Ярослав Лавренюк: до срібла на Олімпіаді я готувався три роки

16-річний скелетоніст Ярослав Лавренюк став срібним призером юнацької Олімпіади у спринтерській гонці. Лавренюку належить одна з двох завойованих Україною медалей на цих змаганнях, і це – видатний результат для нашої держави.

Журналіст Коротко про розпитав у Ярослава Лавренюка про секрет його успіху і шлях до перемоги.

Я розраховував на подіум

- Ярославе, які емоції після перемоги? Вже відчули, що здобули дуже важливу для себе медаль?

- Емоції просто неймовірні, одразу після заїзду відчув увесь їх спектр, найбільше, звісно, радів. Бо прийшло усвідомлення того, що вдалося це зробити. Тому що перші кілька днів не міг повірити в те, що це сталося і так швидко закінчилося. Три довгих роки підготовки закінчилися за кілька годин всіх змагань і дві хвилини моїх спусків. Головне, що закінчилися чудовим результатом. Я неймовірно радий, що мені та моїй команді вдалося це зробити.

 - Як склався для вас виступ? Все в ньому вдалося?

- Насправді, добре. Звісно, вже після гонки були думки, що десь міг би зробити краще. Очікував, що трохи швидше пробіжу стартовий розгін. У пілотуванні помилок майже не було. Дуже задоволений своїми заїздами. У проміжку між контрольним тренуванням і гонкою сталася кардинальна зміна погодних умов, що теж зіграло свою роль. Цей момент серйозно вплинув на багатьох спортсменів та не дозволив їм вдало виступити. Мені ж вдалось проїхати, встановити персональний рекорд і завоювати медаль. Вважаю, що саме здатність пілота розуміти зміни льоду, робити адекватний аналіз заїзду, адаптувати свої заїзди саме під характеристики льоду та робити правильні налаштування своїх санчат, правильне полірування ковзанів і визначає клас спортсмена. Враховуючи олімпійську медаль, команда моїх тренерів зуміла надати мені цей досвід.

- Очікували до виступу на такий результат?

- До виступу я розраховував на подіум, бо я і моя команда готувались три роки до цих змагань, було вкладено дуже багато ресурсів та сил, тому срібна медаль є певною мірою закономірним результатом. Я зумів зібратися на гонку, відкинути в бік всі зайві емоції, зосередитися та викластись на всі 100.

- Чи святкували перемогу і як?

- Якогось великого свята не робили. Звісно, раділи, вітали один одного. Коли повернулися з Кореї в Латвію, бо саме в латвійській Сігулді тренери запланували мій наступний виступ, але вже в Кубку світу, в аеропорту латвійці зустрічали своїх спортсменів з квітами та посмішками, привітаннями і неймовірною увагою зі сторони ЗМІ.

Звісно, хотілось би, щоб і нас так зустрічали в Україні, проте ми чітко усвідомлюємо, що українські спортсмени не мають такої можливості. Ми впевнені, що настане час, коли нас в Україні зустрічатимуть ще краще, але вже після нашої перемоги. В ризькому аеропорту спортсмени з Латвії не залишили нас стояти осторонь, також привітали, і латвійський НОК навіть подарував мені гарну квітку. Дуже дякую латвійській команді зі скелетону та всій Латвії за підтримку та допомогу, яку вони надають не тільки мені а й моїй країні.

На початку війни змінив спортзал на волонтерський центр

- Кому присвячуєте свою медаль?

- Моя медаль - це результат роботи всієї нашої команди, Михайла та Владислава Герсакевичів (тренера та єдиного українського спортсмена, який виступає у змаганнях по скелетону на вищому рівні), а також, мого тата і тренера Сергія Лавренюка. Насправді, не задумувався про присвячення медалі, але я б присвятив її татові, бо саме він зробив, безперечно, найбільший вклад у неї.

- Як готувались до Олімпіади? Чи заважали повітряні тривоги?

