Вишиванки як от-кутюр: скільки коштує український традиційний костюм

Війна нагадала українцям про прадавні традиції, в тому числі в одязі. Все частіше молодь частково або й повністю відтворює стиль наших прабабусь. А вишиванки давно вже стали дрес-кодом будь-якої важливої події. Та, виявляється, створити образ  в українському традиційному стилі – справа затратна. Про вартість вишиванок, спідниць та аксесуарів для традиційного українського образу читайте у Коротко про.

Вишивані сорочки: з узором рідного регіону

І до церкви, і на хрестини, і до родини на свято. Так, одна вишиванка може замінити кілька святкових сорочок та блуз. Але зекономити не вдасться.

Українці вже натішилися штампованими китайськими вишиванками за 1500-2000 грн і обирають ексклюзивні речі, з осмисленим орнаментом, а ще краще – відтвореним зі старої фотографії предків. Звичайно, що така сорочка не може коштувати дешево.

- З власного досвіду скажу, що все більше замовників хочуть, щоб на сорочці був узор того регіону, звідки вони родом, - розповіла Коротко про майстриня з Коломиї Вікторія Хаш. - А якщо чоловік і дружина з різних регіонів, то щоб узори на вишиванці гармонійно перепліталися. Вишивані сорочки ручної роботи – це річ, близька серцю, це те, що можна передавати у спадок. Так, це дорого. Уявіть, сорочку одного і того ж узору машинка може вишити за день, а я за пів року: усе вручну, з мережуванням, відповідним кроєм тощо. А ще є сорочки покутські, борщівські, гуцульські верховинські, в яких рукав так густо вишитий, що без найменших білих місць! Звісно, така кропітка ручна праця не може оцінюватися дешево.

Вартість вишиваної вручну сорочки стартує від 300 доларів США. Може коштувати і 3 тисячі «зелених». Так, майже наряд от-кутюр. Незважаючи на високу ціну, бажаючих у знаних вишивальниць вистачає.

- Маю чергу на найближчі 5 років, - пояснює Вікторія. - Одразу працюю над кількома сорочками. Доводиться і зір підлаштовувати, адже очі мають звикнути до більш дрібних елементів або іншого стилю вишивки.

Вартість: вишиванка ручної роботи - від 11 тисяч грн.

Спідниця: важко відшукати з традиційним кроєм

Народні танцювальні та музичні колективи до сьогодні виходять на сцену у куцих спідничках та блискучих шароварах. Усе це - нав’язаний «братами»-ворогами стереотипний образ українця. Українська традиційна спідниця була інакшою: витканою, довгою, зазвичай з важкими складками, найчастіше синього, зеленого, червоного кольорів. Звісно, стиль цього одягу, спосіб носіння і навіть назва відрізнялися у різних місцевостях. Так, на Гуцульщині зазвичай носили червоні або сині спідниці, а, наприклад, на Лівобережжі полюбляли такі ж в дрібні квіточки, ще й прикрашали оксамитовою стрічкою.

Відшукати таку ж спідницю, як у прабабусі на фотографії кінця XIX-початку XX століття, досить складно. Хоча в соцмережах чимало пропозицій продажу нібито традиційного українського вбрання. Та насправді більша частина асортименту виготовлена з дешевої тканини, і якість шиття викликає чимало запитань.

Краще піти до кравця, який спеціалізується на такій роботі. Наприклад, у творчій майстерні Оленки Дідух створюють український одяг (переважно центральної частини України), в тому числі і спідниці-репліки з традиційним кроєм. Вишивання роблять вручну. Власниця та майстриня Олена Дідух стверджує, що спідниці, сорочки, а також кишені та інші аксесуари мають традиційну вишивку та прадавні техніки. І детально пояснює, як носити такий одяг.

Вартість: від 4 тисяч грн.

Пояс та кишеня: підкреслюють силует

Наші предки зазвичай підв’язували свій одяг. Такі пояси були ткані і плетені, а жіночі мали багато китиць.

Аксесуари додавали ту сам родзинку одягу, підкреслювали силует, а певний колір пояса ще й акцентував увагу на колористиці вбрання.

- Попит на традиційний одяг зріс, черги великі, але люди готові чекати, - розповіла Коротко про майстриня та засновниця бренду Vse_zapleteno Василина Ткачук. – На мої пояси черга на 1,5 року вперед, і досі записуються. Помітила, що 90% замовлень - це індивідуальні. Люди хочуть певні колір, ширину, китички. В результаті отримують пояс, який буде лише в одному екземплярі. І річ лежить до душі саме цьому замовнику, що, звісно, не порівняти зі штампованим магазинним поясом.

