Серіал «Шпиталь», де «скрізь ростуть гриби-гнойовики»

Канал «1+1 Україна» наприкінці минулого року показав прем’єру медичної драми «Шпиталь» про роботу міжнародної лікарської місії в Україні під час повномасштабного вторгнення. Серіал вийшов динамічним, оптимістичним і патріотичним. Але, здається, небезпечним.

Події відбуваються в польовому шпиталі, що був розгорнутий на благодійних засадах десь неподалік Львова в перші місяці великої війни. Для роботи сюди приїжджають медпрацівники з України та інших країн, зокрема США, Ізраїлю та Польщі. Спеціалізація у всіх різна, інколи дуже специфічна — наприклад, пластичний хірург чи ветеринар. Але всім врешті решт доводиться працювати лікарями широкого профілю, адже в шпиталь потрапляють пацієнти з найрізноманітнішими травмами та хворобами. Попри дорікання глядачів у коментарях в ютубі, що польовий шпиталь у глибокому тилу — суцільна вигадка,  такі заклади справді існували, зокрема і на Львівщині. На початку повномасштабного вторгнення їх відкривали іноземні фонди для допомоги переселенцям і пораненим військовим, щоб місцеві лікарні не захлинулися від хвилі нових пацієнтів.

«Шпиталь» — типовий медичний процедурал, де кожна серія має закінчену історію лікування від постанови діагнозу до одужання. В новому серіалі таких історій навіть по дві на епізод. Це вам не «Доктор Хаус»: лікарям польового шпиталю нема коли розмірковувати про ймовірність вовчанки у пацієнта з уламком у голові. Тому, напевно, і встигають розібрати декілька цікавих випадків. Ба більше, герої «Шпиталю» мають час і на доволі заплутані особисті стосунки. В сюжеті все парне: дві геть різні за характером сестри зі складними відносинами, два любовних трикутники, два «другорядних комічних персонажі», точніше, «персонажки» — сміхотливі кухарки, що добре розряджають атмосферу, два волонтери, що закохалися в лікарів шпиталю тощо. Навіть євреїв два — головний лікар Гіляд Леві та ветеринар Йосип Фінфільфайн. Це — привід для жартів, хоча вкрай обережних.

— Я не можу взяти в штат ветеринара, це юридично неможливо, — каже Леві.

— Я так і здогадувався, що ви антисеміт, — відповідає Фінфільфайн.

— Я єврей з Єрусалиму.

— Юридично це нічого не доводить, — завершує розмову опонент.

Фінфільфайн — одесит, удівець, який досі спілкується з покійною дружиною Сарочкою. Без анекдотичної одеської говірки. До речі, всі іноземні лікарі в «Шпиталі» вільно володіють українською без акцентів. Сценаристи це пояснили українським корінням персонажів.

Серіал узагалі обережно поводиться з тригерними темами. За 16 серій у польовому шпиталі ніхто не помер і навіть не отримав безнадійний діагноз. Якщо відмовляють нирки, то десь поруч є донор, якщо травмовані очі, то хоча б одне око буде врятовано, якщо луснув імплант у грудях — тупикова ситуація в умовах польового шпиталю — волонтери дістануть заміну з-під землі. Адже, як розповідає серіал, «гарні цицьки — запорука успішного збору на армію».

Оптимістичний підхід поширюється і на життєві обставини пацієнтів, якими лікарі опікуються нарівні з їхнім фізичним здоров’ям. Чоловік пацієнтки виявився аб’юзером? Персонал шпиталю переконає жертву, що треба його залишити. Хворий хлопець утік із дому через образу на мати? Завдяки лікарям об’єднання родини гарантовано. Навіть якщо близький вважається загиблим на фронті, завжди є шанс розшукати його в полоні. Доведено серіалом «Шпиталь».

Творців легко зрозуміти: смертей і безнадії українським глядачам вистачає в житті. Але інколи цей оптимізм ріже очі через занадто разючий контраст із реальністю.