- Коли готувався в Україні, то, звичайно, часто заважали сигнали повітряної тривоги, мусив терміново переривати тренування, навіть коли тільки почав чи був прямо посередині процесу. На жаль, такі наші реалії. Пам’ятаю, як після початку повномасштабного вторгнення ми вперше виїхали на збір в Чехію. Там тренувальна база знаходилась неподалік від аеропорту та залізниці. Тому перші дні, замість того, щоб повноцінно тренуватися, ми витратили на те, щоб звикнути до звуків літаків і розуміти, що це нормально, а не дивитися, куди б сховатися.

Було важко, але я та вся команда з перших днів війни почали волонтерську діяльність. Я йшов в благодійний центр та допомагав там - замість того, щоб підіймати штангу, я підіймав коробки з гуманітарною допомогою та готував бронепластини для наших захисників. Михайло та Владислав Гераскевичі заснували свій благодійний фонд, який залучає гуманітарну допомогу Україні з-за кордону. Разом ми відвозили її в Чернігів відразу після звільнення міста з окупації.

Наступного разу я вже приїздив до Чернігова влітку на благодійне тренування, яке ми організували нашою командою для чернігівських дітлахів. Після цього в нас зʼявилися нові юні спортсмени, котрі почали займатися скелетоном і вже навіть встигли виступити на чемпіонаті світу серед юніорів. Звичайно ж, вони посіли там останні місця, але це надзвичайно вмотивовані хлопці та дівчата. Без сумніву, вони будуть зростати. Але головною нашою метою є надати їм можливість для психологічного та фізичного відновлення після пережитих днів та ночей у сховищах від бомбардувань та побачених на власні очі смертей.

Єдине, про що думаєш - як гарно проїхати

- Чим вас захопив скелетон?

- Адреналін та емоції, коли їдеш. Єдине, про що думаєш - як гарно проїхати.

- На кого рівняєтесь у скелетоні? Хто вас мотивує і є прикладом для наслідування?

- Безперечно, це Мартінс Дукурс - найтитулованіший скелетоніст всіх часів, чудова людина. До речі, перед Олімпіадою міжнародна федерація просила топових спортсменів побажати удачі, кому вони хочуть. Мартінс Дукурс обрав саме мене. Це також додало впевненості.

- Чи маєте щось особливе у харчуванні? Якусь дієту, обмеження і т.д.

- Звісно, стараємось їсти корисне , перед змаганнями - більше вуглеводів. Але інколи дозволяємо собі зʼїсти також і щось смачне.

- Чим займаєтесь у вільний від спорту час?

- Переважно відпочиваю або навчаюсь. Мої батьки колись переконали мене добре та багато вчитися і розвиватися у різних сферах. Сьогодні я щиро вдячний їм за це.

- А вільний час буває взагалі?

- Звісно, не завжди багато вільного часу, але без відпочинку ніяк, спортсмену потрібно відпочивати між тренуваннями.

- У вас, здається, є песик, розкажете про нього?

- Є собачка, її звати Нессі, порода джек-ра́ссел-тер'є́р. Після початку повномасштабного вторгнення її стали називати Патроном, бо це та ж сама порода, що й знаменитого пса. Вона дуже весела та дуже активна і хороша дівчинка.

- Користуєтесь соцмережами? І якими? Що любите там дивитись?

- Веду сторінки в інстаграмі, фейсбуці та в тіктоці. В тіктоці підписалися понад 32 тисячі людей, і одне відео набрало вже понад 11 мільйонів переглядів. Сам надаю перевагу перегляду фільмів.

- А встигаєте читати книжки і що порадили б іншим?

- Мій тато контролює, щоб я читав. Зараз як раз обираю нову книгу, а порадити міг би "7 звичок високоефективних підлітків" від Шона Кові. Дуже хороша книга.

- Про що мрієте?

- Головна мрія - це мир в Україні, щоб ми перемогли і жили у спокої, злагоді, кожен у своїй домівці зі своєю сім'єю.

До речі

Ярослав Лавренюк - спортсмен із Житомирської області. На відкритті юнацької Олімпіади 19 січня він був прапороносцем збірної України. Лавренюк - бронзовий призер юніорського чемпіонату світу-2024 зі скелетону.