, медицину. Тож вступ до Львівської політехніки був очевидним. 

Батько "Пласта" та української військової авіації

У 1911 році розпочалося створення гуртків громадської організації "Пласт". Назва походить від козаків-пластунів, які були розвідниками. Офіційною датою заснування вважається 12 квітня 1912 року, коли перші пластуни склали першу Пластову присягу. Петро Франко був одним з лідерів і педагогів цього руху, основою якого було патріотичне виховання, фізична підготовка, навчання основ військової справи.

У буремні роки Першої світової війни Петро Франко записався до лав Легіону Українських січових стрільців, що знаменувало створення першої у XX столітті регулярної української військової частини. Скориставшись багатим довоєнним досвідом у туристичних експедиціях і спортивних змаганнях, Петро став досвідченим розвідником в Карпатах.

Восени 1915 року, під час боїв під Семиківцями, він очолив контратаку стрільців, успішно відкинувши ворога. Своїми мужніми діями він заслужив срібну медаль "За відвагу". У 1916 році він єдиний з дітей зміг побувати на похороні свого батька, Івана Франка.

"Він єдиний з нас мав змогу сповнити сумний обовʼязок відпровадити покійного тата в його останню дорогу (я в той час була в Києві, а Тарас на італійському фронті). Хоч відомо було, що тато запалення легенів не переживе і що він бажав хоч когось з нас бачити перед смертю, – Петро ніяк не міг дістати відпустки, тільки аж на похорон" – згадувала сестра Анна.

У 1918 році Петро Франко, бувши ад’ютантом сотника Осипа Микитки (майбутнього генерала УГА), приєднався до січових стрільців у поході на Дніпро. Із закінченням Першої світової війни та розпадом Австро-Угорщини, що дало початок ЗУНР, Петро взяв на себе роль організації авіації Галицької армії. Його попереднє проходження авіаційної школи поблизу Сараєво в Боснії дало йому необхідний досвід для виконання цього завдання. У 1919 році під час одного із завдань він потрапив у полон до поляків, проте зміг втекти, підкупивши охоронця.

У 1920-х роках, під час польської окупації Галичини, Петро Франко працював вихователем Коломийської гімназії та викладачем Українського таємного університету у Львові. Висловлюючи рішуче несхвалення щодо репресивних заходів польської адміністрації проти українських селян та переслідувань національно свідомої інтелігенції, Франко на початку 1930-х рр. прийняв рішення про переїзд до радянської України. У Харкові він обійняв посаду в Інституті прикладної хімії.

Життя в УРСР

В інституті він зміг зайнятися дослідженнями. Він є автором 36 запатентованих винаходів. Більшість із них належать до сфери обробки молока. Однак більшовицька практика глибоко збентежила його, особливо після того, як на власні очі побачив жахіття Голодомору. У 1936 році Петро вирішив повернутися до Галичини, де почав викладати та писати. Зокрема, він опублікував у газеті "Діло" статтю про Голодомор, попри письмове зобов’язання перед НКВС не робити цього.

Коли восени 1939 року в регіон прийшли радянські війська, комуністи вирішили використати відому особу сина Каменяра в пропагандистських цілях. Так Петро став депутатом Народних зборів, які одноголосно проголосили об’єднання західних областей з УРСР. Проте вже за два роки Франка було вбито радянською владою. Досі немає точних відомостей про його смерть. 

"Інший Франко"

Байопік розповість про життя та досягнення Петра і зокрема про той день, коли він зрозумів, що його репресують. У фільмі сплелися дружба, кохання, суперництво, зрада та факти. Головну роль втілив В’ячеслав Довженко, найбільше відомий за роллю у "Кіборгах". Його друга зіграв Ахтем Сейтаблаєв ("Додому", "Ми є. Ми поруч"), дружину – Надія Левченко, зірка Івано-Франківської сцени, а дочку – Ірина Кудашова (т/с "Школа").

Прем’єра картини відбулася ще 11 вересня 2021 року на Хмельницькому кінофестивалі. Стрічка взяла участь у національній конкурсній програмі, де здобула перемогу у категорії "Найкраща акторська робота". У широкий прокат фільм виходить 8 лютого.