Так само сприймається і патріотичність «Шпиталю». Світ серіалу в цьому сенсі майже досконалий: усі рвуться на фронт, навіть матері з грудними немовлятами. На весь серіал знайшлося лише півтора ухилянта: один із них отруйник, тому його бажання втекти з країни не дивує, а другий просто піддався впливу наляканої дружини. До кінця серії герой передумає і, попри мікроінсульт, вирішить долучитися до виробництва дронів. Зрозуміло, що події в серіалі відбуваються у 2022 році, коли настрої в суспільстві були дещо інші. Але ж знімали його для глядачів зразка 2024-го, які з хвилюванням очікують нового закону про мобілізацію. В таких умовах пропаганда повинна бути трошки тоншою.

Але найсуворішим випробуванням є професійна складова «Шпиталю». Зазвичай глядачі не дуже прискіпливі до деталей у медичних серіалах, адже справжні лікарі їх не дивляться через нестачу нервів, а всі інші достеменно не знають, як воно насправді відбувається. Увагу привертають лише відверті ляпи. В «Шпиталі» їх вдосталь. Наприклад, хірург миє руки перед операцією, потім із задоволенням мацає себе за волосся і лише після цього заходить до пацієнта. Медична сестра прибирає розлиту кров без рукавичок. Апендикс вирізають із лівого боку. Кардіограму знімають із живота. Роблять УЗД із вимкнутим монітором. Кровотечу зупиняють китайськими турнікетами, через які торік у нас розгорівся скандал. Нарешті оперують із ліхтариками при відсутності електрики, але пацієнт при цьому залишається на апараті ШВЛ. Зазвичай для таких випадків існує мішок Амбу — ручний апарат для штучної вентиляції легенів.

У серіалі зустрічаються не лише технічні ляпи, а й сумнівна діагностика та призначення.

— А може, спробуємо народними методами? Гірчичний пластир, інгаляцію вареною картоплею, — пропонує для пацієнта з ангіною американський лікар Джеремі Маліфано, який за сценарієм завжди лікує лише за протоколами. Головний лікар і головний хірург — теж прихильники доказової медицини — чомусь погоджуються.

У цей момент повинні були десь заплакати тисячі відповідальних отоларингологів і одна колишня керівниця Міністерства охорони здоров’я України Уляна Супрун, яка відчайдушно боролася з медичними забобонами.

А ось — приклад «шпитальної» діагностики.

— Я підозрюю діабет другого ступеня, — рішуче каже головний хірург Злата Войнович.

На жаль (чи на щастя?), діабету другого ступеня не існує. Діабет буває цукровий і гестаційний, тому лікарі полюбляють це уточнення — «цукровий». Але то таке — героїня не вагітна, можна і без подробиць. А от без указання типу цукрового діабету — перший чи другий — ступінь важкості перебігу в діагнозі не має сенсу. Бо лікування різних типів часто буває принципово різним. Виходячи з контексту, в серіалі мався на увазі діабет другого типу, адже пацієнтку вирішили лікувати фізичними навантаженнями та дієтою. Інсулінозалежний, або перший тип цукрового діабету вилікувати таким чином неможливо. Якщо цього не знати, складається враження, що хворим на перший тип діабету ін’єкції інсуліну не дуже й потрібні — можна просто поприсідати.

В Україні цукровий діабет, за даними Міністерства охорони здоров’я, є третім за поширеністю захворюванням після серцево-судинних та онкологічних. Тож інформації в медіа й інтернеті з цього приводу більш ніж достатньо. Але вся команда серіалу примудрилася якось її оминути та не виправити принципову помилку героїні. А на медичному консультанті в «Шпиталі», здається, зекономили.

При цьому серіал явно замислювався як просвітницький. У ньому багато уваги приділяється опису симптомів якихось поширених захворювань і причин їх виникнення, правилам першої допомоги при травмах, профілактиці й усуненню наслідків стресу та психічних розладів, загрозам через зловживання антибіотиками тощо.

