"Ікона кіно" з українським корінням: як Кірку Дугласу вдалося стати легендою Голлівуду

Кірк Дуглас зіграв у більш як 90 художніх фільмах, найзнаменитішим серед яких став "Спартак", і він є одним з уособлень "Золотого віку Голлівуду". Кінокритик Білл Вайн назвав обличчя Дугласа "іконою кіно". "Його очі горять гнівом чи опором, – писав він. – Зуби стиснуті в рішучості, на твердому підборідді – характерна ямочка".

Фахівці у сфері кіно писали про нього в найвищих ступенях, глядачі штурмували кінотеатри, щоб побачити його на екрані, а жінки буквально божеволіли. Свій шлях до успіху – як професійного, так і життєвого – Кірк Дуглас починав із самих низів, демонструючи рідкісну працьовитість і завзятість у досягненні поставлених собі цілей. Можливо, ключем до розуміння характеру видатного голлівудського актора, режисера та продюсера, який ще за життя став легендою, є його українське коріння: його батьки приїхали в країну великих можливостей з Одеської області.

Син лахмітника

Ісур Данієлович (як при народженні звали Кірка Дугласа) з'явився на світ 9 грудня 1916 року в Амстердамі – невеликому містечку за 35 кілометрів від Олбані, у штаті Нью-Йорк. Дітвак, що народився, як він написав у своїй автобіографії, "у сім'ї неписьменних єврейських емігрантів", був єдиним хлопчиком у сім'ї – як казали йому батьки, захисником своїх сімох сестер. На той час як Ісур пішов до школи, його ім'я та прізвище змінилися – за документами він став Айседором Дембським, якого однокласники називали Ізі.

Хлопчик ріс у злиднях: міські фабрики не брали на роботу євреїв, тому його батько Гершель, якого в Америці називали Гаррі, став лахмітником: він скуповував за копійки й навіть просто збирав викинуті речі, які продавав трохи дорожче, – на цю різницю сім'я і жила. Ось як сам актор писав про це через багато років: "Навіть на Ігл-стріт, у найбіднішому районі місті, старенький стояв на найнижчій сходинці соціальних сходів, а я був сином лахмітника". До того ж батько зловживав спиртним, а під час запоїв надовго йшов з дому, залишаючи напризволяще сім'ю. Грошей катастрофічно не вистачало навіть на їжу, і щоб заробити на навчання спочатку в коледжі, а потім в Американській академії драматичного мистецтва, Ізі перебивався випадковими заробітками. Саме тоді він зрозумів: виживання – це важка праця, не кажучи вже про антисемітизм – діти били його на кожному розі. Згодом Дуглас підрахував: перш ніж потрапити на знімальний майданчик, він змінив 40 професій: розносив газети, працював офіціантом, мив посуд.

Як Айседор Дембський став Кірком Дугласом

Закінчивши середню школу, Дуглас автостопом вирушив до Кантона (штат Нью-Йорк), щоб вступити до Університету святого Лаврентія. Йому вдалося отримати кредит на вступ і навчання, тому навчався не за страх, а за совість. До того ж він став першим за всю історію університету євреєм – головою студентської спільноти й капітаном університетської команди борців.

Уже тоді Дуглас вирішив, що хоче стати актором, тому влітку – під час канікул – він влаштувався робітником сцени до театру "Тамарак" і навіть зумів здобути кілька невеликих ролей. Саме тоді майбутній актор вирішив, що йому потрібен звучний псевдонім, що запам'ятовується, і з Айседора Дембського перетворився на Кірка Дугласа. Через рік актор дивувався, що з усіх можливих імен чомусь вибрав собі ірландське.

Навчання в Академії драматичних мистецтв і перші ролі

Дуглас пройшов прослуховування в Американській академії драматичних мистецтв: він дуже сподобався екзаменаторам, але йому одразу сказали, що платити стипендію не зможуть. Майбутнього актора це не зупинило – він вирішив, що підроблятиме і сам платитиме за своє навчання, але в останній момент Академії таки вдалося знайти необхідні на стипендію кошти.

Академію Дуглас закінчив у 1941 році. На той час він не лише грав у "Тамараку", а й дебютував на Бродвеї у виставі "Знову весна". Однак успішній акторській кар'єрі завадила війна – у 1942 році Дуглас вступив на військову службу, причому з першого разу – через проблеми із зором – його не взяли. Тоді Кірк, проштудіювавши книгу "Гарний зір без окулярів", протягом кількох місяців робив рекомендовані в ній вправи – і цього разу успішно пройшов медичну комісію. Дуглас служив зв'язківцем на патрульному кораблі Тихоокеанського флоту, звідки був комісований після поранення внаслідок випадкового вибуху.

Дебют на великому екрані

Повернувшись до мирного життя, Дуглас якийсь час продовжував грати в театрі, але потім вирішивши, що гроші та славу йому може принести лише Голлівуд, подався туди. Дебют актора на великому екрані відбувся у фільмі "Дивне кохання Марти Айверс", в якому він зіграв боягуза, який став свідком убивства. У ролі другого плану він, як зазначили критики, не загубився на тлі головних персонажів у виконанні зірок того часу – Барбари Стенвік, Вана Хефліна та Джудіт Андерсон. Не менш важливою для його акторської репутації стала робота в нуарі "Я завжди самотній", де Дуглас зіграв разом із Бертом Ланкастером, який став його другом і партнером на все життя.

