Слово має бути вбивчим, але тільки для ворога: інтерв’ю з творцями серіалу Ботоферма

Від початку повномасштабного вторгнення СБУ заблокувала в Україні 76 ботоферм. Ці великі та маленькі імперії зла існують поруч з нами й глибоко пускають своє коріння в український інтернет-простір. Особливо руйнівним їхній вплив став після 24 лютого 2022 року, адже здебільшого ботоферми поширюють вигідну для замовників брехню, і часто цим замовником є Росія. Тож вони стали дуже небезпечним інструментом в руках нашого ворога.

Про те, як влаштовані ботоферми, які наслідки може принести їхня діяльність та як легко потрапити на їхній гачок, український глядач може дізнатися з чотирисерійного українського серіалу Ботоферма, успішна прем’єра якого відбулась у жовтні 2023 року на телеканалі ICTV2.

Ця драма з елементами політичного трилеру розповідає про колишнього радіоведучого Антона, який через фінансову скруту переїжджає до Києва та починає працювати в столичній ботофермі. У процесі він розуміє масштабні можливості інструменту, який опинився в його руках, а також, що з його допомогою ведуть не лише особисті, а й міждержавні війни. Події серіалу відбуваються у період з 2020 року до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Головну роль у серіалі зіграв актор Максим Симчак. Окрім нього, в серіалі зіграли Михайло Кришталь, Римма Зюбіна, Віктор Жданов, Дарʼя Легейда, Олег Іваниця, Костянтин Корецький, Тамара Антропова. Епізодична роль співачки в одній із серій дісталася Анастасії Приходько.

Як створювався цей чотирисерійний фільм, які сенси закладали в цей продукт та про актуальність проблеми ботоферм в Україні ми поговорили із творцями серіалу — режисером-постановником та співавтором сценарію Тарасом Дронем та авторкою ідеї, співавторкою сценарію, креативною продюсеркою Валентиною Руденко.

— Як з’явилася ідея серіалу Ботоферма: під час повномасштабного вторгнення чи це “довгобуд”?

Валентина Руденко:

— Усе своє життя мені доводилось працювати з інформацією. Завжди це було два треки: або донести власну позицію, або ж позицію бренду чи влади. Тема інформаційної війни постала особливо гостро, коли з’явився інтернет, коли час доставки інформації з будь-якого джерела з будь-якої точки світу до споживача почав вимірюватися в секундах. З однієї точки зору, ми отримали колосальний інструмент для того, щоб світ став ближче, з іншої точки зору, ми отримали зброю, котру часто скеровують проти нас самих. Коли Росія стала використовувати соцмережі як зброю масового впливу в світі, в мене, як людини, котра знала ці процеси, виникла ідея розповісти про загрози, котрі стоять перед нами саме в інформаційному середовищі.

Гібридна війна велася проти України всі роки незалежності. Зараз же фейки, пропаганда, маніпулятивна інформація — все, з чим працюють ботоферми — набули ще більших масштабів. Головна ціль росіян — втягнути українців у цю інформаційну війну і посіяти розбрат між нами. Тому ми створили цікаву художню історію про світ ботоферм, щоб допомогти українцям зрозуміти, як і для чого спотворюється інформація, як несвідомо можна стати заручником шахрайства у соцмережах і жертвою кібератак ворога.

Ідея проєкту Ботоферма виникла за рік до повномасштабного вторгнення, в цей момент росіяни вели свої гібридні війни по всьому світу, а особливо в Україні і проти України. Мені здавалося, що можна простими образами, словами, художнім інструментарієм показати, як працює ця пропагандистська машина і наскільки вона небезпечна.

Цей серіал — не “довгобуд”, але після повномасштабного вторгнення сценарій зазнав певних змін. Ми включили в останню серію ті кейси, а саме безсоромні фейки, котрими росіяни користувались перед початком найстрашнішої війни в Європі, що розпочалась 24 лютого 2022 року в Україні.

— А чому вирішили втілити ідею у форматі мінісеріалу?

Валентина Руденко:

— Ми взялись за тему, котра має дуже багато складових: тут і джерела інформації, і мотиви її викривлення, і долі людей. Тобто сам масив даних дозволяв зробити не один фільм, і навіть не один серіал. Так ми вирішили зробити мінісеріал.

