Кулі в келиху та японські ножі: ветерани створюють ексклюзивні вироби для допомоги ЗСУ

Одинадцять українських бійців у перервах між військовою службою в'яжуть браслети, створюють келихи із кулями, що застрягли у склі, роблять ножі, ремені та гаманці. Для них робота в майстерні - це і можливість заробити, допомогти побратимам, а також своєрідна реабілітація та спосіб переключитися на мирне життя.

Відкрив крафтову майстерню BatArt в Ірпені Київської області ветеран із десятирічним досвідом та чинний військовий офіцер Андрій Несмачний, який поєднує службу з роботою у майстерні. Про війну, свої вироби та роботу з побратимами під час війни він розповів Коротко про.

Половина коштів йде на ЗСУ, половина - на відновлення та розвиток

- Андрію, з чого почалася ваша майстерня?

- Все почалося з кухні, у 2019 році, коли я звільнився із ЗСУ. Тоді я працював охоронцем, мій графік був 4/2. Сидів удома на кухні, взяв шматок шнура-паракорду і почав плести браслети – так воно пішло-поїхало. Завербував свого побратима, зняли невелике приміщення, 8 квадратних метрів, майстерню назвали BatArt – плели браслети.

Виставив у Facebook фото виробів – хтось захотів придбати. Продали браслет – кошти передали організації “Повернись живим”. Це і стало нашою відправною точкою.

З тих грошей, які ми отримуємо за свої вироби, допомагаємо ЗСУ. До повномасштабного вторгнення усі кошти відправляли на донати. Після нього 50% заробітку використовуємо на бойові потреби ЗСУ, 50% залишаємо на розвиток та відновлення.

Потрібні були кошти: після початку вторгнення приміщення, де ми працювали, було зруйновано – почали відновлювати майстерню. Крім того, якщо комусь із нас потрібні гроші, наприклад, на реабілітацію після поранення, він отримує частину коштів – допомагаємо один одному.

- Хто входить до вашої команди? Це коло близьких друзів чи прийти можуть усі охочі? Як вам вдається поєднувати військову службу та роботу в майстерні?

- У принципі, можуть прийти всі охочі після співбесіди зі мною. У переважній більшості наша команда – це військові. З кимось були раніше знайомі, з кимось - ні. Але зараз ми одна команда, тож усі дружимо. На сьогодні нас уже 11 осіб.

Єдина складність полягає в наступному: оскільки ми воюємо (виїжджаємо в зону бойових дій і беремо участь у них), складно спланувати, хто і коли буде на місці. Зараз у майстерні працюють ті з нас, хто має відпустку, на реабілітації після поранень, на ротації тощо.

- Чи можна сказати, що робота в майстерні - це своєрідна арт-терапія, яка допомагає військовим перебудуватися на мирну хвилю життя? Ви з цією метою збираєтесь?

- В тому числі. Мені допомагає майстерня переключитися, а взагалі важливо все в комплексі. Тут працює коло близьких, мої побратими, маємо спільні інтереси. З усіма я стикався на полі бойових дій. У різні періоди минулого працювали разом у військовій сфері – це близькі мені за духом люди, плюс ми робимо добру справу.

Пробуємо вийти на західні ринки

– Які у вас вироби? Бачила склянки із вплавленими у скло кулями – дуже оригінально. Хто ними займається?

- У нас зараз 4 напрямки роботи – браслети, скло, ножі та виробництво дерев'яної тари. На підході ще один напрямок – кераміка.

А склянки з кулями – цим займаюся або я, або мій напарник. Важко було знайти спосіб, як це зробити. Найпростіше, коли вже розумієш весь процес, розібрався в теорії. Методом тику це зробити… можливо, але на це піде чимало часу.

- А ви як цього навчилися?

- Методом тику і навчилися. Але цю технологію ми відпрацьовували місяців три точно.

- А кулі звідки берете? Зі служби привозите?

- Ні, все набагато простіше: ми їх купуємо. Не крадемо у держави та не розбираємо боєприпаси. Кулі продаються – купуємо їх.

- Чи відстежуєте ви шлях ваших виробів? Куди вони їдуть?

- У різні куточки України та за кордон. За кордон поки що вирушали особистими каналами. Позавчора ми підписали контракт на прогнозованіші системні результати. Давно хотіли пробивати дорогу на західні ринки, і це потроху виходить.

Екіпірувалися за два тижні до вторгнення

– Як ви зустріли повномасштабне вторгнення? Ви також воювали перед ним?

– Зустрів удома, спав. Коли стало зрозуміло, що почалася велика війна, зібрав сумку – і бігцем у частину. На той момент я давно був мобілізований. Коли мені сказали про повномасштабне вторгнення, спершу подумав, що це жарт. У мене був підготовлений рюкзак і все екіпірування. За 2 тижні до цього вся наша команда, яка працює у майстерні, повністю екіпірувалася – від шкарпеток до кепок. Про всяк випадок усе закупили заздалегідь. Тому після вторгнення кожен просто взяв свій рюкзак та й поїхав "працювати".

- У вас великий військовий досвід, чи сильно відрізняється війна до і після 2022 року?

- Не те щоб сильно - абсолютно! Зовсім інша інтенсивність та динаміка. Але зараз потроху стає схоже на те, як було раніше. Є ділянки інтенсивних боїв, де жорстко, а є дуже великі умови для позиційної війни.
А на початку повномасштабного вторгнення динаміка була божевільна. Вона вимагала великої концентрації, а різка зміна ситуації вимагала швидких рішень, часом емоційних.

- Напевно, після лютого 2022 року ви на якийсь час забули про майстерню?

- Та яка тоді майстерня! Було не до того.

– А коли вдалося повернутися до роботи у майстерні?

- У квітні. Спочатку у Київському регіоні працював, а потім, коли тут стало спокійніше, поїхав до Херсонщини. Там я пробув недовго: швидко отримав "люлєй" - і повернувся підлікуватися додому.

І зараз, кілька днів тому, повернувся додому. Маю можливість трохи попрацювати у майстерні.

"Ми всьому вчимося з нуля"

- Сім'я підтримує ваші заняття у майстерні?

- Із цим все нормально. Та й як інакше? Зараз такий час, треба всі сили на це кидати: іншого виходу немає. Адже наша майстерня перекриває наші особисті потреби у плані війни. Є наші підрозділи, в яких ми безпосередньо проходимо службу, – вони мають різні потреби. Якщо комусь потрібні гроші на лікування – всі кошти виділяються з майстерні. Або машина ламається – потрібні гроші на ремонт. Без цього ніяк. Якщо не працюватимемо, то й допомагати собі не зможемо.

- Які у вас плани на майбутнє, може, щось нове хочете зробити?

- Виграти війну! А по майстерні, як я вже казав, буде новий напрямок – кераміка. Я трохи уявляю, як це буде, але ніхто з нас раніше не займався цим. В принципі, це основна особливість нашої майстерні – до неї ніхто нічим схожим не займався.

Ми всьому навчаємось з нуля. Не знаю, чому так виходить. На кераміку потрібен час, поки вона набуде комерційно привабливого вигляду. Там будуть речі зі змістом, з цим все окей, але вони також мають виглядати естетично. У цьому плані ми намагаємось тримати рівень.
Ми також автоматизувалися, придбали лазерне обладнання, верстати та інше. Поки що повністю його не освоїли. А так, у нас у всіх нас зараз спільна мрія – перемогти. Для цього і працюємо – на фронті та в майстерні.