Від "Чемпіона" – до "Спартака"

Вважається, що зіркою Дугласа зробила роль завзятого, який ні перед чим не зупиняється – буквально знищує все навколо – заради перемоги, боксера в малобюджетному фільмі "Чемпіон", знятому в 1949 році режисером Марком Робсоном і спродюсованому Стенлі Крамером. Готуючись до зйомок, він кілька місяців тренувався на рингу з професійним боксером, тому його Мідж Келлі вийшов таким органічним та достовірним – за цю роль актор отримав свою першу номінацію на "Оскар". Однак йому довелося чекати майже 50 (!) років, перш ніж він отримав статуетку, про яку мріють усі кінематографісти у світі. Але це був "Оскар" за досягнення всього його життя в кінематографі – за якийсь один конкретний фільм цієї нагороди Дуглас не має.

Після "Чемпіона" була ціла низка фільмів, які з часом змусять говорити про нього як про видатного актора: "Трубач", "Скляний звіринець", "Туз у рукаві", "Детективна історія", "Злі та красиві". Дуглас усе ближче і ближче підбирався до фільму Стенлі Кубрика за романом Говарда Фаста про повстання рабів у Стародавньому Римі "Спартак", у титрах якого він значився не лише як виконавець головної ролі, а й як продюсер – на той час Дуглас заснував власну продюсерську фірму Bryna Productions. До фільму Дуглас-продюсер залучив таких зірок як Лоуренс Олів'є, Чарльз Лотон, Джин Сіммонс і Пітер Устінов, та попри це критики поставилися до картини прохолодно. Втім, вона викликала фурор не лише в Голлівуді, а й у всьому світі, а самого Дугласа асоціювали з того часу саме з цим образом – недаремно навіть одну зі своїх книг-мемуарів він згодом назвав "Я Спартак!".

Театр і телебачення

Незважаючи на успішну кінокар'єру, Дуглас не забував про театр: коли випала можливість зіграти у бродвейському варіанті роману Кена Кізі "Пролітаючи над гніздом зозулі", він її не проґавив, хоча його герой Рендл Патрік Макмерфі викликав у критиків неоднозначну реакцію. У 80-х роках, коли ролей у кіно поменшало, Дуглас звернувся до телебачення, де зіграв у таких популярних шоу, як "Нічия!" (виробництва НВО) та "Амос" (CBS).

"Ти маєш допомагати людям"

Дуглас увійшов в історію не тільки як видатний актор і успішний режисер, але і як благодійник – цією діяльністю він займався майже все своє життя. Він створив Фонд Дугласа, через який разом зі своєю другою дружиною Енн переказував мільйони на цілі, які вважав гідними. Так, він пожертвував 2,3 мільйона доларів дитячій лікарні в Лос-Анджелесі на придбання робота-хірурга та для започаткування стипендії свого імені для студентів-медиків. У жовтні 2015 року Дугласи пожертвували 5 мільйонів доларів Жіночому центру Лос-Анджелеса (в ньому бездомні лікувалися від алкоголізму та наркоманії), довівши – з урахуванням зроблених раніше внесків – до 15 мільйонів. У 2015 році, в 99-й день народження Дугласа, він і його дружина переказали 15 мільйонів доларів Фонду кіно і телебачення у Вудленд-Гіллз на будівництво павільйону Кірка Дугласа, а також 35 мільйонів доларів на медичний заклад для догляду за кінематографістами, які страждають на хворобу Альцгеймера.

Журналістам Кірк зізнався, що коріння його благодійності бере початок у його дитинстві: він бачив, як мати допомагала нужденним, хоча їм самим ледве вдавалося зводити кінці з кінцями. На його запитання вона відповіла: "Ти мусиш допомагати людям", і, за словами актора, ці слова залишилися з ним на все життя.

Дві дружини, чотири сини

Кірк Дуглас був одружений двічі. Перша дружина, акторка Даяна Ділл, з якою він одружився під час Другої світової війни (реєстрація стосунків відбулася перед відправленням Дугласа на фронт), народила йому синів Джоела та Майкла. Подружжя розлучилося у 1951 році, Даяни не стало у 2015 році. Друга дружина, Енн Байденс, з якою він одружився в 1954 році, народила ще двох синів Пітера й Еріка (який помер від випадкового передозування лікарських засобів у 2004-му, коли йому було 46 років).

"Він прожив хороше життя"

Кірк Дуглас пішов із життя у Лос-Анжелесі 5 лютого 2020 року у віці 103 років. Навіть для нього самого – через перманентні проблеми зі здоров'ям – такий довгий вік став несподіванкою. У 1986 році йому встановили кардіосистему, яка мала вирівняти нерегулярне серцебиття. У 1991 році він вижив під час катастрофи вертольота, в якій загинуло двоє людей, а в січні 1996 року переніс інсульт, унаслідок якого актор частково втратив здатність розмовляти і впав у таку депресію, що почав серйозно думати про самогубство. Незважаючи на це, вже в березні він з'явився на церемонії нагородження премією "Оскар", щоб прийняти почесну нагороду за життєві досягнення. У нього на той час були ще дві високі нагороди: Президентська медаль свободи, яку йому вручив Джиммі Картер, і нагорода Центру Кеннеді, вручена Біллом Клінтоном.

До похилого віку та майбутньої смерті Дуглас ставився філософськи. У 2008 році в есе "Чого мене навчила старість" він написав: багато років тому я сидів біля ліжка вмираючої матері, яка була неписьменною селянкою. З жахом я взяв її за руку, і раптом вона розплющила очі та подивилася на мене, сказавши: "Не бійся, синку, таке трапляється з усіма. Коли я став старшим, її слова заспокоювали мене".

У заяві для преси, яку зробив після смерті Дугласа його син Майкл, ішлося: "Кірк прожив хороше життя. Він залишив слід у кіно, який оцінять не лише його сучасники, а й майбутні покоління, і набув популярності як філантроп, який працював, щоб допомогти людям та принести мир на планету. Дозвольте мені закінчити словами, які я сказав йому в його останній день народження: "Тату, я дуже люблю тебе і пишаюся, що я твій син".