Телебачення дає можливість, щоб цей проєкт побачили мільйони людей в Україні та поза її межами, крім того, ще на діджитал-платформах та в YouTube. Ми обережно вводимо нашого глядача в цю тему, набираємо градус дискусії і виводимо його на ті теми, котрі так сьогодні турбують українців і весь світ. Якщо ви подивитесь наш серіал з початку до кінця, то побачите поступове занурення глядача в систему формування інформації. Спочатку ми показали прості кейси, якими заповнений інтернет — це реклама чи антиреклама з житловими комплексами, це те, що зрозуміло будь-якому глядачу, незалежно від виду діяльності та рівня його розуміння створення репутації, бо кожен з нас десь живе, отримує ряд послуг, і це те, що ми можемо оцінити дуже легко. Далі ми ускладнюємо глядачу завдання і демонструємо кейс формування репутації відомих людей на прикладі співачки, роль якої зіграла наша українська зірка шоу-бізнесу Анастасія Приходько. А вже, коли глядач отримав певні інструменти, розібрався на простих прикладах, як просто формується суспільна думка, а отже репутація, ми продемонстрували найважчу російську зброю — п’яту колону у владі та ведення гібридної війни. Саме гібридна війна, на моє тверде переконання, і є передвісником справжньої війни з ракетами, Градами, Шахедами і мільйонною армією на кордоні.

Всі наші кейси об’єднані історією головного героя, котрий на початку потрапляє в тенета цього процесу, не підозрюючи, що його вже схопив ворог, який тестує його на креативність та стійкість і, зрештою, використовує як маріонетку. Доля головного героя і є основною для глядача, саме його мотивації та трансформації за нашим задумом повинні змушувати кожного з нас піднімати планку критичного мислення, ретельно перевіряти джерела інформації та бути дуже обережним із кожним власним висновком у соцмережах чи з репостами висновків інших користувачів.

— Головний герой серіалу починає працювати на ботофермі спершу зовсім не усвідомлюючи, яким масштабним інструментом пропаганди це є. Для нього — це можливість швидко отримати великі гроші, які так йому потрібні. Чи популярною є ця історія серед українців, коли люди поширюють у соцмережах фейки, самі не усвідомлюючи руйнівного впливу?

 Тарас Дронь:

— Швидкість розвитку інформаційних технологій, а особливо в розрізі інформаційної війни та пропаганди зробила в певному сенсі людей заручниками фейкових новин. Фейки — це добре продумані, орієнтовані на емоцію інформаційні вкиди, які розраховані, щоб впливати на свідомість суспільства та не дозволити людям навіть подумати про перевірку інформації. Тому тут відповідь однозначно “так”, ми бачимо результати самі.

Як говорив наш головний герой в серіалі — “чим більша неправда, тим більше повірять”. Людей, які критично думають, не так багато. Проте через події останніх кількох років ми почали тільки вчитися перевіряти інформацію. Також велика кількість фейків з легкістю потрапляє до людей старшого віку, які часто сліпо вірять новинам і не перевіряють джерела їх походження. Справді, про масштаби руйнівного впливу можна тільки здогадуватись. Тому що фейки сіють розбрат, постійний страх, занепокоєння, щоб продати людям непотріб або пропхати до влади нечесних політиків. Так розповсюджуються ворожі наративи, щоб розхитати демократичне суспільство зсередини, чи то в Україні, Європі чи в світі.

Валентина Руденко:

— Чи багато українців бере участь у цій війні свідомо чи несвідомо, мені важко сказати. З початку повномасштабної війни було виявлено більше 100 ботоферм на території України, скільки там задіяно саме українців — мені невідомо, і мабуть, це питання краще залишити СБУ, але те, що цей “рух” існує, ми не можемо заперечувати і закривати на це очі. Ми всі повинні зараз проявити таку витримку в інформаційному просторі, яку наші воїни проявляють на полі бою.

— Ботоферми інтенсивно поширюють ворожу пропаганду всередині України, і подекуди люди їй вірять. У чому причина цієї сліпої віри таких людей, на ваш погляд?

Тарас Дронь:

— На мою думку, це частково ще результат пропаганди Радянського Союзу, яка обрізала українцям крила, рубала коріння і мову. Відповідно, коли обізнаність, особливо в історії, є слабкою, тоді люди сліпо вірять у будь-що. Люди здебільшого не мають реальної позиції або мають вже фейкове уявлення про себе, про країну й політичну ситуацію загалом у світі. А несвідоме суспільство перетворюється на стадо, яким легко маніпулювати.

 Валентина Руденко:

— Головне завдання Росії на сьогодні — це розірвати Україну зсередини. Їм не вдалось захопити наші території з допомогою армії, і вони вже точно знають, що причина їх всесвітнього сорому в Україні — це дух і єдність українців. Тому закидати нас наративами, фейками, дезінформувати в усіх сферах, аби роз’єднати, зупинити цей процес формування єдиної української нації і знищити цей сильний український дух за допомогою оцієї брудної інформаційної зброї – єдине, що в них залишилось.

У перші дні повномасштабного вторгнення українцям вдалось дуже ефективно боротися з усіма російськими вкидами, особливо добре це виходило у тих, хто створював меми, вони вірусились, стирали потоки російської дезінформації дуже точними, гострими і смішними картинками. Я думаю, що росіяни не очікували в той момент такого різкого прозріння і згуртованості українців саме в інформаційній війні.