Резистентність до антибіотиків як причина важкого стану пацієнтів шпиталю згадується в серіалі декілька разів. Це не заважає героям у деяких сценах прямим текстом називати антибактеріальні препарати, якими лікують певні захворювання.

— Запалення легенів викликано не пневмококами, а гемофільною паличкою, — каже медсестра Юля, яка інколи в серіалі теж підпрацьовує лікаркою.

— Амоксиклав має впоратися, — відповідає їй Злата.

В іншому місці героїні «лікують» бореліоз (хворобу Лайма) — захворювання, що розповсюджують іксодові кліщі.

— Я вколола доксициклін. Пройде курс — буде видно, — рапортує Юля.

У західних медичних серіалах, наприклад, у тому ж «Докторі Хаусі», інколи також називали препарати, якими лікували пацієнтів. Але місцевим глядачам це навряд чи становило загрозу. Як показує досвід численних українських біженців, у США та ЄС без рецепта в аптеці можна придбати дуже обмежений перелік ліків. Теоретично рецепти на антибіотики обов’язкові й у нас, але на практиці українські аптеки досі вільно торгують будь-якими рецептурними препаратами. Тож ризики самолікування під впливом порад зі «Шпиталю» цілком реальні.

Особливо лячно це виглядає в контексті серії, де йдеться про самолікування алкоголізму. Лікарі шпиталю з’ясували, що дружина військового потайки підгодовувала чоловіка речовиною, що викликає відразу до алкоголю.

— Та не переймайтеся так, ви не перша жінка, що дає своєму чоловікові коприн. І все було б нормально, якби він через перенавантаження знову не почав пити, — звертається до дружини пацієнта лікар Андрій Ковальов, гінеколог за фахом. Далі він додає, що коприн небезпечний і для продажу в Україні заборонений, але є «гриби-гнойовики, які скрізь ростуть», а жінка «не вгадала з дозуванням».

Одна хвилина пошуків в інтернеті — і гугл запропонував мені купу варіантів, де купити в Україні хоч гриби, хоч порошок із них. А заразом підкинув статтю з «розвінчанням міфів про небезпеку коприну». На цьому моменті повинні заридати не лише отоларингологи під керівництвом Супрун, а й представники українських правоохоронних органів.

Треба зауважити, що серіал має офіційного спонсора — АТ «Фармак», про що повідомляється на початку серіалу. Також періодично з’являється попередження, що він містить пряму рекламу. Ані Амоксиклав, ані Доксициклін, ані тим більше сушені гриби «Фармак», згідно з даними офіційного сайту компанії, не виготовляє. Від офіційного спонсора в «Шпиталі» — лише брендовані ящики з неназваними ліками, що начебто регулярно привозять шпиталю волонтери, та фраза одного з героїв, що «Фармак» завантажив машину гуманітарної допомоги «від душі».

Гадки не маю, чим керувалися творці, коли додавали в сценарій конкретні назви препаратів. Можливо, просто для достовірності. Коли герої якогось фільму, наприклад, прямо кажуть, що вживають кокаїн, їх же не можна звинуватити в рекламі наркотиків, еге ж?

Насправді в серіалі є достатньо позитивних моментів: доволі переконлива гра акторів, гарна українська (а не суржик, який так полюбляють деякі інші виробники контенту для «1+1»), гумор, цікаві й непередбачувані любовні лінії та багато щемливих історій українців, які постраждали від російської агресії.

Тому, мабуть, глядачі поставилися до «Шпиталю» цілком позитивно: кожна серія в ютубі набрала близько 500 тисяч переглядів за місяць. Хоча, якщо порівнювати з рекордними показниками першого епізоду — понад 1 млн 200 тисяч — зрозуміло, що десь пів мільйона глядачів очікували від серіалу значно більшого і вирішили не дивитися далі.

Фінал у «Шпиталі» залишився відкритим, отже — якщо буде на те воля спонсорів — очікуйте на другий сезон.

Головне фото: серіал «Шпиталь»