"Ще поп’є з мене соки". Музикант і чоловік співачки ONUKA – вперше про 7-місячну доньку, родинну садибу в Чернігові та влучання ракети поряд із будинком

Продюсер і чоловік виконавиці ONUKA Євген Філатов розповів, чому під час війни їхня родина живе на два міста, причому зовсім не ідеальних у плані безпеки. Подружжя з двома маленькими дітьми мешкає і в Києві, і в Чернігові.

В інтерв’ю OBOZ.UA музикант пояснив, чим такий дорогий для його дружини столітній будинок у Чернігові, який вона готова навіть "підіймати з попелу". А також відкрив завісу в особисте життя – розповів про трирічного сина Олександра та семимісячну доньку Ліну.

Ми поспілкувалися під час закритого показу в Києві документальної стрічки "Довга доба", яку зрежисирував Алан Бадоєв. Євген Філатов став композитором фільму.

– На початку минулого року багато говорили про ще один проєкт, до якого ви маєте безпосередній стосунок, – реаліті "Як звучить світ. Україна", в якому зібрано звуки, які передають характер чотирьох українських міст – Чернігова, Одеси, Львова, Києва та одного регіону – Карпат.

– Авторство належить не мені – я ведучий і композитор цього проєкту. Створювала його чимала команда, а придумало подружжя Синельникових (Наталія і Євген – генпродюсерка агенції badoev.id та режисер і ведучий програм "Орел і Решка", "Вдома краще", "Крафтові Мандри" – пережили на початку вторгнення два тижні окупації в Бучі. – Ред.). Хто ще цього не бачив, дуже раджу подивитися записи на будь-якій цифровій платформі – сподіваюся, що сподобається.

Звуки, які ми зібрали, дуже своєрідні – і притаманні саме місту, де знімали черговий випуск. Цікава річ, упевнений, що багато хто про це не знає: світлофори на пішохідних переходах у кожному місті звучать по-різному. Мені теж раніше здавалося, що це універсальний звук, а – ні. В одеському випуску чути чайок і шум моря, у львівському – звуки трамвая, у столичному – метрополітену. А ще церковні дзвони, акустику центрів реабілітації біженців, звуки сирен під час повітряних тривог – от так зараз звучать наші міста. Але я оптиміст, тому дуже сподіваюся, що війна таки скінчиться якомога скоріше. І ми будемо жити далі виключно з мирними звуками.

Що стосується стрічки "Довга доба" – це інша музика, інші сенси. Хочу, щоб якомога більше українців побачили картину, цією роботою теж дуже пишаюся. Хоча працювати, зізнаюся, було непросто, бо це не художня постановка, а документальна правда, яку прості українці знімали протягом перших днів вторгнення на свої телефони. Це унікальний проєкт: більш як 240 годин матеріалу вдалося зібрати в певні лінії – титанічна праця. Я був вражений, дізнавшись, що стільки всього вдалося скомпонувати в цілісну картину. Вийшла повноцінна стрічка, яку зняли самі українці.

– Де вашу родину застало російське вторгнення?

– Ми перебували в Києві. Живемо за містом – було страшно, важко. Але – всі разом, завдяки цьому було морально легше це пережити. А потім ми поїхали до Чернігова – маємо там будинок. Там теж усе було непросто. В середині серпня минулого року ракета влучила зовсім поруч із нашим будинком – поцілила у місцевий театр, були загиблі та поранені… Зараз живемо і в Києві, і в Чернігові.

– Ваша сім’я ще до повномасштабного вторгнення взялася реставрувати столітній родинний будинок у Чернігові. А вже під час великої війни дружина казала, що навіть якщо його знищать під час обстрілів, буде "підіймати з попелу", настільки він їй дорогий. Розкажіть про нього.

– Це родинна садиба моєї дружини. Будинок був зведений більше ніж сто років тому, пережив дві війни, сподіваємося, що попри обстріли, вистоїть і зараз. Там працював свого часу дідусь Нати – чернігівський майстер музичних інструментів Олександр Шльончик (на інструментах його авторства свого часу грали білоруські "Пісняри" та народні колективи інших країн, згодом – і онучка. – Ред.). Саме завдячуючи йому проєкт Нати має назву "ONUKA".

Ми відновили будинок та його майстерню майже на 100 відсотків у такому вигляді, якою вона була при житті майстра. Намагалися створити враження, ніби він кудись вийшов і ось-ось повернеться. В майбутньому це буде креативна платформа – простір для різноманітних лекцій, майстер-класів зі створення музичних інструментів. Я зараз багато працюю в Чернігові, проєктів ще попереду багато.

– Ви з дружиною не любите афішувати особисте життя. Її обидві вагітності проходила потай від публіки. Скільки вашій дочці, яка з’явилася на світ уже під час вторгнення?

– Нашій дочці – 7 місяців. Її звати Ліна (назвали на честь поетеси Ліни Костенко. – Ред.). Свою першу ніч у житті вона провела в бомбосховищі пологового будинку, тому що в той час у Києві був масований обстріл. Зараз наша Ліна активно росте, ми дуже щасливі з нею. Для мене вона – маленька принцеса. Вже сидить, через кілька місяців, сподіваємося, почне робити перші кроки. В неї все прекрасно в стосунках зі старшим братом Олександром. Живемо дружно. Наш собака дуже поважно ставиться до малих, вони йому відповідають взаємністю. Всі разом – така собі маленька банда.

– Дружина вам може довірити цю банду на якийсь час?

– Бувають такі моменти, ми розподіляємо батьківські обов’язки, якщо є така необхідність. Але все ж основне навантаження припадає таки на нянь, бо справ навколо дуже багато. Але діти – це найважливіше. От сьогодні Ната збиралася разом зі мною на цей захід, однак потім вирішила залишитися з малими.

– Хто у вас у родині добрий поліцейський, а хто – злий?

– Усе по-різному. Залежить від ситуації і від того, хто першим почав цю гру діалогів.

– Дівчинка-дитина – це інше відчуття, ніж хлопчик?

– Мені поки що до кінця не зрозуміло. Але за деякими відчуттями, дівчинка – це щось дуже дивне. Як ми будемо товаришувати, як буду її виховувати? Поки не можу сказати напевне. Мені здається, що вона ще поп’є з мене соки (сміється). Але до цього готовий.

Також читайте на OBOZ.UA, як живе та чим займається під час війни єдина дочка Кузьми Скрябіна Барбара Кузьменко.

Лише перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!