Шалений попит є і на кишені, або гамани. Це така собі старовинна «бананка». Якщо сучасна молодь носить у своїх сумочках гаджети та всілякі дрібнички, то дівчата й хлопці минулих століть у свої кишеньки клали монети, стрічки, насіння. Такий гаман фіксували на поясі крайкою. Етнографи кажуть, що кишені особливо популярними були на Полтавщині та ще у кількох східних регіонах нинішньої України.

Вартість: пояс – від 1500 грн.

Кишені – від 800 грн.

Прикраси: 25 ниток коралів як показник достатку у сім’ї

Сережки, дукачі, персні, пацьорки… Список давніх прикрас величезний! А мати на шиї кілька ниток привозних венеційських коралів було мрією кожної тогочасної дівчини. Кількість таких ниток (разок), а ще розмір червоно-рожевих намистин був щось на кшталт банківського рахунку: такий собі тогочасний показник достатку сім’ї. Заможні дівчата та жінки могли собі дозволити і 25 разків на шиї. До речі, вага однієї невеличкої нитки могла бути 20 грамів. А тепер уявіть на шиї намисто з 25 разків! Звісно, що 2,5 кілограма коралів заможні жінки носили з гордістю та високо піднятою головою. За таке намисто можна було виміняти пару гарних волів або чималий шматок землі.

Сьогодні відшукати кілька разків стародавніх коралів можна не в ювелірних магазинах, а на різноманітних аукціонах. За 30-грамову нитку з намистинами просять від 4 тисяч гривень. Є й дешевші варіанти: це вже сучасні штучні коралі. У цьому разі ціна залежить і від якості матеріалу та виконання, і від імені самого майстра.

Вартість: намисто зі штучних коралів – від 800 грн.

Хустка: має бути гарний вив’яз

Досі вважаєте, що хустину носили лише бабусі? Помиляєтеся! Хустку вив’язували і дівчата, і молодиці, і вдовиці. Гарним вив’язом хвалилися, як і самим аксесуаром: у заможних жінок хустки були шовкові та вовняні.

До речі, щодо вив’язу. Бабусі, зазвичай у селах, до сьогодні зав’язують кінчики хустки під підборіддям. Хоча варіантів вив’язу є безліч. Об’ємні, асиметричні і вже навіть авторські. І навчитися цьому може кожен бажаючий, є безліч навчальних відееороликів у тому ж ютубі. Більш того, в кожному регіоні України були свої особливості носіння хустки.

В наш час хустина – не дефіцит. Будь-якого кольору, з орнаментом чи без, такий аксесуар можна придбати і на ринку, і в магазинах. Але якщо хочете мати якісну хустку, яка привертатиме увагу оточуючих, річ, яку дійсно можна передавати у спадок, краще замовити з авторським розписом на шовку.

Вартість: хустка 70-х років минулого століття – від 600 грн.

Хустка шовкова з авторським орнаментом – від 2 тисяч грн.

До речі

Зручне взуття завжди в тренді

"А що ж узувати до традиційного українського образу?" - запитують наші читачі. Відповідаємо: «Те, що зручне вашим ногам». Так, наші предки мали і постоли, і личаки, і чоботи (звісно, залежно від власного добробуту – бідняки ходили босоніж більшу частину року). І якесь тогочасне взуття, так-сяк збережене, навіть можна відшукати на різноманітних блошиних ринках. Але будьмо відверті: старі чоботи чи личаки незручні. Тому узувайте те, що вважаєте за потрібне. На щастя, сьогодні не має чітких рамок та вимог до взуття. Улюблені «мартінси» чи звичайні білі «снікерси» без надмірного декору завжди актуальні, в тому числі і в традиційному українському образі.

Замість висновку

Є два варіанти того, як ви можете скласти свій образ традиційного вбрання, - пояснює Коротко про майстриня Василина Ткачук. - Перший: це дотримуватися усіх канонів і підбирати одяг одного регіону. Тоді образ буде гармонійним, усі елементи пасуватимуть. І другий варіант: узяти з різних регіонів якісь компоненти і скомпонувати та стилізувати їх. Це теж можливо. Але тут є ризик наплутати та наробити помилок в образі. Треба бути обережними, щоб, наприклад, борщівську сорочку не надягнути до полтавської плахти. Це дуже впадає в око і за цим треба слідкувати. На мою думку, найкращим рішенням, нехай і найдорожчим, буде одяг, створений майстрами спеціально для вас. Такий одяг ви будете довго носити, і носитимете з радістю, з гордістю. А щодо пожвавлення інтересу до всього українського традиційного… Це чудово, тому що люди нарешті знову починають пізнавати нашу традиційну культуру, яка є глибочезною, прекрасною, естетично насиченою. Але і тут є ризик. Я боюся, щоб після цього шаленого попиту на традиційність не з’явилося різке та сильне згасання зацікавленості. Тому саме зараз майстри, фольклористи, етнографи працюють над тим, щоб закріпити ці знання у нашому суспільстві.