А от зараз пішла інша хвиля, і вона мене лякає, бо росіяни почали “вбивати по одному”, чітко вибираючи цілі, бити по найнеприємніших для Росії питаннях, знецінювати думки, реальні дії, а головне особистості. Пан Буданов в одному з інтерв’ю говорить, що росіяни вже навіть не витрачають великих коштів на інформаційні битви, вони роблять нам вкид, а далі українці самі доводять справу до кінця, не розуміючи не те що рівня руйнації, котрої можна завдати країні, а самого факту, що самі вже стали і жертвами, й інструментами в російській війні проти нас же. Це означає, що дії росіян у гібридній війні стали менш видимі, набагато підступніші, а значить, дуже небезпечні і руйнівні.

Ми, всі люди, зараз джерела інформації, а тому повинні нести відповідальність і розуміти силу кожного надрукованого нами слова. Воно має бути вбивчим, але тільки для ворога, ми всі повинні пам’ятати, що кожен з нас є жертвою війни, що вона прийшла у наш дім в тій чи іншій формі, ми повинні усвідомлювати, що ми не знаємо, які вже наслідки принесла ця війна нашому другу, товаришу, сусіду, ми повинні всі збитись в один кулак і давати щодня, щосекунди по зубах нашому єдиному спільному ворогу — Росії, а свої претензії одне до одного залишити, вибачити, простити, відстрочити, але не дати росіянам нас самих розірвати зсередини, а значить, зруйнувати Україну.

— В кіно ми граємо в реальне життя, і саме тут у кінематографістів часто бувають проблеми. Розкажіть, як ви працювати над образом столичної ботоферми.

Тарас Дронь:

— У першу чергу хочу зазначити, що відтворена нами ботоферма — це збірний образ ботоферм, які вже існують. У такий спосіб ми роз’яснили  глядачу, як працює цей механізм. Складність в тому, що вони справді використовуються для піару тих чи інших людей, зірок, політиків, компаній, і за це неможливо притягнути до відповідальності. Кримінальна відповідальність настає, коли інформація несе загрозу державній безпеці. Тому ми в перших двох серіях сконцентрувалися на принципі роботи ботоферми, а в третій і четвертій розказали, як така, на перший погляд безпечна, ботоферма може перетворитись на інструмент для формування суспільної думки шляхом маніпуляції. Ми мали кілька розмов з реальними ботами, аналізували психологічний портрет таких людей, і так з’явились наші персонажі. Тому я вважаю, що нам вдалося створити правдивий образ такої організації з правдивими персонажами, але при цьому не копіюючи якусь одну конкретну ботоферму в пошуках правди. Адже правда життєва і правда драматургічна — це різні речі.

— Тарасе, розкажіть про внутрішні трансформації, які впродовж всієї історії проходять головні герої.

Тарас Дронь:

— Головним героєм є Антон. Він простий радіоведучий з невеличкого містечка, що стає керівником столичної ботоферми. Скромний хлопець дорослішає, стає впевненим і заслуженим лідером, проте не помічає, як виявляється інструментом протиправних дій в руках ворога, направлених проти його ж друзів і близьких, проти його країни. Усвідомлення реального стану речей штовхає його на прийняття рішення: коли він розуміє всі загрози, які несе його ботоферма Україні, він розвертає всі її потужності проти свого ж замовника, і на своєму прикладі намагається хоч якось рятувати ситуацію, говорячи правду. Хотілося б, щоб глядач спільно з героєм пройшов цей шлях трансформації, аби усвідомити реальну небезпеку, яку несуть ворожі фейки в соціальних мережах, та наскільки легко можна бути обманутим і стати зброєю в руках злочинців в інтернеті.

— Що було найскладнішим для вас під час роботи над Ботофермою?

Тарас Дронь:

— Думаю, найскладніше було отримати на екрані правду, розказуючи практично реальну історію. Це було важливо, щоб глядачу не видавалось, що це просто якась фантастика, тому що іноді було таке враження. Навіть актори питали мене в деяких моментах: “А це справді так відбувається?”.

— Ботоферма вчить свого глядача більш критично ставитися до інформації в інтернеті, пояснює, як створюються та поширюються фейки. Чи ефективно зараз, на ваш погляд, ось так розбирати гострі соціальні проблеми в кіно, аби допомагати суспільству з ними боротися? Чи цікаво це глядачу, або ж як зробити так, щоб це було для нього цікаво?

Тарас Дронь:

— Кіно, а особливо серіали — це дуже хороший спосіб для розкриття таких тем. Головне при цьому не намагатися створити пояснення глядачу чи інструкцію. Потрібно вибудовувати в першу чергу людську історію, зрозумілу будь-якій людині, будувати зрозумілі стосунки, а середовище чи тему ставити як обставини, в які потрапляє герой чи героїня. На мою думку, серіал чи кіно повинні бути зроблені так, аби було відчуття, що це серед нас, десь за стіною чи в сусідському будинку відбувається. Найголовніше — не починати переконувати глядача в чомусь. З хорошої історії глядач сам зробить висновки, і доказом цього є відгуки про Ботоферму після телепрем’єри.